Основні форми економічних зв’язків між державами

Систему міжнародних економічних відносин складають світогосподарські економічні зв’язки. Найважливішими формами цих зв’язків є:

1) міжнародна торгівля і утворення світових ринків товару, капіталу і робочої сили;

2) науково-технічне і виробниче співробітництво;

3) міжнародні валютно-грошові та розрахунково-кредитні відносини.

Міжнародна торгівля. Першою в історії формою економічних зв’язків між країнами і найпоширенішою формою на сучасному етапі залишається міжнародна торгівля. А.Сміт вбачав причину розвитку світової торгівлі у тому, що різні країни знаходяться в різних природнокліматичних умовах. Спеціалізуються на виробництві певних товарів і тому їм вигідно обмінюватися з іншими країнами через торгівлю. Його послідовник Д.Рікардо обґрунтував вигідність міжнародної торгівлі навіть тими товарами виробництво яких на залежить від природних умов. Він відкрив принцип „порівняльних переваг”, суть якого полягає у тому, що в рамках міжнародного поділу праці та світової торгівлі кожній країні вигідніше виробляти та експортувати ті товари, на виробництво яких на їхніх підприємствах вища продуктивність праці та нижчі витрати виробництва порівняно з аналогічними підприємствами інших країн. Про названий принцип пишуть і автори „Економікса” К.Макконнелл і С.Брю. Вони підкреслюють, що міжнародна торгівля – це засіб, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, таким чином збільшувати розмір виробництва.

У процесі розвитку та функціонування світового ринку в сучасних умовах діють такі основні закономірності світової торгівлі.

1. У структурі міжнародної торгівлі зменшується питома вага сировини та збільшується частка готової продукції; особливо високими темпами зростає торгівля машинами, устаткуванням, транспортними засобами.ї

2. Поступово зростає торгівля напівфабрикатами, окремими деталями, виробами, що є частинами складного кінцевого продукту (на їх долю припадає до 60% світової торгівлі машинами і устаткуванням.

3. Збільшується обсяг торгівлі науково-технічною продукцією; за останні 20 років він зріс у 10 разів.

4. Розширюється торгівля продукцією військово-промислового комплексу.

5. Випереджаючими темпами зростає торгівля між розвинутими країнами світу; в загальному обсязі світової торгівлі частка взаємної торгівлі розвинутих країн світу становить 60 %, слаборозвинутих країн – 26 %, а постсоціалістичних країн – 6 – 8 %.

6. відбувається поступова лібералізація світової торгівлі; так, якщо в середині 70-х рр. середня величина митних тарифів становила у розвинутих країнах світу приблизно 33 %, то в середині 90-х рр. – 5 %.

Окремо стоїть питання про міжнародну торгівлю послугами. Основними видами послуг у світовій торгівлі є: а) послуги, пов’язані з торгівлею товарами (транспортування, страхування та ін); б) послуги, пов’язані з обміном технологією (торгівля ліцензіями, „ноу-хау”, управлінські послуги); в) соціальні і культурні послуги (туризм та ін.). У сучасних умовах зростають темпи експорту послуг, вони випереджають темпи експорту товарів у 3 рази.

Кожна країна шукає різні способи стимулювання зовнішньоекономічної діяльності виробників товарів. З цією метою застосовуються два типи зовнішньоторговельної політики: фритредерство та протекціонізм. Фритредерство – політика вільної торгівлі; невтручання держави у господарську діяльність. Протекціонізм – політика, сприяння національній промисловості, сільського господарства, послуг. Ця політика включає: а) встановлення високого мита на іноземні товари; б) кількісні обмеження імпорту; в) валютні обмеження; г) заохочення експорту через видачу субсидій, встановлення податкових пільг тощо.

Міжнародна міграція капіталу і робочої сили. Другою важливою формою міжнародних економічних зв’язків є вивіз капіталу, тобто розміщення його за кордоном з метою систематичного привласнення доходу, що створюється в країні-імпортері капіталу, або для одержання економічних та політичних вигод. Основними експортерами капіталу є приватні корпорації, фізичні та юридичні особи і держави, які здійснюють зарубіжні інвестиції за рахунок державного бюджету. Капітал вивозиться у таких двох основних формах.

1. Продуктивного (підприємницького) капіталу у вигляді а) прямих інвестицій – капіталовкладення в промисловість, торгівлю та інші галузі; б) портфельні інвестиції – в іноземні облігації та інші цінні папери. Прямі інвестиції дають право здійснювати контроль над підприємством, портфельні інвестиції на дають право контролю, а лише право на отримання прибутку. Все це зумовлює утворення власності за кордоном.

2. Позичковий капітал – вивозиться у формі коротко або довгострокових позичок і кредитів. Це дає можливість отримання фінансового доходу у вигляді відсотка, але не спричиняє утворення за кордоном власності.

Міжнародна міграція капіталу має неоднозначні наслідки для країн-експортерів та країн-імпортерів.. Для перших позитивними наслідками є розширення ринків збуту вітчизняних товарів та послуг, отримання прибутків від інвестицій, можливість використання дешевої робочої сили тощо. Негативними наслідками вивозу капіталу для цих країн є погіршення платіжного балансу, звуження ринку праці і робочої сили в національній економіці. Для країн-імпортерів позитивним є: запровадження досконалої техніки і технології, зменшення рівня безробіття, притік іноземної валюти, вдосконалення всієї існуючої економічної системи (так розвивалася економіка Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню та інших нових індустріальних країн). Негативними наслідками цих процесів є поступова втрата контролю над частинами підприємств, посилення іноземного впливу на все соціально-економічне життя.

Міграція робочої сили. З вивозом капіталу тісно пов’язана і така класична форма міжнародних економічних відносин, як міграція робочої сили. Це процес стихійного або організованого переміщення робочої сили в межах міжнародного ринку праці. Міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками. Зараз в цей процес залучена абсолютна більшість країн світу. Серед традиційних постачальників робочої сили на міжнародний ринок є такі країни, як Туреччина, Греція, Італія, Португалія, Мексика, Пакистан, Марокко, Туніс, країни Азії і Центральної Африки, а також Росія, Україна, Молдова та ін. Переміщення робочої сили відбувається в основному у країни Центральної Європи, США, Канаду та ін.

Щорічно у пошуках роботи і кращих умов життя емігрує до 25 млн. осіб. Чисельність іноземних працівників у США в середині 90-х рр. становило 7 – 8 млн. осіб; у країнах Західної Європи – понад 10 млн. осіб. В епоху НТР стає характерним масове переміщення науково-технічних кадрів із західної Європи і країн СНД в США. Так з Причинами міграції робочої сили є: а) національні відмінності в рівнях заробітної плати; б) відмінності в рівнях безробіття між країнами; в) суттєві відмінності рівня життя населення в різних країнах світу; г) різний рівень соціально-економічного розвитку країн. Як і інші форми економічних зв’язків між країнами міграція робочої сили має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних наслідків країн-експортерів робочої сили належить: зниження рівня безробіття, набуття емігрантами нових знань і досвіду, поліпшення умов їх життя, отримання країною-експортером додаткового джерела валютних надходжень тощо. До негативних наслідків міграції робочої сили для країн-експортерів відноситься, насамперед, відтік висококваліфікованих кадрів. Щоб ослабити негативний вплив цих процесів застосовується державне регулювання міграції робочої сили.

Науково-технічне і виробниче співробітництво. Ця форма економічних зв’язків між державами стає все більш важливою ефективною формою сучасних світогосподарських зв’язків. За умов прискорення НТР жодна країна, яким би значним науковим потенціалом вона не володіла б, неспроможна повністю задовольнити свої потреби у передових технологіях, випускати всю широку номенклатуру науково-технічної продукції, яка постійно вдосконалюється. Крім того, в сучасних умовах виникає цілий ряд наукових проблем, розв’язання яких можливо тільки за умов об’єднання зусиль усіх країн. Це стосується таких проблем як електроніка, біотехнологія, генна та клітинна інженерія, освоєння космосу, вивчення атмосфери, клімату Землі, морів та світового океану, боротьба з небезпечними хворобами.

Форми науково-технічного співробітництва дуже різноманітні. Основними з них є:

1. Створення спільних науково-дослідних центрів, бюро, лабораторій для здійснення новітніх розробок.

2. Спільні дослідження світового досвіду у сфері організації виробництва і праці.

3. Консультації та організація заходів у галузі науково-технічної політики.

4. Організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників.

5. Торгівля високотехнічними і наукомісткими товарами, патентами, ліцензіями, обмін науково-технічними знаннями і діловими послугами.