 |
№1 Визначення логіки як науки. №2 Історичні етапи розвитку логічного знання. №3 Абстрактне мислення та його характерні особливості
|
|
|
|
№1 Визначення логіки як науки
Логіка — це філософська наука про форми, в яких протікає людське мислення, та про закони, яким воно підпорядковується. Об’єктом вивчення логіки є мислення. Одним з головних завдань логіки, як науки про мислення, є те що логіка бере до уваги лише форму, спосіб отримання нового знання. Вона досліджує спосіб отримання нового знання, не пов'язуючи форму знання з його конкретним змістом. Тобто, логіка аналізує форми окремих думок і форми їх поєднання поза конкретним змістом понять, суджень, умовиводів. Наприклад: Будь-який трикутник — геометрична фігура.
Прямокутний трикутник належить до множини трикутників
Прямокутний трикутник — геометрична фігура.
У цьому міркуванні двома думками обґрунтовується третя. За змістом це міркування належить до математики. Але спосіб зв'язку складових частин змісту міркування сталий: «Якщо предмет має певну властивість і якщо все, чому притаманна ця властивість, має деяку другу властивість, то предмет, про який йдеться, також має і цю другу властивість». формує культуру мислення. Одним із чинників практичного значення логіки є формування культури мислення, що, фактично, і зумовило універсальність логіки як навчальної дисципліни. Культура мислення означає усвідомлене відношення до процесу міркування, тобто вміння правильно будувати доведення, спростування, проводити аналогії, висувати гіпотези, знаходити й усувати помилки у своїх і чужих міркуваннях. Але людина, яка не вивчала логіки, може «відчувати» логічні помилки в міркуваннях, свідомо ж і кваліфіковано їх позбутися вона не спроможна. Наприклад, візьмемо навмисно помилкове міркування, відоме ще з давніх часів: Ліки, які приймає хворий є добро.
|
|
|
Чим більше робити добра, тим краще.
Отже, ліків слід приймати якомога більше.
Недоречність отриманого висновку випливає із ототожнення зовсім нетотожних понять. Йдеться про слово «добро», що вживається у вихідних думках, у першій думці слово «добро» означає практичну доцільність певної речі або вчинку. У другій думці слово «добро» вживається в загальноетичному плані, як протилежність поняттю «зло».
№2 Історичні етапи розвитку логічного знання
Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н. е. Її засновником є давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е. ). В період VI – Vст. до н. е. одразу у кількох найміцніших центрах тодішньої цивілізації – Китаї, Ірані, Греції та Індії логіка (а саме формальна) формується і розвивається як окрема філософська дисципліна. Народження формальної логіки відбувається на досить зрілому етапі розвитку людства. Базуючись на філософії як формі раціонального теоретичного мислення, логіка побудована на розвинутому категоріальному апараті.
Логікою опікувалися представники різних філософських шкіл, які були зацікавлені у можливості розумового вдосконалення людства, теоретичного пізнання, проблем гносеології. Однак першими, хто підняв у Європі цю дисципліну на рівень мистецтва була філософська школа софістів. Школа софістів була першою, яка захопилася втіленням можливостей реалізувати ідеї логіки як науки. Вони також були першими адвокатами, які використовували логіку на практиці. Згодом їх ідеї були творчо вдосконалені Аристотелем. Саме Аристотель визначив поняття формальної логіки, її структуру, базові закони, подальший вектор розвитку, який визначає долю і місце цієї науки дотепер. Аристотель виводив логіку від грецького “логос” – слово, розум, і визначав формальну логіку як науку про закони і форми вірного мислення.
|
|
|
Сучасна формальна логіка — другий етап у розвитку логіки як науки. Сучасна логіка застосовує метод формалізації в чистому вигляді, виключаючи будь-які засоби природної мови. У сучасній логіці умовно можна виділити такі історичні періоди:
— передісторія сучасної логіки,
— період алгебри логіки,
— період розробки логіки, як теорії обґрунтування математики,
— період розробки металогіки, логічної семантики, некласичної логіки.
Сучасна логіка пов'язана з діяльністю: Т. Гоббса, Р. Декарта, Г. Лейбніца, Готлоба Фреге, Бертрана Рассела і Альфреда Уайтхеда, нарешті, Львівсько-Варшавської школи з працями Р. Карнапа, А. Тарського, Я. Лукасевича, К. Льюїса та ін.
№3 Абстрактне мислення та його характерні особливості
Предметом логіки є абстрактне мислення, що має специфічні форми і підпорядковується властивим
йому правилам і законам. Абстрактне мислення — це один із ступенів процесу пізнання, якому передує чуттєвий ступінь пізнання. Мета чуттєвого пізнання — дати досліджуваний предмет у його безпосередності, наявності, зафіксувати його у вигляді факту чуттєвої наявності. Реалізує цю мету чуттєве пізнання через свої форми: відчуття, сприйняття, уявлення.
Відчуття є відображенням окремих властивостей предметів та явищ дійсності (колір, звук, запах
тощо), які діють на наші органи чуття. За допомогою сприйняття отримують інформацію про предмети та явища навколишнього світу у їх цілісному вигляді. Так, сприйняття квітки насамперед формує зоровий образ про неї як своєрідний предмет, відмінний від її середовища. Необхідною умовою формування інформації про предмет у вигляді відчуття і сприйняття є безпосередня наявність предмета чи явища. Уявленням називають таку форму чуттєвого пізнання, яка продукує інформацію про предмет у вигляді наочних образів.
Серед характерних особливостей абстрактного мислення виділяють: узагальненість, опосередкованість, нерозривний зв'язок з мовою. Узагальнення — це така риса абстрактного мислення, яка розкриває його здатність характеризувати предмети і явища через сукупність їх суттєвих ознак. Наприклад, науки, що вивчають людину, відкривають різноманітні її якості і властивості. Кожен із власного досвіду знає, що немає двох однакових людей. Але шляхом узагальнення, мислення виділяє найсуттєвіше, що визначає людину як об'єкт, відмінний від усього іншого: «жива істота, здатна виробляти знаряддя праці». Опосередкованість — це фіксація факту незалежності знання від предмета. Тобто, у процесі пізнання настає такий момент, коли не безпосередньо сам предмет є джерелом знання, а саме знання про нього є основою для отримання нового, глибшого знання. Наприклад: Дізнавшись, що ваш приятель перебуває зараз у Варшаві, ви без посилання на чуттєвий досвід стверджуєте, що його немає зараз у Києві. Мова — це безпосередня реальність думки. Навіть тоді, коли ми не розмовляємо, не записуємо наші думки, ми все-одно втілюємо їх у слова, речення, сукупність речень. Лишена мовному матеріалі можна дослідити головні форми мислення, зв'язок між формою думки та її змістом, типи зв'язку між формами мислення як результатами абстрактної діяльності людини, і саме ця обставина робить нерозривний зв'язок мови і мислення визначальним щодо узагальнення та опосередкованості
|
|
|
як характерних ознак абстрактного мислення. Логіка вивчає не саму природну мову, а закономірності та головні прийоми реалізації і функціонування мислення в такій матерії, як мова.
|
|
|
