Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Міжнародне співробітництво в реалізації глобальних екологічних проектів

Сучасний етап цивілізації вимагає взаємоузгоджених дій світового співтовариства стосовно соціально-економічного розвитку та дотримання стандартів якості довкілля. Концепція сталого розвитку орієнтує країни на реалізацію екологічно спрямованих заходів щодо структурної перебудови національної економіки (енергетика, транспорт, ресурсопостачання) і міжнародних економічних відносин (торгівля сировиною, природоохоронною технікою тощо), на екологізацію всіх видів життєдіяльності суспільства. Однак утілення багатьох екологічних проектів нерідко відкладається через гострий дефіцит коштів.

Основними джерелами фінансування великих міжнародних природоохоронних проектів мають стати надходження від оподаткування різних видів господарської екологонебезпечної діяльності. Ці кошти повинні акумулюватися на рахунках спеціальних міжнародних фондів. Зокрема, є пропозиції щодо оподаткування спеціальним екоподатком валового внутрішнього продукту держав, доходів від зовнішньої торгівлі, риболовлі у відкритих морях, інвестиційної діяльності за певних умов, а також різних видів і джерел забруднень морів та океанів, споживання обмежених, рідкісних чи виснажених природних ресурсів тощо.

Нині особливої актуальності набрало також питання про запровадження глобального податку на емісію шкідливих газів. Цей захід, за оцінками американських екологів, дасть можливість стабілізувати викиди СО₂ до 2040 р. та забезпечити їх повне припинення до 2100 р. При цьому прогнозовані розміри зазначеного податку становитимуть від 700 млрд до 18 трлн дол. на період до середини XXI ст. Таких коштів було б достатньо для вирішення найбільш гострих екологічних проблем у сучасному світі. На думку відомого американського вченого Б. Коммонера, для переведення світової економіки на методи екологічно безпечного господарювання потрібно приблизно 500 млрд дол. щорічно протягом 10 років.

Розділ VI

Основними глобальними екологічними проблемами, а відтак і світовими природоохоронними пріоритетами є: захист грунтів та розширене відтворення родючості сільськогосподарських угідь; відновлення лісів і припинення опустелювання на планеті; охорона водойм і забезпечення населення чистою питною водою; підвищення ефективності використання енергоресурсів, усебічне енергозбереження та перехід на альтернативні, відновлювані джерела енергоносіїв; регулювання чисельності народонаселення. На спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997 p.) головними комплексними завданнями глобальної еко-динаміки було визначено вирішення проблем усунення злиденності та зміни існуючих природоруйнівних структур споживання і виробництва. На фінансування цих програм людство має максимальною мірою мобілізувати свої економічні можливості, застосовуючи ефективні економічні важелі, в тому числі ринкового типу.

Використання ринкових механізмів у природоохоронній діяльності нині набирає дедалі більшого поширення. Ці механізми охоплюють екологічні субсидії, позики, податки, збори, штрафи, кредити й квоти, пов'язані з нормуванням викидів і скидів шкідливих речовин. Вони забезпечують цілеспрямовані нагромадження певних фінансових коштів на державних рахунках або у спеціальних екологічних фондах та їх раціональний розподіл і цільове використання.

У цьому плані світове співтовариство має орієнтуватися на досвід індустріально розвинутих держав щодо методів і механізмів регулювання природокористування. Екологічна ситуація у зазначених країнах перебуває під жорстким державним контролем завдяки напрацьованим методам екологічного менеджменту, економічним та інституціональним механізмам підвищення ресурсо-віддачі, утилізації первинної і вторинної сировини, зменшення антропотехногенного тиску на довкілля. Цьому сприяють також формування так званих «зелених бюджетів», постійне вдосконалення податкової політики і системи національних рахунків з огляду на екологічний чинник.

З перспективою реалізації стратегії сталого екологобезпечного соціально-економічного розвитку пов'язані можливості створення ринкового механізму, який регламентував би використання природних умов і ресурсів не лише на національному, а й на міжнародному рівнях. До найважливіших напрямів такої політики слід віднести:

22. Міжнародні економічні аспекти екологічних проблем

• введення плати за природні ресурси;

• включення в ринкову ціну продукції витрат, необхідних для
компенсації екологічної шкоди;

• застосування такого оподаткування забруднень і відходів, за
яким податок стягується пропорційно до їхнього обсягу. До
речі, у цьому випадку податок не лише виступає джерелом
поповнення бюджету, а й указує на необхідність визначення
реальної еколого-економічної вартості вироблюваної продукції.

У США, наприклад, поряд з оподаткуванням атмосферних забруднень існує система дозволів (квот) на допустимі обсяги викидів, за перевищення яких на компанії та фірми накладаються додаткові штрафи пропорційно до понадлімітних викидів. Одночасно функціонує торгівля квотами між компаніями, емісії яких нижчі за допустимі або які готові добровільно скоротити ці викиди, і тими, які вважають за краще компенсувати свої надмірні емісії, скуповуючи додаткові квоти (так звана «торгівля правами на забруднення»). Цей досвід поширений і на міжнародні відносини, зокрема стосовно встановлення квот на рибний промисел у Світовому океані та дозволених рівнів емісії забруднень атмосфери. Вже існує певний досвід торгівлі правами на емісію на регіональному рівні у відносинах між США, Канадою, Мексикою, яка регламентована угодою — так званою Північноамериканською зоною вільної торгівлі (НАФТА), а також досвід використання прав на емісії відповідальних за утворення кислотних дощів між державами Західної та Східної Європи. Розширення торгівлі ліцензіями на право викидів між тими країнами, які потребують більших квот, і тими, які не використовують їх, сприяло загальному оздоровленню атмосфери Земної кулі.

Екологізацію міжнародних економічних відносин слід розглядати як один із найважливіших напрямів вирішення глобальних екологічних проблем.

Разом із тим міжнародне співтовариство в галузі охорони довкілля дає можливість кожній державі більш ефективно розв'язувати власні екологічні завдання.

Економічне та науково-технічне співробітництво між державами світу, спрямоване на раціональне використання і збереження природних багатств, належить до категорії міжнародного поділу праці досить високого класу складності через відмінності геополітичного розташування країн, що мають різні рівні економічного розвитку й величини природно-ресурсових потенціалів, а також відрізняються способами природокористування. У між-

Розділ VI

народному співробітництві в галузі використання природних ресурсів та охорони довкілля застосовуються різноманітні види, форми й методи поділу праці. Серед них:

• виробнича кооперація;

• обмін науково-технічною інформацією, технологіями, вченими
та фахівцями;

• проведення спільних екологічних експертиз, природоохоронних
і природовідтворювальних акцій;

• моніторинг та контроль за якістю довкілля;

• створення міжнародних фінансових фондів та банків еколо
гічної інформації.

Нині йде інтенсивний пошук нових і вдосконалення наявних технологічних, економічних, адміністративних, правових та політичних інструментаріїв колективної, транснаціональної екологічної відповідальності всіх держав світу за зміцнення міжнародної системи регламентації антропотехногенного навантаження на біосферу та перехід на модель сталого екологобезпечного соціально-економічного розвитку кожної з них.

Загалом міжнародне співробітництво у сфері природокористування й охорони навколишнього середовища є досить багатоас-пектним. Його механізми функціонують практично на всіх рівнях — від двостороннього до всесвітнього. Головна роль тут належить міжнародним організаціям: ООН, міжурядовим регіональним та субрегіональним організаціям, багатостороннім угодам і програмам співробітництва. Постійно збільшується кількість міжнародних неурядових організацій природоохоронного й екологічного спрямування.

⇐ Предыдущая 94 95 96 97 9899100 101 102 103 Следующая ⇒