2. Філософська система Платона.

Платон (428-347рр. до н. е. ) — давньогрецький філософ, учень Со­крата. Справжнє ім'я — Арістокл. За переказом, Арістокл одержав прізвисько Платон (від гр. ріаіиз — " ширина" ) від Сократа за те, що мав широке чоло і атлетичну постать. Писав вірші, займався музикою, спортом. Багато мандрував. Після повернення до Афін заснував школу під назвою " Акаде­мія", від назви гаю, присвяченого міфічному герою Академу. Твори Плато­на написані в формі діалогу і увійшли в історію світової культури, як пам'ятки не лише філософських міркувань, але і як блискучі літературні

зразки.

Платон у своєму вченні про світ розповсюджує принципи Сократа у вирішенні проблеми чуттєво даного і умоглядного. Він розділяє дійсність-

- 28 -

на два світи: світ ідей і світ чуттєвих речей. Світ ідей, за Платоном — це світ вічного (тобто такого, що не знає ні народження, ні загибелі, ні росту, ні збагнення) і незмінного, " яке само по собі, завжди в самому собі однакове". Світ чуттєвого сприйняття є ні що інше, як копія, тінь, він існує неістинним чином, бо мінливий, повний несправедливості, зла, неподоб­ства, а тому несумісний із зразками краси і добра. Тут можна погодитися з думкою російського філософа В. С. Соловйова, що той світ, де помер Со­крат за правду, не є дійсний, справжній світ. Існує інший світ, де правда живе.

Платон долає трудність, перед якою стояв Сократ. Він припускає існування специфічних ідеальних предметів — безтілесних сутностей, яки­ми є загальне, ідеї. Це тому, що серед предметів навколишнього світу нема такого предмета, який був би реальним буттям загального, скажімо, " красою" взагалі. До речі, реальне існування ідеальних предметів припус­кали різні науки — математика, фізика, хімія тощо. Задовго до Платона це робив Піфагор. З іншого боку, Платон вводить у філософію поняття ма­терії як чистого небуття, що протистоїть ідеям як чистому буттю. Світ речей, таким чином є поєднанням ідей і матерії, буття і небуття і тому є світом становлення. Речі існують лише завдяки причетності до ідей і, втра­чаючи цю причетність, руйнуються і переходять у небуття.

За Платоном, ідеальні предмети (загальне) є найдосконалішими в своєму існуванні порівняно з речами повсякденного світу. Адже речі по­всякденного світу не можуть стати речами взагалі, бо вони недосконалі в порівнянні з " ідеєю". Ідея в " чистому" вигляді, тобто найдосконалішому, є узагальненням конкретного (мужність як така, справедливість як така, доб­ро як таке і т. п. ).

Згідно з ученням Платона, в умоглядному світі є причина — все­ленський художник — творець, що з хаотичної стихії матеріального світу впорядковує Космос, робить річ саме цією річчю. Наприклад, книжка існує тому, що є ідея книжки. Предмети мистецтва створюються тому, що існує ідея прекрасного. Отже, самостійно існуючі сутності (ідеї) первинні, а все різноманіття чуттєво-сприймального світу — вторинне, похідне від них.

Життя людей, їх існування в реальному світі Платон подає в алего­ричній формі як перебування в підземному помешканні, подібному до пече­ри. З малих літ у них там на ногах і на шиї кайдани, і бачать вони тільки те, що у них перед очима. За стіною інші люди несуть зроблені з каменю і дерева різні речі. В'язні бачать тільки тіні цих речей, які вогонь відкидає на розташовану перед в'язнями стіну печери.

Основним змістом цієї платонівської алегорії є те, що люди, живучи в чуттєвому світі речей, не здатні своїми відчуттями сприймати справжню реальність (світ ідей), а можуть сприймати лише примарне і химерне, тіні і

 29

копії і видавати їх за реальні предмети. Подібно до в'язнів печери, люди ніколи б не дізналися і не мали б уяви про існування справжньої реаль­ності, коли б не розум. Саме завдяки розуму люди можуть безпосередньо споглядати істинне буття, дійсний, справжній світ, " царство ідей", що існує поза простором і позачасове в особливому " розумовому місці", що поз­бавлене предметності.

Отже, звертаючись до символічної мови, Платон відокремлює буття (ідеї, сутність) від чуттєвих речей, проводить чітку межу між тим, що існує справді, і тим, що існує, але не має істинного буття. Він обґрунтовує існування в " розумному місці" цілком самостійного царства ідей, а після впроваджує ці ідеї в повсякденний чуттєвий світ.

Платон вважав, що перебудувати соціальне життя, усунути його не­доліки можливо лише на основі вічних зразків ідей, " ейдосів" (загального). Ідеєю всіх ідей у нього виступає ідея блага як такого. Світ ідей — це джерело істини, носій блага і добра, він протистоїть повсякденному світу як царству зла і несправедливості.

В ідеальній державі, на думку Платона, має панувати справедливість, яка означає повну узгодженість дій всіх громадян держави. Для цього громадяни мають жити відповідно до своїх нахилів, а на переконання Платона, ці нахили зводяться до трьох основних: до розумової діяльності, до вольових вчинків та до чуттєвих насолод. Ті громадяни, які схильні до розумової діяльності, мають бути правителями, ті, що схильні до под­вигів, — воїнами, а схильні до насолод — виробниками матеріальних благ. Для виявлення цих нахилів необхідне правильне виховання. Прави­телі і воїни в ідеальній державі не повинні мати жодної власності, навіть сім'ї — адже вони повинні піклуватися про все суспільство. Ці ідеї Платон розробляє у свої праці " Держава".