Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Складові елементи страхового тарифу, їх призначення та розрахунок

Страховий тариф має свою структурну будову, певний порядок розрахунку та будується окремо для загальних (ризикових)

галузей страхування і накопичувального страхування (страхування життя).

В практиці ризикових видів страхування страховий тариф представляє собою тариф-брутто (T/J, до складу якого входить тариф-нетто (TJ і навантаження (N), тобто

T_h = T_n + N.

Кожна із зазначених частин має свою поелементну структурну будову.

Схематично структурна будова страхового тарифу представлена на рис. 7.1.

Тариф-нетто (Т^) безпосередньо виражає ціну страхового ризику, призначений для здійснення страхових виплат, забезпечує створення страхового фонду та запасного фонду, які формують страхові резерви. Тариф-нетто складається із тарифа-нетто основного (Т J та ризиковоїнадбавки (Аг):

Т_п=Т_по + Аг.

Тариф-нетто основний забезпечує виплати за звичайними умовами страхування, а ризикова надбавка - формує запасний фонд для забезпечення виплат при значних коливаннях ризиків, коли є відхилення кількості страхових подій від середнього зна-

чення, при можливості підвищених збитків при реалізації ризиків. У накопичувальних видах страхування ризикова надбавка не передбачена, стабільність страхування забезпечується іншими методами та застосуванням теорій вартості грошей у часі.

Для реалізації еквівалентності страхових інтересів учасників страхування тариф-нетто має сформувати такий страховий фонд, щоб дотримувалась рівність: кількість страхових платежів, що надійшли, мають дорівнювати розмірам страхових виплат за встановлений період страхування. Тобто,

- сума страхових платежів, що надійшли до страхового фонду за певний період;

2_j Q - сума страхових виплат, що здійснені за рахунок страхового фонду за певний період.

В сучасній практиці актуарних розрахунків при визначенні тарифів за договорами загального страхування прийнято застосовувати класичну, індивідуальну та колективну моделі ризику. До переваг класичної моделі можна віднести те, що її застосовують при незначній кількості інформації про можливі страхові виплати.

В основі розрахунку тарифа-нетто виділеного ризику (за колективною моделлю) лежить збитковість страхової суми, яка визначається, виходячи із середнього за певний період часу (як правило, за 5 років) рівня виплати страхового відшкодування. При побудові тарифа-нетто основного враховується ймовірність настання страхового випадку - р(а), коефіцієнт відношення середньої виплати на один договір страхування до середньої страхової суми на один договір - k, тобто,

Т_т = р(а) \kxlOO

Якщо

р(а) = т/п, де

т - кількість несприятливих для страхової події випадків; п - загальна кількість випадків з однаковими можливостями настання.

І якщо умовно (тому що не враховані ще частота настання страхового випадку, його спустошувальність, відношення ризиків) припустити, що

Q - середня страхова виплата на один договір страхування;

При розрахунку ризикової надбавки застосовують формулу:

о - середня страхова сума на один договір страхування (визначаються за середньою арифметичною), то

1,2 - сталий коефіцієнт;

t_r- квантіль рівня у нормального розподілу;

р(а) - ймовірність настання страхової події за визначеним ризиком;

п - кількість договорів страхування за визначеним ризиком, що планується.

Отже, в загальному вигляді розрахунок тарифа-нетто може бути представлений формулою:

Навантаження (N) покриває витрати страховика на ведення страхової справи (NJ, витрати на фінансування превентивних заходів (NpJ та забезпечує заплановану норму прибутковості (NJ.

Якщо зазначені елементи (статті) навантаження встановлені в абсолютному розмірі, то використовуємо формулу:

TV = N, + N_pr + N_r

Якщо одна частина статей навантаження визначається в абсолютних числах, а інша - у відносних - відсотках до тарифа-брутто, ю застосовуємо формулу:

Якщо всі статті навантаження представлені у відсотках до тарифа-брутто, то застосовуємо формулу:

Враховуючи, що тариф-брутто виражає ціну страхової послуги, яка складається із собівартості та прибутку, то в собівартість страхової послуги включається (рис.7.2.):

•S тариф-нетто;

S витрати на фінансування превентивних заходів;

S витрати на ведення страхової справи.

Тариф-нетто займає найбільшу питому вагу у собівартості страхової послуги і, як правило, не повинен бути меншим за 60 -70% тарифа-брутто. А навантаження складає в загальному стра-

ховому тарифі суттєво меншу частину від бругто-ставки - від 9 до 40%.

Витрати на ведення страхової справи, з огляду на державне регулювання страхової діяльності, знаходяться в межах:

*/ для обов'язкового державного страхування - 6% розміру тарифу;

•S для обов'язкового страхування майна та відповідальності - 20% розміру тарифу;

•S для обов'язкового особистого страхування - 15% розміру тарифу.

Витрати на фінансування превентивних заходів формують фонд превентивних заходів страховика за методикою, яку розробляє сам страховик та узгоджує з Уповноваженим органом у відповідному порядку.

Прибуток у складі собівартості страхової послуги знаходиться в межах - 10-15%, що забезпечує ефективний розподіл фінансових ресурсів страховика. Відсутність цього елементу робить тарифи „не загороджувальними", розширюється страхове поле.

Тариф-нетто в особистому й майновому страхуванні має різну структуру, яка зумовлена видами страхування та їх призначенням.

Так, тариф-нетто в особистому страхуванні складається із ризикового страхового внеску (нещасний випадок, смерть,), чи накопичувального внеску, тобто тариф-нетто відображає кожний вид відповідальності, яку взяв на себе страховик.

Тому, якщо умови за одним певним видом страхування містять декілька видів страхової відповідальності (змішане страхування життя, страхування фінансових ризиків тощо), то сукупний тариф-нетто може складатися із декількох окремих тарифів-нетто. Наприклад, страховий тариф в особистому страхуванні при страхуванні життя структурно також складається із тарифа-нетто та навантаження:

Т_ь = Т_а + N.

Проте його розрахунок має свої особливості.

Схематично будова тарифа-брутто для змішаного страхування життя представлена на рис.7.3.

При цьому величина окремих тарифів-нетто обчислюється у прямій залежності від ймовірності ризику. Однак, оскільки страховий внесок представляє собою усереднений розмір страхових платежів, то можливі істотні відхилення від середніх значень.

Розрахунки страхових тарифів у накопичувальному страху ванні мають свої особливості, такі як:

S розрахунки виконуються із врахуванням демографічної статистики та теорії ймовірності;

•S при розрахунках застосовуються методи обчислень довгострокових фінансових операцій, які базуються на концепціях теорій вартості грошей у часі;

•S тарифи-нетто складаються із декількох частин, кожна з яких покликана сформувати страховий фонд за одним із видів страхової відповідальності, що включені в умови страхування.

Отже, економічний зміст страхового тарифу можна визначити, як одиницю вимірювання взаємних зобов'язань страховика

й страхувальника. Страхові тарифи кожного виду страхування мають свої особливості, свою структурну будову, кожний елемент якої має своє відповідне призначення, формує певні фонди. Розраховуються страхові тарифи на основі теорії ймовірності та коефіцієнту збитковості страхової суми. В практиці актуарних розрахунків при обчисленні страхових тарифів для певних видів страхування застосовуються різноманітні методи.

7.4. Методи розрахунку страхових тарифів

Актуарні розрахунки здійснюються за відповідною методологією.

Термін „методологія" в тлумачних словниках пояснюється як вчення про науковий метод пізнання й перетворення світу, сукупність прийомів дослідження, що застосовують в будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкта її пізнання.

Методологія актуарних розрахунків в страхуванні представляє собою сукупність прийомів дослідження порядку визначення страхових тарифів та страхових платежів. Актуарні розрахунки представляють собою систему математичних і статистичних закономірностей, які регламентують взаємовідносини між страховиком та страхувальником при визначенні страхових тарифів та страхових премій.

Отже, методологія актуарних розрахунків у страхуванні базується на загальних ознаках та прийомах, які не залежать від конкретного виду страхування. До них можна віднести:

S визначення тарифа-нетто (нетто-премії, ставки-нетто);

/ розрахунок ризикової надбавки (дельта-надбавки, гарантійної надбавки);

S обчислення навантаження;

/ розрахунок розміру страхової премії.

За одиницю розрахунку приймається окремий об'єкт, а одиниця платежу розглядається в різних ієрархічних площинах - для країни, для регіону, конкретного району з урахуванням їх особливостей та специфікою прояву ризику у просторі і часі.

Будь-яка методологія, як форма загального підходу до дослідження, як форма філософської теоретичної основи, завжди пов'язана з методикою. Під методикою розуміють сукупність взаємопов'язаних способів та прийомів доцільного проведення будь-якої роботи. В свою чергу остання завжди пов'язана з відповідним окремим методом дослідження.

Для ризикових видів страхування найбільш поширені наступні методики розрахунку тарифів:

•S на базі теорії ймовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

•/ з використанням методів математичної статистики та розрахунку дохідності;

S на базі методів експертних оцінок;

S при використанні методів аналогій з іншими об'єктами чи компаніями;

•S регресивний метод.

Методика розрахунку тарифів на базі теорії ймовірності включає наступні етапи:

S визначення ймовірності настання страхового випадку - на основі теорії статистики та ймовірності розраховують вірогідність настання страхового випадку;

S розрахунок тарифа-нетто основного зі 100 грн. страхової суми;

S розрахунок ризикової надбавки з використання стійких статистичних рядів - у зв'язку з можливими коливаннями за рахунок ризикової надбавки створюється запасний фонд, який розраховується на основі показника середнього квадратичного відхилення (чи 2-х сигмового інтервалу);

S визначення можливого інтервалу зміни показника з певним ступенем вірогідності - перевіряють ряд на стійкість, використовуючи теорію помилок. Якщо ряд стійкий, то медіана наближається до середнього значення ряду, якщо нестійкий, то необхідно збільшити тарифний період або взяти 3-х сигмовий інтервал. Статистикою встановлено, що одиничне квадратичне відхилення гарантує 68% впевненості, що виплати не вийдуть за межі тарифу, подвійне середнє квадратичне відхилення підвищує цю впевненість до 95%, а потрійне - до 97,9%;

S розрахунок навантаження, виходячи із витрат на ведення страхової справи та планового прибутку - до тарифа-брутто у складі навантаження включають прибуток, оскільки страхування є також видом бізнесу й підприємницької діяльності;

S розрахунок тарифа-брутто - підсумовуємо всі елементи тарифу;

S визначення структури тарифа-брутто та питомої ваги кожного його елементу - для спрощення подальших розрахунків страхових тарифів встановлюється питома вага кожного з його елементів Наприклад, враховуючи вимогу встановлення величини страхових резервів не більш, як 50% від страхових платежів, тариф-брутто дорівнює тарифу-нетто, помноженому на 2. А якщо витрати на ведення страхової справи встановити на рівні 20% від тарифа-брутто і прибуток від собівартості складатиме 4-6% (світовий досвід), то страховий тариф буде значно меншим.

Зазначений порядок розрахунку страхового тарифу застосовують при оцінці технічних ризиків, наприклад, ризиків, пов'язаних із нещасним випадком, вантажем чи іншими вірогідними подіями.

Для оцінки інвестиційного ризику застосовуються статистичні методи з використанням доходности проекту або діяльності підприємства.

Методика розрахунку зазначеного ризику інвестиційних вкладень (капіталовкладень) полягає в наступному:

S вивчення статистики втрат на даному або аналогічному виробництві - при рішенні про допустимість та доцільність підприємницького ризику визначається не ймовірність рівня втрат, а ймовірність того, що вони не перевищать деякого встановленого значення; S встановлення ймовірності віддачі -R - за допомогою розрахунку показника варіації можливих інвестиційних рішень (віддачі) -

S визначення дисперсії - міри відхилення ознаки від середнього значення;

S встановлення величини ризику та можливого значення доходності проекту, що розглядається; S розрахунок страхового тарифу на основі оцінки ймовірності страхового випадку - отримання віддачі нижче встановленої межі, але до беззбиткового рівня, ч Методика групової експертної оцінки використовується, коли у фінансових системах страхування виникають проблеми, що виходять за межі формальних математичних постановок задач.

Основний принцип - з'ясування колективної думки. Порядок експертної оцінки наступний: S формування цілі; •/ постановка завдань; •S створення групи управління;

S описання форми отримання необхідного результату; •S вибір методів отримання результатів; S підбір експертної групи (можлива оцінка компетентності експертів);

S складання анкет опитування; S опитування експертів; S обробка (методом надання переваг, методом рангів)

та аналіз результатів; S складання звіту;

S встановлення страхового тарифу та страхових платежів.

За тими ризиками, де неможливо застосувати зазначені методи, використовують метод аналогій з іншими страховими компаніями або іншими об'єктами, що страхуються.

Методика розрахунку страхового тарифу та страхових платежів методом аналогій передбачає:

S вибір економічних показників для оцінки співставлен-

ня об'єктів, що розглядаються; S розрахунок відносних показників для оцінки середніх

значень;

S вибір бази розрахунку тарифу;

S розрахунок страхового тарифу та страхових платежів. Методика розрахунку страхового тарифу за допомогою ре-гресійних методів ґрунтується на апараті лінійного регресійного аналізу, який є важливим розділом сучасної математичної статистики. Розрахунки та їх аналіз за даною методикою здійснюється за допомогою імітаційного моделювання за допомогою ЕОМ. Зазначена методика передбачає:

S по кожному /'-тому року розраховується фактична збитковість страхової суми із розрахунку на 100 грн. страхової суми;

S на основі отриманого ряду у вихідних даних розраховується прогнозний рівень збитковості страхової суми, для чого використовується модель лінійного тренду, згідно якої фактичні значення збитковості страхової суми вирівнюються на основі лінійного тренду;

^ тариф-нетто основний визначається як прогноз очікуваної збитковості на (п + І) рік;

S ризикова надбавка представляє собою довірчий інтервал прогнозу очікуваної збитковості на (п + І) рік, розраховується множенням середньоквадратичного відхилення фактичних значень збитковості від вирівняних на вибране значення коефіцієнту розподілу Стьюдента.

S далі визначається навантаження звичайними розрахунковими методами.

При страхуванні життя найбільший інтерес представляють методики:

S розрахунку доходу при довгострокових фінансових

операціях;

S розрахунки за рентами; •S розрахунок одноразової нетто-премії при страхуванні

життя.

Методика розрахунку доходу при довгострокових фінансових вкладеннях передбачає застосування розрахунку доходу від обороту фінансових коштів за складними відсотками:

В=А\(1+і)',

що означає - грошова сума А через t років при процентній ставці / складе суму В.

Під рентою розуміють періодичні виплати або внески, що виконуються на початку або в кінці обумовленого періоду (місяця, кварталу, півріччя, року).Якщо розрахунки за рентою виконуються на початку кожного періоду, то рента називається пренуме-рандо, якщо в кінці періоду - то постнумерандо. Для цього застосовують формули:

для розрахунку ренти пренумерандо:

Зазначені розрахунки відносяться до фінансових рент, проте порядок їх розрахунку необхідно знати при розгляданні страхових рент, де передбачається залежність від настання певних ризиків (смерті, втрати працездатності, безробіття тощо).

Одноразова нетто-премія при короткостроковому страхуванні життя встановлюється на основі даних статистики, при визначенні ймовірності настання страхових подій. Далі використовуються таблиці смертності, в яких висота смертності залежить від віку з урахуванням інших важливих факторів. Саме за показником висоти смертності визначається нетто-тариф.

Значно складніше розрахунок тарифу-нетто при довгостроковому страхуванні життя. Тому що вік застрахованого буде зростати, змінюватиметься ймовірність настання смерті. До того ж для кожної суми, яка може бути виплачена в тому чи іншому році, необхідно визначити її вартість. Одноразова премія при страхуванні на дожиття розраховується за формулою:

Д. - одноразова нетто-премія при довгостроковому страхуванні життя;

1^, - число застрахованих осіб, які дожили до закінчення терміну страхування за t років;

V - дисконтуючий множник;

/, - число осіб, що заключили договори у віці х років.

При страхуванні до певного терміну, коли страхова компанія бере на себе зобов'язання виплатити певну суму через певний період часу, незалежно чи доживе застрахований чи ні до обумовленого терміну, виконуються розрахунки аналогічні фінансовим довгостроковим рентам.

7.5. Тарифна політика страховика, напрямки її удосконалення

Кожна страхова компанія здійснює свою тарифну політику, як і будь-яке підприємство - свою цінову політику.

Тарифна політика представляє собою процес розробки, обгрунтування та визначення порядку застосування страхового тарифу. Зазначений процес є цілеспрямованою діяльністю стра-

ховика по встановленню, уточненню, упорядкуванню страхових тарифів з метою забезпечення поєднання інтересів учасників страхових відносин: успішного та беззбиткового розвитку страховика та встановлення раціональної ціни на страхові послуги для страхувальників.

Тарифна політика здійснюється за наступними принципами, що представлені на рис.7.4.

Принцип еквівалентності страхових відносин сторін угоди страхування передбачає, що тарифи-нетто повинні максимально

відповідати ймовірності збитку. За цим принципом забезпечується зворотність коштів страхового фонду за тарифний період тій сукупності страхувальників, в масштабі якої будувався страховий тариф. Зазначений принцип відповідає перерозподільчій сутності страхування, як замкнутої розкладки збитку.

Принцип доступності страхових тарифів забезпечує доступ до страхування широкого кола страхувальників. Надто високі тарифні ставки гальмують розвиток страхування, яке стає невигідним. Вартість страхування повинна відповідати обсягам страхової відповідальності, яку на себе приймає страховик.

Розширення обсягів страхової відповідальності характеризує напрямок розвитку діяльності страховика, забезпечує страхування багатьох ризиків за однією угодою, підвищує інтерес страхувальників до здійснення страхового захисту, дозволяє знизити розмір страхових тарифів у зв'язку з економією витрат на ведення страхової справи.

Забезпечення самоокупності та рентабельності страхових операцій вимагає, щоб страхові тарифи забезпечували не тільки відшкодування собівартості страхової послуги (страхових виплат, витрат на ведення страхової справи тощо), а й отримання страховиком прибутку, за рахунок якого формуються додаткові резерви, вільні резерви для підвищення рівня платоспроможності та фінансової стійкості страховика, здійснюється розширене відтворення, а також покращується добробут його працівників, акціонерів, власників.

Принцип стабільності розмірів страхових тарифів на протязі тривалого часу забезпечує підвищення рівня довіри до даної страхової компанії. При чому, цього принципу доцільно раціонально дотримуватись як при зниженні показників збитковості страхової суми, так і при їх певному зростанні в межах релевантного діапазону.

Зазначені принципи вимагають свого організаційного удосконалення, оптимізацїї проведення розрахунків, їх раціоналізації, інформаційного забезпечення, підвищення професійного рівня працівників.

Досить суттєвим для ефективного використання визначених страхових тарифів є їх диференціація в залежності від видів та форм страхування, ступеню ризику, територіального місцезнаходження об'єктів страхування тощо.

Рекомендована література

І.Базилсвич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. -К.: Товариство "Знання", КОО, 1997. - 216 с.

2. Баторин В. Г., Шерменев М. К. Сборник задач по государст
венному страхованию: (Для фин. техникумов). - 2-е изд., перераб. и
доп.- М.: Финансы, 1977. - 110 с.

3. Борисова В. А., Огаренко О.В. Організаційно-економічний ме
ханізм страхування. - Суми: Видавництво „Довкілля", 2001. - 194 с.

4. Бридун Є. С. Страхова справа. Посібник для розв'язування задач
для підготовки бакалаврів денної та заочної форми навчання за напрямом
„Економіка підприємств" - Ірпінь: академія ДПС України, 2000. - 110 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і го
лов, ред. В. Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2001. - 1440 с. (с. 1232).

6. Внукова Н. Практика страхового бизнеса. -К.: Либра, 1996. - 216 с.

7. Гвозденко А.А. Основы страхования: Учебник. - М.: Финансы и
статистика, 1998. - 304 с.

8. Жданов А. И., Чудилина Т. В. Уточненный регрессионный ме
тод расчета тарифных ставок в рисковых видах страхования. // Ж-л
страховое дело. - 2001. - № 12, с.37 - 41.

9. Шахов В. В. Страхование: Учебник для вузов. - М.: Страховой
полис, ЮНИТИ, 1997.-311с.

10. Шелехов К. В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. -К.:
МАУП, 1998. - 424 с. - Библиогр.: с.412 - 415.

Питання для перевірки знань

1. Що розуміють під актуарними розрахунками?

2. Що розуміють під актуарною калькуляцією?

3. В чому полягають особливості актуарних розрахунків?

4. В чому полягають завдання актуарних розрахунків?

5. З чого складається зміст страхового тарифу?

6. Для чого призначений страховий тариф?

7. Які складові елементи страхового тарифу?

8. В чому полягає їх призначення?

9. Які відмінності в побудові страхових тарифів за різни
ми видами страхування? Чим вони зумовлені?

10. Які методи розрахунку страхових тарифів за ризико-
вими видами страхування найбільш поширені? В чому
полягає їх зміст?

11. Які методи розрахунку страхових тарифів із страхуван
ням життя найбільш поширені? В чому полягає їх зміст?

12. Що таке тарифна політика і в чому полягає її зміст?

13. Які принципи реалізації тарифної політики страхової
компанії?

14. В чому полягає їх зміст?

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 141516 17 18 19 Следующая ⇒