70 Україна на початку ХХ ст.

На початку XX ст. царський уряд сприяв прогресу головним чином сировинних галузей народного господарства України і свідомо гальмував розвиток інших. Це спричиняло постійний відтік коштів з України.

На початку XX ст. західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини залишались відсталим перенаселеним краєм.

1900 р. в Харкові відбулася перша в Російській імперії першотравнева демонстрація, а 1903 р. велика кількість робітників України взяла участь у загальному страйку Півдня Росії, коли упродовж кількох днів зупинили роботу підприємства.

Восени 1904 р. представниками українських ліберальних кіл була заснована Українська демократична партія (УДП) на чолі з О. Лотоцьким та Є. Чикаленком. Одночасно виникла Українська радикальна партія, лідерами якої були Б. Грінченко і С. Єфремов. Обидві партії виступали за ліберально-демократичні перетворення та політичну автономію України.

Соціальна і національна напруженість у суспільстві вилилася в Росії в революцію 1905—1907 рр., яка почалася після розстрілу у Петербурзі 9 січня 1905 р. робітничої демонстрації. Розмах революційних подій 1905 р. налякав царський уряд. 17 жовтня 1905 р. вийшов царський маніфест, у якому проголошувалося перетворення Росії на конституційну монархію, дарування народові всіх демократичних прав і свобод, зобов'язання уряду скликати виборний представницький орган — Державну думу.

В Україні відбувся справжній вибух національного життя. З'явились і відкрито поширювались масові періодичні видання — газети «Хлібороб» «Громадська думка», «Рада» в Києві.

З 1907 р. самодержавство перейшло в наступ. Після «третьочервневого перевороту» (розпуск царем Миколою II другої Державної думи 3 червня 1907 р. з одночасним ухваленням нового виборного закону, що майже виключав участь у Думі представників селян і робітників) майже всі завоювання в національній і соціальній сфері, здобуті в попередні роки, були втрачені.

1906 р. Столипінська Реформа, руйнуючи селянську общину, створювала умови для економічного зростання селянства шляхом передачі їм земельних наділів у приватну власність. Таким чином, селяни мали перетворитися на фермерів.

Останні десятиліття перед Першою світовою війною були періодом зміцнення зв'язків між визвольними рухами Наддніпрянської і Західної України. Вони почали узгоджувати плани національно-визвольної боротьби по обидва боки кордону.

71 Антифашистський рух опору в українських землях (1941 - 1944 )

Новий порядок", запроваджений нацистами в Україні, викликав опір населення, хоча спочатку частина українців, передусім західних, налякана комуністичними репресіями 1939—1941 рр., зустрічала німецьке військо як визволителів.

Найбільшу державотворчу активність виявили діячі обох течій ОУН. Ще до приходу німців у багатьох містах націоналісти створили українські органи державної влади і правопорядку.

30 червня 1941 р. у Львові ОУН організувала Українські національні збори, які без погодження з німцями проголосили Акт відновлення Української держави та сформували уряд — Українське державне правління (УДП) на чолі з Я. Стецьком. У всьому краї відбувалися збори, маніфестації українців на підтримку відновлення української державності. Проте реакція німців на таке " самоуправство" була негативною. Вже на початку липня 1941 р. вони заборонили діяльність УДП, заарештували його голову Я. Отецька, а також С. Бандеру та інших українських діячів.

У результаті об'єднання розрізнених військових формувань була створена Українська повстанська армія (УПА) 14 жовтня 1942 р.

Уже невдовзі УПА стала грізною військовою силою, яка повела боротьбу як проти німецьких загарбників, так і проти радянських партизанських формувань, оскільки вони представляли комуністичний режим на окупованих територіях і своїми діями спричинювали нацистські репресії проти мирного населення.

У результаті успішної боротьби з нацистами УПА взяла під свій контроль низку суцільних територій, передусім тих, як правило, сільських місцевостей, які межували з великими лісовими.

15 серпня 1943 р. командування УПА оголосило себе єдиною законною владою на всіх визволених від німців територіях України, де почало впроваджувати місцеве самоврядування, вирішувати земельне-питання, створювати грошову систему, вводити загальну освіту.

З поширенням повстанського руху в Україні УПА розділилася на кілька груп: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь. Для їх загального керівництва було створено Головне командування і Головний військовий штаб. Командувачем УПА до листопада 1943 р. був Р. -Д. Клячківський (псевдонім — К. Саир), його змінив Р. Шухевич, а після загибелі останнього 5 березня 1950 р. — В. Кук (Коваль).

Крім нацистів та радянських партизан, українські повстанці змушені були вести тривалу боротьбу проти польської Армії.

У містах України діяли націоналістичні та радянські підпільні групи, зокрема " Молода гвардія" на Луганщині та " Партизанська іскра" на Миколаївщині. Підпільники розповсюджували анти німецькі листівки, здійснювали терористичні акти, вчиняли диверсії на залізницях та підприємствах тощо.

Загалом УПА, партизанські загони, підпільник своїми діями наближали визволення України від німецьких окупантів.