 |
4.2.4 Транспортні комунікації
|
|
|
|
Через територію України здійснюється транспортний зв’язок країн СНД з країнами Центральної та Південної Європи, Ближнього Сходу та Африки. Крім того, налагоджені комунікації Західноєвропейських, Скандинавських та Балтійських країн з країнами Закавказзя, Центральної Азії, Далекого Сходу, Китаєм та Індією.
Загальна довжина автодоріг в Україні становить близько 170 тис. км, у тому числі, з твердим покриттям – понад 97 %. Найбільшу довжину автодоріг мають Харківська, Вінницька, Дніпропетровська, Полтавська та Житомирська області. Найменшу – Чернівецька, Закарпатська та Івано-Франківська. Найвищою щільністю автодоріг вирізняються Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Львівська, Івано-Франківська, Київська області. Помітно меншими є ці показники на півночі України. Із загальної довжини автодоріг загального користування 5% припадає на міжнародні дороги, що входять до Європейської мережі, 3% - на національні, 4% - на регіональні. Разом довжина доріг державного значення становить 20, 2 тис. км. Саме вони відіграють важливу роль у розвитку в’їзного туризму. Територію України перетинають такі міжнародні автомагістралі як Київ-Москва, Одеса-Київ-Санкт-Петербург, Москва-Харків-Сімферополь, Київ-Донецьк-Ростов, Київ-Львів - державні кордони з країнами Євросоюзу, Київ-Одеса-Кишинів. Головними внутрішньодержавними магістралями є Київ-Одеса, Київ-Львів, Київ-Дніпропетровськ-Сімферополь, Київ-Харків, Київ-Донецьк.
Найбільше доріг першої категорії в Київській області – 404 км, значно поступаються їй Дніпропетровська – 277 км, Донецька – 246 км, Житомирська – 232 км – області. А деякі регіони практично не мають доріг такої якості: в Кіровоградській області їх довжина становить 1 км, в Сумській – 4 км, Чернівецькій – 16 км і Закарпатській – 17 км. Українські швидкісні дороги благоустроєні лише 613 майданчиками стоянок і відпочинку, 91 криницею з питною водою та 304 туалетами. 10, 2% державних доріг мають чорне покриття, а 8, 7% — цементобетонне. Крім того, 33% доріг державного значення не відповідають вимогам за міцністю, а 49% - за рівністю.
|
|
|
Довжина територіальних та районних доріг становить, відповідно, 30, 6 тис. км (18% довжини усіх автодоріг України) та 86 тис. км (50, 6% українських автодоріг). У переважній своїй більшості вони не відповідають сучасним вимогам як по технічному стану, так і по рівню облаштованості.
Загальна довжина магістральних залізниць України становить 22, 8 тис. км, причому, за останні 25 років цей показник практично не змінився. Середня щільність залізниць складає 37, 7 км/тис. км. кв. Найвищою вона є в Донецькій, Луганській, Київській, Львівській, Тернопільській областях, найнижчою – у Рівненській, Чернігівській, Херсонській. В Україні електрифіковано 37 % колій, а 35 % доріг є двохколійними. Загальна довжина міжнародних залізничних коридорів, що проходять територією України, становить 3162 км, з них 92, 3 % двохколійні, 77, 3 % - електрифіковані. Загальна протяжність швидкісних залізничних ділянок становить на сьогодні 1028 км.
Найважливішими залізничними магістралями України є: Київ-Москва, Москва-Харків-Севастополь, Харків-Донецьк-Ростов, Донбас-Кривий Ріг, Київ-Сімферополь, Київ-Харків, Київ-Одеса, Одеса-Львів, Київ-Львів-Чоп, Київ-Ковель-Брест. Найбільш напруженими за обсягами перевезення пасажирів та вантажів є залізничні напрямки Донбас-Кривий Ріг, Київ-Фастів-Козятин, Жмеринка-Львів, Львів-Чоп, Донбас-Харків.
Практика свідчить, що залізницею користуються туристи, що подорожують відстанню від 500 до 1000 км. Тобто в зону впливу потрапляють центральноєвропейська частина Росії, Білорусь, Балтійські країни, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Сербія, Болгарія, Молдова. Більшість з них – країни, з якими ведеться активний туристичний обмін. Проте, перешкодою більш інтенсивного використання залізниці у туристичному обміні з країнами Східної Європи є неоднакова ширина залізничної колії в Україні та в європейських країнах (1520 та 1435 мм відповідно). На західних кордонах країни функціонує 14 спеціально обладнаних станцій та 8 пунктів перестановки вагонів на євроколію. Ця процедура подовжує час перебування в дорозі, що іноді стає основною причиною обмеження використання залізничного транспорту в туристичній сфері.
|
|
|
Поступово модернізуються інфраструктурні об’єкти залізниці: колійне господарство, термінали, вокзали, готелі, пункти зв’язку тощо.
Авіаційний транспорт відіграє важливу роль у здійсненні міжнародного сполучення України, особливо на Заході, Сході та Півдні. Щорічно зростають обсяги міжнародних пасажироперевезень авіаційним транспортом. Якщо в 2000 році кількість пасажирів, що користувались послугами цього виду транспорту, не перевищувала 900 тис., то в 2007 сягнула рівня 3, 9 млн. пасажирів на рік. Середня відстань перевезень авіаційного транспорту становить 1, 5 тис. км.
В Україні нараховується 1, 5 тис. повітряних суден, які належать близько 110 авіакомпаніям. Літаки українських авіакомпаній здійснюють польоти до 36 країн світу за 105 маршрутами. 35 іноземних авіакомпаній здійснюють щотижнево 128 міжнародних регулярних рейсів у 9 міст України. В Україні функціонує 36 аеропортів, у 17 з яких є пункти міжнародного пропуску.
Найбільша кількість пасажирів відправляється аеропортами м. Києва (Бориспіль, Жуляни), Одеси, Львова, Сімферополя, Донецька, Харкова, Дніпропетровська. Київ лідирує в міжнародних пасажирських перевезеннях. Місто з’єднується десятками повітряних маршрутів з аеропортами країн Західної Європи й Близького Сходу. Регулярне міжнародне пряме авіасполучення налагоджене з мм. Амстердамом, Барселоною, Берліном, Брюсселем, Віднем, Лондоном, Мадридом, Манчестером, Москвою, Мюнхеном, Парижем, Римом, Франкфуртом-на-Майні, Цюрихом та іншими. Найбільший обмін пасажирами здійснюється з Франкфуртом, Дюссельдорфом, Віднем, Лондоном, Тель-Авівом. Кількість прямих міжнародних авіаліній також постійно зростає.
|
|
|
У весняно-літній період з метою забезпечення транспортного обслуговування додаткового потоку іноземних туристів в Україну здійснюється чартерне сполучення з Великобританією, Іспанією, Італією, країнами Скандинавії, Францією, ФРН.
Річковий транспорт не тільки не набув у країні значного розвитку, а й занепадає. Він посідає одне з останніх місць в Україні за пасажирообігом. Загальна довжина судноплавних річкових шляхів за останні роки скоротилася і становить лише 2175 км. Судноплавними в Україні є Дніпро, Дунай, Прип’ять, окремі ділянки Десни, Дністра і Південного Бугу, незначна частина Сіверського Дінця, Горині, Самари, Інгульця та деяких інших річок.
Найбільшими річковими портами країни є Київ, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Херсон, Ізмаїл, Рені. Міжнародні перевезення пасажирів за допомогою річкового транспорту здійснюються лише в Одеській області (трохи більше 20 тис. осіб на рік) та в м. Київ.
Найбільшими морськими портами України є Одеса, Іллічівськ, Південний, Херсон, Керч, Маріуполь. Міжнародні пасажирські перевезення за допомогою морських суден, а це від 300 до 500 тис. осіб на рік, здійснюються в АР Крим, Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях, містах Севастополь та Київ.
По Дунаю підтримуються економічні стосунки з країнами Східної і Центральної Європи. Діють поромні переправи Іллічівськ-Варна, Іллічівськ-Поті, Одеса-Хайфа. Через канал Дунай-Майн-Рейн Україна має вихід до Північного моря. Цю можливість треба використати для розвитку річкового круїзного туризму в Україні.
4. 2. 5 Ресторанне господарство
Протягом останніх років розвиток ринку ресторанних послуг України характеризується поступовим збільшенням попиту на послуги закладів ресторанного господарства та зменшенням кількості підприємств, що їх надають. В період з 2000 по 2008 роки, за даними Державного комітету статистики України, кількість об’єктів ресторанного господарства загалом по Україні зменшилась з 62, 7 тис. до 24, 9 тис.. Незважаючи на зменшення закладів ресторанного господарства, що функціонують на ринку України, існує тенденція до збільшення обсягу їх товарообороту (у зіставних цінах) за цей самий період на 65, 8%.
|
|
|
Процес щорічного згортання мережі закладів громадського харчування не варто розцінювати як пряме свідчення занепаду галузі. Загальне скорочення мережі закладів громадського харчування в регіоні пояснюється закриттям неконкурентних у сучасних ринкових умовах типів закладів: виробничих і загальних їдалень, службових буфетів тощо. Згортання мережі цих закладів, передусім, охопило малі й середні міста регіону, його транспорту інфраструктуру. В обласних центрах, натомість, більшу частину гастрономічних закладів вдалося зберегти або компенсувати її втрати більш конкурентоспроможними альтернативними типами закладів швидкого харчування (фаст-фуди).
Однією з причин сповільнення темпів сукупного падіння кількості гастрономічних закладів є діаметрально протилежний процес стабільного росту чисельності окремих найприбутковіших і найконкурентоспроможних типів приватних гастрономічних закладів: ресторанів, кафе, барів, пабів, фаст-фудів, піцерій, нічних клубів і т. ін. Певна річ, зростання кількості цих закладів ще не здатне компенсувати ефект загального згортання мережі об'єктів громадського харчування. Однак, із наступного десятиріччя є підстави прогнозувати зародження зворотного процесу розширення регіональної мережі модерних закладів ресторанного господарства як у кількісному, так і в просторовому вимірах. Так чи інакше, в усіх областях України мають місце синхронні процеси скорочення мережі закладів громадського харчування сумірними темпами. Зменшення кількості закладів громадського харчування в областях позначається на згортанні їхньої сумарної місткості. І ця обставина є свідченням того, що дедалі менша кількість людей у Українї користується послугами закладів масового харчування, і тому немає потреби утримувати надмірні обслуговуючі площі.
Регіональні співвідношення підприємств громадського харчування за чисельністю працівників у загальних рисах витримуються в кожній області. Дещо виділяється лише Чернівецька область з її мінімальними частками дуже дрібних (37, 6 %), дрібних (27, 7%) і невеликих (11-15 осіб - 9, 9 %) підприємств та максимальними частками великих (14, 9 %) і дуже великих (3, 0 %) підприємств ресторанного господарства.
Сучасна типологічна структура підприємств ресторанного господарства виглядає так: 68 % припадає на кафе і буфети, 21 % - бари, 7 % на ресторани і 4 % - на інші типи закладів харчування.
|
|
|
Отже, ресторанній інфраструктурі туристичного комплексу України притаманні риси масштабних структурних трансформацій на фоні загального скорочення мережі закладів харчування. А її просторова структура відзначається значною диспропорційністю. Однак таке співвідношення має чітку кореляційну ув'язку з кількістю міст, чисельністю міського населення та основними показниками соціально-економічного розвитку населення кожного субрегіону.
Питання і завдання для самоперевірки:
1. Дайте визначення поняття «туристична інфраструктура» охарактеризуйте їх склад.
2. Дайте характеристику функціональній структурі підприємств готельного господарства та проаналізуйте географію їх розташування в Україні. Назвіть основні обєкти сервісу вітчизняних готелів.
3. Перелічіть складові санаторно-курортних і оздоровчих закладів України. Назвіть установи і відомства, яким підпорядковуються санаторно-курортні заклади.
4. Охарактеризуйте кількісний та якісний стан транспортних комунікацій України.
5. Назвіть основні складові й визначить тенденції розвитку ресторанного господарства України.
|
|
|
