 |
10. Види та форми перевірки знань при навчанні психології
|
|
|
|
Залежно від того, перевіряються знання учнів або вміння їх застосовувати, розрізняються такі види перевірки, як опитування та виконання практичних завдань. При опитуванні учням пропонується відтворити певний зміст: емпіричні факти, теоретичні положення, формулювання понять, приклади, класифікації, наукові закономірності. Виконання практичних завдань має на увазі застосування цих знань для вирішення навчальних та практичних завдань.
Усні та письмові форми перевірки. Опитування може бути усним чи письмовим. Усне опитування має переваги: 1) дозволяє екзаменатора ставити уточнюючі питання за змістом викладеного матеріалу, які виявляють свідомість його розуміння студентом; 2) дає можливість виключити випадкові недоліки у відтворенні матеріалу; 3) перевіряє вміння студента будувати зв'язний монолог. Звичайно, ці переваги реалізуються тільки в тому випадку, коли студент веде розповідь по заданому питанню, а не зачитує заздалегідь написаний текст. Слід, однак, відзначити, що оцінка усного опитування може бути більш суб'єктивною як з боку екзаменатора, гак і з боку студента. Обидва можуть бути недостатньо об'єктивними в оцінці того, наскільки повно і точно студент виклав зміст порушеного питання. Якщо їхні думки не співпадають, то об'єктивного вирішення цієї суперечності домогтися досить важко. В кінцевому рахунку викладач частіше виявляється прав.
Письмове опитування економічніше за часом, дає можливість одночасно виявити знання великої групи учнів, проте вимагає багато часу на перевірку виконаних робіт. Основними його формами є: 1) контрольна письмова робота, що проводиться на занятті; 2) домашня письмова робота (реферат, конспект). Письмовий опитування дозволяє оцінювати знання більш об'єктивно, оскільки в разі незгоди з оцінкою екзаменатора студент може подати апеляцію. Зміст письмового тексту відповіді, підготовленого студентом, буде служити об'єктивною підставою для цього. Однак письмове опитування позбавлений переваг усного опитування, які були перераховані вище. Рекомендується використання письмових опитувань при проведенні вступних іспитів до вищих навчальних закладів. Це сприяє забезпеченню об'єктивності в оцінці.
|
|
|
Вільні і програмовані опитування. Опитування може бути вільним або програмованим. Вільний опитування має на увазі відповідь на широко поставлене запитання. Він передбачає вміння студента побудувати логічно пов'язаний розповідь в усній або письмовій формі, використовуючи при цьому наукову аргументацію. Прикладами питань такого роду можуть бути наступні: " Сприйняття і його властивості", " Пам'ять і її види", " Поняття про особистість в психології". Однозначна оцінка результатів такого опитування утруднена. Програмований опитування передбачає постановку конкретних питань, наприклад: " У якому році була відкрита перша в історії психологічна лабораторія? "; " Хто вперше розробив теорію і практику психоаналізу? "; " Назвіть основні психологічні школи XX ст. ". Відповіді на такі питання можуть бути однозначно оцінені як правильні чи неправильні. Типовий приклад такого опитування представляють тести.
Практичні перевірочні завдання можуть бути вільними або програмованими. У першому випадку вони припускають творчий підхід до виконання, наприклад, написання реферату, конспекту, резюме. У другому випадку необхідна реалізація певного алгоритму, наприклад, пропонується визначити, до якого психологічного поняття відноситься описане психічне явище, або обчислити коефіцієнт кореляції в запропонованій навчальної задачі.
|
|
|
Індивідуальна і фронтальна перевірка знань. Перевірка знань і вмінь може бути індивідуальною або фронтальної в залежності від того, чи здійснюється вона з кожним студентом або відразу з групою. В обох випадках можуть використовуватися всі перераховані вище види перевірки (опитування і практичне завдання, усний і письмовий, вільний і програмований). Фронтальний вид перевірки має безумовною перевагою з точки зору економії часу викладача, однак не дозволяє в достатній мірі реалізувати індивідуальний підхід до студента. Корисно використання письмового фронтального експрес-опитування на початку лекції, семінарського чи практичного заняття. Таке опитування передбачає короткі відповіді учнів (студентів) на кілька запитань протягом 5-10 хв. Як показує досвід, проведення такої перевірки істотно підвищує мотивацію учнів в підготовці до занять.
Персональна та експертна перевірка знань. Залежно від того, здійснює перевірку один екзаменатор або кілька, можна виділити персональну і експертну перевірку знань. Персональна перевірка проводиться одним екзаменатором, експертна - групою екзаменаторів. Очевидно, що експертна перевірка надає оцінці більшу об'єктивність, тому вона використовується в тих випадках, коли вимоги до об'єктивності особливо важливі, наприклад, в ситуації державного іспиту або захисту дипломної роботи. Було б доцільно проводити її більш часто, однак така перевірка вимагає занадто великої кількості трудових витрат з точки зору обсягу роботи викладачів.
Одноразова і розподілена перевірка знань. Слід розрізняти одноразову і розподілену перевірку знань. Випробування з предмета під час сесії являє собою типовий приклад одноразової перевірки. Можливість перевірити знання великого обсягу навчального матеріалу в обмежений проміжок часу утруднена, тому перевірка проводиться вибірково (наприклад, па основі екзаменаційних білетів), а тому часто перетворюється в екзаменаційну " лотерею". Підвищити ймовірність достовірної оцінки знань може включення в квиток питань з різних розділів курсу, збільшення кількості питань в екзаменаційному білеті при одночасному зменшенні обсягу кожного питання, постановка додаткових запитань по інших розділах курсу. Однак ці можливості обмежуються тим, що на проведення іспиту викладачеві відводиться обмежений час. Розподілена перевірка має на увазі, що весь обсяг знань, які слід перевірити, розбивається на певні порції. Таким чином, знання перевіряються " розподіл" протягом усього семестру за допомогою ряду перевірочних процедур, які можуть містити різні типи питань і завдань. Оцінка знань по предмету в цілому здійснюється у вигляді накопичувального бала. Таку форму оцінки останнім часом називають рейтингової.
|
|
|
Рейтингове оцінювання. Можливість досягти повноти, достовірності, об'єктивності в оцінці знань дає рейтингова система оцінки успішності, яка в останні роки досить широко використовується як в середніх, так і у вищих навчальних закладах. Ця система побудована на використанні кумулятивної (накопичувальної) оцінки успішності. Головна її перевага полягає в тому, що вона забезпечує комплексну і диференційовану оцінку кількості та якості навчальної діяльності студентів, підвищує їх мотивацію до занять, стимулює регулярну самостійну навчальну роботу в семестрі.
Рейтингова система враховує трудомісткість різних видів навчальної роботи за допомогою залікових одиниць. Успішність роботи студента в семестрі з дисципліни оцінюється певною максимальною сумою балів (наприклад, 100 балів = 100% -ний успіх). Шкала оцінок по окремих модулів, блоків, розділів за виконання певних видів навчальної роботи, контрольних завдань з навчальної дисципліни розробляється викладачем і повідомляється студентам на початку семестру. Рейтингова система передбачає заохочення студентів за хорошу роботу в семестрі проставленням " преміальних" балів. Сумарна рейтингова оцінка з дисципліни формується:
· 1) з рейтингової оцінки кількості і якості навчальної роботи студента в семестрі;
· 2) рейтингової оцінки в результаті проміжної атестації (залік, іспит).
Наприклад, можливе використання варіанту, при якому з 100 балів з дисципліни до 60 балів виставляється за поточну роботу в семестрі і від 20 до 40 балів - за іспити і заліки. При отриманні на проміжній атестації (заліку або іспиті) оцінки нижче 20 балів виставляється відмітка " незадовільно" і потрібна повторна здача. Для отримання допуску до іспиту чи заліку студент протягом семестру повинен набрати не менше 40 балів. Така система залікових одиниць дозволяє вивести кумулятивну рейтингову оцінку, в тому числі і з дисципліни, що вивчається протягом двох-трьох семестрів. Рейтингова оцінка при необхідності може бути переведена в традиційні оцінки " залік - незалік" або " відмінно - добре - задовільно - незадовільно" шляхом використання відповідної шкали переведення.
|
|
|
Таким чином, гнучкість, диференційованість і комплексний характер - головні достоїнства, якими характеризується рейтингова система. При цьому вона може включати різні форми заліків, іспити, контрольні роботи, тести, поурочні і інші поточні заохочувальні або штрафні бали в якості складових компонентів підсумкової позначки учня (студента) з навчальної дисципліни.
Основними формами перевірки знань учнів і студентів є: колоквіум, залік, іспит, контрольна робота, поурочні оцінювання, тестування, рейтингове оцінювання, виконання кваліфікаційних робіт.
Колоквіум є формою поточного контролю. Він застосовується для перевірки знань з певного розділу (або об'ємної теми) і прийняття рішення про те, чи можна переходити до вивчення нового матеріалу. Колоквіум - це бесіда зі студентами, метою якої є виявлення рівня оволодіння новими знаннями. На відміну від семінару головне на колоквіумі - це перевірка знань з метою їх систематизації. Колоквіум може проводитися з питань, що обговорювалися на семінарах. Конкретні питання для колоквіуму студентам не повідомляються, проте заздалегідь формулюються викладачем. Передбачуваний обсяг відповіді не повинен бути більшим (приблизно 1, 5-2 хв), щоб викладач міг встигнути опитати всіх студентів. Відповідь студента на колоквіумі завжди коментується коротко: " вірно - невірно". Па колоквіумі не питають за бажанням. Для отримання позитивної оцінки кожен студент повинен відповісти на два-три питання. На закінчення студентам повідомляються оцінки, які для бажаючих коментуються.
Залік є формою перевірки знань, що передбачає альтернативну оцінку і відповідно бінарну позначку: " залік" або " незалік". " Залік" ставиться в тому випадку, якщо студент виконав завдання, дав правильну відповідь, засвоїв навчальний матеріал. " Незалік" ставиться, якщо студент не виконав завдання, дав неправильну відповідь, що не засвоїв матеріал. Важливим завданням викладача є визначення ступеня правильності виконання завдання (або відповіді па питання), при якій може бути поставлений залік. Щоб уникнути взаємного нерозуміння між викладачем і студентами необхідно чітко визначити ці критерії і довести їх до відома учнів.
|
|
|
Залік призначений перш за все для оцінки виконання завдань практичного характеру, тому він може використовуватися для зачитування факту здачі певних тем курсу, лабораторних і практичних робіт. Залік використовується також для оцінки успішності проходження студентами лабораторного практикуму, курсу практичних занять. У цьому випадку важливо те, що студент пройшов даний навчальний курс, а якість його знань в даному випадку не оцінюється. Однак викладач повинен чітко визначити, яким має бути мінімальна кількість виконаних завдань або лабораторних робіт і мінімальний обсяг знань, при якому студент отримає залік по курсу.
Залік іноді використовується для оцінки знань по курсу, який містить теоретичний матеріал. Зазвичай це буває пов'язано з формальними обмеженнями, що накладаються на кількість іспитів, що допускаються в одну сесію, що знижує ступінь диференційованості в оцінці засвоєння студентами знань з навчального курсу, оскільки використовується бінарна відмітка. Для подолання цього недоліку часом вводиться особлива форма - диференційований залік, при якому застосовується бальна оцінка.
Слід визнати, що залік - простіша для викладача форма оцінки, оскільки вимагає диференціації між двома позначками: " залік" і " незалік". Іспит вимагає від викладача більш складної диференціації між декількома градаціями відміток: " відмінно" (5), " добре" (4), " задовільно" (3), " незадовільно" (2), а в шкільній практиці ще й " дуже погано" (1).
Викладачеві зазвичай надається певна навчальний час для проведення заліку по курсу. Однак використовуватися воно може або для одноразової процедури прийняття заліку по всьому курсу, або для перевірки і зачитування окремих робіт. В останньому випадку залік по курсу в цілому виставляється за сукупністю зарахованих практичних робіт і виконаних завдань.
Іспит являє собою форму перевірки знань, що передбачає диференційовану оцінку і відповідно позначку, що має кілька градацій. У шкільній практиці України це п'ятибальна система оцінок: 5, 4, 3, 2, 1. До 1944 року вони позначалися словами: " відмінно", " добре", " задовільно", " погано", " дуже погано". У вузівської системі це чотирьох-бальна система, в якій використовуються словесні позначки " відмінно", " добре", " задовільно", " незадовільно". В інших країнах нерідко застосовуються інші позначення, а аналогічні бали можуть мати інші значення. Також можуть використовуватися літери: А, В, С, О. Для збільшення диференціює здатності системи позначок можуть використовуватися знаки " +" (плюс) або " -" (мінус). У США в багатьох університетах вони використовуються офіційно.
Іспит зазвичай являє собою одноразову процедуру перевірки теоретичних і практичних знань студента в спеціально відведене для цього час, зазвичай під час екзаменаційної сесії. Іспит може проводитися в усній або письмовій формі. Традиційним є усний іспит, який проводиться за екзаменаційними білетами. Кожен квиток включає ряд питань і завдань. Досить типовим є квиток, що містить два або три питання і іноді якесь практичне завдання. Однак екзаменатор має право самостійно вибирати форму проведення іспиту, кількість і твані питань і завдань, що включаються в квиток. При визначенні їх кількості необхідно орієнтуватися на обсяг часу, що відводиться навчальним планом для проведення іспиту, а при визначенні типу питань і завдань - на специфіку навчального предмета. Якщо екзаменаційні питання і завдання мають великий обсяг, то доцільно істотно обмежити їх кількість. Однак в екзаменаційний білет може бути включено і кілька невеликих за обсягом питань і завдань. Важливе завдання екзаменатора - скласти питання таким чином, щоб максимально об'єктивно і надійно виявити знання студентів, по можливості уникнути випадковості при успішної або, навпаки, неуспішної здачі іспиту і не перетворювати іспит в " лотерею". Питання, як правило, відображає основний зміст матеріалу теми і формулюється як оповідної пропозицію. Кожен білет необхідно будувати так, щоб він охоплював приблизно однаковий обсяг навчального матеріалу і вимагав приблизно однакового часу для відповіді. Не можна включати в іспит питання, не передбачені програмою курсу. Білет може містити завдання практичного характеру або навчальні завдання. Екзаменаційні білети затверджуються кафедрою, яка відповідальна за викладання цієї навчальної дисципліни. Про перелік питань, які становлять зміст квитків, студенти, як правило, інформуються перед початком екзаменаційної сесії. Зміст конкретних квитків не повідомляється.
На підготовку до відповіді по білету на іспиті студенту найчастіше відводиться певний час, протягом якого він зосереджується на поставлених питаннях, обмірковує зміст і робить начерки своїх відповідей. Однак іноді студента просять відразу починати відповідь (без підготовки).
В ході відповідей студента екзаменатор може задавати додаткові або уточнюючі питання за змістом білета або з інших розділах навчального курсу. В силу тимчасових обмежень екзаменатор може не вислуховувати заздалегідь підготовлені відповіді студента до кінця, а перейти до постановки додаткових питань. Такі питання зовсім не обов'язково означають, що студент недостатньо добре розкрив зміст екзаменаційного білета. Вони спрямовані на виявлення того, наскільки широкі, глибокі і осмислені знання має студент за змістом курсу. Відповіді на ці питання в значній мірі впливають на екзаменаційну оцінку.
При оцінюванні відповідей студентів екзаменатор зазвичай керується такими критеріями:
· 1) повнота і змістовність відповідей на питання;
· 2) вміння відібрати істотний матеріал для розкриття поставлених питань;
· 3) логічність і послідовність у розкритті питань;
· 4) точність в описі фактів, викладі теорій і формулюванні понять;
· 5) вміння навести приклади, що ілюструють матеріал, що викладається (особливо цінуються самостійно підібрані приклади);
· 6) вміння робити висновки;
· 7) вміння стилістично і граматично правильно оформити відповідь;
· 8) вміння укластися у відведений час;
· 9) вміння відповідати на поставлені екзаменатором питання.
Контрольна робота - це письмова робота, виконувана
учнями і спрямована на перевірку засвоєних ними знань і умінь. Вона має на увазі відповіді на поставлені питання або виконання певних практичних завдань. У контрольних роботах можуть використовуватися питання і завдання різного характеру, проте вони завжди припускають наявність критеріїв для оцінки (як правильні чи неправильні).
Контрольні роботи можуть мати різний обсяг, але вони повинні бути розраховані на виконання протягом певного періоду часу. Час, відведений на виконання такої роботи, має враховувати особливості уваги учнів і студентів. Чим молодша навчаються, тим менше часу повинна займати робота для того, щоб не викликати у них надмірного стомлення.
Контрольні роботи можуть бути спрямовані на перевірку знань і вмінь учнів (студентів) по певній частині навчального курсу або теми. Часом вони проводяться як форма перевірки знань студентів по всьому курсу в цілому. Широке значення поняття " контрольна робота" дозволяє використовувати цей вид перевірки знань в різних ситуаціях при проходженні навчального курсу. Сукупність відміток за ряд контрольних робіт, призначених для перевірки знань з окремих тем курсу, може бути підставою для виставлення загального заліку або позначки по всьому навчальному курсу. Однак необхідно передбачити контрольні роботи, призначені для перевірки системних уявлень, учнів про дисципліни, що вивчається. Питання в роботах можуть бути відкритого або закритого характеру. У першому випадку мається на увазі розгорнутий і вільний по стилю відповідь на поставлене запитання, а в другому - вибір із запропонованих альтернатив. Контрольна робота може містити питання репродуктивного або логічного характеру, а також завдання, які перевіряють вміння застосовувати знання для вирішення навчальних або практичних завдань. Завдання тестового характеру часто є складовою частиною такої роботи.
Об'єктивності оцінки знань і умінь сприяють чітко і ясно поставлені питання, і завдання, які допускають однозначну інтерпретацію правильності відповіді, тому в будь-який контрольної роботи, в будь-якій ситуації перевірки повинні бути однозначні критерії оцінки знань і виставлення оцінки, які доводяться до відома учнів (студентів) заздалегідь.
Контрольні роботи проводяться як в середніх, так і у вищих навчальних закладах. Вони дають зрізовий характеристику знань і умінь з навчальної дисципліни. Проведення контрольних робіт з використанням різних, але еквівалентних варіантів, пропонованих групам учнів, підвищує ймовірність того, що роботи будуть виконані самостійно і тому будуть валідність з точки зору оцінки знань.
Поурочні оцінювання використовується як в школах, так і в вузах. Воно дає комплексну оцінку різних видів пізнавальної діяльності учнів (студентів) на занятті. Складовими такої оцінки бувають відповіді на питання викладача, доповнення до відповідей інших учнів, виконання письмових і практичних завдань. В результаті комплексної перевірки може виставлятися поурочні бал. Таким чином, поурочні оцінювання являє собою вид поточного оцінювання знань і активності учнів і студентів. При правильній організації і чіткому визначенні критеріїв для оцінки воно виконує важливу стимулюючу роль. Викладачі схильні використовувати поурочні оцінювання на семінарах, практичних заняттях і уроках, оскільки бачать в ньому єдиний спосіб стимулювання регулярної навчальної активності учнів. Однак у зв'язку з цим виникають наступні питання.
· 1. Яка кількість, обсяг і якість активності дозволяє поставити позначку на уроці (наповнюваність позначки)?
· 2. Наскільки рівноцінні позначки, отримані учнями на заняттях?
· 3. Який внесок цих відміток у підсумкову оцінку з навчальної дисципліни?
· 4. Чи буде цей внесок справедливим по відношенню до всіх учнів?
Справедлива оцінка полягає в тому, що різні учні отримують зіставні позначки за зіставні відповіді і завдання. Досягти цього при поурочному оцінюванні важко, тому поурочні бали виконують стимулюючу функцію, але недостатньо об'єктивні в атестаційної функції. Така форма оцінки на уроках психології в школі видається недоцільним, оскільки вона відволікає увагу учнів від пізнавальної мотивації.
Тестування. Цей вид перевірки направлено на підвищення об'єктивності в оцінці знань. Проблема в тому, що звичайні навчальні питання багатослівні і можуть породжувати відповіді, повні і неповні, правильні і неправильні, різні за формою, змістом і структурою, внаслідок чого оцінка таких відповідей вимагає обов'язкової участі викладача і супроводжується часткою суб'єктивізму. Перевірка знань за допомогою завдань у тестовій формі має переваги в ступені об'єктивності. Одне з важливих вимог тесту - мати заздалегідь розроблені правила виставлення балів без участі викладача.
Завдання в тестовій формі представляють собою стандартизовану форму перевірки знань. Відповіді на такі завдання припускають наявність однозначних критеріїв їх правильності або неправильності. В силу цього вони забезпечують об'єктивність, валідність і диференційованість в оцінці знань, при регулярному проведенні - систематичність перевірки. При різноманітному побудові питань і завдань, необхідному їх кількості тести дозволяють досягти системності в горизонтальній осі.
Завдання в тестовій формі повинні бути простими і короткими. Добре, коли вони містять не більше одного підрядного речення. Для досягнення стислості і однозначності завдання краще питати про що-небудь одному. Виключаються повтори, малозрозумілі слова. Сенс тестового затвердження, що викладається в простій структурі пропозиції в оповідної формі, вловлюється завжди краще, ніж сенс питання. Для вірного розуміння сенсу питання дуже важливий контекст. У тестових твердженнях немає жодного зайвого слова і навіть знаку, в той час як питання вимагає ряду додаткових слів і знаків для вираження необхідного сенсу, значення та інтонації.
Слід мати на увазі, що багато тести не є такими в строгому сенсі поняття, якщо не пройшли психометрическую процедуру. Для того щоб завдання в тестовій формі стали тестовими, вони повинні відповідати певним статистичним вимогам:
· 1) повинна бути відома труднощі завдання;
· 2) завдання повинне мати диференціює здатністю (достатня варіація тестових балів);
· 3) бали завдання повинні позитивно корелювати з балами по всьому тесту.
Ці вимоги повинні дотримуватися в професійно розроблених тестах знань. Багато тестів, які використовуються в навчальних курсах викладачами, цим критеріям не задовольняють і тому не є тестами в строгому сенсі слова. Его не заважає застосовувати їх в повсякденній педагогічній практиці для оцінки знань студентів. Як вважає В. С. Аванесов, їх правильніше називати системами завдань у тестовій формі. Вони розробляються і застосовуються для педагогічного оцінювання, що не претендує на відповідність суворим вимогам науково-педагогічного вимірювання.
Завдання з вибором альтернативних відповідей. Типовою схемою побудови тестових завдань є постановка питань з альтернативними відповідями, з яких потрібно вибрати один правильний. Це може бути вибір альтернативи " вірно - невірно". Варіантами відповідей є також " згоден - не згоден".
Дайте відповідь, вірні або невірні наступні твердження; поставте ваш відповідь над лінією зліва.
· 1. Заучування, розподілене в часі, призводить до кращому збереженню інформації в пам'яті, ніж інтенсивне заучування протягом короткого часу.
· 2. Мислення без використання мови неможливо.
|
|
|
