 |
НАТО і громадська думка в Україні: тенденції змін
|
|
|
|
У квітні 1998 року фірма СОЦІС-Геллап на замовлення Фонду “Демократичні ініціативи” провела опитування за програмою, аналогічною програмі дослідження, здійсненого у січні 1997 року. Програму підготував О. В. Потєхін — УЦДМКСС. Опитування проводилося в усіх регіонах України. Вибіркову сукупність становлять 1200 респондентів, які за своєю соціально-демографічною характеристикою (вік, стать, рівень освіти та тип поселення) репрезентують доросле населення країни. Метод збору емпіричної соціологічної інформації-стандартизоване інтерв’ю за місцем постійного проживання респондентів.
За п”ятнадцать місяців, які розділяють два опитування, відбулися надзвичайно важливі події у стосунках Україна — НАТО, зрушення у міжнародних відносинах, а також внутрішньополітичному розвитку України, які змінили загальний контекст цієї проблеми. Все це вплинуло на зміни у ставленні населення до НАТО. Деякі з них є досить несподіваними, тобто наслідки окремих подій прогнозувалися політичними аналітиками як відмінні від того, що відбулося на практиці. У дещо схематизованому вигляді, тобто зважаючи головним чином на те, які події дійсно вплинули на стан масової свідомості (або хоча б присутні у ній якоюсь мірою), серед них слід виділити:
— прийняття Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО;
— активна участь України у програмі ПЗМ, зокрема навчання “Сі бриз”, які мали очевидний політичний резонанс в Україні;
— діалог Україна-НАТО, численний обмін візитами, відкриття представництва України при НАТО;
— деяка нормалізація українсько-російських стосунків, підписання Договору Україна-РФ та зволікання з його ратифікацією Думою;
|
|
|
— укладення Базової угоди РФ-НАТО;
— передвиборча кампанія в Україні;
— криза СНД та “особлива позиція” України
— відкриття інформаційного бюро НАТО в Україні та загибель його першого директора Р. Лещінського.
Зазначені події вплинули на рівень інформованості населення про НАТО. Насамперед, зазначимо, що хоча кількість тих, хто вважає власну обізнаність із діяльністю НАТО досить високою, зросла тільки у півтора рази (з 9% до 13. 5%), але вдвічі зменшилася кількість байдужих у ставленні до Альянсу — “мене це не цікавить” заявили 1998 року 8% (16% у дослідженні 1997 р. ). Більшість опитуваних (62%) хотіли б більше знати про НАТО, під час попереднього опитування таких було близько половини. Безпомилково можна стверджувати, що присутність феномену НАТО у масовій свідомості стала більш вагомою.
Це відбувалося водночас з деяким поглибленням розбіжностей у оцінці характеру Альянсу. З одного боку, відмічалося зростання позитивного підходу до НАТО. Зросла кількість тих, хто оцінює його, насамперед, як оборонний союз (з 27% до 32%). З іншого — зменшилася частка тих, хто розцінює Альянс у якості миротворчої організації (з 17% до 11%) та зросла тих, хто вбачає у ньому агресивний військовий блок (з 16% до 22%). Менша кількість респондентів, ніж раніше, не в змозі визначитися у власній оцінці характеру НАТО (1997 р. — 39%; 1998 р. — 34%). Але резерви впливу на думку частини населення залишаються значними — до тих, хто не визначився, досі належить третина населення. Такі поглиблення у розходженні у ставленні до НАТО були викликані підвищенням рівня політизації громадської думки під час передвиборчої кампанії навесні 1998 року, хоча як свідчать дослідження, здійснені фірмою СОЦІС-Геллап на замовлення УЦДМККС, питання зовнішньополітичних орієнтацій аж ніяк не належали до провідних проблем виборів, не справляли вирішального впливу на поведінку електорату. І все таки найважливіший висновок, що випливає з порівняння електоральних уподобань та результатів цього дослідження має бути наступним: частина електорату лівих, якщо не є пронатівською, то у всякому разі досить толерантно ставиться до НАТО, не вбачає у його діяльності загрози, щонайменше — байдужа до Альянсу.
|
|
|
З точки зору соціально-демографічних характеристик респондентів можна відмітити, що ставлення до НАТО тим більш позитивне, чим вище рівень освіти та кваліфікації респондента та чим він молодший за віком. Оцінка НАТО як агресивного блоку переважає у Східному регіоні та Криму. В більшості регіонів, на Заході та Південному Заході приблизно половина респондентів оцінюють НАТО як оборонний союз. Оцінка НАТО як миротворчої організації переважає на Півдні. Більшість населення в Південному, Північному, Північно-Східному, Південно-Східному регіонах та Центрі не визначилися.
Результати оцінки характеру Альянсу узгоджуються з ставленням населення до взаємостосунків Україна — НАТО. Так, зросла кількість “реалістів”, які вважають що Україні у перспективі треба приєднатися до НАТО (з 19% до 25%), а тих, хто хотіли б зробити це якнайшвидше, зменшилася (з 19% до 14%). Загалом пронатівський потенціал становить за прямим запитанням майже 40% опитуваних. Кількість завзятих антинатівців дещо зросла — з 21% до 26%. При цьому дещо знизилася кількість тих, хто не визначився у даному питанні (1997 р. — 42%; 1998 р. — 35%). Надання можливості респондентам вибирати з варіантів геополітичних орієнтацій призводить до деякого зниження пронатівських настроїв (переважають прихильники позаблокового статусу України). Але й тут ті, хто обирає майбутній вступ країни до Альянсу (у різних варіантах) становлять трохи більше 30%. Відмітимо, що пронатівський потенціал політичної еліти України майже вдвічі вищий, ніж населення в цілому.
Досить строкатою виглядає картина оцінки респондентами можливих наслідків гіпотетичного вступу України до НАТО (яку нелегко надати навіть професіоналу у цій галузі). Від 36 до 50% опитуваних й відмовилися оцінити тим ці іншим чином запропоновані варіанти наслідків — як позитивних, так і негативних (минулого року рівень тих, хто не вважав себе компетентним, коливався у межах 49-62%). Відсоток тих, хто однозначно негативно оцінив зараз такі наслідки — “вступати до НАТО не треба” та їх опонентів абсолютно рівний — по 32. Це суперечить перевазі тих, хто вважає, що внаслідок такого кроку “Україна повною мірою стала б європейською країною та набула дійових гарантій міжнародної безпеки — 34% прихильників проти 24% опонентів. Приблизно така ж перевага у тих, хто заявив, що безпека і стабільність у Європі від такого кроку виграють — 34% проти 21%. Особливо відчутні позитивні наслідки, вважають респонденти, були б для розвитку науково-технічного, інтелектуального потенціалу України (35% проти 18%) та її ВПК (39% проти 16%). Сприяло б, на думку 26% респондентів, таке рішення й демократизації українського суспільства (24% — проти). Побоюються витрат, пов”язаних із можливим вступом до НАТО — 34%, ні — 19%.
|
|
|
Зміцнення міжнародного становища України у період між двома опитуваннями, якому сприяли й деякі з вищезазначених подій у стосунках Україна-НАТО, відчувається населенням. Так, минулого року тільки 36% респондентів беззастережно вважали, що у наступні п”ять років немає загрози нападу на Україну з боку іноземної держави. Зараз кількість таких оптимістів збільшилася до 53%. На тлі такого рівня впевненості у наявному рівні безпеки, звичайно, гальмуються розповсюдження проблокових, включаючи пронатівські, приєднальних настроїв.
Цікавими у цьому контексті уявляються оцінки довіри до НАТО як потенційного захисника України від нападу ззовні. Так, 34% населення вважають, що НАТО захистив би Україну, якщо вона була б членом Альянсу (30% у 1997 р. ), а 13% (12% у 1997 р. ) розраховують на такий захист у будь-якому випадку (навіть, якщо Україна збереже сучасний статус). Не в змозі оцінити поведінку НАТО у кризовій ситуації навколо України 34% опитуваних (39% у 1997 р. ). Отже тут, вочевидь, існує резерв роз”яснення ролі Альянсу як ефективної миротворчої організації.
Відчутне падіння протягом останнього року загального рейтингу Президента України, який уособлює в очах респондентів головну пронатівську політичну силу (у квітні 1998 року 35% назвали його серед найбільш стійких прибічників приєднання України до НАТО, наступний за ним — Рух — набрав тільки 22%) не призвело до зростання негативізму у ставленні до Альянсу. Відмічається більш однозначна оцінка кінцевої мети політики Л. Кучми — вступити врешті-решт до НАТО (1998 р. — 51%, у 1997 р. — 40%). Кількість тих, хто беззаперечно позитивно оцінює курс на розширення співробітництва з НАТО як такий, що відповідає національним інтересам України, укріплює її безпеку, не змінилася і залишається на рівні 36% населення. Дещо зросли побоювання, що наслідком реалізації такого курсу стане “буферний статус” України між НАТО та військово-політичним союзом країн СНД (з 26 до 36% респондентів). Але це зростання не можна вважати надто значним на тлі інших показників.
|
|
|
Водночас 51 % учасників опитування 1998 р. вважають, що курс адміністрації Кучми на розширення співробітництва України з НАТО підриває стабільність відносин з Росією (40% у 1997р. ). Те, що тільки половина населення розглядає відносини Україна-НАТО, Україна-Росія як “гру з нульовою сумою” (тобто кожний здобуток у стосунках з НАТО є втратою у відносинах з РФ), слід визнати дуже високим позитивним показником. Звичайно, з цього не можна робити висновку, що ті, хто не визначилися у оцінці цього питання — 34% (50% у 1997р. ) — є прибічниками “кооперативної безпеки” або розглядають стосунки Україна-НАТО та РФ-НАТО як паралельні процеси. Втім 15% респондентів, які вважають, що зближення з НАТО не загрожує стосункам з Росією (10% у 1997р. ), можна розцінювати як потенціал розповсюдження саме такого підходу.
Розбіжності між позицією правлячої еліти та населення спостерігаються, насамперед, у ставленні до такої проблеми, як наявність в України військово-політичних союзників. Якщо експерти протягом останніх п”ятнадцяти місяців розглядають у такій якості Польщу, США, НАТО, країни Балтії, а Росія обіймає приблизно сьоме місце, то у суспільній свідомості РФ є одноосібним та беззаперечним лідером, до якого цього року ще підтягнулася й Білорусь, а серед згаданих експертами країн варті уваги з точки зору населення тільки США (третє місце із чотириразовим відставанням від Росії та після Білорусі). Але проблема втрачає однозначний характер, якщо зважити на оцінку населенням допомоги з боку інших держав. Серед тих, хто найбільш допоміг Україні за роки незалежності, лідерами називалися (квітень 1998р. ): 1)Німеччина — 29. 8%; 2)США — 29. 1%; 3)Канада — 16. 8%; 4)Росія — 14. 9%; 5)Європейський Союз — 13. 8%. Відверто негативне ставлення до цієї допомоги властиве 21% населення (ця частка вважає, що допомога не принесла користі Україні).
|
|
|
Практично не змінилося ставлення до участі України у програмі НАТО ПЗМ. Приблизно половина населення не може дати оцінку цьому процесу, який ліві влітку минулого року у зв”язку з проведенням спільних навчань піддавали галасливій критиці. Незмінно 33% респондентів вважають, що участь у ПЗМ укріплює безпеку України, підсилює боєздатність Збройних Сил, а тільки 4-5% — навпаки, заявляли, що послаблює її.
Окремий блок питань становлять проблеми, пов”язані з розширенням НАТО на схід. Як відомо, саме у період між двома опитуваннями ці проблеми принципово змінили свій характер, перейшли з рівня дискусій, а, згодом, політичних рішень, у практичну площину. Це вплинуло на рівень зацікавленості даним питанням — якщо 1997 р. кількість тих, кого воно залишало байдужим складала 14-15%, то зараз вона впала до 7-8%. Можна казати про зростання стурбованості населення цією подією. Минулого року рівно розподілилася кількість тих, хто вважав, що розширення НАТО на схід сприяє безпеці у Європі та суперечить її інтересам (по 18%). Ситуація для України тоді навіть оцінювалася більшою мірою як позитивна (20% проти 17%). Навесні 1998 р. акценти змінилися. Відтепер 25% респондентів негативно оцінюють наслідки розширення для європейської безпеки, а 20 — позитивно. Відповідні зміни відбулися й у оцінці впливу розширення на становище України: 25% вважають, що безпека України зазнає шкоди, а 17 — навпаки. Зросла й підтримка опору Росії розширенню. Зараз вона становить 36%, а на початку 1997 р. не перевищувала 24%. Водночас активізувалася позиція населення України щодо вступу до НАТО Польщі, Чехії й Угорщини. Якщо на початку 1997 р. на користь цього кроку висловилися 14% опитаних, а проти — 10%, то навесні 1998 р. відповідно 22% та 20%. Втім, підкреслимо, що оцінка наслідків таких процесів, як розширення НАТО, є надто складним питанням для пересічного громадянина, тому 30-40% респондентів не можуть сформулювати власне ставлення до нього.
Висновок з вищенаведеного може бути у стислому вигляді сформульований таким чином: в Україні присутня стала група населення, якій властиві антинатівські, або у широкому сенсі антизахідні погляди, але вона аж ніяк не становить більшість населення і не спостерігається тенденція до її розширення. Політики, які б прагнули розігрувати антинатівську карту, позбавлені будь-яких перспектив. Хоча НАТО залишається для значної частини населення досить незрозумілою організацією, це не має наслідком ворожих поглядів, які б інерційно існували як спадщина радянських часів.
1????? ? ???????????? ???????? ????????? ????????????? ? ?? ? 90????? ????????????? ?: Goncharenko A. Ukrainian-Russian Relations: An Unequal Partnership. London, Whitehall. RUSI, 1995, 85 p.
[1] Див.: Saad Eddin Ibrahim Future Visions of the Arab Middle East// Security Dialogue, vol. 27, N4, December 1996, p. 425-436
1??. ???????????. ??????? ??? ????? ???????????? ????????: ?????? ??? ????????? ???????? ??????????? ? ????? 2????? 1992?. ??????????. 1992. ? 9, ?. 125.
2 Kissing? r H. Diplomacy. ? 4. 1995. P. 23-24.
1????????? ?.?. ??? ? ??????? ???????? ?????????? ???????? ??????. ????. ??????????. ?. 1996.
1?????? ?????? “??????? ?????????????? ??????? “ Survival??????????? ?????? ????? 1996????
*??????????? ???????? ?? ? ????? ?????? ???????????? ?????? ????? ??????????? ????? -??????? ???????????? ??????????? (?????? -??????? ? ???? -?????, ??????????? ????????? ????????? ? ???????????? ????? -?????, ???????????? ??????? -?????? )???????????? ?????????. ?? ??? ????? ???????????? ???????? ?????? ?? ???????? ??? ?????????????? ?????? ???????????????? ???????. ????????? ??? ??????? (?????????? ?? ????????? )????? ??????? ??????? ???????????? ????????? ? ???????????? ??????? ??????? ??????? ?? ????????, ?? ????????, ?????? ?????? ?? ????????? ????? ??????.
[2] Широкорадюк С. ‘Ми не чужі тут, в Україні’ // День, 25 грудня, 1997 р. - С. 4.
[3] Див.: Sariolghalam M. The Future of the Middle East: The Impact of the Northern Tier // Security Dialogue, vol. 27, N 3, September 1996, p. 303-317;
1 Kahn H, Weiner A. The Year 2000, N-Y. 1967.
Handbook of Future Research. /Ed. by J. Fowels. N-Y., 1979.
2?????????? ?.?. ?????????????? ???????? ??? ????? ??????? ????????? -?????????????? ? ????????? -?????????????? ????????. //??????????? ??????????????? ? ??????? “???????? -?????????? ????? ”. ?. ??????? ?????, 1986.
|
|
|
