Продовольча проблема в країнах, що розвиваються

Головною ареною голоду і недоїдання в сучасному світі, як уже вказувалося, є країни, що розвиваються. Саме тут проживає найбільше голодуючих: близько 57 % із них в Азії, 27 % в Африці, 11 % у Латинській Америці та близько 5 % на Близькому Сході. Хоча найбільша кількість тих, що недоїдають, мешкає в Азії, найвищий приріст голодуючих спостерігається в Африці.

Переважна частина голодуючих сконцентрована у відносно невеликій кількості країн. Так, 75 % голодуючих Азії про­живає у семи країнах: Бангладеш, Бутані, Індії, Мальдівах, Непалі, Пакистані та Шрі-Ланці; дві третини голодуючих Аф­рики проживають в Ефіопії, Нігерії, Заїрі, Кенії, Уганді та Мозамбіку.

При цьому не можна не визнати досягнення молодих неза­лежних держав у сільському господарстві й постачанні населення продовольством. Якщо у 30-ті — 40-ві роки середньорічний приріст сільськогосподарської продукції у країнах Азії, Африки та Латинської Америки становив приблизно 1 %, то в період їхнього

післяколоніального розвитку він піднісся до 2,5—3 %. Нині ви­робництво продукції у країнах, що розвиваються, приростає: у рослинництві на 2,4 %, у тваринництві на 3,4 %.

Деякі країни, що розвиваються, широко застосувавши досяг­нення «зеленої революції», добилися повного або майже повного самозабезпечення продуктами харчування. В результаті загальний для всієї цієї групи країн показник середньоподушного спо­живання продовольства збільшився з 1940 ккал на добу в першій половині 60-х років до 2460 ккал на середину 80-х років. Стан справ з продовольством у країнах, що розвиваються, на початку 90-х років показують дані табл. 23.2.

Таблиця 23.2 Продовольче становище в країнах, що розвиваються (1990—1992 pp.)

Однак середній показник добового споживання калорій, як видно з наведених даних, перебуває в цих країнах лише на межі медичної норми, а показник споживання білків помітно не дотя­гує до неї. До того ж для більшості країн, що розвиваються, характерним є рослинний раціон харчування, де в основному переважають один-два види продуктів. І це попри те, що в цих країнах сконцентровано майже 2/3 всього поголів'я худоби світу! Недостатня забезпеченість продуктами харчування негативно впливає на показники середньої тривалості життя людей. Вона впливає також на їхні здоров'я, фізичну працездатність, опірність хворобам, адаптацію до сучасних високотехнологічних виробни­чих процесів. Безпосередньо від голоду в країнах, що розвивають­ся, щорічно вмирає від 13 до 18 млн осіб, 3/4 з яких діти.

Розділ VI

23. Світова продовольча проблема

Здебільшого жертвами голоду і недоїдання в країнах, що роз­виваються, стають сільські жителі, чиї діти частіше недобирають належну за віком масу тіла. За оцінками ФАО, 60 % дітей у Південній Азії, 39 % у Тропічній Африці відстають у фізичному розвитку. І якщо у світі в цілому чисельність людей, що потерпа­ють від голоду і недоїдання, скорочується, то у Тропічній Африці вона зростає швидше, ніж населення.

Проблема забезпеченості продуктами харчування особливо гост­ро постала після Другої світової війни. Адже країни, що розвива­ються, вступили у стадію «демографічного вибуху», внаслідок яко­го чисельність їхнього населення подвоїлася всього за ЗО років.

Перша в повоєнний час глибока продовольча криза вибухнула в 1972—1974 pp. Безпосередньою її причиною стало абсолютне падіння виробництва продовольства в багатьох регіонах Земної кулі через сильні неврожаї. Найболючіше ця криза вдарила по країнах, що розвиваються: в 1972 р. посуха і голод вразили 49 із них, а в 1973 р. — 46. Помітне падіння світового сільськогоспо­дарського виробництва у 1979—1981 pp. також зачепило передусім країни, що розвиваються.

При оцінці скрутної продовольчої ситуації в цих країнах необ­хідно враховувати незавершеність аграрних реформ, бідність ши­роких мас селянства, відсталість систем землеробства, нераціо­нальне використання земельних і водних ресурсів, часті стихійні лиха, які знищують працю мільйонів людей. Наприклад, у Банг­ладеш у 1974 р. (році «пікового виробництва продовольства») величезні маси людей, чиї посіви були знищені повінню, вмерли від голоду.

Необхідно також усвідомлювати те, що зниження виробництва зерна на душу населення в окремих регіонах спричинене не стільки зростанням людності, скільки падінням світових цін на зерно: нині багато країн вважають за краще імпортувати його, що веде до скорочення посівів (Іран, Алжир). Зниження ж виробництва зерна у Тропічній Африці пов'язане насамперед зі збройними конфліктами і посухою.

В Африці неувага більшості урядів до проблем сільського гос­подарства, відсутність транспорту та іншої інфраструктури набага­то істотніше впливають на продовольче забезпечення населення, ніж демографічні процеси.

Значної шкоди країнам, що розвиваються, завдає аграрна полі­тика розвинутих країн. Так, субвенційований імпорт сільсько­господарської продукції із промислове розвинутих держав, пере­дусім із країн ЄС, руйнує місцеві ринки продовольства. Штучно

здешевлене ввезення кукурудзи і пшениці із країн ЄС в Африку створило перенасичення цими продуктами місцевих ринків. На­приклад, звільнена від мита кукурудза на 55 % дешевша, ніж та, що вирощена в Кенії. Погіршує продовольче становище в країнах, що розвиваються, і європейська політика в галузі рибальства.

Слід ураховувати й те, що втрати врожаю, наприклад в Африці, сягають ЗО—40 %, а процеси індустріалізації та урбанізації приво­дять до динамічного зростання несільського населення, яке ство­рює додатковий попит на продовольство. Крім того, продовольчу проблему в країнах, що розвиваються, загострюють фінансова заборгованість, витрати на озброєння, етнічні конфлікти, погір­шення екологічного становища.

Особливу увагу дослідників викликає питання впливу на про­довольчу проблему в країнах, що розвиваються, «демографічного вибуху». Однак темпи зростання чисельності населення і вироб­ництва зерна свідчать, що фактичний приріст зерна є більшим від темпів приросту населення (див. табл. 23.3).

Таблиця 23.3