Експертна оцінка внутрішніх чинників формування політики в сфері національної безпеки

Протягом 1997 року експерти дещо вище оцінювали рівень довіри та впливу лідерів еліт на керівників державних структур, які відповідають за зовнішню політику України та за оборонну політику України. У грудні загальний рівень довіри лідерів еліт до керівників зазначених структур коливається рівно поміж “середнім” та “низьким”, тоді як у березні більш наближався до “низького”. Загалом рівень довіри оцінюється нижче, ніж рівень впливу. Рівень впливу лідерів еліт за оцінками експертів від початку (від березня) на структури, що відповідають за зовнішню політику, був дещо вищим, ніж на структури, що відповідають за оборонну політику України. Але незважаючи на те, що з березня оціночні показники по обох цих напрямах поліпшилися, з певними коливаннями у вересні, в грудні ця різниця залишилася. За підсумковими даними, загальний рівень впливу лідерів еліт на керівників державних структур, які відповідають за зовнішню політику України та за оборонну політику України можна оцінити як близький до “середнього”, а у випадку із зовнішньополітичними структурами -- як такий, що дорівнює “середньому”, тоді як в березні він був ближчим до “низького”.

Також дещо зростав від березня, але не суттєво, рівень підтримки військовими політики керівництва держави. Втім, і в грудні він розцінювався як проміжний між “середнім і низьким” (у березні він був переважно “низьким”).

       Можна зробити припущення, що оціночні результати, пов‘язані зі станом збройних сил і рівнем довіри до урядовців, відповідальних за військову сферу і військову політику, мають нетривкий і дещо суб‘єктивний характер. Це пояснюється як складними проблемами збройних сил у цілому, так і непевністю перспектив реформування армії. Так, за 1991 - 97 рр. Збройні Сили України було скорочено на 400 000 осіб, у тому числі кадрових військових — на 70 тисяч осіб. Це скорочення триватиме і 1998 р., впродовж якого передбачається скорочення 17 000 тільки кадрових військових.

       Водночас, складне становище армії пояснюється й тим, що впродовж останніх років збройні сили не отримували достатнього фінансування. В законі " Про державний бюджет України на 1998 рік" асигнування на національну оборону, вперше за останні роки, було збільшено більше, ніж на 200 млн. гривень -- до межі в 1 678 269 000 гривень. В 1998 р. вони становитимуть 6, 855% бюджетних видатків.   

Стосовно відмінностей між регіонами (ставлення регіональних еліт до політики керівництва держави, рівень розбіжностей в становищі різних регіонів країни та особливості їхнього загального ставлення до урядового політичного курсу) відповіді експертів мали досить неоднозначний характер, однак переважала думка, що ці аспекти “залишаються без змін” - у червні та грудні таку думку поділяли 36, 6%. Натомість 29 - 24% опитаних вважали, що регіональні відмінності “нівелюються”, і 27-19% - що вони “поглиблюються”. У березні та вересні 45% та 56% опитаних вважали, що регіональні розбіжності залишаються без змін, 19-14% - що ці відмінності “нівелюються”, і 29-19% - що вони “поглиблюються”.

У березні 1998 року за оцінкою експертів спостерігалася тотальне зниження рівнів довіри та впливу найбільш впливових лідерів еліт щодо керівників державних структур, що відповідають за зовнішню політику та за оборонну політику України. І якщо в грудні ці показники, свого часу підвищившися, були близькі або дорівнювали “середньому” рівню, то зараз вони близькі або дорівнюють “низькому” рівню. Криза державних структур влади виявляється наочно і у сфері об”єктів Моніторингу.

Дещо підвищилася у грудні 1997 р., але не суттєво, і трималася на тому ж рівні “підтримка військовими політики керівництва держави”, що коливається поміж “середнім і низьким”. Прогрес України у сфері просування на ринки зброї призвів до зростання шансів подолання сучасної стагнації ВПК України. У березні 1998 року 39% експертів вважали передумови для цього “посередніми” (26% у грудні 1997 р. ), 44% — низькими (47%), 14% — нульовими (21%).

Передвиборча невизначеність, гра політичних сил вплинули на зростання оптимізму експертів щодо перспектив встановлення в країні ефективної системи цивільного контролю за діяльністю Збройних Сил, такі перспективи вважають “посередніми” 35% (21% у грудні 1997 р. ), “низькими” — 49% (67% у грудні 1997 р. ).   

Стосовно відмінностей між регіонами у ставленні до зовнішньої політики, то у березні 1998 р. збільшилася кількість експертів, вважаючих, що вони поглиблюються - 33, 3% (у грудні - 19, 5%), і зменшилася вага вважаючих, що відмінності між регіонами нівелюються - 17, 9% (у грудні - 24. 4%). Майже так само як і раніш 38, 5% експертів (у грудні - 36, 6%) вважають, що відмінності між регіонами залишаються без змін.

Показники впливу та довіри лідерів еліт як до керівників, які відповідають за зовнішню політику, так і до керівників, що відповідають за оборонну політику України, як вже зазначалося, значно знизилися в березні цього року. Оцінки в цілому майже дорівнювали “низьким”. При цьому оцінки впливу були дещо вищими ніж оцінки довіри (?! ). У червні 1998 р. рівень впливу та довіри лідерів еліт дещо зріс за всіма показниками, втім не сягнув навіть середньої відмітки. Експерти аналогічно оцінюють поміж “середнім” та “низьким” рівень впливу як на керівників державних структур, які відповідають за оборонну політику так і на тих, хто відповідають за зовнішню політику України. Між собою різняться оцінки довіри. Рівень довіри лідерів еліт до керівників державних структур, що відповідають за зовнішню політику України вищий ніж рівень впливу, наближається більш до “середнього”. Він також вищий ніж рівень довіри лідерів еліт до керівників державних структур, що відповідають за оборонну політику України. Останній за оцінкою наближається до “низького” й нижче ніж рівень впливу.

Відмінності між регіонами у ставленні до зовнішньої політики України, на думку 50% експертів, влітку 1998р. “залишаються без змін” (у березні - 38, 5%); тільки 12, 5% вважають, що вони “поглиблюються” (майже втроє менше, ніж в березні - 33, 3%) та 27, 5% - що вони “нівелюються”(в березні 17, 9%). 10% як і раніше не визначилися. Припускаємо, що основою для висновку про більш масштабне поглиблення відмінностей з цих питань прислужилася на той час (навесні) обстановка передвиборчої кампанії, коли відбувалися чисельні дебати з питань, чого саме хочуть у регіонах від геополітичної орієнтації країни. Із виборами пішли у небуття зазначені розбіжності.

За оцінками експертів ситуація стосовно зовнішньої безпеки України у червні 1998 р. порівняно з березнем 1998 р., коли рівень стурбованості експертів досяг значного рівня, стала спокійнішою: лише 15% експертів вважають, що існує загроза територіальній цілісності України (в березні 40, 5%). Натомість 50% експертів продовжували відчувати напругу і очікували “виникнення загрози у будь-який момент” (в березні 29, 7%). Таким чином занепокоєння щодо зовнішньої безпеки України не минуло, а стало певною мірою прихованим. Про те, що наявної загрози немає і є всі передумови запобігти її виникненню зазначило лише 15% експертів (в березні 24, 3%). Думки про те, що “виникнення загрози слід чекати через 1-2 роки” або “через 3-5 роки” дотримуються відповідно 7, 5% та 12, 5%, а кожне з таких тверджень не набирає більше ніж по 2-7% експертів.  

Влітку 1998 р. більшість експертів оцінюють стан міжнародної безпеки України як “незмінний” - 65, 9%. У березні таку думку поділяли 43, 6% експертів. Тоді ж вагомим було твердження про те, що стан міжнародної безпеки України “погіршується”, про це зазначило 41, 0% експертів. Зараз кількість таких зменшилася більш ніж вдвічі - 17, 1% експертів. Тих, хто вважає, що він “покращується” - лише 9, 8% (в березні 12, 8%). Експертна оцінка свідчить також про відсутність останнім часом будь-яких значних зрушень в стані міжнародної безпеки  і в Європі - 68, 3%. Тільки 9, 8% експертів вважають, що він “покращується”(в березні вдвоє більш - 20, 5%), а 19, 5% експертів - що він “погіршується”(в березні 25, 6%).

При цьому експерти вважають, що рівень міжнародних гарантій безпеки України від початку року продовжує знижуватися і оцінюють його близько до “низького”, хоча до того оцінки впевнено зростали і майже досягли “середнього” рівня. Визначальними у забезпеченні міжнародної безпеки України як і раніше, на їх думку, залишаються економічні фактори (61%), а вже потім - політичні(43, 9%) та інші(не більше 10%). Так само за своєю вагою економічні фактори(78%) переважають всі інші (які разом становлять близько17%) у забезпеченні обороноздатності України. Відповідно й боєздатність Збройних Сил продовжує погіршуватися, вважають переважна більшість експертів (70%, у березні 79, 5%). У червні порівняно з березнем дещо змінилася у бік підвищення “міра, якою Україна може покладатися у забезпеченні національної безпеки на власні Збройні Сили”, але оцінка так само коливається поміж “середньою” та “низькою”, тепер ближче до “середньої” (у березні оцінка значно впала, наближаючись до “низької”).

В цілому зовнішньополітичний курс України у червні 1998 р. експерти вважають більш стабільним, виваженим і передбачуваним порівняно з березнем. На початку року показники по цім характеристикам помітно знизилися, майже рівною мірою наблизившися до “низької”оцінки. Влітку 1998 р. оцінки суттєво підтягнулися до “середніх”. Є підстави вважати, що на стан цих показників позитивно вплинули енергійні кроки нового керівництва МЗС України та, можливо, навіть більшою мірою — очікування, пов”язані з подальшою його діяльністю.

За експертними оцінками, східний та західний інтеграційні процеси знову рушили у зворотних напрямках порівняно з відповідними векторами у березні. Це ставить під сумнів саме стабільність та виваженість зовнішньополітичного курсу України, оскільки важко визначити якусь певну тенденцію. Відбуваються коливання інтеграційних векторів (отже й геополітичних орієнтацій країни), що мають нетривалий характер(коротку амплітуду). Посилення процесу інтеграції України у східному напрямку - з Росією, СНД, що відмічалося у січні-березні 1998 р. змінилося на значне послаблення цього процесу у квітні-червні. Підкреслимо, якщо в березні оцінка стану цього процесу суттєво наблизилася до “середньої”, то тепер вона наближається до “нульової”. Натомість, дещо посилився процес інтеграції у західному напрямку - з НАТО, ЄС та ін. Як ніколи за часи моніторингу (з початку 1997 р. ) знизившися у березні 1998 р., зараз показник цього процесу все ще оцінюється експертами як “повільний”. Найбільші позитивні зміни порівняно з іншими напрямками відбуваються влітку 1998 р. у процесі інтеграції України до регіону Чорного Моря (ЧЕС), оцінка стану якого від початку минулого року постійно зростає, коливаючись поміж “середньою” та “повільною”. Натомість, від початку цього року почала зменшуватися інтенсивність процесу інтеграції України до регіону Центральної Східної Європи. Стан зазначеного процесу оцінюється більшістю експертів як “повільний”. Можна констатувати, що експерти мають рацію — з їхніх оцінок створюється картина деякого вакууму навколо України. Наголосимо, що її інтеграційний (у будь-якому напрямку) потенціал аж ніяк не визначається зусиллями української дипломатії, а є прямим наслідком становища всередині країни — політичного, економічного, соціального.

Серед української політичної еліти вирізняються певні групи, які є прихильниками інтеграції України у західному або східному напрямках.

Найбільш зацікавленими в інтеграції з Росією, аж до злиття в єдину державу, експерти вважають влітку 1998 р. “проросійськи налаштованих політиків” - 70, 7% (загалом за останні півтора роки 67-88%) та “лівих у Верховній Раді”- 61, 0% (загалом 51-79%). Далі серед прихильників інтеграції у східному напрямку експерти відзначають “регіональних лідерів Сходу та Півдня”(загалом 31-36%), “промисловців з україно-російських груп” (їх вага коливається від 25% до 53%, але вони тримаються на 3-4-х позиціях) та “соціально знедолені верстви населення” (загалом 22-39%)- по 39% експертів. Менш значною групою вважаються “лідери підприємств ВПК, орієнтовані на коопераційні зв’язки з Росією” - 24, 4% (загалом25-36%). Майже не зацікавленою є група “офіцерів ЗС” -2, 4% (загалом 2-10%). Інші групи ( у попередніх опитуваннях 2-7%) не згадуються.

Головним прихильником інтеграції із Заходом аж до вступу в НАТО експерти безперечно продовжують називати “правих у ВР” - 87, 8% (загалом за останні півтора роки 68-88%). Далі експерти постійно відзначають групу “лідерів фінансово-банківського бізнесу” - 48, 8%, хоча оцінка їх зацікавленості є досить неоднозначною (коливається від 28% до 66, 7%). Певною мірою зацікавленими в інтеграції з Заходом експерти вважають групи “бізнесменів середнього рівня” - 41, 3% (загалом 21-35%), та “центристів у ВР - 39, 0% (загалом 30-40%). Окрім зазначених груп експерти також називають “верхівку МО, генералітет” - 17, 1% (загалом 16-28%), “виробників зброї та спецтехніки” - 14, 6% (загалом 2-15%) та “лідерів підприємств ВПК” - 4, 9% (загалом 4-17%). Зовсім не згадуються групи “офіцерів ЗС” та “керівників військових навчальних закладів”, хоча раніш вони привертали до себе деяку увагу (2-7%).

Експерти досить скептично ставляться до потенціалу нової Верховної Ради — 14го скликання у вирішенні питань зовнішньої та оборонної політики (зазначимо, що на момент проведення дослідження у червні 1998 р. експертам ще не було відомо, що обидва профільні комітети очолять представники Комуністичної партії — комітет у закордонних справах та зв”язках з СНД все той же Борис Олійник, а комітет з питань Національної безпеки та оборони — Георгій Крючков). Потенціал успішності роботи першого з зазначених комітетів близько 30 відсотків експертів оцінили як “середній”, а 70 відсотків — як “низький” або “нульовий”. Ще гірші очікування щодо роботи другого комітету — “обмежений оптимізм” тут висловили близько 25% експертів, песемизм — 75%. Відмітимо, що оцінки потенціалу нової ВР у проблемах безпеки та оборони навіть гірші за оцінки дій відповідного комітету ВР 13го скликання у березні 1998 р.