Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Соціально-економічні передумови і теоретичні джерела формування «матеріалістичного розуміння історії»

Проблемі соціально-економічних передумов і теоретичних джерел формування марксистської концепції під назвою «матеріалістичне розуміння історії» в часи московського тоталітаризму приділялась дуже велика увага, що пояснюється, насамперед, тим, що вона слугувала теоретичною основою «наукового соціалізму» К.Маркса і Ф.Енгельса й обґрунтуванням висновку про закономірність загибелі капіталізму і заміни його соціалізмом. Енгельс в праці «Розвиток соціалізму від утопії до науки» так і писав: «соціалізм став наукою» завдяки «двом великим відкриттям» Маркса: «матеріалістичного розуміння історії» і теорії додаткової вартості.[7,204] Крім того, трактування виникнення марксизму загалом і марксистської концепції історії зокрема, як неминучого результату всього попереднього розвитку суспільства та суспільних наук[3,290], - а саме так писали в ХІХ ст. Енгельс, а в ХХ Ленін - давало змогу надати цьому вченню статус понадлюдської необхідності та звеличити і підняти до рівня «об’єктивної історичної закономірності», щоб проголосити його «єдино істинною» і «єдино науковою» теорією, а його творців неперевершеними геніями в історії людства. Хоча подібне тлумачення було абсурдним і в ХХ ст. в Європі уже не сприймалося, проте у дореволюційній відсталій, патріархальній Росії в умовах абсолютної безграмотності населення і міфічного характеру суспільної свідомості воно поширювалося послідовниками Маркса, а пізніше в умовах панування московського тоталітаризму в СРСР, саме таке пояснення появи марксизму більшовицькі вожді примусово нав’язували суспільству, і за будь-яке відхилення від цих догм, чи навіть сумнів, загрожувала смертна кара. Державна цензура, без якої не могло з’явитися в пресі жодне слово, жорсткий контроль, переслідування і жорстоке покарання за інакомислення – все це унеможливлювало появу в суспільстві поглядів, які б різнилися від офіційних, схвалених в центральному апараті компартії в Москві.

Головною вимогою при дослідженні передумов формування «матеріалістичного розуміння історії» була сувора відповідність до того, що писали з цього приводу самі її творці – Маркс і Енгельс. Кожне їх слово вимагали сприймати як абсолютну істину і божественне одкровення. А вони пояснювали ці умови так, як їм було вигідно, зображуючи себе неперевершеними геніями, «вождями і учителями робітничого класу», великими пророками, які ощасливили людство, відкривши, нарешті, таємниці історії і провістивши майбутнє. Енгельс, зокрема, твердив, що виникнення марксистської концепції стало можливим лише з появою робітничого класу та завдяки геніальності Маркса [7,208], а до Маркса людство нібито взагалі «блукало в пітьмі», нічого не розуміючи в історії. В такому ж дусі пізніше викладали цю проблему Ленін та його послідовники в Росії і в Радянському Союзі, не допускаючи найменшого відхилення від цих догм.

В добу московського тоталітаризму радянські філософи пояснювали виникнення марксизму однозначно, як відображення «об’єктивної необхідності революційного переходу від капіталізму до соціалізму» в країнах Західної Європи. Вони твердили, що до появи вчення Маркса і Енгельса робітничий рух носив стихійний характер, пролетаріат не усвідомлював своєї історичної місії і не бачив шляхів свого визволення та засобів знищення капіталістичного ладу, а марксизм теоретично обґрунтував ідеологію революційної боротьби пролетаріату і показав перспективи майбутнього людства, тим самим задовольнивши найважливішу історичну потребу.[2,611] Таким чином поява марксистського вчення в Європі (отже і «марксизму-ленінізму» в Росії) набувала характеру «об’єктивної історичної необхідності», а саме вчення поставало чимось схожим на зразок священного писання, як щось об’єктивне, необхідне, божественне, понадлюдське, подібно до абсолютної ідеї Гегеля.

Той факт, що батьківщиною марксизму була Німеччина, радянські марксисти також приймали до уваги лише в інтерпретації авторів «Маніфесту комуністичної партії»: «На Німеччину комуністи звертають головну свою увагу через те, що вона перебуває напередодні буржуазної революції, через те, що вона вчинить цей переворот при більш прогресивних умовах європейської цивілізації взагалі, з далеко більш розвиненим пролетаріатом, ніж в Англії ХVІІ і у Франції ХVІІІ століття. Отже, німецька буржуазна революція може бути лише безпосереднім прологом пролетарської революції». [9,441]В подібному ж дусі тлумачили соціально-економічні умови виникнення марксизму і радянські філософи, заявляючи про «вихід німецького пролетаріату на арену самостійної політичної боротьби» і перетворення Німеччини в «центр світового революційного руху», в зв’язку з чим «вожді робітничого класу Німеччини» Маркс і Енгельс «взяли на себе і блискуче виконали завдання озброїти робітничий клас науковим світоглядом, програмою, стратегією і тактикою революційної боротьби». [29,314]

Все це, як пояснювали радянські «марксисти», і привело до появи марксизму і в т.ч. «науки про закони розвитку суспільства», яка отримала назву «історичний матеріалізм», і нібито виявилася, за словами Леніна, «вищим розвитком всієї історичної і економічної і філософської науки Європи».[4,184] Отже, Маркс здійснив наукову революцію, як писав Ленін, вперше поставивши соціологію на науковий ґрунт, що знаменувало, начебто корінний перелом в історії. Завдяки «науковим відкриттям» Маркса нібито закінчується передісторія людства і починається справжня історія: знаючи тепер «об’єктивні закони розвитку суспільств», люди будуть самі свідомо творить свою історію. Ось такий «історичний подвиг», як писав Енгельс, а за ним пізніше Ленін, вчинив нібито Маркс. Як видно, роль Маркса в історії його послідовники ставили якщо не вище за Ісуса Христа, то принаймні, на такому ж рівні, обожнюючи його з політичною метою: зобразити свою діяльність подібно до божественної волі.

Подібне пояснення умов появи «історичного матеріалізму», по суті, зводилося до демагогії, нічого не пояснювало і мало на меті лише одно: видати концепцію Маркса за «об’єктивний закон» і результат історичного розвитку суспільства. Маркс сам полюбляв називати свої власні теоретичні конструкції і висновки «об’єктивними законами», аби ніхто в них не сумнівався, як у священному писанні. По суті доходило до абсурду: свою власну суб’єктивну думку людина оголошувала «об’єктивною закономірністю», а її появу як результат всього попереднього розвитку людства.

В поясненні історичних умов появи марксизму радянськими «дослідниками» вражає невідповідність їх писань реальним історичним подіям, хоча після 1848 р. пройшло більше, ніж століття і вони знали, що пророцтва Маркса не збулися, що в дійсності процеси в Німеччині і загалом у Європі відбувалися зовсім не так, як він передрікав, але продовжували повторювати те саме, що свого часу писали Маркс, Енгельс, а пізніше Ленін. Ніякої пролетарської революції у Німеччині, яку передбачали автори «Маніфесту», не було і не могло бути, бо ґрунту для такої революції на той час в країні не було. Революція 1848 р. могла бути тільки буржуазною і вона ніяк не могла стати прологом пролетарської революції. Німецький пролетаріат того часу тільки почав формуватися і не був більш розвинутим, ніж англійський у ХVІІ ст. і французький у ХVІІІ ст. хоча б тому, що він залишався роздрібненим і малочисельним, бо капіталізм у Німеччині тільки зароджувався. Під час масових виступів у 30-х рр.і революції 1848 р. у Німеччині їх учасники висували зовсім не ті гасла, які проголошував Маркс, і не ті, під якими проходила Велика французька революція. Вони виступали не як «солдати соціалізму» (так їх називав Маркс) [10,413], а як «солдати феодалізму», бо вимагали відновлення старих феодальних середньовічних порядків, ремісництва, корпоратизму, цехів і т.п., і вели себе не за марксистськими рецептами. Замість ліквідації приватної власності (націоналізації) робітники руйнували фабрики і ламали машини, а це не було метою марксівської пролетарської революції. Тому Маркс безпідставно називав ці виступи і революції 1848 р. пролетарськими. [11,116] Вони такими не були. Революційний рух в німецьких державах в 1848 р. (в Прусії, Берліні, Франкфурті, Саксонії, Бадені, Пфальце, рейнських і вестфальських районах та ін.) мав переважно політичне спрямування - проти абсолютизму, бюрократії, свавілля з вимогами конституції і встановлення парламентського ладу. Вимог пролетарської революції ніхто не висував. «Центром світового революційного руху» Німеччина ні в 1848 р. ні пізніше не стала.

Масові стихійні виступи населення і революції 1848 року в Європі не були наслідком зрілості робітничого класу, і росту його класової свідомості, як це хотілося показати Марксу. Насправді причиною масових виступів і революцій 1848 р. в Західній Європі було різке погіршення матеріального становища населення викликане трьохрічними неврожаями та промисловою і торгівельною кризами цих років, масовим розоренням ремісників, а також зростанням безробіття.

Соціально-економічні і політичні умови формування марксизму були набагато складніші, ніж ті, які зображували Маркс і Енгельс.

Марксистська концепція була породженням епохи промислової революції і становлення індустріального суспільства. Технічний переворот в Англії перетворив її в могутню індустріальну державу, «володарку морів» і «майстерню світу», «імперію, в якій ніколи не заходить сонце». На шлях індустріального розвитку стають Нідерланди, до середини ХVІІ ст. обганяючи навіть Англію. Згодом промисловий переворот починається у Франції. Розвивається промисловість в США. В той же час низький рівень промислового розвитку в Німеччині зумовлював її феодальну роздрібненість, ремісницький характер виробництва, економічну і політичну відсталість, що дало підставу Марксу називати її «середньовіччям».

На початку ХІХ ст. до Німецького Союзу входило 39 держав – курфюрства, королівства, князівства, - які були представлені у бундестагу в Франкфурті, але ніяких прав бундестаг не мав. І в Німецькому Союзі і в бундестагу правили австрійські Габсбурги. (Доходило до анекдотів: в бундестагу австрійці мали право палити сигари, а німцям заборонялось. Першим німцем, який порушив цю заборону, демонстративно запаливши сигару, був Бісмарк). Промисловий розвиток Англії та Франції призвів до руйнації в Німеччині ремісницького виробництва і занепаду німецької економіки та торгівлі. Неврожаї трьох років і промислова та торгівельна кризи найбільшого удару в Європі завдали саме по Німеччині, через її відсталість і ремісницький характер виробництва. Нависла загроза існуванню німецької держави і німецької нації. Висновок був очевидний: від рівня промислового розвитку залежить економічна і військова могутність держави, її авторитет, вплив на економіку і політику інших країн, завоювання нових територій і утримання в поневоленні уже завойованих народів, рівень добробуту і культури населення. Тому вже на початку ХІХ ст. окремі мислителі висловлювали думки про переважаючу роль промислового виробництва в розвитку суспільства. Зокрема, Сен-Сімон, перший ідеолог індустріалізації писав: «Все досягається завдяки промисловості…все повинно робитись для неї». Подібні погляди висловлювали французькі історики часів реставрації, Луї Блан. В 40-х рр. ХІХ ст. К.Маркс і Ф.Енгельс узагальнюють ці погляди і, посилаючись на той загальновідомий факт, що люди раніше, ніж займатися філософією, політикою, релігією повинні їсти, пити, мати одяг і дах над головою, а для цього вони повинні займатися виробництвом, формулюють висновок про визначальну роль матеріального виробництва в суспільному розвитку. (Однак термін «матеріальне виробництво» вони вживають неправомірно, оскільки всюди в них мова йде лише про одну галузь виробничої діяльності – промислове виробництво.) Цей висновок поширюється на всю історію людства, в т.ч. і на ті епохи, коли ні промисловості, ні техніки не було, а тому замість терміну «техніка виробництва» вживаються інші – «матеріальне виробництво», «знаряддя» тощо. Енгельс писав: «Знаряддя дикуна зумовлюють його суспільство в такій самісінькій мірі, як найновіші знаряддя капіталістичне суспільство». [12,6] Такої ж думки і Маркс: «ручний млин дає нам суспільство з сюзереном на чолі, а паровий млин – суспільство з промисловим капіталістом». [13,133] Тому небезпідставно концепція Маркса отримала назву: «технічний детермінізм». На початку ХХ ст. в період індустріалізації Росії більшовицькі вожді також проголосили визначальну роль техніки в суспільному розвитку. Ленін заявив, що комунізм – це «радянська влада плюс електрифікація», а Сталін кинув гасло: «Техніка вирішує все!».

Отже, всі вони – і Маркс з Енгельсом, і слідом за ними російські більшовицькі вожді – абсолютизували роль техніки не лише в суспільному розвитку ХІХ ст., а й загалом в історії. Проте це легко зрозуміти: мова йде про епоху становлення індустріального суспільства (в ХІХ ст. в Франції та Німеччині, а в ХХ – в Росії), коли дійсно рівень розвитку промисловості мав визначальне значення для багатьох аспектів суспільного життя, а насамперед – економічної і військової могутності держави та рівня добробуту й культури населення.

Звичайно, процес індустріалізації країни мав неабиякий вплив на всі сторони життя суспільства – і на політику, і на економіку, і на право, а тому перебільшити роль промисловості, чи техніки виробництва або абсолютизувати цю роль було дуже легко. На поверхні суспільні процеси саме так і виглядали.

Концепція «технічного детермінізму» з'явилась у Німеччині як відповідь на суспільну потребу індустріалізації. Німецькі філософи, економісти, політики, стурбовані відсталістю і роздрібненістю своєї країни, шукали відповідь на виклик історії і знайшли її ще до Маркса: в розвитку промисловості та об’єднанні Німеччини. Видатний німецький економіст Ф.Ліст розробив програму розвитку національної економіки за англійським зразком і висунув гасло: «Німці всіх країн, єднайтеся». Німецька буржуазія також була зацікавлена у розвитку промисловості і розширенні виробництва як способу накопичення прибутків і виживання в умовах гострої конкуренції та подолання відсталості країни. Німецька буржуазія прагнула наздогнати Англію за рівнем промислового розвитку і намагалася надати своїй діяльності в сфері промисловості великого суспільного і національного значення, видати свої класові інтереси за інтереси всієї нації (певною мірою так і було), зобразити власників капіталів, підприємців благодійниками і рятівниками нації, від діяльності яких залежить все в суспільстві і його майбутнє. Однак, в пошуках шляхів прискорення промислового розвитку інтереси ідеологів німецької буржуазії і Маркса розходяться. Маркс піддає критиці програму Ф.Ліста. Основа системи Ліста – національний інтерес, нація, як вічна спільнота. Для Маркса такою основою є клас. В його творах більше ніж достатньо презирливих саркастичних виразів та гострих звинувачень на адресу німецької буржуазії. Пояснюється це тим, що Маркс вважав німецьку буржуазію не здатною виступити «від імені всього сучасного суспільства проти представників старого суспільства, монархії і дворянства», на відміну від французької буржуазії 1789. [14,113] Дійсно німецька буржуазія була консервативною – відсталою, малочисельною, національно роз’єднаною, слабкою, залежною від феодалів, під опікою яких вона виростала. Ні самостійною силою ні разом з пролетаріатом вона виступити не могла, не будучи революційно налаштованою.

Не можна не враховувати ще одну обставину тієї епохи – першої половини ХІХ ст.: вражаюче піднесення в Німеччині національного духу, що розпочалося як реакція на вторгнення Наполеона і в подальшому мало важливе значення для об’єднання країни. Йоган Гердер перший в Німеччині розробив концепцію нації та національної культури, а існування нації розглядав у залежності від могутності держави, яка повинна захистити національну мову і культуру. «Найбільш природною державою, – вважав він, – є держава, яка складається з одного народу, з єдиним національним характером». Особливо важливого значення Гердер надає національній мові. Мова – головна людська потреба. Всіма своїми знаннями і досягненнями людина завдячує мові. Мова – необхідна умова діяльності людського розуму. Позбавити народ мови означає перетворити людей на істот не здатних мислити. Інші німецькі філософи також вносять свою долю у розвиток національних ідей. Гегель формулює теорію нації. Фіхте розробляє ідею німецького месіанізму: «Німцям призначено розпочати нові часи» - епоху свободи! Ліст формулює концепцію національної економіки. Поширюються надії на відродження німецької імперії, як спадкоємниці Священної Римської Імперії.

Все це не могло не вплинути на погляди засновників марксизму і певною мірою проявилося в їх теоретичній спадщині, не дивлячись на критику націоналізму. Маркс категорично заперечує будь-яку можливість особливого, національного розвитку Німеччини по шляху капіталізму. Німеччина, на його думку, може стати тільки комуністичною країною одночасно з іншими розвинутими країнами у всесвітньому масштабі в результаті світової пролетарської революції. А тому нації будуть скасовані, бо національність слугує буржуазії для маскування її інтересів і заважає пролетаріям усіх країн об’єднатися в боротьбі проти буржуазії. Маркс критикував німецьку буржуазію

за прагнення «привести своє фабричне виробництво до англійського розквіту» [15,223], бо не вірив у здатність німців власними силами за короткий термін досягти високого рівня промислового розвитку і вважав, що тільки шляхом «світової пролетарської революції», «скасування націй» та інтернаціонального об’єднання пролетарів німці зможуть подолати відставання.

На переконання Маркса капіталізм уже вичерпав свої можливості і немає майбутнього. Це приречена система, яка незабаром буде ліквідована. А німці ще не досягли капіталізму, який тільки формується. «Отже, в Німеччині ще тільки збираються покласти початок тому, чому у Франції і Англії збираються вже покласти кінець». [16,388-389] Подібно до інших німецьких політиків, філософів, економістів, Маркс шукає вихід для своєї країни. Він вбачає його на шляху «всесвітньої пролетарської революції».

Ідеї пролетарської революції в Німеччині до Маркса ще в 30-х рр. ХІХ ст. висловлював Г.Бюхнер, який висунув популярне революційне гасло: «Мир хижинам – війна палацам», а також Вейтлінг. Маркс і Енгельс висувають ідею «світової пролетарської революції», яка «знищить існуючі відносини власності», експлуатацію і встановить «братерство між різними націями», а тому, на їх думку, революції повинні відбутись «одночасно в усіх цивілізованих країнах, принаймні в Англії, Америці, Франції і Німеччині». [17,322] Початись революція може і в одній країні, але пошириться на інші. Одна із статей Маркса в 1848 р. закінчується таким пророцтвом: «Революційне повстання французького робітничого класу, світова війна – такі перспективи 1849 року». [18,156]

Перемога пролетарських революцій, вважав Енгельс, приведе до інтернаціонального єднання робітників усіх країн, бо «пролетарі в усіх країнах мають одні й ті ж інтереси, одного і того ж ворога». [19,565] А тому він перефразовує вищезгадане гасло Ф.Ліста на знаменитий заклик: «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!». Пролетаріат «здатний знищити національність» і «встановити братерство між різними націями», подолати «національні і промислові суперечності», конкуренцію. Тоді і наступить «день німецького воскресіння з мертвих». Промисловий розвиток європейських країн буде вирівняно. Німеччина не тільки досягне рівня Англії та Франції, а й перевершить їх, бо німецька філософія – найпередовіша.

Виходячи з висновку про вирішальну роль в розвитку суспільства виробництва матеріальних благ, Маркс поділяє історію на періоди, які різняться між собою способами виробництва, – суспільно-економічні формації, і за допомогою формаційної теорії намагається довести, що «світова пролетарська революція» уже «на порозі», що капіталістична формація своє віджила, а наступною формацією, встановленою революційним шляхом, неминуче буде комуністична. Протягом усієї своєї діяльності він неустанно пророкував пролетарську революцію, яка на його думку ось-ось має відбутись і «ближче, ніж це здається», лише в останні роки життя висловлюючись дещо поміркованіше і реалістичніше, але не втрачаючи все ж надію на пролетарську революцію до останнього дня.

Такими були соціально-економічні умови, в яких з'являється загалом марксизм і, зокрема, «матеріалістичне розуміння історії». Професор Каліфорнійського університету (США) Мартін Маля з цього приводу пише: «Отже, марксизм, який у ХХ ст. перетворився на ідеологію, що мала служити перемозі над відсталістю, народився – відносно – із висновку про відсталість Німеччини в 40-і роки ХІХ ст.». [6,43]

Крім соціально-економічних передумов виникнення марксизму в часи московського тоталітаризму наполегливо поширювалась і детально обґрунтовувалась теза про теоретичні передумови появи марксизму. Звичайно, марксизм виник не на голому місці. Але радянські дослідники використовували тезу про теоретичні джерела марксизму, аби таким чином показати, що виникнення марксизму – об’єктивна необхідність, історична закономірність суспільного і духовного розвитку людства. Марксизм – «продовження і геніальне завершення трьох головних ідейних течій ХІХ ст. … класичної німецької філософії, класичної англійської політекономії і французького соціалізму», – твердив Ленін.[5,34]Так само радянські «марксисти» писали про ідейні та теоретичні передумови виникнення марксистської концепції історії. [28,354-356]Справа в тому, що Маркс дійсно запозичив дуже багато у своїх попередників і сучасників. І.Я.Франко, оцінюючи «наукові заслуги» Маркса і Енгельса, писав, що вони «черпали свої ідеї» з оточення свого часу і переробляли їх: «Все те, що тут сказано, не має на ціли вменшити наукові заслуги та історичне значінє Маркса й Енгельса. Але для сучасних і дальших поколінь буде добре, коли буде розбита лєгенда про їх месіянство й непомильність, про те, що вони майже з нічого сотворили «науковий соціялізм» і дали в своїх писанях нову обяву, нове євангеліє робучому народови всього сьвіта. Добре буде..., коли всі віруючі й невіруючі в нову релігію почнуть на її творців глядіти як на людей даного часу й окруженя, що черпали свої ідеї з того окруженя і переробляли їх відповідно до складу свого ума, для людей свого часу». [30,80]

Ілюструючи ці слова Івана Франка, наведемо короткий перелік лише деяких найважливіших ідей запозичених Марксом і Енгельсом у своїх попередників та сучасників у сфері соціальної філософії:

- «основний принцип соціалізму» сформулював Сен-Сімон, а «основний принцип комунізму» - Бабеф (Маркс замінив у них лише одно слово);

- ідею відмирання держави висунув Луї Блан;

- сутність капіталістичної експлуатації виклав Д.Рікардо;

- закон вартості – сформулював А.Сміт;

- думки про вирішальну роль промислового виробництва в суспільному житті належать Сен-Сімону і Луї Блану та французьким історикам епохи реставрації;

- ідею диктатури пролетаріату вперше висунув Бабеф, а розглядав диктатуру пролетаріату як умову ліквідації класів – О.Бланкі, якого Маркс і Енгельс вважали видатним пролетарським революціонером;

- про існування класів і боротьбу між ними задовго до Маркса писали історики та економісти, що він визнав у відомому листі Вейдемейєру;

- ідею пролетарської революції проголосили до Маркса Бюхнер і Вейтлінг;

- «закон абсолютного і відносного зубожіння пролетаріату» Маркс запозичив у Фур’є;

- ідею поділу історії людства на примітивне, античне, феодальне і капіталістичне суспільство до Маркса висунули А. Сміт і Д. Юм ще у ХVІІІ ст.;

- концепцію суспільної сутності буття людини розробив А. Сміт;

- ідея тотожності законів природи і законів суспільства запозичена в Монтеск'є (ХVІІІ ст.);

- ідею державного соціалізму проголосив М.Робесп’єр;

- за ліквідацію приватної власності виступав Бабеф, (ще раніше – Руссо), а усуспільнення промисловості і транспорту вимагали бланкісти;

- ідею усунення поділу праці до Маркса пропагували соціалісти-утопісти;

- вираз «наймане рабство» відомий ще з часів Великої французької революції;

- критика релігії, церкви, духовенства запозичена в Луї Блана та французьких філософів ХVІІІ ст.;

- викладені у «Маніфесті комуністичної партії» пропозиції відмовитись при соціалізмі від патріотизму, моралі, сім'ї та запровадити громадське виховання дітей і спільність жінок запозичені у Вейстгаупта та Кампанелли;

- гасло: «Пролетарі усіх країн, єднайтеся» - перефразований заклик Ф.Ліста – «Німці всіх країн, єднайтеся».

Подібний перелік інших ідей запозичених Марксом у своїх сучасників та попередників можна продовжувати довго.

Так само безпідставно Енгельс приписує Марксу відкриття того факту, що люди раніше, ніж займатися політикою, наукою, релігією і т.д. повинні їсти, пити, мати житло й одяг, називаючи це «законом розвитку людської історії», хоча задовго до Маркса це було загальновідомо, а крім того, не в цьому суть «матеріалістичного розуміння історії»: «Подібно до того як Дарвін відкрив закон розвитку органічного світу, так Маркс відкрив закон розвитку людської історії: той, до останнього часу прихований під ідеологічними нашаруваннями, простий факт, що люди насамперед повинні їсти, пити, мати житло і одягатися, перш ніж бути спроможними займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією і т. д.; що, таким чином, виробництво безпосередніх матеріальних засобів до життя і тим самим кожний даний ступінь економічного розвитку народу або епохи становлять основу, з якої розвиваються державні установи, правові погляди, мистецтво й навіть релігійні уявлення даних людей і з якої вони через це повинні бути пояснені,- а не навпаки, як це робилося досі». [20,338]

Немало було докорів і з приводу такого «програмного документу», складеного Марксом і Енгельсом, як «Маніфест комуністичної партії», який вийшов друком у лютому 1848 р. в Лондоні. В Радянському Союзі згадку про цей твір завжди супроводжували епітетами: «геніальний», «безсмертний», «науковий», «неперевершений», «блискучий». Іван Франко з цього приводу писав: «Коли вірити Енгельсові і всім іншим історикам соціялізму з соціяльно-демократичного табору, то лютий 1848 року був моментом мало що не так само важним у історії людськости, як уродженє Христа або як виступлене Лютера в Німеччині. В тім місяци був написаний у Лондоні спільно Марксом і Енгельсом «Комуністичний маніфест» і разом з ним народився на світ новочасний «науковий» або «історичний» соціалізм». [30,69]

Франко цілком справедливо критикував галас, який через багато років (заднім числом) намагалися зобразити Маркс і Енгельс, а згодом їх послідовники, навколо нібито найбільш видатної події в історії – появи «Маніфесту комуністичної партії». В дійсності було інакше: по суті ніхто цю подію не помітив. Відомий діяч міжнародного робітничого руху, засновник і керівник німецької соціал-демократії Август Бебель у своїй автобіографії писав, що «Маніфест комуністичної партії» став відомий німецькій соціал-демократії лише в кінці 60-х – на початку 70-х рр., а він сам дізнався про існування Маркса і марксизму також лише у 70-х р. Більше того, опитування проведене в 1905 р. серед німецьких соціалістів показало, що 90% з них навіть і в ХХ ст. не чули про існування марксизму. Ось такий, виявляється, був «величезний вплив вчення Маркса на соціалістичний і робітничий рух».Отже, Франко не без підстав писав, що «Марксові теорії не знайшли в Німеччині ніякого відгомону ані зрозуміння. Але се не значило нічого, хіба те, що для них не настав іще був час…».[30,70] В своїй статті написаній в 1904 р. Франко, посилаючись на працю В.Черкезова, видану в 1900 р. у Парижі, аналізує «Маніфест комуністичної партії» Маркса і Енгельса, порівнюючи його з «Маніфестом демократії» французького соціаліста Віктора Консідерана, який був опублікований в 1843 р. і наводить цілий ряд фактів, які свідчать про плагіат: Маркс і Енгельс видають ідеї Консідерана «за свої власні відкриття», хоча і користуються дещо іншою термінологією. [30,73] Можливо запозичення чужих думок та ідей у «Маніфесті» Маркса і Енгельса пояснюється тим, що вони готували його як програму «Союзу комуністів» (у вигляді програми партії він і вийшов у 1848 р. друком навіть без прізвищ авторів), а пізніше видавали уже як свою працю. Проте, факт залишається фактом.

Запозичуючи чужі думки, ідеї, погляди, Маркс далеко не завжди називав їх авторів, що давало привід Енгельсу та іншим «марксистам» приписати ці ідеї Марксу. В статті «Карл Маркс» Енгельс заявив, що Маркс зробив багато «важливих відкриттів», і в т.ч. одне з них – «переворот в усьому розумінні всесвітньої історії», який полягає в тому, що нібито «Маркс довів, що вся попередня історія людства є історія боротьби класів», а друге – «теорія додаткової вартості», і що «на цих двох важливих підвалинах ґрунтується сучасний науковий соціалізм». [21,113]Однак, жодне з цих «двох відкриттів» не належить Марксу. Принаймні, він сам чесно визнавав, що існування класів і класової боротьби відкрили задовго до нього: «Щодо мене, то мені не належить ні та заслуга, що я відкрив існування класів у сучасному суспільстві, ні та, що я відкрив їх боротьбу між собою. Буржуазні історики задовго до мене виклали історичний розвиток цієї боротьби класів, а буржуазні економісти – економічну анатомію класів». [22,216] Отже, Енгельс, м’яко кажучи, помилявся, коли приписував Марксу відкриття закону класової боротьби. Такою самою помилкою Енгельса є твердження про відкриття Марксом «теорії додаткової вартості». (Подібні заяви, аби зобразити свого друга генієм, він робить дуже часто.) В дійсності, як показав Карл Лібкнехт ще на початку ХХ ст., ніякої «додаткової вартості» робітник не створює і ніякої «таємниці» Маркс по-суті не відкрив. Все дуже просто: робітник виробляє стільки, скільки коштує його робоча сила, а капіталіст не доплачує робітникові те, що він заробив. Ще до Маркса Д.Ріккардо розкрив цю сутність капіталістичної експлуатації, що і мав на увазі Іван Франко, коли звинувачував Маркса у присвоєнні собі «відкриття, яке ще в 1819 р. зробив Рікардо». [30,71] Марксу потрібно було пояснювати цю просту річ так складно, обгортати її «таємницею», аби Енгельс мав підставу заявити про «геніальне відкриття».

Не можна не відмітити неабиякі здібності Маркса до синтезу і компіляції, здатності майстерно використати чужі ідеї в своїх особистих інтересах, щоб зобразити себе генієм. Він досягав цього завдяки умінню інакше, по-своєму викласти чужі думки, щоб вони виглядали як його власні: дати їм свою інтерпретацію, критично переробити, перефразувати, синтезувати, замінити окремі слова і т.п.

Однак, критикуючи Маркса за використання чужих ідей, думок, поглядів нерідко не приймали до уваги той факт, що ці ідеї і думки в його попередників мали переважно фрагментарний характер, а Маркс їх зібрав, синтезував, доповнив, а інколи і критично переробив, поєднавши в єдину систему. Так, наприклад, в своїй теорії «наукового соціалізму» він запозичив багато ідей своїх попередників, утопістів-соціалістів, зокрема Р.Оуена, якого прийнято вважати «батьком англійського соціалізму», Вейтлінга, якого сам Енгельс називав «засновником німецького комунізму» [23,535] та інших. Але, ні в кого з них ця утопія не становить в такій мірі єдине ціле, як у Маркса. Він дійсно використав усе те, що було зроблено до нього, хоча суті це не змінило і «науковий соціалізм» залишився такою ж утопією.

«Матеріалістична» концепція Маркса, як це не здається парадоксальним, мала своїм філософським підґрунтям гегелівське ідеалістичне розуміння історії, як розгортання абсолютного духу. Гегель зробив спробу розкрити логіку історії, але спромігся віднайти її лише в сфері духу, однак і це було на той час величезним досягненням, попри телеологічну спрямованість гегелівської концепції. Завдяки його діалектичному методу історія постала в часі, в динаміці, в закономірному процесі. Хоча це був процес розвитку світового духу, його самоусвідомлення, самореалізації, в якому історія набуває містичного характеру, а творцем її виявляється всесвітній розум, проте це вже було нове історичне мислення.

Якщо Гегель конструює історію вселюдськості апріорі, то Марксова конструкція історичного процесу з'являється ніби апостеріорі, на принципово відмінній від гегелівської основі, але з таким же прагненням відшукати загальну закономірність тільки не в сфері «всесвітнього духу», а в суспільному житті, в матеріальному бутті, в сфері виробничої діяльності людей, а тому основою поступального руху історії оголошується виробництво матеріальних благ, без якого взагалі існування суспільства унеможливлюється, а гегелівська закономірність розгортання абсолютної ідеї переноситься в сферу матеріального виробництва. Чи міг би Маркс прийти до «матеріалістичного розуміння історії» без гегелівської філософії історії? Певно ні, як і без гегелівської ідеалістичної діалектики, яка знадобилась Марксу для обґрунтування своїх «пророцтв»: на основі нібито законів «матеріалістичної діалектики» він «передбачив» майбутнє людства на всі часи аж до кінцевої мети – створення ідеального суспільства, комунізму, як закономірності суспільного розвитку. І помилився. Адже гегелівська діалектика – діалектика духу, понять, мислення, а не об’єктивної реальності. Маркс переводить гегелівську діалектику зі сфери духу у матеріальний світ, але це не допомагає.

На перший погляд здається, що Маркс дійсно знайшов ту основу, на якій розгортається історія людства. Але це за умови, що людське мислення являє собою, як сказано в «Німецькій ідеології», «випаровування їх матеріального життєвого процесу». [24,25]Якщо ж виходити з того, що люди свідомо творять свою історію, керуючись поставленою метою, бажаннями, мріями, намірами, то «матеріалістичне розуміння історії», в такому випадку, виявляється безпорадним. Скільки б не говорили, що сама мета виникає лише тоді, коли з'являються матеріальні умови для її реалізації, це не відповідь. Мета може бути і абстрактна і конкретна, реальна і нездійсненна. Мрія літати у людини виникла не тоді, коли з'явилась матеріальна можливість побудувати літак, а напевне була споконвічною. А збудувати сучасний літак (або ракету), звичайно, могли лише на основі певного рівня розвитку науки і техніки. Мета побувати на інших планетах також з’явилася не після того як збудували космічний апарат. Навпаки, космічний корабель збудували з метою здійснити багатовікову мрію. Подібним чином і образ ідеального суспільства Платона, Т.Мора, Т.Кампанелли та інших авторів виник не тому, що були умови його здійснення. Вони мріяли про майбутній ідеальний суспільний устрій. Їх мрії, звичайно, не могли вийти далеко за межі їх епохи і багато в чому їх ідеал був обумовлений політичними та соціально-економічними умовами тогочасного суспільства, але все ж таки у вигаданих містах і на неіснуючих островах жили так, як автори утопій уявляли життя в ідеальному суспільстві. Мріяти про «мерседеси», телевізори, комп’ютери, мобільні телефони і польоти на «Боїнгах» та про права людини жителі «Утопії» Т.Мора не могли.

Піддавши критиці гегелівську філософію абсолютного ідеалізму, Маркс та Енгельс в багатьох питаннях залишились його послідовниками, і не лише в тому, що запозичили діалектичний метод (поставивши його, за словами Енгельса, з голови на ноги, хоча точніше було б сказати навпаки: з ніг на голову). Гегель вважав свою філософію вінцем і завершенням філософської думки людства. Подібно до нього Енгельс писав, що з появою марксизму, як вершини філософського мислення, попередній філософії «прийшов кінець», вона виявляється «вигнаною із природи та з історії», а відкриття матеріалістичного розуміння історії, на його думку, «наносить філософії смертельний удар» в області історії. Як для Гегеля пруська монархія була найвищим втіленням абсолютного духу, ідеалом, «ходою Бога по світу», так само і для Маркса вигадане ним комуністичне суспільство є ідеалом, наслідком втілення «об’єктивної закономірності», вершиною історичного розвитку. Як і Гегель, Маркс вважав, що історичний розвиток людства спрямований до свободи, але не лише свободи духу, як думав Гегель, а насамперед, економічної свободи, яка обумовить і політичну свободу. Як у Гегеля в процесі самореалізації абсолютного духу, так у Маркса в ході закономірного історичного розвитку, цілі покоління і «неісторичні» народи приносяться в жертву і постають засобом, щаблиною, піднімаючись якою, історія досягає мети – досконалого стану.

Суб¢єктивне бажання Маркса й Енгельса видати свою концепцію історичного розвитку та «науковий соціалізм» за відображення інтересів «світового пролетаріату» і теорію його визвольної боротьби та майбутнього соціального устрою — царства очікуваної свободи і справедливості на планеті — це одне, а об¢єктивна сутність їх теорії — дещо інше. Як про окрему людину не можна судити на підставі того, що вона сама про себе думає, так і про значення й сутність того чи іншого вчення не можна судити на основі оцінки його самим автором. Об¢єктивно Маркс та Енгельс виступають ідеологами німецької індустріалізації і виразниками національних інтересів Німеччини. «Світовий пролетаріат» зі своєю революцією по суті виступає засобом досягнення мети: вирішення «німецького питання», зокрема, піднесення промислового розвитку Німеччини до рівня Англії і Франції.

Плеханов писав: «Теорія Маркса не являє собою вічну істину в останній інстанції. Але вона є вищою соціальною істиною нашого часу...» Дійсно, для Європи першої половини XIX ст., насамперед для Німеччини, а також для Росії поч. ХХ ст. ця теорія давала певне пояснення ситуації і надію, що життя можна змінити на краще. Крім того, на поверхні було видно, що дуже багато в країні залежить від рівня розвитку промислового виробництва, а зміна способу виробництва - застосування техніки, нової технології, машин - докорінно змінює характер праці, відносини людей, їх соціальний стан, культуру, освіту, побут, рівень матеріального життя і т.п. Наочним прикладом слугували Англія і Франція. Це було особливо важливо для Німеччини в 40-х рр. XIX ст. у зв'язку з тяжким економічним становищем у країні в результаті трьохрічного неврожаю і занепаду ремісництва, яке не витримувало конкуренції з промисловістю Англії і Франції, а також для Росії поч. XX ст., - відсталої, ослабленої поразками у війнах, що привело до неймовірно тяжкої економічної ситуації, різкого погіршення і до того нестерпного життя людей. Плеханов був правий, проте самі творці «матеріалістичного розуміння історії» розглядали свою концепцію саме як вічну істину – об’єктивну закономірність історії людства, розкриту нарешті таємницю цієї історії.

Маркс і Енгельс знайшли те, що шукали, — порятунок для Німеччини в першій половині ХІХ ст. Побачили його, як їм здалося, в прискореному розвитку промисловості Німеччини і вирівнюванні економічного стану європейських країн шляхом здійснення комуністичних революцій. Звичайно, розуміти теорію Маркса лише як засіб вирішення «німецького питання» не можна, такий підхід буде однобічний. Маркс дійсно повірив, що він знайшов ключ до пояснення історії, який дав йому можливість побачити її хід далеко вперед. Логічно ніби все було правильно. Звідси і вихваляння Марксом і Енгельсом своєї «геніальної» теорії та себе самих. Але історія полюбляє сміятися над пророками…

Досліджуючи виникнення марксизму, слід враховувати соціально-економічні умови, що складалися в тих європейських країнах, які ставали на шлях промислового розвитку. Становлення індустріального суспільства завжди супроводжувалося погіршенням економічного становища в країні: розоренням ремісницького виробництва, напливом селян у міста, зростанням безробіття, посиленням експлуатації, встановленням 12 – 14-ти годинного робочого дня, загостренням конкуренції і періодичними економічними кризами та масовими виступами робітників. (Достатньо згадати ті страхіття, якими супроводжувалася індустріалізація в «соціалістичній» країні СРСР в ХХ ст.: голодомори, людоїдство, концтабори, масові розстріли, репресії, неймовірна злиденність). Все це породжувало в першій половині ХІХ ст. бунтівні настрої, протести, революційні виступи і повстання, якими скористався Маркс для пропаганди революційних ідей і компонування «теорії наукового соціалізму» та концепції «матеріалістичного розуміння історії».

Попередники Маркса і Енгельса – німецькі просвітителі і філософи, насамперед Гегель, – вважали, що вони покликані відкрити людям очі, пояснити світ, наставити на шлях істини, дати ключ до таємниць людського буття і вирішити проблему найкращого устрою суспільства на планеті. Не можна не помітити, що хід мислення засновників марксизму відбувається в руслі саме цих місіонерських прагнень, і так само, як і їх попередники, вони самовпевнено вважають, що саме їх вчення виконує цю історичну місію, що саме вони, за словами Енгельса, відкрили таємницю людства, «великий закон руху історії», пояснили минуле і, як ясновидці, передбачили майбутнє всього людства, саме з їх вчення почнеться справжня історія і наступить на планеті комуністичний рай, а все, що було до них – лише передісторія. Сама поява марксизму, на думку його творців, – об’єктивна необхідність, зумовлена всім попереднім історичним розвитком: «…людство ставить собі завжди тільки такі завдання, які воно може розв’язати, бо при ближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає тільки тоді, коли матеріальні умови його розв’язання вже є наявними, або принаймні перебувають в процесі становлення». [25,7] Отже, Маркс сам зображує себе речником людства, появу своїх ідей проголошує об’єктивною закономірністю, а їх здійснення вважає завданням всього людства. Тобто, в особі Маркса людство поставило перед собою завдання – здійснення комуністичного ідеалу. До такого звеличення власної персони ще ніхто із смертних не додумувався.

Як видно, творці концепції «матеріалістичного розуміння історії» відводили собі далеко не скромну роль в історії людства. Амбіції Маркса – претензії на славу першого відкривача таємниць історії людства і пророка майбутнього соціального устрою, мало не бога серед людей. Та не дивлячись на це, марксистське пояснення історії було для свого часу значним досягненням, яке поклало початок новому підходу до розуміння суспільного розвитку всупереч ідеалістичному тлумаченню, фаталізму і волюнтаризму, теологічним і телеологічним поглядам.

Поява марксистської концепції, як це показано вище, була зумовлена епохою становлення індустріального суспільства. Промислова революція докорінно змінила сферу виробництва. Ці зміни не могли не вплинути на всі інші сфери суспільного життя, в т.ч. і на суспільну свідомість. Основою промислової революції був технічний переворот. Це була епоха парового двигуна. Тому Маркс і Енгельс надають техніці вирішального значення в історії людства. Маркс називає «революціонерами» технічні винаходи (пар, електрику, прядільну машину). [26,1]Свою концепцію вони видають за пізнану нарешті загальну закономірність історичного розвитку всього людства, хоча фактично досліджують лише одну епоху і тільки в європейських країнах.

Таким чином Маркс скомпонував ще один міф про ідеальне суспільство і шляхи його досягнення. «Теорія наукового соціалізму» виявилася ще однією утопією – такою самою оманою, як і всі попередні. Концепція «матеріалістичного розуміння історії» послужила підґрунтям «теорії наукового соціалізму»: з її допомогою обґрунтовували «історичну закономірність» заміни капіталістичного ладу соціалістичним. Так розумів роль марксистської концепції і Г.В.Плеханов: «Саме матеріалістичне розуміння історії вказує людям шлях, який приведе їх із царства необхідності в царство свободи». [26,187]

Отже, марксистська концепція історії є породженням епохи становлення індустріального суспільства і розвитку крупної промисловості в країнах Західної Європи. Разом з тим, вона мала і національну зумовленість. Марксизм явився одним із варіантів відповіді німців на виклик історії: зуміє німецька нація зберегти себе і свою країну, чи зникне з етнічної карти Європи? Однак, всупереч пророцтвам Маркса і Енгельса, розвиток в країнах Західної Європи пішов зовсім іншим шляхом.

В ХХ ст., особливо в другій половині, картина історичного розвитку докорінно міняється. В результаті досягнень економіки в країнах Західної Європи і США зростає рівень добробуту і культури народу, зникає гострота соціальних суперечностей, припиняється революційна боротьба, зникає інтерес до революційного вчення, в т.ч. і до «теорії наукового комунізму». За виключенням Росії Європа обійшлася без пролетарських революцій і барикадних боїв. Після електронної революції в промисловості почався перехід розвинутих країн до постіндустріального суспільства, а це означало, що грунту для ідей марксизму в них немає. Вирішальну роль в суспільному розвитку відіграє вже не сфера матеріального виробництва, а новітні технології, досягнення науки, тобто інтелектуальний рівень. Різко скорочується чисельність зайнятих у сфері промислового виробництва. Високорозвинуті країни виносять промислові підприємства на інші континенти.

Але там, де епоха індустріального суспільства ще не завершена (і матеріально і духовно), залишається низький рівень соціального і економічного розвитку і особливо добробуту населення, а відтак і утопічна надія на краще життя, віра в ідеальне суспільство. Цим і пояснюється реанімація та модернізація ідей марксизму в Росії, КНР, КНДР, В’єтнамі. В цих країнах прагнуть зберегти марксистську теорію, але усунути ті її сторони, риси, поняття, концепції, які збанкрутували, дискредитували себе. Саме так і уявляють в Росії «пострадянський марксизм» – відмовитись від його «мінусів» і зберегти «плюси». Хоча в Російській Федерації нараховується величезна армія наукових працівників – 12% світової кількості – проте результати їх наукової діяльності близькі до нуля: віддача (за свідченням очільників російської науки) становить лише 0,3% світового виробництва науковоміської продукції. Росія ще дуже далека від завершення епохи індустріального суспільства і все більше перетворюється в сировинний придаток Західної Європи. В КНР проголошують «наукову та історичну цінність марксизму» і вважають, що «марксизм був і залишається великою науковою теорією перетворення світу», а тому здійснюють його «китаїзацію», поєднуючи з конфуціанською етикою. [31,176] Професор Китайського народного університету Ань Цінянь стверджує, що в Китаї марксистська філософія визнається, як і раніше, офіційною і єдино вірною філософською теорією, хоча, як він заявляє, вона ніби-то набула в Китаї вигляду «практичного матеріалізму». [1,27-37]

Дослідження історичних умов формування марксизму загалом і концепції «матеріалістичного розуміння історії», зокрема дає можливість пояснити як виникнення цього вчення в ХІХ ст., так і причини його банкрутство в ХХ ст.

Література:

1.Ань Цинянь. Современная китайская марксистская философия – практический материализм. //М., Вопросы философии, 2007. – №5. – С.27.

2.История философии. В шести томах. - М. 1959. – Т.ІІІ. – С.611.

3. Ленін В.І. Завдання спілок молоді. //ПЗТ. – К., 1974. – Т.41. – С. 284-303.

4. Ленін В.І. Про соціальну структуру влади, перспективи і ліквідаторство. //ПЗТ. – К., 1974. – Т.20. – С. 176-196.

5. Ленін В.І. Підсумки третейського суду «Держателів». //ПЗТ. – К., 1974. – Т.21. – С. 33-34.

6. Маля Мартін. Радянська трагедія: історія соціалізму в Росії 1917 – 1991. – К., 2000. – С.608.

7. Енгельс Ф. Розвиток соціалізму від утопії до науки. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1964. – Т.19. – С.181-223.

8. Маркс К і Енгельс Ф. До історії союзу комуністів. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 19665. – Т.21.– С.205-222.

9. Маркс К і Енгельс Ф. Маніфест комуністичної партії. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1960. – Т.4. С.405-441.

10. Маркс К. Критичні замітки до статті «Пруссака» «Король Прусський і соціальна реформа». //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1958. – Т.1. – С.398-415.

11. Маркс К. Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1961. – Т.8. – С.109-205.

12. Маркс К. Тези про Фейєрбаха. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1958. – Т.3. – С.1-6.

13. Маркс К. Метафізика політичної економії. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1960. – Т.4. – С.125-178.

14. Маркс К і Енгельс Ф. Буржуазія і контрреволюція. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1960. – Т.6. – С.107-130.

15. Маркс К. Про книгу Фрідріха Ліста «Національна система політичної економії». //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1968. – Т.42. – С.213-240.

16. Маркс К. До критики гегелівської філософії права. // к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1958. – Т.1. – С.384-397.

17. Енгельс Ф. Принципи комунізму. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1960. – Т.4. – С.311-327.

18. Маркс К Революційний рух. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1960. – Т.6. – С.154-156.

19. Енгельс Ф. Свято націй у Лондоні. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1958. – Т.2. – С.562-573.

20. Енгельс Ф. Промова на могилі Маркса. // к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1964. – Т.19. – С.338-340.

21. Енгельс Ф. Карл Маркс. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1964. –Т.19. – С.104-113.

22. Маркс К. Лист Вейдемейєру. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1964. –Т.19. – С.215-217.

23. Енгельс Ф. Становище Англії. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1958. –Т.1. – С.534-558.

24. Маркс К і Енгельс Ф. Німецька ідеологія. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1958. – Т.3. – С.7-544.

25. Маркс К До критики політичної економії. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1963. – Т.13. – С.1-152.

26. Маркс К.Промова на ювілеї «The people´s paper», виголошена у Лондоні 14 квітня 1856 р. //к.Маркс і Ф.Енгельс. Твори. – К., 1963. – Т.12. – С.1-2.

27. Плеханов Г.В. Очерки по истории материализма. //Избранные философские произведения. В п’яти томах. – М., 1956. – Т.11. – С.33-194.

28. Философская энциклопедия. – М., 1962. – Т.2. – 576 с.

29. Философская энциклопедия. – М., 1964. – Т.3. – 584 с.

30. Франко Іван. До історії соціялістичного руху. //К., Філософська і соціологічна думка, 1990. – №11. – С.68-80.

31. Шевченко В.Н. Марксизм: история и современность. //М., Вопросы философии, 2007. – №5. – С.176-181.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 7 8 9 10 1112