Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Характеристика ринку міжнародних інвестицій




Тісне переплетення окремих складових світового гос­подарства та його чітко визначена однорідність приводять до злит­тя національних економічних систем і створення їх аналога на міжнародному рівні. Отже, в межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ре­сурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, дер­жавними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різ­номанітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх грунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).

Слід зазначити, що міжнародні потоки капіталу не тотожні переміщенню промислової техніки, машин та устаткування. Рад­ше це переміщення фінансових вимог, фінансові потоки між позичальниками в різних країнах чи між материнськими фірмами і філіями за кордоном.

Розрізняють вивіз підприємницького капіталу — довгострокові закордонні інвестиції, що спрямовані на створення за кордоном філій, дочірніх компаній та змішаних підприємств, і рух позичко­ві


ваго капіталу — міжнародний кредит (позика в грошовій чи товарній формі), що надається кредитором однієї країни пози­чальникові іншої країни із застереженням строків повернення та сплати процентів.

Назвемо основні риси сучасної міграції капіталів:

• підвищення ролі держави у вивозі капіталу; держави самі стають
активними фінансовими експортерами;

• посилення міграції приватного капіталу між промислове роз­
винутими країнами (це пояснюється структурними змінами в
економіці, розвитком капітале- та наукоемких технологій
тощо);

• збільшення частки прямих закордонних інвестицій — капі­
таловкладень у зарубіжні підприємства, що забезпечують конт­
роль інвестора над ними.

Міжнародний ринок капіталів формують шституції, які опосе­редковують прямі зв'язки між інвесторами, що шукають мож­ливості вкладення капіталу, і підприємцями, що потребують його чи проводять трансформації грошових заощаджень в інвестицій­ний капітал.

До таких установ-посередників, зокрема, належать:

• кредитні інститути, що приймають вклади і задовольняють
потреби в інвестиційних кредитах;

• кредитні інститути, що ведуть справи клієнтів на біржі;

• інвестиційні фонди і компанії, що вкладають отримані кошти в
цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ри­
зику;

• великі підприємства, що виступають на міжнародному ринку як
самостійні суб'єкти діяльності;

• страхові компанії;

• громадські емітенти;

• інвестиційні банки, які для зменшення ризику вводять прог­
рами торгівлі цінними паперами.

Основні постачальники капіталу на міжнародному ринку — транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові шституції.

Тепер поставимо запитання: що змушує фірму вивозити ка­пітальні ресурси за кордон, використовувати їх за межами країни походження та розгортати виробничі потужності за кордоном, на ринку, де з нею конкурують національні фірми, які володіють перевагами «рідних стін»?

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають міжнародний рух капіталу як фактор виробництва. Згідно з ними, основна


Розділ II


8. Ринок міжнародних інвестицій


 


причина вивозу капітальних ресурсів — різниця в нормах при­бутку в різних країнах. Інвестора при цьому цікавить рівень про­центної ставки у «своїй» країні й за кордоном. Відмінності в рівнях граничного продукту капіталу дають поштовх до його міграції, що в подальшому приводить до згладжування цих відмінностей. Ця теорія може бути виражена формулою капіталізації потоку доходів

К=Р/І,

де К — загальна вартість активу; Р — прибуток, здобутий завдяки вкладеному активу; І — норма прибутку.

Звідси І = Р/К.

Рух капіталу триватиме, поки норми прибутку в обох країнах не зрівняються.

Проте не менш важливими в поясненні інвестиційної діяль­ності є відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Саме на них акцентують увагу теорії, які беруть за основу недосконалість ринку.

Один із фундаторів теорії ринкової влади С. Хаймер, кри­тикуючи класичну теорію автоматичного встановлення рівноваги між нормами прибутку в різних країнах, обгрунтував тезу про те, що суб'єкт шшстищйної діяльності, який вивозить капітал, ке­рується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади.

Згідно з цією теорією, на ранніх стадіях зростання фірма збіль­шує свою частку на ринку шляхом об'єднання та придбання, тобто шляхом концентрації виробництва, з метою отримання більшого прибутку. Проте на певній стадії підвищення концентрації ринко­вої влади в межах окремої держави стає неможливим, тому прибуток інвестується за кордон, що спричинює аналогічні процеси на зарубіжних ринках. Таке закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження конт­ролю над ринком.

Підхід Хаймера дає змогу певною мірою пояснити досить поширену практику «захисних інвестицій». Так, великі компанії часто створюють за кордоном виробничі потужності, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Слід зауважити, що ринкова влада фірми значною мірою за­безпечується її особливими перевагами: економією на масштабі, науково-технічними досягненнями, управлінськими навичками, вільним доступом до джерел великого капіталу тощо. На основі


таких конкурентних переваг завданням фірми є отримання за кордоном прибутків, більших за прибутки «місцевих» фірм.

Теорія інтерналізації спирається на поняття «витрати на укла­дання угоди» (трансакційні витрати). Витрати на трансакції за жорсткої конкуренції є більшими порівняно з угодами в умовах «відносин співробітництва». Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати «внутрішнього характеру», тоб­то здійснюється внутріпшьокорпораційний обмін — інтерналіза-ція ринків.

Формування нових «внутрішніх» ринків фірм породжує до­статні імпульси для підвищення ефективності, а мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяль­ності за кордон.

Концепція міжнародної конкурентоспроможності галузі пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологіч­ного характеру між суб'єктами ринку капіталів.

Згідно з моделлю циклу життя продукту, після початкової, інноваційної, фази розвитку продукту в міру досягнення ним зрілості фірма дедалі більше розглядає розгортання зарубіжного виробництва як важливий засіб збереження своїх позицій на рин­ку. Так, на першій стадії розвитку товару виробництво продовжує концентруватись у країні походження, навіть якщо витрати ви­робництва в інших країнах є нижчими. Але коли у фазі зростання виробничий процес стандартизується, підприємство починає ін­тенсивно інвестувати за кордон, аби скористатися перевагами певних ринків і зберегти експортний потенціал. При цьому з метою запобігання імітації нового продукту зарубіжними підпри­ємствами і підтримки власних філій компанія вдосконалює товар, здійснює патентний захист та проводить відповідну рекламу.

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнарод­ний рух капіталу як наслідок розвитку технології інноваційного процесу. Створюючи нові технології, фірма і в цьому випадку прагне закріпити контроль і власність щодо своїх специфічних технологічних переваг.

Ми розглянули концепції, що пояснюють міжнародний рух капіталу стосовно вкладника. Тепер звернімося до теорій, в яких акцентуються мотиви сторони, що приймає капітал.

Концепція оборони національного суверенітету робить наголос на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній еконо­мічній системі на певному етапі приводить до їх виходу з-під контролю держави-реципієнта. Це може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва в кінцевому продукті. Уряди


Розділ II


8. Ринок міжнародних інвестицій


 


при цьому або дотримуються політики протидії розширенню впливу країн—експортерів капіталу, або вдаються до регулювання екс­порту та імпорту капіталу.

Механізм взаємовідносин фірми, що інвестує за кордон, і країни-реципієнта є ядром моделі купівельної спроможності. Спе­цифіка цих відносин розглядається як функція цілей, ресурсів та обмежень обох сторін. Кожна з сторін має активи, в яких за­інтересована інша сторона. Сторона з більшою купівельною спро­можністю одержує більший зиск. До початку вкладення інвестицій сторона-реципієнт має слабкі купівельні позиції, але в ході ін­вестиційного процесу зменшується її залежність і вона може на­полягати на перегляді умов інвестицій на свою користь і скоро­ченні пільг зарубіжним інвесторам, а також збільшенні частини прибутку національних фірм, національному режимі інвестування. Зарубіжний інвестор прагне при цьому зберегти технологічну та іншу залежність країни, що приймає.

Згідно з гіпотезою валютного простору, головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш силь­ною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...