І иіщ ии міг піти пиппплг 1 страница

Інші чшгаики__виоору _{вати специ}ф_{іку КОНК}р_Єтної справи, її резонансний характер, наявність полі­тичних мотивів або зацікавленості «кланових» структур, психологічні особливості осіб, які ведуть справу і від яких залежить її розв'язання (слідчого, судді, прокурора, екс­перта тощо), та інші нюанси і деталі, які мають значення і які не може ігнорувати адвокат. Слід зважати на настрої, симпатії, упередженість у ставленні до адвокатів, обвину­вальний ухил цих осіб.

За певних умов, навіть маючи докази, що виправдову­ють підзахисного, потрібно виявляти витримку. За обвину­вального ухилу осіб, які ведуть справу, надання доказів,

"З промови Я. Зейкана на захист І. М. Галаса // Судові промови адвокатів України. — К., 2000. — С. 157.

що виправдовують підзахисного, на стадії досудового слідства можуть призвести до протилежного наслідку. Слідство може вжити заходів до нейтралізації таких дока­зів, або вплинути на свідків, в тому числі погрозами. Такі випадки непоодинокі.

Отже, застосовуючи на стадії попереднього слідства позицію спростовування і доказування, захист має врахову­вати реальну ситуацію. Тут треба діяти так, щоб не зашко­дити підзахисному. Адже передчасна «гласність», робота на «випередження» слідчого при з'ясуванні причин і мо­тивів злочину та завчасне з'ясування системи доказів може перетворити захисника на своєрідний криголам, що про­кладає шлях слідчому. Адвокат не повинен показувати, що він уже впевнений у правильності висновків слідства⁴⁸. І звичайно, неприпустимим є моралізаторство адвоката, повчання допитуваних.

Визначити, коли саме подавати докази, що виправдову­ють підзахисного, в якому обсязі подавати пояснення або, навпаки, не давати їх узагалі — це тактика захисту, якою адвокат повинен володіти. Здійснювати, так би мовити, «ідеальний захист», незважаючи на суб'єктивні та об'єк­тивні чинники, адвокат не має права. Критерієм тут є домі-нантність інтересів клієнта, як це трактується ст. 7 Пра­вил адвокатської етики⁴⁹.

Побудова позиції захисту — це свя-
„ ^тая святих адвоката. Досвідчені ад-

ЗЯХИСТу

вокати неохоче діляться секретами своєї адвокатської майстерності, хоча із задоволенням при­слухаються до досвіду колег. Адвокат Львова у посібни­ку «Захист у кримінальній справі» пропонує свої варіанти підготовки. Ось орієнтовний план, запозичений у неї:

1) вивчення матеріалів справи;

2) бесіда з підзахисним;

3) вирішення питання про визнання вини;

4) аналіз версії обвинувачення;

5) висунення зустрічних версій захисту та аналіз усіх
можливих версій;

6) вибір однієї, найперспективнішої версії захисту
(формула обвинувачення «навпаки», тобто формула за­
хисту);

7) аналіз доказів «за» і «проти» версії захисту;

⁴⁸Див.: Лубшев Ю. Адвокат в уголовном деле. — С. 134.

"Схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Ка­бінеті Міністрів України 1 жовт. 1999 р.; прот. № 6 від 1— 2жовт. 1999 р.

8) остаточне відтворення картини подій, фактичне та юридичне пояснення її (обвинувальний висновок «нав­паки», тобто захисний висновок).

Адвокат повинен навчитися складати стислу формулу захисту (аналогічно до формули обвинувачення) та пред­ставляти її в суд як рівноправну альтернативу. Наведімо приклад із конкретної кримінальної справи.

Формула обвинувачення:

Петренко обвинувачується у розкраданні колективного майна в особливо великих розмірах (ст. 86^і КК України та в ухиленні від сплати податків за ч. 2 ст. 148² КК України) за таких обставин.

Петренко як суб'єкт підприємницької діяльності уклав угоди на поставку угорського м'яса підприємствам «Золотий ключ» та «Нива». Як аванс та попередню оплату одержав 80 000 грн. Обумов­лену угодами продукцію не поставив, гроші вибрав з банку готів­кою і привласнив.

У податкову інспекцію податкову звітність не подавав. Одержав­ши консервну продукцію на 20 тис. грн та ліс-кругляк на 20 тис. грн у квітці 1996 р., не сплатив прибуткового податку на 11 847 грн. Наведені обставини підтверджувались актом попередньої перевірки, складеним співробітником податкової служби.

Можливі версії захисту:

1. Петренко не привласнив авансові платежі, а витратив їх на
закупівлю продукції. Акт перевірки містить неточності і складе­
ний непрофесійно, не є належним доказом ухилення від сплати по­
датків.

2. Допущено помилкову кваліфікацію дій Петренка як ухилен­
ня від сплати податків, не доведено його умисел на ухилення від
сплати податків.

3. Петренко не виконав своїх зобов'язань унаслідок збігу не­
сприятливих для підприємницької діяльності обставин і не мав
умислу на ухилення від сплати податків.

4. Факт ухилення від сплати податків дійсно мав місце, але у
розмірі, значно меншому, ніж інкримінується обвинуваченням.

5. Петренко здійснив часткові поставки іншої продукції в рахунок
погашення зобов'язань, які слідство не прийняло до уваги, бо це
були не поставки обумовленого угодами м'яса, а овочеві консерви.

6. Кошти були не привласнені, а витрачені на закупівлю лісопро­
дукції та поставку її в Угорщину для обміну на угорське м'ясо, а
тому немає події розкрадання в особливо великих розмірах.

Адвокат визнав найперспективнішою комбінацію кількох версій і сформулював таку формулу захисту:

Формула захисту у справі про розкрадання колективного май­на в особливо великих розмірах:

Немає події розкрадання. Петренко на отримані аванси та попе­редню оплату закупив лісопродукцію, а також частково розраху­вався поставками консервної продукції. Лісопродукція поставлена до Угорщини для закупівлі передбаченого угодами м'яса.

г

Формула захисту у справі про ухилення від сплати податків: Кваліфікація дій Петренка за ч. 2 ст. 148² в редакції 1997 р. є помилковою, бо нова редакція статті обтяжує відповідальність Пет­ренка, у зв'язку з чим відповідно до ст. 58 Конституції України необхідно керуватися ст. 148² КК України в редакції 1993 р.

Обвинувачення не врахувало податкові накладні за той самий податковий період, у зв'язку з чим фактична несплата податків ста­новить 2230 грн. Для з'ясування цих обставин необхідно провести судово-бухгалтерську експертизу.

Захист у цій справі був успішний. Петренка було звільнено з-під варти у залі суду. За ст. 86^і КК України його було повністю виправдано, а в частині ст. 148^і КК України його дії були перекваліфіковані на ч. першу і до нього застосовано амністію.

Ось приклад, який наводить адвокат Є. Львова.

Формула обвинувачення:

Задорожний звинувачується у вчиненні умисного вбивства Ряза-нова з хуліганських спонукань за таких обставин.

1 квітня 1994 р. о першій годині ночі Задорожний разом з Гон-чаровим безпричинно, із хуліганських спонукань, чіплялися у дворі будинку до співробітника міліції Рязанова, який був одягнений у цивільне. Під час сварки Гончаров ударив Рязанова. Побоюючись за своє життя і припиняючи злочинні дії Гончарова і Задорожного, Рязанов вистрелив із табельної зброї і смертельно поранив Гонча­рова. Задорожний, діючи з хуліганських спонукань, з метою позба­вити життя Рязанова, повалив його на землю і став завдавати удари руками й ногами, спричинивши легкі тілесні ушкодження, які не призвели до короткочасного розладу здоров'я. Коли Рязанов знепри­томнів і припинив опір, Задорожний з метою вбивства Рязанова взяв у нього пістолет і вистрелив, завдавши йому вогнестрільної проникаючої рани в голову, що й стала причиною смерті Ряза­нова.

Таким чином, Задорожний вчинив навмисне вбивство із хулі­ганських спонукань.

Аналіз можливих версій захисту:

1. Задорожного взагалі не було тієї ночі у дворі.

2. Задорожний був у дворі, брав участь у бійці, але не стріляв у
Рязанова.

3. Задорожний стріляв у Рязанова з метою самооборони.

4. Задорожний перевищив межі самооборони.

5. Задорожний випадково вистрелив у Рязанова.

6. Рязанов під час боротьби випадково вистрелив у себе.

7. Стався мимовільний (спонтанний) постріл.

8. Задорожний навмисно вбив, але не з хуліганських спонукань.

9. Задорожний навмисно стріляв, але не з метою вбивства.

Захист визнав найдоцільнішою версію необхідної оборо­ни і вбивства з необережності. Сформульовані позиції захисту мали такий вигляд:

Формула захисту при необхідній обороні:

Захищаючи товариша, при спробі обеззброїти Рязанова і відвести
від себе наведений пістолет Задорожний смертельно поранив Ряза-?

нова.

Формула захисту щодо вбивства з необережності:

Рязанов убив Гончарова й намагався вбити Задорожного, навів на останнього пістолет із зведеним курком. Але Задорожний у бо­ротьбі, намагаючись вихопити пістолет з руки Рязанова, випадково натиснув на курок і смертельно поранив його.

Для того щоб вибрати одну з цих версій, необхідно про­
аналізувати всі докази у справі. Якщо баланс дока­
зів приблизно однаковий, адвокат Львова рекомендує
обрати версію з меншими санкціями — у цьому випад- І

ку необхідну оборону.
_..,,, Відповідно до ст. 124 Конституції

по^Лзи^Вц?Гвс^Вуд°^{РУ Ук}Р^{аїни на}Р°Д безпосередньо бере
присяжних участь у здійсненні правосуддя че-

рез народних засідателів і присяж­них. В Україні поки що суд присяжних не введено. Тому українські адвокати практики виступів у суді присяжних не мають. Проте досвід суду присяжних у дореволюцій­ний період, а також у Російській Федерації засвідчує, що головною особливістю такого суду є те, що присяжні є •«суддями факту»⁵⁰. Адвокат Львова наголошує, що дово­диться переконувати не професійних суддів, а простих людей. Тому, на її думку, у виступі має бути історія із життя: проста, логічна, яка відповідає звичним поглядам присяжних на світ і повинна відповідати їх здоровому глузду.

Ще однією принциповою особливістю, на думку Льво-вої, є те, що в суді присяжних неможливо, принаймні дуже важко, змінити позицію без шкоди для захисту. Зміна по­зиції на очах у присяжних неминуче веде до того, що вони перестають вірити адвокату й підзахисному.

2.2. ДОКАЗИ У СПРАВІ. ДОПУСТИМІСТЬ І ДОСТОВІРНІСТЬ ДОКАЗІВ

Доказами в кримінальній справі є різні фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або від­сутність суспільне небезпечного діяння, винність особи та інші обставини, що мають значення для справи (ст. 65 КПК України).

^Х3ащита по уголовному делу/ Под ред. Е. Ю. Львовой. — С. 42. 48

Під «фактичними даними» розуміють не самі факти, а відомості про них. «Факти — це події, явища дійсності, які не можна «приєднати до справи». Тому в процесі до­казування слідчий, суд та інші особи оперують відомостя­ми про ці події та явища, зафіксованими в показаннях допитаних осіб, документах та інших джерелах доказів⁵¹.

Отже, відповідно до ст. 65 КПК України суд у виро­кові, а слідчий у постанові встановлюють один основний юридичний факт — наявність або відсутність злочину, який складається з трьох юридичних фактів: 1) події злочину; 2) вчинення злочину особою, яка притягається до кримі­нальної відповідальності; 3) винуватості особи, яка вчи­нила це діяння.

Термін «притягнення до кримінальної відповідальності» не є оптимальним, тому в теорії кримінального права він нині переглядається. «Відкрила» очі на цю проблему про­фесор, народний депутат 3. В. Ромовська у статті «Про­ект Кримінального кодексу України очима цивіліста»⁵². Вона наголошує, що покарання «є не чим іншим, як кримі­нальною відповідальністю, оскільки до такої відповідаль­ності можна притягнути лише винувату особу, а вина її встановлюється тільки вироком суду, з чого можна зробити висновок, що вина й покарання визначаються одномоментно, одним актом — вироком суду. Отже, порушення криміналь­ної справи та пред'явлення обвинувачення ще не є і не може бути «притягненням до кримінальної відповідаль­ності»⁵³.

«Процес перетворення фактів дійсності на встановлені вироком або постановою юридичні факти і є процесом до­казування»⁵⁴. Відповідно до ч. З ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержа­них незаконним шляхом, а також на припущеннях.

До ч. 2 ст. 65 КПК внесено доповнення. Згідно з нею докази встановлюються: показаннями свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експерта, речови­ми доказами, протоколами слідчих і судових дій, протокола­ми з відповідними додатками, складеними уповноваженими

⁵¹ Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуально­го кодексу України. — С. 113.

⁵²Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 6. - С. 54.

^Погоджуючись з позицією 3. В. Ромовської, все ж слід визнати, що Інерція традиційного підходу до поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» у чинному законодавстві поки що зберігається, не сприй­мають її і деякі науковці — фахівці з кримінального права і процесу.

^Защита по уголовному делу / Под ред. Е. Ю. Львовой. — С. 43.

органами за результатами оперативно-розшукових заходів,
та іншими документами. Як докази у кримінальному проце­
сі допустимо використовувати тільки ті фактичні дані (ві­
домості про факти), які є у зазначених джерелах⁵⁵. Докази
можуть бути прямими і непрямими (побічними), обвину­
вальними і виправдувальними, первинними й похідними.
. Допустимість — це властивість дока-

допустимість характеризує його з точки зо-

доказів -^{71 у} . * ^},

ру законності джерела фактичних да­них (відомостей, інформації), а також способів одержання і закріплення їх уповноваженим на те органом або особою. Таким чином, допустимість доказу визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання⁵⁶. У правовій літе­ратурі вказується, що ця властивість має охоплювати чо­тири критерії:

1) належний суб'єкт, правомочний проводити процесу­
альні дії, спрямовані на одержання доказів;

2) належне джерело фактичних даних, які становлять
зміст доказу;

3) належну процесуальну дію, що використовується для
одержання доказів;

4) належний порядок проведення процесуальної дії, що
використовується як засіб одержання доказів⁵⁷.

Отже, не матимуть доказової сили дані, одержані не-уповноваженим на те суб'єктом; з неналежного джерела; у результаті незаконної слідчої дії або з порушенням по­рядку проведення та оформлення доказу.

Предметом доказування у кримінальній справі є сукуп­ність обставин, які необхідно дослідити у процесі дізнан­ня, попереднього слідства і розгляду справи у суді. Це наявність чи відсутність злочину, час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення; причини, з яких злочин не було доведено до кінця; роль кожної особи у скоєнні групово­го злочину, форма вини, мотив і мета злочину; вид, розмір і тяжкість шкоди, яку було чи могло бути заподіяно; об­ставини, які обтяжують, пом'якшують або виключають кри­мінальну відповідальність; обставини, які виключають або зупиняють провадження у справі; обставини, які характе­ризують особу підозрюваного, обвинуваченого чи підсуд­ного; розмір витрат на стаціонарне лікування потерпіло-

⁵⁵ Див.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — С. 113.

само, - С. 117.

⁵⁷ Див.: Кипнис Н. М. Допустимость доказательств в уголовном судо-производстве. - М., 1995. - С. 27.

го від злочину; безпосередні причини злочину та умови, що сприяли його вчиненню⁵⁸.

Виконуючи свій професійний обов'я-

Оцінка доказів зок, адвокат аналізує кожен доказ, що є у справі, незалежно від того, чи об­ґрунтовує цей доказ обвинувачення, чи виправдовує підза­хисного. В результаті такого аналізу адвокат ясно уявляє, що доведено у справі безумовно, з чим можна не погоджува­тись, що не доведено, а що взагалі не може бути доведено.

Золотим правилом кожного адвоката є слова А. І. Уру-сова (сказані при захисті Дмитрієвої): «Де сумнівний факт, там неможливе звинувачення»⁵⁹.

Об'єктом оцінки є як докази, так і процесуальні джере­ла, що їх містять. «До змісту оцінки доказів як фактичних даних входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості і достатності для вирішення як окремих пи­тань у справі, так і справи у цілому⁶⁰. Достовірність дока­зів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні (ідеальні) сліди. Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення на­явності чи відсутності обставин, що входять до предмета доказування в справі.

Як уже зазначалося, для з'ясування у кримінальному процесі всіх необхідних обставин є вичерпний перелік процесуальних джерел (ч. 2 ст. 65 КПК України). Проте іноді замість аналізу цих джерел суди посилаються лише на прізвища потерпілих, свідків та інших допитаних у справі осіб, не розкриваючи змісту цих та інших джерел⁶¹, на що звернув увагу Пленум Верховного Суду України.

Слідчий, особа, яка проводить дізнання, прокурор або суд можуть збирати докази тільки у справах, які є у їх провадженні. Докази повинні визнаватися такими, що одер­жані незаконним шляхом, якщо їх збирання і закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримі­нально-процесуальним законодавством порядку, або не-уповноваженою на це особою чи органом, або за допомо­гою дій, не передбачених процесуальними нормами⁶².

⁵⁸Див.: Юридична енциклопедія. - К., 1999. - Т. 2. - С. 272.

^Судебшле речи известньїх русских юристов. — М., 1957. — С. 710.

^иДив.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуально­го кодексу України. — С. 117.

"Там само. - С. 113.

⁶²Див.: Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листоп. 1996 р. (п. 19).

Одержання доказів Отже, адвокат повинен перевіри-
неналежним _ти законність доказу і порушувати

суб'єктом питання про виключення протоко-

лів слідчих дій, якщо:

*• немає постанови про прийняття справи до свого про­вадження відповідно до ч. 2 ст. 113, ч. 9 ст. 227 КПК Ук­раїни;

»• немає постанови про створення слідчої бригади;

* немає розпорядження прокурора про передачу спра­
ви іншому слідчому органу;

* немає окремого доручення іншому слідчому або орга­
ну дізнання на виконання слідчих дій;

> санкцію дано неуповноваженим прокурором;

* діяльність органів дізнання здійснювалась без
порушення кримінальної справи (ст. 104 КПК Ук­
раїни);

* діяльність органів дізнання у справах, з яких провад­
ження попереднього слідства є обов'язковим, тривала по­
над 10 днів, а у випадку, передбаченому ч. З ст. 108 КПК
України, — 5 днів;

>• були порушення правил підслідності або підсудності.
. Стаття 48 КПК України надає адво-

Допустимість катові право збирати відомості про
матеріалів,,. „? •

зібраних захистом Ф^акти' ^{ЯК1 МОЖ}У^{ТЬ 6}У™ використані як докази у справі, зокрема одержува­ти документи або їх копії від підприємств, установ, органі­зацій, об'єднань, а від громадян — за їх згодою; ознайом­люватися на підприємствах, в установах та організаціях з необхідними документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, проводити опитування.

Адвокати вважають за можливе широке тлумачення цієї норми. Зокрема, вважається допустимим оглядати й фото­графувати місце події або речовий доказ, наприклад авто­машину, в тому числі за участі спеціалістів; вести бесіду з експертами щодо пропонування їх кандидатур для вчи­нення експертизи згідно з п. 2 ст. 197 КПК України; роз­мовляти з лікарями установ, у яких перебуває підзахисний (в тому числі тюремних і психіатричних); вести бесіди з посадовими особами, які давали або не давали відповідь на запит адвоката тощо.

Адвокати старої школи остерігаються вести такий актив­ний спосіб захисту, оскільки слідчі органи вважають це веденням слідчих і судових дій із збирання і перевірки

доказів, що є винятковою компетенцією слідчих органів, прокурора, судді і суду⁶³.

Нерідко така обережність є виправданою, адже за ак­тивної позиції легко перейти ту межу, яка відділяє слідчу дію від збирання доказів відповідно до ч. 13 ст. 48 КПК. Адвокат повинен пам'ятати про це, адже відповідні орга­ни можуть звернутися про притягнення його до відпові­дальності, а також відсторонення від справи.

У справі Р. окремою ухвалою було доведено до відома відповід­ного органу адвокатури про допущене адвокатом порушення у справі про зґвалтування. Судова колегія дійшла висновку, що адвокат, пред'явивши в судовому засіданні чотири фотографії місцевості, в районі якої було вчинено злочин, виконав функцію, яка входить у компетенцію слідчого, а суд неправильно задовольнив клопотання адвоката про прилучення їх до справи. Скасовуючи окрему ухвалу, президія суду зазначила, що посилання на порушення з боку адво­ката є необгрунтованим. В ухвалі не вказано, яку саме функцію слідчого виконав адвокат і в чому конкретно полягало порушення вимог ст. 108 КПК Латвійської РСР (статті 190, 191 КПК України). Клопотання адвоката про приєднання до справи згаданих фотогра­фій не дають підстав розглядати їх як здійснення дій, що входять у компетенцію слідчого, оскільки фотографії не е процесуальним ак­том огляду місця події. Також не вмотивована вказівка колегії на порушення закону з боку суду. В окремій ухвалі не вказано, який саме закон суд порушив і в чому полягає порушення⁶⁴.

Уже після внесення змін до КПК України заступник Генерального прокурора в одному з інтерв'ю заявив, що адвокати обвинуваченого Л. зустрічаються зі свідками у справі і такі дії Генеральна прокуратура вважає тиском на слідство. Справа не в «полохливості» прокуратури, а в іншому: наші правоохоронні органи ніяк не можуть звикну­ти, що у зв'язку зі змінами у законодавстві вони втратили монополію на істину у кримінальній справі, що тепер адво­кат може провести опитування свідка, зробити звукозапис або зафіксувати його пояснення в інший спосіб і просити суд, слідчого, прокурора допитати цього свідка. І принаймні зустріч адвоката зі свідком або потенційним свідком — це не тиск на слідство, а дозволена законом дія.

В окремих випадках захисник може подати письмові пояснення, які не можна визнати як показання свідка, але за певних умов вони можуть мати силу документа. Тому збирання доказів самим адвокатом має неабияке значен-

^юДив.: Науково-практичний коментар Кримінально-процесуально­го кодексу України. — С. 91.

"Стецовский Ю. Й. Адвокат в уголовном судопроизводстве. — М.,1972. - С.113.

ня. Відповідно до ст. 48 КПК України захисник має пра­во «подавати докази». Проте Кримінально-процесуальний кодекс дає тільки орієнтовний перелік способів одержання доказів: запитувати й одержувати документи або їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприєм­ствах, в установах з документами, одержувати висновки фахівців та опитувати громадян. Отже, із закону і судової практики не випливає недопустимість для адвоката роз­шукувати захисні дані, і обмеження захисника поданням тільки письмових і речових доказів⁶⁵. Дискусії з цього питання тривають до сьогодні.

Заявляючи клопотання про допит свідка, необхідно вказувати, які саме обставини він може підтвердити. Проте щоб виконати таку вимогу, захисник повинен заздалегідь ознайомитись із додатковим матеріалом, а за необхідності попередньо опитати громадянина, якого він просить допи­тати як свідка (право на таке опитування гарантовано ч. 2 ст. 65 КПК). В іншому випадку замість представлення до­казів, сприятливих для обвинуваченого або підсудного, за­хисник може погіршити його становище, що неприпустимо.

Право захисника представляти докази може бути реалі­зовано і шляхом безпосереднього відшукування відомостей, необхідних для захисту⁶⁶. Встановлюючи можливість опи­тування громадян, закон не визначає форми їх фіксуван­ня. Це можуть бути письмові записи, аудіозапис та інші види фіксування певних даних. Щоб перетворити їх у доказ, очевидно, необхідно заявити клопотання про допит опитаних адвокатом людей як свідків.

Як же перетворити матеріали захисту на повноцінні докази? Для цього необхідно:

* надати матеріали захисту (фотографії, схеми, звуко-і відеозаписи, письмові висновки фахівців особі, яка пра­вомочна збирати докази (слідчому, суду) у вигляді додат­ку до клопотання про вчинення тих чи тих слідчих або судових дій, у процесі яких будуть перевірені відомості, що містяться у матеріалах захисту. Цими матеріалами об­ґрунтовується доцільність проведення повторної або до­даткової експертизи; відвід експерта; необхідність допиту тих або тих осіб; проведення очних ставок, пред'явлення особи до впізнання, освідування, відтворення обстановки та обставин події;

^иДив.: Строгович М. С. Защитник должен защищать // Лит. газ. — 1970. - 4 марта.

⁶⁶Див.: Стецовский Ю. Й. Адвокат в уголовном судопроизводстве. — С. 116.

> заявити клопотання про допит фотографа, спеціаліста,
посадової особи, лікаря за фактом законності й достовір­
ності джерела одержаних захистом відомостей⁶⁷.

... Змішування оперативно-пошукової

допустимість діяльності з процесуальною, підміна

МаТСрІаЛІВ.. -

оперативно-пошуко- ^1Х °Д^на одною поставили 6 під загро- вої діяльності ³У нормальний процес доказування в кримінальному процесі, здійснен­ня принципу встановлення об'єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судочинства⁶⁸.

Під час розгляду в суді скарги на санкцію прокурора⁶⁹ представники прокуратури посилалися на матеріали, зіб­рані оперативними працівниками міліції. На клопотання адвоката суд витребував додаткові матеріали, які б підтвер­джували законність таких дій. Це очевидно. Відповідно до ч. З ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом. Але ж така сама вимога має бути дотримана і при вирі­шенні питання про надання санкції на арешт.

Відповідно до ст. 66 КПК «у передбачених законом випадках орган, який здійснює слідство, або суд може дору­чити проведення оперативно-пошукових заходів чи вико­ристати засоби для отримання фактичних даних, які мо­жуть бути доказами у кримінальній справі».

Згідно з п. 2 ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» результати оперативно-розшукової діяльності можуть використовуватися для отримання фак­тичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі. Більшість оперативно-розшукових заходів пов'яза­ні з таємним втручанням у приватне життя громадян. Тому для того щоб використати результати таких заходів, як докази, вони мають бути:

> одержані з дозволу судді або санкції прокурора;

*• здійснені слідчими органами згідно з нормами КПК України;

* дозвіл на проведення оперативно-розшукової діяль­ності має бути наданий відповідним керівником і заведе­на оперативно-розшукова справа; постанова про заведен­ня такої справи має бути затверджена начальником відпо­відного органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність (ст. 9 Закону).

⁶⁷Див.: Защита по уголовному делу / Под рея- Е. Ю. Львовой. — С. 46. ⁶⁸Див.: Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибгко В. П. Кримінальний процес України. - К., 1999. - С 119.

⁶⁹Слухання справи мало місце ще до внесення змін до КПК.

Вважаємо, що при цьому має бути розкрите джерело такого доказу. Відповідно до ст. 68 КПК України не мо­жуть слугувати доказами дані, повідомлені свідком, дже­рело яких невідоме. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи також мають бути допитані.

Згідно зі ст. 65 КПК як докази можуть бути прийняті протоколи з відповідними додатками, складеними уповнова­женими органами за результатами оперативно-розшуко-вих заходів, та іншими документами. Не зовсім зрозуміло, хто саме повинен складати протокол щодо результатів опе-ративно-розшукових заходів, як перевіряти їх законність і достовірність, чи підлягає розкриттю особа, яка проводи­ла ці заходи.

Законодавча влада повинна б чіткіше висловитись з цього питання, розвинути в КПК або спеціальному акті положення ст. 62 Конституції України, як це зроблено, наприклад, в Ізраїлі, де на випадок зіткнення між особистою свободою і безпекою держави у зв'язку з розголошенням засекречених відомостей баланс має визначатися критерієм, згідно з яким «необхідність у розголошенні в інтересах справедливості переважує зацікавленість у нерозголо-шенні» (Ордонанс про докази. — 1971. — Розд. 45)⁷⁰.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 1 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 10 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 2 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 3 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 4 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 5 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 6 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 7 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 8 страница
II. ПУТИ РАЗВИТИЯ КАПИТАЛИЗМА 9 страница

Воспользуйтесь поиском по сайту: