2 вдихи Þ 30 компресій (2:30)

Етап В  називається штучна вентиляція легенів. Її мета - екстрена оксигенація. На I стадії її можна досягти тільки за допомогою експіраторної ШВЛ. Так вона називається тому, що легені пацієнта вентилюються повітрям реаніматора, що видихується. Якщо в атмосфері кисню міститься майже 21%, то в повітрі його, що видихується, 14-16%, але на початку СЛЦР цієї кількості може цілком вистачити для оксигенації крові пацієнта, тим паче, що гемоглобін має здатність добре насичуватись киснем навіть при невеличких його концентраціях.

Щоб здійснити експіраторну ШВЛ, необхідно легені реаніматора з’єднати з легенями пацієнта. Цього можна добитися двома способами, назви яких говорять самі за себе: «з рота в рот» (рис. 6) або «з рота в ніс» (рис. 7). При цьому ніс або рот пацієнта (відповідно) потрібно закривати.

Рис. 6. ШВЛ рот до рота.

При проведенні ШВЛ методом «з рота в рот» реаніматор робить вдих, після чого, щільно охопивши губи потерпілого своїми губами, проводять видих. Після закінчення видиху реаніматор відсторонюється від потерпілого, даючи можливість повітрю пасивно вийти з легень пацієнта. При виборі частоти дихання при ШВЛ виходять з нормальних показників, які для дорослих складають 14-16 дихальних рухів на хвилину, у дітей – чим менший вік, тим частіше, а у новонароджених – 29-30 дихань на хвилину. Другим важливим моментом при проведенні ШВЛ є дихальний об’єм. При наданні реанімаційної допомоги закономірним є бажання вдихнути якомога більше повітря. Проте необхідно пам’ятати, що надмірний хвилинний об’єм дихання може викликати у реаніматора гіпокапнію, унаслідок якої розвивається спазм мозкових судин, ішемія головного мозку і втрата свідомості. В результаті – реаніматор не в змозі продовжувати реанімаційні заходи, а шанси на порятунок хворого катастрофічно знижуються. Тому при проведенні ШВЛ безапаратними методами у дорослих реаніматор використовує 1-1, 5 дихального об’єму.

Рис. 7. ШВЛ рот до носу.

При штучній вентиляції легенів у дітей молодшого шкільного віку використовують половину звичайного дихального об’єму дорослого. Для цього першу половину дихального об’єму видихають в атмосферу, а у хворого вдувають другу половину. Для ШВЛ новонароджених і грудних дітей використовують об’єм повітря, який дорослий може затримати за щоками.

Контроль правильності проведення ШВЛ здійснюється за екскурсією грудної клітини і наявності еластичного опору вдиху. При оцінці екскурсії грудної клітини звертають увагу як на підйом грудини на вдиху, так і на опускання її на видиху. Відсутність опускання на видиху може спостерігатися при попаданні повітря в шлунок, що супроводжується, як правило, характерним звуком, що нагадує приглушене булькання. В цьому випадку шлунок, що роздувається, піднімає край реберної дуги, що може створити помилкове враження екскурсії грудної клітини.

Небезпека цього ускладнення полягає не тільки в тому, що повітря не надходить до легень, але і в тому, що підвищений тиск у шлунку сприяє регургітації шлункового вмісту в ротову порожнину, звідки він може потрапити до легень. Наслідком цього в післяреанімаційному періоді з’являється кислотно-аспіраційний пневмоніт.

Попередити попадання повітря в шлунок і регургітацію можна за допомогою прийому Селіка, який складається з того, що стравохід перекривають шляхом натискання на перснеподібний хрящ назад та вгору (притискують його до хребта).

3. 4. Непрямий масаж серця.

Етап C називається підтримка кровообігу, тобто на цьому етапі проводиться штучний кровообіг. Його можна забезпечити за допомогою закритого (непрямого) або відкритого (прямого) масажу серця.

Докладніше зупинимося на техніці і механізмах закритого масажу серця. Перш за все, необхідно відшукати точку, до якої ми прикладатимемо свої зусилля. Ця точка знаходиться на межі між середньою і нижньою третю грудини (рис. 8). Вище розташована точка зменшить ефективність масажу, а нижче розташована, крім того, збільшить ризик ушкодження печінки мечовидним відростком.

Рис. 8 Точка дотику долоні до грудини.

На названу точку накладають основу однієї долоні, на неї — основу іншої. Пальці реаніматора не повинні торкатися ребер пацієнта, руки реаніматора не повинні бути зігнуті в ліктьових суглобах. Таке початкове положення. Відсутність контакту пальців реаніматора з ребрами пацієнта знижує ризик їх перелому, а прямі руки реаніматора збільшують ефективність масажу (тиск вагою корпуса реаніматора) і знижує енерговитрати реаніматора (зігнуті в ліктях руки призводять до напруги м’язів-розгиначів). Глибина компресій на грудину повинна складати 4-5 см, частота компресій — 90 на 1 хвилину. Ефективність масажу оцінюється по наявності пульсової хвилі на сонній або стегновій артерії. Перелом ребер та/або грудини не є протипоказанням для продовження масажу.

Закритий масаж серця запускає роботу двох механізмів. Перший механізм — механізм серцевого насосу. Він має місце і при відкритому масажі. Кожна компресія грудної клітини виштовхує певний об’єм крові з порожнин серця, чим і забезпечується штучний кровообіг. Другий механізм — механізм грудного насосу. При відкритому масажі цей механізм відсутній. При кожній компресії грудної клітини відбувається стиснення між грудиною і хребтом не тільки серця, але і всіх органів, що знаходяться в грудній порожнині, і, перш за все, легенів, які містять чималий об'єм крові. Цей об’єм крові теж приходить в рух і помітно збільшує ударний об'єм. Завдяки цьому механізму ефективність закритого масажу серця значно збільшується.

Які ж ускладнення можливі при проведенні непрямого масажу серця?

При проведенні закритого масажу серця слід враховувати, що у пацієнтів похилого віку еластичність грудної клітки знижена унаслідок вікового скостенілення реберних хрящів, тому при енергійному масажі та дуже сильному здавлюванні грудини може виникнути перелом ребер. Це ускладнення не являється протипоказанням для продовження масажу серця, особливо при наявності ознак його ефективності.

Не слід при масажі розміщувати руки над мечовидним відростком груднини, так як, різко натискаючи на нього, можна поранити ліву долю печінки та інші органи, які розташовані у верхньому відділі черевної порожнини. Це являється серйозним ускладненням реанімаційних заходів.

І зовнішнє дихання і кровообіг суть ланки системи транспорту кисню і повинні працювати одночасно, інакше тканини кисню не отримають. Так відбувається в живому організмі, тому етапи B і C повинні виконуватися теж одночасно.

Спосіб поєднання етапів B і C не залежить від кількості одночасно працюючих реаніматорів, 1 або 2. Якщо їх більше, то інші змінюють перших у разі їх стомлення. Якщо реаніматор один, то, виконавши етап A, він робить 2 глибоких штучних вдихів, а потім здійснює 30 компресій грудної клітини, після чого цикл повторюється. Таким чином, схема наступна:

2 вдихи Þ 30 компресій (2: 30)

Якщо ж реаніматорів двоє, то один здійснює штучну вентиляцію легень, а інший – непрямий масаж серця, за вказаною вище схемою. Крім того, за наявності двох реаніматорів вони один одного контролюють: той хто проводить ШВЛ стежить за пульсом на магістральній артерії, а той, хто проводить масаж серця — за екскурсією грудної клітини.

3. 5. Оцінка ефективності реанімаційних заходів.

Ефективно виконана СЛЦР супроводжується низкою ознак: звужуються зіниці, якщо вони були розширені, «поліпшується» колір шкіри, можуть з’являтися одиничні дихальні рухи і т. п. СЛЦР вважатиметься успішною в разі відновлення самостійного кровообігу. У разі відновлення самостійного кровообігу без відновлення самостійного дихання – продовжуємо проводити ШВЛ без масажу серця.