Міжнародний ринок товарів та послуг

Джерело: World Trade Organization. Annual Report 1998. Vol. II. P. 9.

Розділ II

До стабільного зростання міжнародної торгівлі спричинилося кілька факторів:

1) розвиток міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

2) НТР, яка сприяла оновленню основного капіталу, створенню нових галузей економіки, що прискорило реконструкцію старих;

3) активна діяльність транснаціональних корпорацій на сві­товому ринку;

4) регулювання (лібералізація) міжнародної торгівлі в межах Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ);

5) лібералізація міжнародної торгівлі, перехід багатьох країн до режиму, що передбачає скасування кількісних обмежень імпорту й істотне зниження митних стягнень, — утворення вільних еко­номічних зон;

6) розвиток торговельно-економічної інтеграції: усунення регіо­нальних бар'єрів, формування спільних ринків, зон вільної торгівлі;

7) здобуття політичної незалежності колишніми колоніаль­ними країнами. Виділення серед них «нових індустріальних країн», економічна модель яких орієнтується на зовнішній ринок.

Науково-технічний прогрес привів до істотних зрушень у то­варній структурі міжнародної торгівлі, а саме: збільшилась частка готових виробів і скоротилась питома вага продовольства і си­ровини, окрім палива. Якщо в 1950-х роках частка сировини і палива приблизно дорівнювала частці готових виробів, то до сере­дини 1990-х років частка сировини, продовольства і палива "впала до ЗО %, з яких 25 % припадає на паливо і 5 % — на сировину. Водночас частка готових виробів зросла з 50 % до 70 %. Більш ніж 1/3 всієї світової торгівлі в середині 90-х років — це торгівля машинами й обладнанням.

Зменшення частки сировини в міжнародній торгівлі пояс­нюється такими факторами:

• розширенням виробництва синтетичних матеріалів на базі роз­витку хімічної промисловості;

• переходом на ресурсозберігаючі технології;

• впровадженням прогресивних методів обробки первинних ма­теріалів.

Унаслідок розвитку хімічної промисловості та змін у структурі паливно-енергетичного балансу різко зросла торгівля мінераль­ним паливом —нафтою і природним газом. Так, у 1996 р. світовий експорт нафти зріс на 18,5 %, а експорт сільськогосподарської й мінеральної сировини впав більш ніж на 5 %. Частка палива в міжнародній торгівлі в 1996 р. становила 8,1 % (20 % у середині 70-х років).

Товарна структура міжнародної торгівлі

Таблиця 7.2

t— Джерело: «Statistical Yearbook» i «Monthly Bulletin of Statistics» за відповідні роки.

Ul

НТР дала новий поштовх поділові праці, спеціалізації вироб­ництва, яка набирає особливо широких масштабів у машинобуду­ванні. Відбувається перехід від міжгалузевої спеціалізації до внут­рішньогалузевої, від готової кінцевої продукції — до проміжних видів виробів. Різко зростає обмін вузлами, деталями, компонен­тами, які часто виготовляються на підприємствах різних країн. Внутрішньонаціональні й міжнародні кооперовані поставки дося­гають 50—60 % вартості продукції багатьох галузей промисловості індустріальних країн Заходу. Більш ніж ЗО % товарообороту між цими державами припадає на взаємні кооперовані поставки. Ко­оперовані поставки відіграють помітну і дедалі зростаючу роль в експорті цілої низки країн, що розвиваються, в тому числі таких великих, як Індія, Бразилія, Мексика.

Отже, вироблена продукція дедалі частіше становить результат міжнародних коопераційних зв'язків, а зовнішня торгівля не тіль­ки виконує функцію реалізації кінцевого продукту, але все більше перетворюється на сполучну ланку виробничого процесу. Ця тен­денція особливо помітна щодо провідних індустріальних країн світу. В експорті їх машинобудівної продукції частка комплекту­ючих виробів уже в середині 80-х років упритул наблизилася до 50 % і продовжує зростати.

Поглиблення спеціалізації спричинюється також прискорен­ням морального старіння і швидким оновленням асортименту, що веде до спеціалізації наукових досліджень. У передових сучасних галузях (напівпровідники, ЕОМ) цикл «життя» продукції стано­вить 3—5 років, в усіх галузях обробної промисловості він фак­тично не перевищує 8—9 років порівняно з 20 роками в серед­ньому на початку сторіччя. Згідно з оцінками, в минулому десяти­річчі на світовому ринку було оновлено близько 80 % товарів. На світових ринках з'являється велика кількість принципово нових товарів, здебільшого продукції наукоемких галузей, сфери ви­соких технологій (лазерна техніка, швидкодіючі ЕОМ, обладнан­ня для АЕС і т. д.).

Отже, відбувається інтелектуалізація світової торгівлі. В екс­порті промислово розвинутих країн зростає частка високотехно-логічної продукції (США, Швейцарія та Японія — понад 20 %, Німеччина та Франція — близько 15 %).

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому госпо­дарстві з'являються нові виробники, що створюють собі нові «ніші» або тіснять конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиблення спеціалізації, а й до змін у соціальній структурі господарства.

За останні десятиріччя значно зросла роль торгівлі машинами й обладнанням. З 1983 р. по 1997 р. частка цієї товарної групи у світовій торгівлі збільшилася з 28,8 % до 38,8 %. Важлива тен­денція — розширення торгівлі машинами й обладнанням між промислове розвинутими країнами. З 1980 р. до середини 90-х років експорт машин і обладнання з розвинутих країн зріс у 3 рази. Найбільш швидкими темпами зростає експорт електротехнічного й електронного обладнання, на частку якого припадає понад 25 % усього експорту машинно-технічної продукції.

Географічна структура міжнародної торгівлі являє собою роз­поділ торговельних потоків між окремими групами країн, що диференціюються за територіальною або організаційною ознакою.

Територіальна географічна структура торгівлі звичайно уза­гальнює дані про міжнародну торгівлю країн, які належать до однієї частини світу (Африка, Азія, Європа) або до певної групи (індустріальні країни; країни, що розвиваються).

Організаційна географічна структура показує розподіл між­народної торгівлі або між країнами, які належать до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних об'єднань (країни Європейського Союзу, країни СНД, країни АСЕАН), або між країнами, виділеними в певну групу за тим або іншим аналі­тичним критерієм (країни — експортери нафти, країни — чисті боржники).

Основний обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоч їхня частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за одночасного зростання питомої ваги країн, що роз­виваються, і країн з перехідною економікою. В цілому в 1996 р. на індустріально розвинуті країни припадало 68 % світового експор­ту, на країни, що розвиваються, — 28,5 %, на країни з перехідною економікою — 3,3 %.

З другої половини XX ст. помітно проявилась нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуючі позиції США по­хитнулися. Так, якщо в 1950 р. на частку цієї країни припадало 32 % світового експорту, то в 1960 р. — 17,1 %, у 1997 р. — 12,0. Відповідно зросла частка Західної Європи та Японії. Західноєвро­пейські держави за цей період збільшили свою частку з 23 % до 44,6 %.

Ще краще виглядають показники Японії: 0,5 % —після закін­чення Другої світової війни, 3,4 % —в 1960 p., 7,7 % —в 1997 р. В 1983 р. Японія вийшла на перше місце у світі з експорту машин та обладнання. Японія значно випереджає всі країни за вивозом легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки та ін.

Розділ II

7. Міжнародний ринок товарів та послуг

Одна третина японського експорту припадає на США. Дефіцит США в торгівлі з Японією у 90-ті роки тримався на рівні 50— 60 млрд дол. на рік.

Таблиця 7.3

Регіональна структура світової торгівлі

* Індонезія, Південна Корея, Малайзія, Філіппіни, Таїланд. Джерело: World Trade Organization. Annual Report 1998. Vol. II. P. 13.

Послаблення домінуючої ролі США в міжнародній торгівлі певною мірою було пов'язане зі зниженням конкурентоспромож­ності американського виробництва.

Конкурентоспроможність визначається як здатність конкрет­ної держави створювати пропорційно більше благ, ніж її супер­ники на світових ринках.

В основі світової класифікації країн за конкурентоспромож­ністю лежать 378 різноманітних критеріїв. Передусім це доход на душу населення, рівень інфляції, зовнішньоторговельний баланс. Зважають на наявність природних копалин, інфраструктуру, роз-винутість засобів комунікації та ряд інших факторів. Окрім об'єк­тивних факторів, враховуються результати опитування керівників найбільших підприємств у світі.

На кінець 80-х років за факторами конкурентоспроможності стала виходити в лідери Японія. Тоді ж до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії — Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США повертають перші позиції у світі за конкурентоспроможністю. За ними впритул ідуть Сінгапур, Гон­конг, а також Японія, що раніше протягом шести років посідала перше місце. На 17-му.місці Франція, на 34-му — Китай, на 40-му — Туреччина. В самому кінці списку _:— Греція, Мексика, Польща, Угорщина та Венесуела. І, нарешті, Росія —остання, на 48-му місці.

За прогнозами фахівців, у перші роки XXI ст. найбільш конку­рентоспроможними будуть США та азійські держави. У 2030 р. у трійку найбільш конкурентоспроможних держав увійдуть США, Японія та Китай. Подальші позиції у цьому списку займатимуть Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань, Малайзія та Швейцарія.

Щодо країн, що розвиваються, то вони в основному залиша­ються постачальниками сировини, продовольства та порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Відносне зниження попиту на сировину і продовольство на світовому ринку до початку 90-х років означало зменшення можливостей країн, що розвиваються, для розширення експорту. До того ж промислово розвинуті країни збільшили свою частку у світовому експорті продовольства і сировини (за винятком нафти). Частка країн, що розвиваються, у світовому експорті цих товарів (без нафти) ско­ротилася з 40 % (1960 р.) до 28 % (на початку 90-х років).

Прагнення країн, що розвиваються, диверсифікувати свій екс­порт за рахунок товарів промислової групи дуже часто натрапляє на протидію в тій або іншій формі з боку промислово розвинутих країн. Разом з тим окремі країни, що розвиваються, передусім