Позовне провадження
ГЛАВА І. ПІДСУДНІСТЬ Стаття 107. Суд першої інстанції 1. Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. 1. В ч.1 ст.16 ЦК, ст. 3 ЦПК міститься юридична норма, за якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У випадках, встановлених законом, згідно ч.2 ст.3 ЦПК до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Відповідно до ст. 17 Закону „Про судоустрій і статус суддів” система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Відповідно до ст. 21 цього Закону місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.
При пред’явлені позову (подачі заяви) необхідно визначити в який суд позивач або заявник мають звернутися. Це питання вирішує інститут підсудності цивільних справ. Підсудність – це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення цивільних справ, які належать до їх юрисдикції.На відміну від підвідомчості (цивільної юрисдикції), яка розмежовує компетенцію між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в загальному (цивільному) суді, до підсудності якого вона віднесена ЦПК України. Отже можна зробити висновок, що правила підсудності у своїй сукупності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної цивільної справи. 2. Питання про підсудність виникає перед суддею після позитивного вирішення ним питання про підвідомчість справи. Вирішуючи питання про відкриття провадження, суддя повинен визначити, який саме суд повинен розглядати дану справу, тобто є судом першої інстанції. Суд першої інстанції – це суд, який першим досліджує усі докази та вирішує справу по суті, приймаючи судове рішення. Вирішуючи питання про підсудність справи, необхідно виходити з правил глави 1 розділу ІІІ та відповідних норм інших глав ЦПК, що визначають підсудність справ позовного, окремого та наказного провадження в цивільному судочинстві. 3. Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. В зв'язку з цим підсудність поділяється на функціональну, родову (предметна, об'єктивна компетенція), територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція).Призначення родової підсудності полягає в тому, щоб розподілити всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками судової системи, тобто родова підсудність розмежовує судову компетенцію по вертикалі. Визначити родову підсудність – означає встановити, суд якої з ланок судової системи (місцевий суд, апеляційний суд, вищий спеціалізований суд, Верховний Суд чи ін.) повинен вирішувати як суд першої інстанції конкретну цивільну справу.Законодавець дещо по новому підходить до вирішення питання родової підсудності. Як окремий вид підсудності в порівнянні з попереднім Кодексом в коментованій статті родова підсудність не визначається. Тобто законодавець відмовився від родової підсудності як такої, що суперечить самій суті та призначення окремих ланок судової системи в цивільному судочинстві згідно ЦПК. Так, підсудність не може визначатися навіть у зв’язку з специфікою предмету конкретної справи, як це було раніше щодо таких вищих ланок судової системи, які б розглядали такі справи по першій інстанції як апеляційні суди, Верховний суд. Це пов’язано з тим, що суди другої та третьої ланок судової системи – це спеціально створені суди з визначеною компетенцією, які не розглядають цивільні справи по суті, а переглядають судові рішення за результатами розгляду справи, які виносяться судами першої інстанції, тобто низовою судовою ланкою. В свою чергу розгляд справ, що відносяться до цивільної юрисдикції суди розглядають в порядку позовного, наказного та окремого провадження, що виключає допустимість розгляду таких справ вищою судовою ланкою як судом першої інстанції, яка в будь-якому випадку буде виступати вищою інстанцією (апеляційною чи касаційною) з приводу перегляду судового рішення суду першої інстанції для чого вона і створена. Основне правило про так звану "родову" підсудність, яке міститься в коментованій статті, сьогодні визначає підсудність не щодо окремих цивільних справ між окремими ланками судової системи, а підсудність всіх цивільних справ конкретній судовій ланці судової системи України і зазначає, що всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (тобто місцевими судами). Таким судам згідно ст.15 ЦПК підсудні справи: 1) про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, в яких хоча б однією стороною є громадянин; 2) справи окремого провадження (ст. 234 ЦПК); 3) справи наказного провадження (ст. 96 ЦПК України); 4) справи за участю іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних підприємств і організацій та деякі інші справи.
Стаття 108. Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя 1. Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначаються ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін. 2. Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, визначаються за загальними правилами підсудності. 1. Коментована стаття передбачає спеціальні правила визначення підсудності справ, в яких стороною (позивачем або відповідачем) є суд або суддя. Така підсудність визначається ухвалою судді суду вищої інстанції.
На нашу думку, встановлення спеціальної підсудності для суддів є необґрунтованим. Якщо законодавець мав на меті забезпечення об‘єктивності розгляду справи за участю суддів, то для цього є інститут відводу судді. Водночас, зазначена норма не узгоджується зі ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в якій зазначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Отже, підсудність повинна визначатися законом, а не ухвалою судді вищестоящого суду. Окрім того, спеціальна підсудність для справ судів та суддів суперечить принципу рівності громадян у правах, і зокрема перед законом та судом, який передбачений ст. 24 Конституції України
Коментована стаття не передбачає, хто повинен звертатися до суду вищої інстанції для того, що б визначити підсудність. На наш погляд, це повинен робити позивач. Вважаємо, що якщо позов пред‘являється суддею або судом чи до відповідача, яким є суд або суддя, то незалежно від виду підсудності, позовна заява та усі додані до неї документи подаються суду вищої інстанції. У позовній заяві зазначається відповідний вищестоящий суд (апеляційної чи касаційної інстанції) та про статус судді у позивача чи відповідача. Доцільно було б, що б разом з позовною заявою подавалася і заява про визначення підсудності справи. Адже в іншому випадку вищестоящий суд може вважати надходження документів помилковим і повернути їх позивачеві без розгляду, як такі, що надійшли з порушенням підсудності. В цьому суді матеріали подаються в порядку черговості судді, який одноособово вирішує питання підсудності, а саме визначає до якого місцевого суду слід направити цивільну справу. Це може бути будь-який місцевий суд України. Суд вправі врахувати й побажання позивача, як заслуговують на увагу, якщо він просить передати справу на вирішення якогось конкретного суду. Про визначення підсудності суддя постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає. Визначаючи підсудність справи, суддя суду вищої інстанції не має права вирішувати інші процесуальні питання, зокрема про відмову у відкритті провадження, про залишення заяви без розгляду або без руху. 2. Коментована стаття вирішує питання про те, як бути коли однією із сторін у цивільній справ є Верховний Суд України або суддя цього суду. Оскільки цей суд замикає вертикаль судової системи та є найвищою судової інстанцією в Україні, то вирішити питання про підсудність такої цивільної справи користуючись процедурою, яка передбачена в першій частині цієї статті неможливо (немає вищого суб’єкта в системі судів загальної юрисдикції, який би міг винести таку ухвалу). Тому, в даному випадку законодавець визначає підсудність за загальними правила підсудності - пред’явлення позову за місцем знаходження відповідача – юридичної особи.
Стаття 109. Підсудність справ за місцезнаходженням відповідача 1. Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. 2. Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням. 1. Коментована стаття, а також статті 110-114 ЦПК встановлюють правила територіальної підсудності, яка необхідна в цивільному судочинстві для того, щоб розмежувати компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність. Таке просторове розмежування компетенції (територіальна компетенція суду) називається особистою, або суб’єктивною компетенцією. Територіальна підсудність персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.Правила загальної підсудності застосовуються до всіх справ позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК встановлює інший вид підсудності.2. ЦПК виділяє декілька видів територіальної підсудності: загальна (залежно від місця проживання фізичної чи місцезнаходження юридичної особи), альтернативна (за вибором позивача), договірна (за угодою між сторонами), виключна (залежно від характеру спірного правовідношення), за зв'язком справ. Встановлюючи ці види підсудності, законодавець мав подвійну мету, яка пов’язана з створенням максимальних гарантій (можливостей) особи реалізувати своє право на судовий захист та захистити своє порушене суб’єктивне право чи законний інтерес. З однієї сторони окремі види територіальної підсудності надають сторонам пільги при виборі суду (наприклад, договірна підсудність, підсудність за вибором позивача), а з іншої сторони – окремі види такої підсудності покликані створити для суду та учасників справи найбільш сприятливі умови щодо вирішення цивільної справи (підсудність справ за місцезнаходженням відповідача, виключна підсудність). 3. У ч. 1 коментованої статті встановлено правило, відповідно до якого позови подаються до суду за зареєстрованим місцем проживання або місцем перебування відповідача.Відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003р. місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таке визначення терміну "місце проживання" є невдалим, оскільки насправді, особа проживає в приміщенні, що має адресу, а не в адміністративно-територіальній одиниці, якою є область, район, місто, село, селище. Більш вдале поняття наведено у статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" від 15.05.2003р.: місце проживання фізичної особи - житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою – підприємцем. Реєстрація – це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.Відповідно до ст. 6 Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Особи, які перебувають більше одного місяця за межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій зареєстроване їх місце проживання, і які мають невиконані майнові зобов'язання, накладені в адміністративному порядку чи за рішенням суду, або призиваються на дійсну військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов'язані зареєструвати місце перебування. При зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання, або її законний представник повинні письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів.Місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Відповідно до ст. 8 Закону реєстрація місця перебування здійснюється за заявою особи, яка зобов'язана подати її протягом семи днів після прибуття в місце перебування. При реєстрації місця перебування особи інформація про неї повідомляється до органу реєстрації за місцем проживання особи. Таким чином, місце проживання не вважається місцем перебування громадянина. Позов до фізичної особи може бути пред‘явлений як за місцем проживання, так і за місцем перебування. Проте це місце повинно бут зареєстрованим у встановленому законом порядку. Отже, саме реєстрація фізичної особи – відповідача є визначальною для правильного визначення підсудності. 3. Місцем проживання фізичної особи до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає або опікунів. Позови до таких осіб пред’являються за загальними правилами – в суди за місцем їх проживання (тобто за місцем проживання їх батьків, усиновлювачів або опікунів). За правилами загальної підсудності пред’являються також заяви про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним. Такі заяви подаються до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Якщо особа в силу реалізації свого права мати (чи володіти) кількома квартирами, будинками має кілька місць проживання то позов в такому випадку подається за до суду за місцем, де особа зареєстрована.4. Відповідно до ч. 2 коментованої статті позови до юридичних осіб пред’являються за їхнім місцезнаходженням. Місцезнаходженням юридичної особи згідно цивільного законодавства визначається місцем її державної реєстрації, тобто це адреса (поштовий індекс, назва країни, області, міста, вулиці, номеру будинку, квартири), за якою її зареєстровано (так звана "юридична" адреса). Відповідно до ст.1 Закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” місцезнаходження юридичної особи – це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган). Місцезнаходження юридичної особи зазначається в свідоцтві про державну реєстрацію.5. Місце проживання громадянина або місце знаходження юридичної особи позивач зобов’язаний вказувати в позовній заяві (ст. 119 ЦПК). Проте, не завжди позивачеві ця адреса відома. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" надання відомостей про місце проживання особи та її персональні дані здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, або за згодою самої особи. Відтак, позивач не може одержати цієї інформації за власним запитом. В такому випадку можна порадити звернутися до адвоката, на запит якого така інформація повинна бути надана.
Читайте также:
Воспользуйтесь поиском по сайту:
