Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

1. Коментована стаття встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача) вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу – можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров’я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу. Враховуючи вищезазначені критерії випадки вибору судів можна поділити на певні групи. 2. Перша група випадків вибору судів стосується того, що в число судів, один з яких може обрати позивач, обов’язково входить і суд за місцем проживання позивача. Сюди входять правила, що містяться в частинах 1, 2, 3, 4, 5 даної статті. Так, позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, позови про розірвання шлюбу, якщо на утриманні позивача є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача, позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, позови, що виникають з соціальних, пенсійних і житлових відносин, позови про повернення майна або його вартості, про відшкодування шкоди, завданої особі незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися в суд за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування відповідача (ст.109 ЦПК) або в суд за зареєстрованим місцем проживання чи місцем перебування позивача.3. Існує ряд випадків, коли позивач може обрати не один із двох, а один із трьох судів. Відповідно до ч. 3 цієї статті у справах за позовом про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, позивач має право вибору одного з трьох можливих судів для розгляду цієї справи: за місцем проживання відповідача, за місцем проживання позивача і за місцем заподіяння шкоди.4. У ч. 2 цієї статті враховуються об’єктивні обставини (чинники), які зумовлюють необхідність у встановленні додаткових пільг при виборі суду який розглядатиме позов про розірвання шлюбу. Так, допускається можливість пред’явлення позову про розірвання шлюбу в суд за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за стоном здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. Поряд з тим, проявляючи таку ініціативу про розгляд справи в суді за місцем свого проживання позивач повинен подати документи, що підтверджують складність виїзду його в суд за місцем проживання відповідача. Питання про наявність підстав для задоволення такого прохання позивача може бути вирішено судом (суддею) за місцем проживання позивача і не може розглядатися судом (суддею) за місцем проживання відповідача після прийняття ним справи до провадження як це було раніше, оскільки в нині діючому ЦПК немає такої підстави передачі справи на розгляд іншого суду, яка передбачалася п.1 ч.2 ст.133 ЦПК України 1963 року, суть якої полягала в наступному: якщо суд визнає, що даний позов зручніше вирішити за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем він може передати порушену справу до іншого суду. Остаточне рішення про розгляд справи в суді за місцем проживання позивача в цьому випадку приймає суддя, який перевірив подані документи. Ця норма робить інститут судового захисту більш доступним для громадянина та створює більш сприятливі умови (зручності) для захисту своїх порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.Вимоги про відшкодуванняшкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, позивач має право пред’являти також за своїм місцем проживання.Загальний порядок і підстави відшкодування шкоди встановлюються ст. 1176 ЦК, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», від 01.12.1994 р., а також Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. №6/5/3/41.5. Друга група правил про альтернативну підсудність не передбачає серед судів, які можуть за вибором позивача розглядати цивільну справу суд за місцем проживання відповідача. До числа альтернативних судів закон відносить суди за місцем знаходження філіалу юридичної особи, за місцем знаходження майна відповідача, місцем виконання договору, за місцем тимчасового проживання чи перебування відповідача чи постійного його заняття (роботи) та ін. (частини 6, 7, 8, 9, 10 цієї статті).6. За правилами альтернативної підсудності пред’являються також заяви по окремих категоріях справ непозовного цивільного судочинства - окремого та наказного провадження.В окремому провадженні такими справами є: а) справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою - заява подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцем знаходження її майна;б) справи про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі – заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного паперу на пред’явника або за місцем платежу за векселем;в) справи про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу – заява подається до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого.7. Спір про визначення вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача.Отже, у ч.12 коментованої статті визначається підсудність зазначених позовів, що пред’являються до стягувача, а саме про:- визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню;- повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса. При зверненні із зазначеними позовними вимогами особа може обирати суд, що буде розглядати цивільну справу, із таких судів:- за місцезнаходженням відповідача, тобто стягувача за виконавчим написом нотаріуса;- за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса.8. Щодо підсудності справ в наказному провадженні, то заяви про видачу судових наказів подаються до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими в розділом ІІІ главою І ЦПК. Якщо до певної справи, яка може розглядатися в порядку наказного провадження немає обмежені щодо підсудності (зокрема не встановлена виключна підсудність) така підсудність щодо суду, який буде розглядати дану справу може визначатися за правилами про підсудність справ за вибором позивача (альтернативною підсудністю). Таке правило встановлене в ч.13 коментованої ст. 110 ЦПК, згідно якої позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

9. З тактичної точки зору, обираючи підсудність, позивач враховує наступні фактори:

- судитися краще на “своєму полі”, тобто у місті, де позивач постійно проживає. Це особливо відчутно, коли сторони проживають у різних містах. По-перше, мінімізуються витрати на участь в процесі (не треба доїжджати, знімати житло та ін.). По-друге, створюються організаційні та матеріальні ускладнення для іншої сторони: вона повинна резервувати час для участі в засіданнях, витрачати кошти на доїзди та перебування у чужому місті.

- судитися краще там, де вплив відповідача на суд найменший. Цю обставину потрібно брати до уваги, коли відповідач є впливовою фігурою у певному місті, наприклад, у зв‘язку із займаною посадою, популярністю та ін. Суддя, який розглядатиме справу за участю такого відповідача, підсвідомо допускає, що результат справи може вплинути і на його особисті стосунки із відповідачем. Не бажаючи їх псувати, він може прийняти рішення на користь відповідача без достатніх на те підстав. Чим далі “виманити” відповідача від місця його найбільшої впливовості, тим менше означені вище фактори впливатимуть на суд.

- судитися краще там, де відповідачеві незручно. Незручність може виявлятися у тому, що суд, який розглядає справу, знаходить далеко від постійного місця проживання відповідача. Тому відповідач не буде з‘являтися в судові засідання, не зможе вчасно знайомитися з матеріалами справи, готуватися до процесу. До речі, віддаленість проживання суди не вважають поважними причинами неявки в засідання.

- судитися краще там, де можна забезпечити собі додаткові можливості. З метою психологічного впливу на суд та інших учасників процесу, позивач може привести до залу суду глядачів, запросити телебачення, створити зі своєї справи резонансну подію, сформувати позитивну громадську думку та ін. Реалізація цих можливостей багато у чому залежить від місця, де відбуваються основні події. В місцевості, де позивач прожив усе своє життя, у нього одні можливості, в Києві – інші.

10. Існує кілька методів впливу на формування підсудності:

А) залучення співвідповідачів. Після того, як позивач визначився із бажаним для нього судом, визначається коло відповідачів по справі. Якщо у справі бере участь декілька відповідачів, позов може бути пред‘явлений за місцем проживання одного із них. Таку підсудність часто теж називають альтернативною. Але думається, що це не так. Загальне правило про підсудність цивільних справ за місцем знаходження відповідача тут не міняється. Альтернатива виникає лише внаслідок співучасті на стороні відповідача.

Місце проживання відповідачів позивач змінити не може. Тому альтернатива тут випадкова.

Відповідно до ч.2 ст. 32 ЦПК участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Для одержання бажаного результату співвідповідачем може залучатися підставна особа, яка “грає в парі” з позивачем;

Б) корегування позовних вимог. Якщо місце проживання відповідачів не забезпечує можливості обрати бажаний суд, настає черга корегувати позовні вимоги. Починати потрібно із ст.110 ЦПК, яка визначає вичерпний перелік справ альтернативної підсудності. Корегування відбувається у двох напрямках:

1) до основної вимоги додається додаткова, яка передбачена у ст.110 ЦПК. Наприклад, основна вимога – витребування майна з чужого незаконного володіння. Вона розглядається судом за правилами загальної підсудності, тобто за місцем знаходження відповідача. Позивача цей суд не влаштовує. Для зміни підсудності, він до позовної заяви додає ще одну вимогу – про відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну. Такі позови, за ч.6 ст.110 ЦПК, можуть пред‘являтися також за місцем завдання шкоди. Саме в цей суд позивач і звертається.

В ході судового розгляду суд дійде висновку про безпідставність другої вимоги, і в її задоволенні відмовить. Позивач заперечувати не буде, оскільки він з самого початку знав про безпідставність цієї вимоги. Основна ж мета – обрання бажаного суду (зміна небажаного), досягнута.

2) основна вимога корегується відповідно до ст.110 ЦПК. На попередньому прикладі, замість вимоги про витребування майна, позивач заявляє вимогу про відшкодування шкоди. Згодом, під час розгляду справи по суті підставу та предмет позову змінює.

За загальним правилом, забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених ЦПК. Потрібно враховувати, що відповідно до ч.2 ст.116 ЦПК суд може передати справу на розгляд іншого суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності.

В) пред‘явлення позову до відповідача, місце проживання якого не відоме. Альтернативна підсудність передбачена за позовами до відповідачів, місце проживання яких не відоме (ч.9 ст. 110 ЦПК). У цьому випадку позови можуть бути пред'явлені:

1) за місцем знаходження майна відповідача. Законодавець не розкриває змісту вжитого у нормі поняття “майна”. Тому виходити потрібно з його загально-правового значення. Майно – це речі та майнові права. Місце знаходження можуть мати лише речі.

Майно відповідача може знаходитися у різних місцях. Тому позивач має право вибору підсудності. При цьому треба враховувати предмет позову. Якщо позивач вимагає витребування речі, позов доцільно пред‘являти за місцем знаходження спірного майна. Якщо предметом позову є відшкодування шкоди, позов доцільно пред‘являти за місцем знаходження найдорожчого майна, як правило, нерухомого.

Місце знаходження майна відповідача повинне бути достовірно встановлене. Тому до позовної заяви необхідно додати докази, що підтверджують місце знаходження майна. В іншому випадку суддя залишить позовну заяву без розгляду.

Місце знаходження майна відповідача повинне стверджуватися письмовими доказами, адже лише вони можуть бути додані до позовної заяви. Такими можуть бути довідки про те, яке майно належить відповідачеві та де воно знаходиться (довідки органів технічної інвентаризації, землевпорядних відділів, державної автомобільної інспекції, місцевих рад та ін). Оскільки відповідач може змінити місце знаходження спірного рухомого майна, а це впливатиме і на підсудність, разом з позовною заявою доцільно заявляти клопотання про накладення арешту на це майно, його вилучення і передачу на зберігання третій особі.

2) за останнім відомим зареєстрованим місцем його перебування.

3) за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання.

4) за останнім відомим місцем постійного заняття (роботи) відповідача. Останнє відоме місце постійного заняття відповідача – це місце його роботи, навчання, служби та ін. Як доказ потрібно додавати суду довідку відповідної організації.

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.

Стаття 111. Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами

(Назва статті 111 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1837-VI від 21.01.2010)

Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

1. Ця стаття містить правило, за яким визначається підсудність справ за участю громадян України, а також справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства за умови, що в двох цих випадках сторони спору знаходяться за межами території України. Така норма вперше знаходить своє відображення в ЦПК і встановлює процедуру вирішення питання про підсудність такої категорії справ. За клопотанням позивача підсудність справи визначаться ухвалою судді Верховного Суду України. З урахуванням того, що в Україні створено Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, доцільно було б, що б підсудність визначалась ухвалою судді цього суду, а не Верховного Суду України. Разом з таким клопотання подається також в порядку, установленим національним законодавством, позовна заява разом з додатками.2. Щодо другого випадку, який міститься в коментованій статті про справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, то дотримання такої процедури звернення з клопотанням до Верховного Суду України про визначення підсудності видається необов’язковою, хоча про це прямо і не зазначено в цій статті, і виступає не останньою формою вирішення справи про розлучення між зазначеними суб’єктами.Згідно ч. 4 ст. 280 СК громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України, якщо другий з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України. В цій статті не вказується конкретно на процедуру (порядок) вирішення питання про підсудність в такій справі, а положення про те, що можливість скористатися такою процедурою це право особи вказує на наявність іншої процедури (способу) розірвання шлюбу в судовому порядку. Так, ч. 1 ст. 280 СК містить положення про те, що розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя (а отже можуть і двоє) проживав за межами України. Отже, щодо іноземця та громадянина України, які на момент розлучення обоє проживали за межами України, справа про розлучення може бути вирішена за законом країни де вони проживають відповідним судом цієї країни. Стаття 112. (ВИКЛЮЧЕНО) Стаття 113. Підсудність кількох вимог, пов’язаних між собою 1. Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. 2. Зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється в суді за місцем розгляду первісного позову. 1. Ця стаття встановлює правила про підсудність за зв’язком справ. Підсудність за зв'язком справ передбачає, що позов подається до суду, який розглядає іншу, пов'язану з ним справу. Цим створюються кращі умови для дослідження всіх матеріалів по справі з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов'язків сторін, а також для економії процесуальних засобів та часу. 2. В ч. 1 коментованої статті зазначається, що позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання чи знаходження одного з них за вибором позивача. Мається на увазі їх зареєстроване місце проживання чи перебування.Зустрічний позов згідно частини 2 коментованої статті незалежно від його підсудності подається до суду за місцем розгляду первісного позову. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, пред'являють позов до суду, в провадженні якого перебуває справа сторін (ст. 123-125 ЦПК). Стаття 114. Виключна підсудність 1. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.2. Позови про виключення майна з опису пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.3. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. 4. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника. 1. За деякими категоріями справ в силу специфіки предмету спору в таких справах, процесуальний закон встановлює виключну підсудність, за якою тільки один конкретний суд серед інших може розглядати таку категорію справ. Виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, тому що саме в зазначених у законі судах це може бути здійснено внаслідок знаходження в районі їх діяльності основної маси доказів. Коментована стаття передбачає чотири випадки виключної підсудності щодо справ позовного провадження.2. Перший випадок виключної підсудності встановлюється щодо позовів з приводу нерухомого майна. Такі позови пред’являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини. Це до певної міри зумовлено тим, що при розгляді і вирішенні цих справ часто виникає необхідність в огляді на місцевості цих об’єктів нерухомості та вчиненні інших перевірочних дій по справі. Об‘єктом нерухомості є земельна ділянка, будинок, споруда, квартира, приміщення, незавершене будівництво та інші об‘єкти, переміщення яких у просторі є неможливим без втрати цільового призначення. Право власності на ці об‘єкти підлягає державній реєстрації і виникає саме з цього моменту. Водночас, відсутність реєстрації нерухомого майна не означає, що з приводу нього не можуть виникнути спори, а тому ця обставина не впливає на підсудність. Вона залишається виключною. У статті йдеться про спори з приводу нерухомого майна, а не про саме це майно. Таке формулювання дозволяє віднести до спорів з приводу нерухомого майна будь-які спори, що виникають у зв‘язку із створенням та зміною об‘єктів нерухомості, їх цивільним обігом, виникненням, зміною, припиненням та виконанням зобов‘язань, які пов‘язані із нерухомістю. Навіть ті, в яких право на нерухоме майно не оспорюється. На нашу думку, такий підхід є недоцільним. Виключну підсудність доцільно зберегти лише для тих справ, в яких вирішується спір про нерухоме майно, а не з приводу нього. Місце знаходження нерухомого майна – це його адреса, зазначена у правовстановлюючих документах або інших документах, на підставі якого це майно виникло. Якщо право власності на це майно зареєстроване, то місцем знаходження є адреса, зазначена у витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно.Якщо нерухоме майно розташоване на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, то підсудність визначається місцезнаходженням його основної частини. Зазначена норма стосується єдиного об‘єкта нерухомості. Основною частиною, на наш погляд, є найбільша за площею частина нерухомого майна, оскільки лише ця ознака має об‘єктивне значення. На думку Фурси С.Я., основна частина визначається за їх грошовою оцінкою та господарським призначенням.[41] Якщо у позові об‘єднано вимоги, що стосуються різних об‘єктів нерухомого майна, які знаходяться на території різних адміністративно-територіальних одиниць, то така позовна заява не відповідає вимогам закону і підлягає поверненню (якщо не буде усунуто цей недолік), оскільки призводить до порушення правил виключної підсудності.За місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред’являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо). (п. 27 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»)3. Другий випадок виключної підсудності передбачено для позовів про виключення майна з опису. Вони пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. При цьому не має значення, з якою метою накладено арешт на майно: на виконання вироку в у кримінальній справі, рішення суду в цивільній чи господарській справі, для забезпечення позову тощо.4. Третій випадок виключної підсудності стосується позовів кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями в пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. Але якщо спадкове майно вже прийняте спадкоємцями, то позови до них пред’являються за правилами загальної підсудності. 5. Останній випадок виключної підсудності зумовлений позовами, які пред’являється до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти. Такі позови пред’являються за місцезнаходженням перевізника (транспортної організації тощо).6. Справи окремого провадження також розглядаються, як правило, відповідно до вимог виключної підсудності. Серед таких справ можна виділити наступні:1) справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи – така заява подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу;2) справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності – заява подається за місцем її проживання;3) справи про усиновлення – заява подається до суду за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, що усиновлюються;4) справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення – заява подається за місцем проживання особи, яка хоче встановити через суд такий факт;5) справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність – заява подається до суду за місцезнаходженням цієї речі; 6) справи про визнання спадщини відумерлою – заява подається до суду за місцем відкриття спадщини;7) справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб – заява подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу;8) справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку - заява подається в наступному порядку: заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку та про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання такої особи; заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу. 7. Щодо виключної підсудності справ в наказному провадженні, то такі справи можуть і будуть розглядатися за правилами цієї підсудності за умови, що до такої категорії справ, яка може розглядатися в порядку наказного провадження є встановлена виключна підсудність. Тут буде діяти правило, встановлене в частині 12 статті 110 ЦПК, згідно якої позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу.

8. Перелік позовів, для яких установлена виключна підсудність, розширеному тлумаченню не підлягає. Правила виключної підсудності діють також у випадку пред’явлення кількох позовних вимог, пов’язаних між собою, якщо на одну з них поширюється виключна підсудність (п. 5 Постанови Пленуму ВС України „Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” від 12.06.2009р. № 2).

Стаття 115. Наслідки порушення правил підсудності 1. Якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Ухвала суду разом із заявою та всіма додатками до неї надсилається позивачеві. 1. Правила підсудності можуть бути порушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. Відповідно до цього розрізняють і правові наслідки порушення правил підсудності. Коментована стаття містить положення про наслідки порушення правил підсудності особою, яка звертається до суду (зацікавленою особою). 2. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК, якщо справа не підсудна суду, то це є підставою для відмови у відкритті провадження по справі та поверненні такої заяви її заявнику (особі, що її подала). Порушення в цьому випадку заявником правил про підсудність є наслідком недодержання порядку подачі позовної заяви. Така заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала в якій зазначається підстава повернення позовної заяви (заяви) та вказується той суд, куди можу звернутися заявник. Оскільки така ухвала перешкоджає здійсненню права на порушення справи то вона згідно п.3 ч.1 ст.293 ЦПК може бути оскаржена заявником в порядку апеляційного оскарження. Разом із ухвалою суду та заявою, заявнику повертаються (надсилаються) всі додатки, що були ним додані до цієї заяви.3. Також, якщо непідсудність справи суду була виявлена після відкриття провадження по справі але до початку її розгляду, суд в порядку ч.2 ст. 116 цього Кодексу повинен передати справу разом зі своєю мотивованою ухвалою до належного суду після закінчення строку на її оскарження. 4. Вирішення справи з порушенням правил підсудності може мати наслідком скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд на підставі п. 1 або п. 6 ч. 1 ст. 311 ЦПК (справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду або справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності). Стаття 116. Передача справи з одного суду до іншого 1. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування); 2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності; 3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 4) ліквідовано суд, який розглядав справу. 2. У випадках, встановлених пунктами 3 і 4 частини першої цієї статті, справа передається до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду. 3. Передача справи з одного суду до іншого здійснюється на підставі ухвали суду після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги – після залишення її без задоволення. 4. Забороняється передавати до іншого справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. 1. Коментована стаття встановлює підстави і порядок передачі справи з одного суду до іншого в межах України. Таку передачу справи називають зміною підсудності.За загальним правилом, забороняється передавати до іншого суду справи, розгляд яких уже розпочато (ч 4 коментованої статті). Однак процесуальне законодавство допускає в окремих випадках передачу справи до іншого суду і тоді, коли в момент пред’явлення (подачі заяви) правила про підсудність не були порушені.2. Суд, у провадженні якого знаходиться справа, може в передбаченому процесуальним законом порядку передати її до іншого суду у таких чотирьох випадках:

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування). Про місце проживання відповідача суд дізнається з позовної заяви. Але позивач може помилитися або навмисно зазначити невірну адресу, або якщо не знає адреси відповідача, подати позов за місцем знаходження його майна. В таких випадках відповідач може заявити, що позивач неправильно зазначив його місце проживання або навмисно не зазначав адреси, що б обрати бажану підсудність. З цих підстав відповідач може вимагати передачі справи до суду, визначеного за правилами про загальну підсудність, тобто за місцем свого проживання.

Передача справи до іншого суду з цієї підстави не може здійснюватися з ініціативи суду, а лише за клопотанням відповідача. Таке клопотання відповідач вправі заявити лише до початку розгляду справи по суті. Вирішуючи клопотання, суд повинен перевіряти справжність даних про зареєстроване місце проживання чи місце перебування відповідача, а також враховувати поведінку позивача. Суд вправі відхилити клопотання та продовжити розгляд справи по суті. Ухвала про відмову в задоволенні клопотання про передачу справи до іншого суду апеляційному оскарженню не підлягає.

Пленум ВС України у п.6 постанови „Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” від 12.06.2009 р. № 2 роз’яснив, що передача справи на розгляд іншому суду на підставі даного пункту залежить від обґрунтованості клопотання позивача.

Місце проживання відповідача вважається таким, що раніше не було відоме, якщо у позовній заяві не зазначено його місця проживання (наприклад, коли позов подавався за останнім відомим місцем постійного заняття або місцем знаходження майна) або воно зазначене невірно.

Коментована норма не застосовується у випадках, коли підсудність визначалася не за місцем проживання відповідача (альтернативна підсудність), адже в цьому випадку дійсне місце проживання відповідача не впливає на правильність обрання підсудності. Якщо зміна місця проживання відповідача відбулася після відкриття провадження у справі, справа не може бути передана до іншого суду.

2) якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. Ця підстава спричинена порушенням правил підсудності самим судом, який прийняв справу до свого провадження будучи некомпетентним у її розгляді. З цієї підстави справа може бути передана до іншого суду як з ініціативи суду, так і за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

В ЦПК відсутня спеціальна норма, яка визначала що саме вважати початком судового розгляду. Стадія судового розгляду є складною і поділяється на чотири частини: відкриття судового засідання (підготовча частина), розгляд справи по суті, судові дебати і постановлення рішення. З огляду на це, початком судового розгляду слід вважати відкриття судового засідання. Тому передати справу іншому суду суддя може тільки до відкриття судового засідання. Якщо непідсудність справи суду виявилася після відкриття судового засідання, вона повинна розглядатися цим судом.

3) якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи. Задоволення заяви про відвід чи самовідвід судді означає, що він не може розглядати справу. В цьому випадку справа в порядку повторного автоматичного розподілу передається іншому судді. Проте і йому може бути заявлено відвід, або ж він не може брати участі у розгляді справи з інших підстав, передбачених ст. 21 ЦПК. У випадку, якщо внаслідок відводів ніхто із суддів не може розглядати справу, вона передається до іншого суду. Це питання вирішується ухвалою суду. Проте закон не встановлює хто саме з суддів постановляє таку ухвалу. Адже якщо судді заявлено відвід, то після його задоволення він не може вирішувати це питання. Окрім того, він може не знати, що внаслідок відводу неможливо буде утворити новий склад суду для розгляду справи. Водночас, очевидно, що вирішувати питання про передачу справи до іншого суду до вирішення питання про відвід суддя теж не може. Поширеною є практика, коли такі справи передають не ухвалою, а супровідним листом голови суду. Це не відповідає ч. 3 коментованої статті та є грубим порушенням процесуальних прав осіб, які позбавляються права апеляційного оскарження такого рішення.На це звертає увагу ВС України: питання про відкриття чи про відмову у відкритті провадження у справі, зміну підсудності тощо повинно бути вирішено суддею у встановлений законом строк шляхом постановлення відповідної ухвали. Оформлення зазначених процесуальних дій іншим способом не допускається (п. 14 Постанови Пленуму ВС України від 12.06.2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»). На думку С.Я. Фурси, позовна заява передається ухвалою відведеного судді вищестоящому суду. Який вирішує до якого суду належить передати справу. Таку передачу може здійснювати голова суду своєю ухвалою.[42]На нашу думку, після задоволення заяв про відвід суддів та виявлення неможливості утворення складу суду для розгляду справи, голова суду, який встановив ці обставини, повинен постановити ухвалу про передачу справи на розгляд іншого суду. Таку ухвалу він може постановити і тоді, коли йому теж було заявлено відвід. Передача справи в цьому випадку здійснюється з ініціативи суду, а не за клопотанням сторін. 4) ліквідовано суд, який розглядав справу. В цьому випадку передача справи здійснюється тим суддею, в провадженні якого знаходиться справа. Передача справ є частиною ліквідаційної процедури суду, яка розпочинається з дня прийняття відповідного акту.3. Суд, до якого передається справа у випадках, передбачених п. 3 і 4 ч. 1 коментованої статті, визначається територіальною наближеністю, тобто відстанню між судами, що є об‘єктивним критерієм. На нашу думку, не відповідає вимогам закону практика, коли апеляційний суд визначає суд, до якого слід передати справу. Цього слід уникати, оскільки може призвести до порушення права особи на повноважний суд (ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").4. Законодавець не робить розмежування в подальшому русі справи в залежності від того, правила якої підсудності (предметної, територіальної чи іншої) є порушенні при прийняття та розгляді конкретної справи. В будь-якому випадку вважається, що рівень суду належний, але внаслідок порушення правил підсудності можуть створюватися додаткові незручності, які однак зазвичай на зміст рішення об’єктивно не впливають. Якщо порушення правил підсудності виявлено ще до початку судового розгляду, то цивільну справу необхідно передати до належного суду. Якщо ж такі порушення виявлено під час судового розгляду, суд повинен завершити розгляд та ухвалити судове рішення по суті спору. 5. Передача справи до іншого суду здійснюється на підставі ухвали суду, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку. Фактична передача (пересилання) справи відбувається після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги – після залишення її без задоволення. Стаття 117. Недопустимість спорів про підсудність 1. Спори між судами про підсудність не допускаються. 2. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. 1. Зі змісту ЦПК, зокрема ст. 121, випливає, що обов’язок визначення та перевірки дотримання при поданні позову правил підсудності покладається на суд. З іншої сторони, ЦПК чітко визначає правила визначення підсудності щодо конкретних справ, які служать алгоритмом визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної справи. У зв’язку з цим та для того, щоб не допустити безпідставної тяганини під час розгляду цивільних справ з боку судів, на яких і лежить обов’язок правильно застосувати правила про підсудність, коментована стаття встановлює правило про недопустимість суперечок між судами про підсудність. Суди усіх інстанцій не вправі встановлювати особливі правила визначення підсудності, зокрема для місцевих судів.2. Справа, надіслана в установленому порядку від одного суду до іншого суду в межах України в порядку ст. 116 ЦПК, повинна бути прийнята судом, до якого вона була спрямована до розгляду. Недопустимість суперечок про підсудність означає, що суд, якому передана справа, не має права відмовити у прийнятті надісланої до нього справи з дотриманням правил про підсудність. Якщо суд вважає, що справа надіслана йому в порушення закону або необґрунтовано, він може повідомити про це вищестоящий суд. Таке повідомлення може бути здійснене у формі постановлення окремої ухвали, надіслання подання чи доповідної записки.Якщо в порушення вимог ч. 3 ст. 116 ЦПК справа надійшла без ухвали про її передачу до іншого суду, то вона не може вважатися такою, що надіслана "в порядку, встановленому ст. 116 цього Кодексу", а тому може (а на нашу думку, - повинна!) бути повернута до суду для належної передачі. Після усунення "недоліку" та постановлення відповідної ухвали, справа передається повторно.3. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. "Повинна бути прийнята…" означає, що суд повинен постановити ухвалу про прийняття справи до провадження та розглянути її по суті. Водночас, суд якому надіслано справу, розглядає її спочатку, зі стадії досудового розгляду, і не зв‘язаний процесуальними діями та рішеннями, які відбулися раніше. Коментована норма не покладає на суд, якому передана справа, обов‘язок вирішити її по суті. Тому провадження у цій справі може бути закрите або позовну заяву залишено без розгляду на загальних підставах. Якщо під час розгляду справи виникнуть обставини, передбачені ст. 116 ЦПК, суд вирішує питання про передачу справи іншому суду за правилами ст. 116 ЦПК.

Глава 2 ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ.ВІДКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

⇐ Предыдущая 66 67 68 69 707172 73 74 75 Следующая ⇒