 |
Завдання та мета управління портфелем. Портфельні стратегії та передумови їх формування
|
|
|
|
Управління інвестиційним портфелем - це діяльність щодо його формування і підтримки з метою досягнення поставлених інвестором перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності і мінімізації витрат, пов'язаних з ним.
Основна мета управління інвестиційним портфелем - це запобігання зниження передбаченого рівня дохідності і зростання рівня ризику інвестиційного портфеля шляхом перевірки відповідності окремих його інструментів інвестиційним цілям інвестора.
Зміст етапів процесу управління інвестиційним портфелем відображено на рис. 3.
 |
Рис. 3. Етапи управління інвестиційним портфелем
У процесі моніторингу ринку інвестицій основна увага має бути приділена динаміці факторів, що впливають на зниження рівня дохідності інвестиційного портфеля.
Управління інвестиційним портфелем включає, як і управління будь-яким складним об'єктом зі змінним складом: планування, аналіз і регулювання складу портфеля. У загальному виді структура і функції управління інвестиційним портфелем показані на рис. 4.
Існують два варіанти організації управління інвестиційним портфелем:
v перший варіант - це виконання всіх управлінських функцій, пов'язаних з портфелем, його власником на самостійній основі.
v другий варіант - це передача всіх або більшої частини функцій щодо управління портфелем іншій особі.
 |
Рис. 4. Структура управління інвестиційним портфелем
У першому випадку інвестор повинен вирішити такі завдання щодо організації управління:
1) визначити мету і тип портфеля;
2) розробити стратегію і поточну програму управління портфелем;
3) реалізувати операції, що відносяться до управління портфелем;
|
|
|
4) провести аналіз і виявити проблеми;
5) здійснити коригувальні заходи.
У другому випадку основна задача інвестора - правильно визначити об'єкт для управління портфелем.
Управління портфелем здійснюється в рамках загальної стратегії функціонування підприємства відповідно до портфельних стратегій.
Конкретні інвестиційні стратегії визначаються: стратегією функціонування підприємства, типом стратегії (короткострокова, середньострокова і довгострокова), типом і цілями портфеля, станом розвитку фінансового ринку, наявністю законодавчих пільг або, навпаки, обмежень на інвестування та іншими загальноекономічними факторами.
Водночас різні фактори, а отже, і різні стратегії комбінуються між собою, накладаються одна на одну, і внаслідок цього з'являються складні комбіновані варіанти портфельної стратегії.
Складність формування інвестиційного портфеля полягає в прагненні максимізувати очікувану прибутковість інвестицій при визначеному, прийнятному для інвестора рівні ризику. Оскільки з наявних ринкових інструментів можна створити нескінченну кількість портфелів, інвестора цікавлять тільки ефективні портфелі, кожний з який:
· забезпечує максимальну очікувану прибутковість для деякого рівня ризику;
· забезпечує мінімальний ризик для деякого значення очікуваної прибутковості.
Сукупність застосовуваних до портфеля методів і технічних можливостей характеризує спосіб управління. Способи управління інвестиційним портфелем поділяються на активні і пасивні.
Пасивне управління передбачає створення добре диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним рівнем ризику, розрахованим на тривалу перспективу.
Один зі способів пасивного управління - метод індексного фонду.
Індексний фонд - це портфель, що відображає рух обраного біржового індексу, який характеризує стан усього ринку цінних паперів. Портфель буде відображати рук ринку, якщо частки цінних паперів у портфелі відповідають вазі кожного цінного паперу при підрахунку індексу, що мають найбільші обороти на біржі.
|
|
|
Пасивне управління є можливим при достатній ефективності ринку, насиченого цінними паперами високої якості. Тривалість існування портфеля залежить від стабільності процесів на фондовому ринку. Сигналом до зміни сформованого портфеля служать не ринкові зміни, як у випадку активного управління, а падіння прибутковості портфеля нижче мінімальної. Таким чином, прибутковість є тим індикатором, що змушує змінювати портфель. В умовах інфляції, а, отже, існування, ринку короткострокових цінних паперів, а також нестабільної кон'юнктури фондового ринку такий підхід є недостатньо ефективним.
Активне управління передбачає відстеження і негайне придбання інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фондових інструментів, що входять до нього. Менеджер, що займається активним управлінням, повинний зуміти відстежити і придбати найбільш ефективні цінні папери і максимально швидко позбутися від низькодохідних активів. При цьому важливо не допустити зниження вартості портфеля і втрату ним інвестиційних властивостей. Цей метод вимагає значних фінансових витрат, тому що він пов'язаний з інформаційною, аналітичною, експертною і торговою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використовувати широку базу експертних оцінок і проводити самостійний аналіз, здійснювати прогнози стану ринку цінних паперів і економіки загалом. Це під силу лише великим банкам або фінансовим компаніям, які мають великий портфель інвестиційних інструментів і прагнуть до одержання максимального доходу від професійної роботи на ринку.
Одним з найбільш дорогих, трудомістких елементів управління, є моніторинг, тобто детальний аналіз фондового ринку, тенденцій його розвитку, секторів фондового ринку, інвестиційних якостей цінних паперів. Кінцевою метою моніторингу є вибір цінних паперів з інвестиційними властивостями, що відповідають даному типу портфеля. Моніторинг є основою як активного, так і пасивного способу управління та базою для прогнозування розміру можливих доходів від інвестиційних коштів і інтенсифікації операцій з цінними паперами.
|
|
|
Спосіб управління портфелем визначає кон'юнктура фондового ринку, а також обрана інвестором тактика управління. Вибір тактики управління залежить від типу портфеля і здатності інвестора вибирати цінні папери і прогнозувати стан ринку. Якщо інвестор не має достатніх навичок у виборі цінних паперів або часу здійснення операції, то йому варто створити диверсифікований портфель і тримати ризик на бажаному рівні. Якщо інвестор впевнений, що він може добре прогнозувати стан ринку, йому можна змінювати склад портфеля залежно від ринкових змін і обраного їм виду управління.
У міжнародній практиці як активна, так і пасивна моделі управління можуть бути здійснені або на основі доручення клієнта і за його рахунок, або на основі договору. Активне управління передбачає високі витрати спеціалізованої фінансової установи, що бере на себе за відповідну комісійну винагороду всі питання щодо купівлі - продажу і структурної побудови портфеля цінних паперів клієнта. Даний вид послуг називається "Іпvеstтепt роrtfolio тапаgетепt trеаtу" або договором про управління портфелем цінних паперів.
Пасивна модель управління зазвичай має на меті передачу коштів спеціалізованій установі, що займається портфельними інвестиціями з метою вкладення цих коштів від імені і за дорученням їхнього власника в різні фондові інструменти з метою одержання прибутку. У закордонній практиці операції такого роду мають назву "Рrivate banking" або довірчі банківські операції.
З метою мінімізації та усунення ризиків використовують різні способи. Найбільш поширеними у фінансовій практиці способами уникнення ризиків є диверсифікація, метод "Грехема", імунізація, збалансування та реструктуризація портфеля.
Диверсифікація інвестиційного портфеля - це метод формування інвестиційного портфеля за рахунок розширення найменувань фінансових інструментів з протилежною коваріацією, що спрямовано на зниження рівня несистематичного і загального ризику.
|
|
|
Існує два види диверсифікації портфеля: випадкова і цілеспрямована. Випадковою є диверсифікація фінансових інструментів, за якої вони відбираються без врахування зв'язку із загальною метою портфельного інвестування, тобто за принципом жеребу. Такий прийом навряд чи можна вважати раціональною фінансовою стратегією, але іноді сформовані таким чином потреби є більш прибутковими, ніж сформовані професійними керуючими.
Цілеспрямована диверсифікація - це процес добору інструментів із розрахунку досягнення цілі, заради якої формується портфель. Зменшення ризику досягається за рахунок придбання певної кількості фондових інструментів широкого кола галузей, не пов'язаних тісно між собою, для уникнення синхронності циклічних коливань їхньої ділової активності. При цьому можливі невисокі прибутки за одними цінними паперами компенсуватимуться високим прибутком за іншими активами.
"Метод Грехема" - це інвестиційна теорія, яка стверджує, що найбільш ефективною портфельною стратегією є його формування за рахунок таких фінансових інструментів, ринкові ціни на які нижче їх реальної вартості, що розрахована за відповідними моделями і враховує обсяг чистих активів компанії.
Імунізація портфеля - один з видів портфельної стратегії щодо формування боргових цінних паперів портфеля, згідно з якою до нього мають включатися лише такі фінансові інструменти, період погашення яких не може виходити за прогнозований період незмінності відсоткової ставки на фінансовому ринку.
Збалансування інвестиційного портфеля - це формування інвестиційного портфелю, що складається з фінансових інструментів, які повною мірою відповідають цілям та критеріям його формування, виходячи із політики фінансового інвестування, що розробляється на підприємстві.
Реструктуризація інвестиційного портфеля - це процес ротації окремих фінансових інструментів портфеля з метою підвищення загального рівня дохідності, зниження загального рівня його ризику, або досягнення інших цілей фінансового інвестування.
Сучасна теорія "портфеля" заснована на використанні статистичних і математичних методів, її особливою рисою є взаємозв'язок між ринковим ризиком і прибутком: щоб розраховувати на досить високий прибуток, інвестору необхідно формувати ризиковий "портфель". Використання такого підходу потребує значного комп'ютерного та математичного забезпечення.
|
|
|
