Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

54 Формування української народності




54 Формування української народності

 

Народності так само, як і інші етнокультурні спільності людей, виникають на певному етапі розвитку того чи іншого суспільства. Різні народи у різних частинах світу в різний час і різними шляхами долають суспільні стадії розвитку — первіснообщинного ладу, родоплемінного суспільства тощо. Інша річ, що термінологія, якою ми послуговуємось, давно вже застаріла. Можливо, етнокультурну спільність українців доби феодалізму можна було б назвати не народністю, а якимось іншим терміном. Але від цього сутність цієї спільності не зміниться.

Сучасна наукова теорія становлення української народності виходить з того, що в основі останньої, як і російської та білоруської, лежить народність Київської Русі ІХ—XIII ст. Ще на схилі XII ст. закладаються передумови поділу давньоруської народності: утворюються групи земель і князівств, тісніше пов'язаних між собою, ніж з іншими землями та князівствами, політичними, економічними й культурними взаєминами. На території України виникли дві таких групи:

1 — Київська, Чернігівська і Переяславська землі

2 — Галицька та Волинська землі.

Формування української народності відбувалося за несприятливих зовнішньополітичних умов. Монголо-татарська навала XIII—XTV ст., загарбання південноруських земель польськими, литовськими й молдавськими феодалами в XIV—XV ст. затримали консолідацію української народності. Одначе в боротьбі проти зовнішнього ворога, за єднання всіх східних слов'ян населення різних українських земель поступово згуртовувалося в єдину народність. Вона формувалася на всій тій великій території, яку нині посідає наш народ. Серцевиною становлення української народності була Наддніпрянщина. В XІV—XV ст. особливо інтенсивно формувалася мова, територія, матеріальна й духовна культура українського народу, який відтоді виступає вже як етнокультурна спільність. Українська народність продовжувала розвиватися, і в XVI—XVII ст. вона почала переростати в націю.

 


55 Адміністративно-територіальний устрій України в другій половині ХVІІ ст.

Адмін. -територіальний устрій на різних укр землях був різним.

Лівобережна Україна (Гетьманщина) майже в незмінному вигляді зберігала ті атрибути націон. держави, що склалися в роки націон. -визвольної війни. Вища влада залишалася за гетьманом. Він обирався козацькою радою з числа осіб, яких раніше визначала старшина. Дорадчі права при гетьмані мала Рада генеральної старшини. Генеральний обозний командував артилерією козацького війська, суддя очолював суд, писар вів діловодство, займався зовнішніми зв’язками, наглядав за фінансовою і податковою системами, бунчужний відав військовими справами, осавул і хорунжий формували військові частини, навчали військової справи. Територія Лівобережної України поділялася на 10 полків. Полки ділилися на сотні. На чолі сотні стояли сотник, писар, осавул, хорунжий. Сотні складалися з куренів, до складу яких входило населення кількох сіл. Справами козаків займався отаман, а селян – староста.

Аналогічний адмін. устрій склався на Слобідській Україні. Не існувало тільки гетьмана і генеральної старшини. Територія краю поділялася на 5 полків.

Адмін. центром Запоріжжя була Запорозька Січ. Вищим органом влади виступала козацька рада, яка вирішувала головні питання – вибори кошового отамана та січової старшини, ведення воєнних дій, межування земель. Січове козацтво поділялося на курені, очолювані курінними отаманами.

На об’єднаних з Росією укр. землях зберігалася власна судова система. Вона відповідала потребам часу і внутрішнього устрою кожного з регіонів. Вища судова влада на Лівобережжі належала гетьману. Вищою судовою установою був Генеральний військовий суд. Судовими справами селян і міщан займалися відповідно ратушні та магістратські суди. На Слобожанщині судова система будувалася на зразок Лівобережної. На Запоріжжі судові справи входили до компетенції курінних отаманів, військового судді, кошового отамана і ради. Судочинство будувалося на звичаєвих нормах, які мали силу законів.

Лівобережжя, Слобожанщина, Запоріжжя зберігали власні збройні сили.

На державно-адміністративний устрій Лівобережної України та Слобожанщини впливала російська адміністрація. Представниками рос. уряду на Гетьманщині були воєводи. За життя Б. Хмельницького вони призначалися лише у Києві і мали обмежені функції - захист міста від ворогів. Після смерті Хмельницького царський уряд вводив свої гарнізони в найбільші міста Лівобережної й частково Правобережної України, розширював їх функції.

На Правобережній Україні переплітались адміністративні устрої Речі Посполитої та Укр козацької держави. Протягом 2-ої пол. XVII ст. поміж ними точилася боротьба. Полково-сотенний адміністративний устрій існував на території до р. Случ, куди поширювалася влада Укр. держави.

Устрій Північної Буковини суттєво відрізнявся від устрою ін. земель. Ії територія входила до складу Хотинської райї, яка поділялася на повіти. У складі Молдавського князівства Північна Буковина перебувала під владою Туреччини. Не поширювався укр адмін. устрій на ті південні укр. землі, що перебували у складі Туреччини.

Внаслідок панування іноземних держав давньоукр. адмін. устрій Закарпаття фактично зник. Після визволення у 2-й пол. XVII ст. з-під гніту Османської імперії Угорщина, а за нею й Закарпаття потрапили в залежність від Австрійської монархії. На Закарпатті запроваджувався загальнодержавний адмін. устрій. Територія краю поділялася на 4 жупи на чолі з жупанами. Жупи складалися з доміній, куди входило кілька сіл.

 


Поделиться:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...