Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Стаття 245. Рішення суду




Суд, розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника.

У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування.

 

1. Розглянувши заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності по суті, суд, залежно від обгрунтованості заяви, може ухвалити рішення, яким задоволить вимоги заявника або відмовить у задоволенні.

Рішення суду в цих справах повинно відповідати вимогам статей 209, 210, 213, 215 ЦПК.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Моментом надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності є момент набрання рішенням суду законної сили.

3. Після набрання законної сили рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності надсилається органу опіки та піклування. Це рішення є підставою для зняття піклування органами опіки і піклування. Повна цивільна дієздатність, надана неповнолітній фізичній особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, поширюється на усі цивільні права і обов`язки (ст. 35 ЦК).

 

ГЛАВА 4

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ОСОБИ БЕЗВІСНО ВІДСУТНЬОЮ АБО ОГОЛОШЕННЯ ЇЇ ПОМЕРЛОЮ

 

Стаття 246. Підсудність

 

1. Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

 

Оскільки в законодавстві не вказано осіб, які мають право подати заяву про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, таку заяву може подати будь-яка зацікавлена фізична чи юридична особа (в тому числі органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в порядку статті 46 ЦПК України).

Керуючись правовими позиціями судової колегії в цивільних справах Верховного Суду України від 01.12.1997, в яких аналізується Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах в рамках СНД від 10.11.94 можна стверджувати, що справи про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою і справи про встановлення факту смерті підсудні суду держави, громадянином якої була особа в той час, коли за останніми даними вона була жива, а щодо інших осіб - підсудні суду за останнім місцем їх проживання. Суди України в таких випадках можуть визнавати громадянина іншої держави – учасниці конвенції, який проживав на території України, безвісно відсутнім або померлим, а також встановити факт його смерті за клопотанням заінтересованих осіб, які проживають на території України, якщо права і інтереси їх грунтуються на її законодавстві.

За загальним правилом заява подається в місцевий суд за місцем проживання заявника. Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Якщо заявник – юридична особа, то береться до уваги її місцезнаходження, яке вказується в її установчих документах.

Відповідно до Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” місцезнаходження юридичної особи - місцезнаходження постійнодіючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою. Передбачена також альтернативна підсудність - за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

3. Згідно ст. 43 ЦК фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.Відповідно до ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.4. Провадження у справах про оголошення фізичної особи померлою потрібно відрізняти від провадження про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом РАЦСу факту смерті, яке здійснюється за правилами провадження про встановлення судом фактів, що мають юридичне значення (глава 6, розділу IV ЦПК України). В даному виді провадження встановлюється час смерті особи, яка вже померла. Натомість, у провадженні про оголошення особи померлою встановлюється презумпція її смерті, при чому часом смерті такої особи вважається день набрання законної сили рішенням суду про це або конкретна дата її вірогідної смерті, яку встановить суд. Окрім цього, провадження про встановлення факту смерті особи в певний час відрізняється також правилами про підсудність, вимогами до заяви, яка подається до суду та змістом рішення суду у даних справах. Стаття 247. Зміст заяви1. У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. 1. Ця стаття визначає зміст заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. У заяві по даних справах повинні бути відображені загальні для всіх заяв до суду реквізити. Дана стаття вказує і на особливості саме цих заяв.2. Безвісна відсутність фізичної особи або оголошення її померлою спричиняє для заявника певні правові наслідки (право на розірвання шлюбу, право на спадкування тощо). Тому мета встановлення безвісної відсутності фізичної особи чи оголошення її померлою повинна бути обов’язково відображена в заяві. Заявник повинен вказати у своїй заяві ті дані, що обгрунтовують то чи інший юридичний стан фізичної особи (відсутність у місці проживання, час відсутності, передбачуване місце перебування, останнє відоме місце перебування і т.д.). Доцільно також зазначити строк протягом якого про фізичну особу немає відомостей в місці її постійного проживання; дату настання небезпечних обставин (нещасного випадку), що загрожували смертю фізичній особі; дату закінчення воєнних дій, якщо особа пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями. Стаття 248. Підготовка справи до розгляду1. Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.2. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено. 1. Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», ураховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться у наказному та окремому провадженнях. Однак, у справах окремого провадження, зокрема, при розгляді справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, здійснюються певні підготовчі дії, визначені законом. Коментована стаття передбачає особливості підготовки справи до розгляду, покладаючи на суд обов‘язок вчинити конкретні дії.Предметом доказування у даних справах є обставини, які підтверджують відсутність відомостей про місце перебування особи у місці її постійного проживання протягом певного часу. Такі обставини можуть підтвердити лише особи, які найчастіше контактували з особою, місцеперебування якої невідоме. Тому суд в порядку підготовки справи до судового розгляду визначає коло осіб, які можуть повідомити дані про відсутню фізичну особу, надсилає запити відповідним організаціям за останнім місцем проживання та місцем роботи відсутнього. 2. Водночас суд через органи опіки та піклування вживає заходів щодо встановлення опіки над майном відсутньої особи.Збирання даних здійснюється у формі запитів. Закон не передбачає можливості оголошення розшуку особи по даних справах.Підготовка справи до судового розгляду, як і в інших випадках, має завершуватися постановленням ухвали про призначення справи до судового розгляду з викликом і повідомленнями учасників процесу. Стаття 249. Розгляд справи1. Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.2. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна. 1. Розгляд справ даної категорії відповідно до ч.4, ст.234 ЦПК провадиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів. Розгляд здійснюється за загальними правилами ЦПК. Учасниками процесу є заявник, інші заінтересовані особи, свідки та інші особи, яких суд визнає за необхідне допитати.2. Якщо при розгляді справи будуть встановлені підстави для задоволення заяви, суд ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Рішення має відповідати загальним вимогам ЦПК. До вступу рішення в законну силу його можна оскаржити в апеляційному порядку.3. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою копія рішення надсилається в дві адреси: в орган РАЦС – для реєстрації смерті фізичної особи та у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини – для вжиття заходів з охорони спадкового майна. В населеному пункті, де немає нотаріуса рішення надсилається відповідному органу місцевого самоврядування, а у разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу. Відповідно до ст.1221 ЦК місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (в даному випадку – фізичної особи, визнаної померлою). Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.При реєстрації смерті і визначенні дня відкриття спадщини днем смерті відповідно до ч.3. ст.46 ЦК вважається день вступу рішення в законну силу. Однак, якщо фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, вона може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч.3, ст.46 ЦК). Стаття 250. Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою1. У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою.2. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть. 1. Згідно ст.45 ЦК якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.Відповідно до ст.48 ЦК якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.Це один із деяких випадків, коли суд, який ухвалив рішення, має право скасувати своє рішення, або один суд першої інстанції (суд за місцем перебування відсутньої особи) може скасувати рішення іншого суду першої інстанції (суд, який ухвалив рішення).2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна (ст.48 ЦК).Ці питання вирішуються в позовному провадженні.3. Про день розгляду справи повідомляються фізична особа, відносно якої ухвалено рішення, заявник у справі про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, інші заінтересовані особи.

Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.

 

Глава 5 РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО УСИНОВЛЕННЯ Стаття 251. Підсудність 1. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання. 1. Відповідно до ст.207 СК усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 СК (усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України).Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається (ст.223 СК). Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. 2. Стаття 211 СК встановлює осіб, які можуть бути усиновлювачами. Отже, лише вони можуть бути заявниками у справі. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років. Усиновлювачами може бути подружжя. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.Відповідно до п.3 Постанови Пленуму ВС України № 3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» у зв’язку із включенням у СК України правових норм про усиновлення повнолітньої особи необхідно брати до уваги, що така особа може бути усиновлена лише у виняткових випадках, зокрема, якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського піклування до досягнення повноліття.

3. До подання заяви до суду, особа, яка бажає усиновити дитину, повинна стати на облік у відділі освіти за місцем її проживання (Центрі з усиновлення дітей, - для тих, хто проживає за межами України). Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. № 1377 “Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення”, громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються з письмовою заявою до служби у справах неповнолітніх за місцем проживання, а ті, що проживають за межами України, - до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

До заяви додаються такі документи:

1) довідка про заробітну плату або копія декларації про доходи, засвідчена в установленому порядку;

2) копія свідоцтва про шлюб, якщо заявники перебувають у шлюбі;

3) висновок про стан здоров'я кожного заявника, складений за формою згідно з додатком 4;

4) нотаріально засвідчена письмова згода на усиновлення другого з подружжя (у разі усиновлення дитини одним з подружжя), якщо інше не передбачено законодавством;

5) довідка про наявність чи відсутність судимості, видана органами внутрішніх справ за місцем проживання.

Іноземці, які бажають усиновити дитину, яка є громадянином України і проживає на її території, звертаються з письмовою заявою до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

Крім документів, зазначених у пункті 9 цього Порядку, іноземці разом із заявою подають:

1) висновок, виданий компетентним органом країни проживання, що підтверджує їх можливість бути усиновлювачами, із зазначенням житлово-побутових умов, біографічних даних, складу сім'ї, наявності власних дітей та інших відомостей. Якщо висновок видано недержавним органом, до нього додається копія ліцензії на провадження цим органом діяльності, пов'язаної з усиновленням;

2) дозвіл компетентного органу країни проживання на в'їзд і постійне проживання усиновленої дитини;

3) копію паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;

4) довідку про наявність чи відсутність судимості, видану компетентним органом країни проживання;

5) зобов'язання заявника у місячний строк після в'їзду дитини до країни постійного проживання поставити її на облік у відповідній консульській установі чи дипломатичному представництві України (із зазначенням, в якій саме установі, представництві) та подавати цій установі, представництву періодичний звіт, складений за формою згідно з додатком 5 (не менше ніж один раз на рік), про умови проживання і виховання дитини, а також надавати можливість її представникові спілкуватися з дитиною.

Зазначені документи іноземців легалізуються (крім копії паспорта або іншого документа, що посвідчує особу) у відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, і подаються разом з їх перекладом на українську мову Державному департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

Відділ освіти протягом 10 робочих днів (Центр з усиновлення дітей протягом 20 робочих днів – для осіб, що проживають за межами України) після отримання від громадян України заяви про бажання усиновити дитину складає акт про обстеження їх житлово-побутових умов, розглядає питання про можливість усиновлення дитини і готує відповідний висновок. У разі прийняття позитивного рішення ставить на облік як кандидатів в усиновлювачі із занесенням даних про них до книги обліку кандидатів в усиновлювачі. Строк дії документів стосовно усиновлення — один рік з дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством країни, в якій видані ці документи. Після цього відбувається знайомство та встановлення контакту кандидатів в усиновлювачі з дитиною. Після встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до відділу освіти за місцем перебування дитини із заявою про бажання усиновити її.

Відділ освіти за місцем перебування (проживання) дитини на підставі заяви кандидата в усиновлювачі протягом 10 робочих днів готує громадянам України висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини для подання до суду, а іноземцям — для подання до Центру з усиновлення дітей для отримання згоди на усиновлення. Лише після цього подається заява до суду про усиновлення. Кандидати в усиновлювачі знімаються з обліку у разі:

1) усиновлення дитини;

2) закінчення строку дії документів стосовно усиновлення;

3) подання кандидатом в усиновлювачі відповідної письмової заяви тощо.

Заява про усиновлення подається в місцевий суд за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яку збирається усиновити заявник.Провадження у справах про усиновлення потрібно відрізняти від провадження про встановлення факту усиновлення, яке здійснюється за правилами провадження у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У даному виді провадження встановлюється факт усиновлення, яке відбулось у минулому. Метою даного провадження є підтвердження факту усиновлення рішенням суду, якщо цей факт неможливо підтвердити іншими документами (наприклад, документи були втрачені). Цей вид провадження відрізняється також правилами про підсудність, вимогами до заяви, яка подається до суду та змістом рішення суду у даних справах. Стаття 252. Зміст заяви 1. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновленої дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини. 2. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи: 1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним з подружжя; 2) медичний висновок про стан здоров'я заявника; 3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; 4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням; 5) інші документи, визначені законом. 3. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та його постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. 4. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина. 5. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально. 6. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені у частині першій цієї статті, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані документи, зазначені у пункті 1 частини другої цієї статті, а також згода особи на усиновлення. 1. Приймаючи заяву до розгляду, суддя повинен перевірити, чи відповідає форма і зміст такої заяви як загальним вимогам, так і вимогам даної статті.В заяві обов’язково повинні міститись відомості про заявника (усиновителя): ім’я, місце проживання тощо. З метою встановлення відомостей про стан здоров’я усиновителя та його матеріального становища до заяви можуть бути подані медичний висновок про стан здоров’я заявника, довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи, документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням. Доцільно вказувати докази того, що заявник відповідає вимогам для усиновителя, що встановлені ст.211 СК.В заяві зазначаються відомості про дитину, яку усиновляють: ім’я, вік дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Наказом МОЗ України №2 від 04.01.1997 затверджено перелік захворювань, які дають право на усиновлення хворих дітей без дотримання строків їх перебування на обліку в Центрі по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.Частини 3-5 даної статті встановлюють додаткові документи, які необхідно подавати до заяви, у випадку усиновлення дитини особами, які не є громадянами України та усиновлення громадянами України дітей, які не є громадянами України.У випадку усиновлення повнолітньої особи, заява про усиновлення повинна містити дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування, а також згоду цієї особи на її усиновлення.2. Умови усиновлення слід розуміти як установлені сімейним законодавством України вимоги, додержання яких є обов’язковим під час здійснення зазначеного юридичного акта. Виходячи з цього та враховуючи специфіку справ про усиновлення, суди при прийнятті заяв повинні перевіряти відповідність форми та змісту такого документа як вимогам, визначеним у статті 252 ЦПК, так і вимогам, що випливають із глави 18 “Усиновлення” СК, а саме: чи наведено в заяві відомості про усиновителів, про дитину, яку бажають усиновити, про її батьків, братів та сестер; чи викладено мотиви, з яких особа хоче усиновити дитину; чи сформульовано прохання про внесення відповідних змін до актового запису про народження останньої. У разі недотримання зазначених вимог настають наслідки, передбачені статтею 121 ЦПК. (п. 2 Постанови Пленуму ВС України від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» Стаття 253. Підготовка справи до розгляду 1. Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади. 2. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. 3. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані: 1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; 2) свідоцтво про народження дитини; 3) медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; 4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення. Суд в разі необхідності може вимагати подання інших документів. 1. У розгляді справи про усиновлення може брати участь, як заінтересована особа, орган опіки та піклування, а у справах за заявами іноземних громадян, - уповноважений орган виконавчої влади, яким є Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України.З висновком про доцільність усиновлення і відповідність його інтересам дитини в судовому засіданні повинні виступати представники органів опіки та піклування або Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України. Тому в стадії підготовки справи вони мають бути повідомлені про час і місце судового засідання.До висновку мають бути додані документи, зазначені в частині 3 даної статті. Зокрема, відповідно до статті 217 СК усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.2. Згідно ст.218 СК для усиновлення дитини потрібна її згода. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров’я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.Стаття 220 СК встановлює обов’язковість письмової згоди другого з подружжя, засвідченої нотаріально, у разі усиновлення дитини одним із подружжя.Стаття 221 СК закріплює необхідність письмової згоди опікуна або піклувальника у разі усиновлення дитини, над якою, або над батьками якої встановлено опіку або піклування.На усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу (ст.222 СК). Стаття 254. Розгляд справи 1. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. 2. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. 3. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. 4. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи. 1. Розгляд справ даної категорії відповідно до ч.4, ст.234 ЦПК провадиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів. В розгляді справи обов’язково повинні брати участь заявники (кандидати в усиновителі) і заінтересовані особи (органи опіки і піклування або Центру по усиновленню дітей). Суд може викликати і допитати й інших осіб, наприклад, представників дитячої виховної установи, свідків і т.д. Пункт 9 Постанови Пленуму ВС України № 2 від 12.06.2009р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначає, що у справах про усиновлення не допускається участь у справі через представника. 2. Сімейний кодекс України гарантує таємницю усиновлення. Так, відповідно до ст.226 СК особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, в тому числі і від неї самої, факту її усиновлення. Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років на одержання інформації щодо свого усиновлення. Згідно ст. 227 СК усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини. Відповідно до ст. 228 СК особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом. Тому для забезпечення таємниці усиновлення розгляд даних справ провадиться в закритому судовому засіданні.2. Суд повинен перевірити в судовому засіданні наявність і законність підстав усиновлення. Суд, зокрема, має перевірити: чи може дана особа бути усиновителем; чи не порушені права осіб, які мають переважне право на усиновлення даної дитини; чи є підстави для усиновлення даної дитини (дані про батьків, наявність їх згоди, їх правове становище, їх участь у вихованні і утриманні дитини); чи додержаний порядок взяття на облік кандидатів в усиновителі, чи є необхідні документи. Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» положення ч.2 ст.219 СК у взаємозв’язку з положенням ч.4 ст.217 цього Кодексу слід розуміти так: для усиновлення дитини, батьками якої є неповнолітні особи, неповнолітні особи, потрібна згода їх самих, а також їхніх батьків не залежно від часу, протягом якого неповнолітні батьки не проживали з дитиною. Заява (заяви) про усиновлення двох або більше дітей підлягає розгляду судом в одному провадженні, навіть якщо ці діти не є між собою братами або сестрами. Якщо дитина, яка усиновлюється, має батьків, однією з умов для ухвалення рішення про її усиновлення є їхня вільна та безумовна згода. При цьому слід враховувати, що до набрання рішенням суду законної сили кожен з батьків вправі відкликати свою згоду з будь-яких підстав. Згода батька на усиновлення дитини, народженою матір’ю, яка не перебуває у шлюбі, не потрібна, якщо запис про батька дитину у Книзі реєстрації народжень здійснено за прізвищем матері, а його ім’я та по батькові записано за її вказівкою. Суд також може ухвалити рішення про усиновлення без згоди опікуна (піклувальника), закладу охорони здоров’я або навчального закладу за умови, що їхня відмова у наданні згоди на усиновлення дитини не відповідає її інтересам. Стаття 255. Рішення суду 1. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення. 2. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). 3. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками. 4. Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). 5. Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. 6. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду. 7. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями – також до уповноваженого органу виконавчої влади. 1. За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яке має відповідати як загальним вимогам, передбаченими в ЦПК, так і вимогам коментованої статті. Дана стаття вказує тільки на особливості резолютивної частини рішень в справах про усиновлення. Якщо суд задовольняє заяву про усиновлення, то в резолютивній частині рішення повинно бути зазначено про зміну за клопотанням заявників прізвища, імені і по батькові дитини (повнолітньої особи), яка усиновляється, дату і місце її народження, запис усиновителів її батьками, стягнення з них судових витрат. Пункт 9 Постанови Пленуму ВС України № 3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачає, що у випадку задоволення заяви про усиновлення в резолютивній частині рішення необхідно навести відомості про заявника (заявників, повністю зазначивши його прізвище, ім‘я, по батькові, день, місяць і рік народження, а також про його громадянство. Згідно ч.3 коментованої статті за клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками. При цьому слід мати на увазі, що зміни вносяться не до свідоцтва, а до актового запису про народження дитини. 2. Відповідно до статті 224 СК суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: 1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; 2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; 3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; 4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; 5) особу дитини та стан її здоров'я; 6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. При дотриманні всіх умов, встановлених СК, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину. Суд, постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення. 3. Згідно статті 225 СК усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. У випадку, якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про її усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи. ЦПК не передбачає обов’язку чи права суду за будь-яких обставин допускати негайне виконання рішення у справі про усиновлення. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення” № 1377 від 28.08.2003 р. суд, що постановив рішення про усиновлення дитини іноземцем, у десятиденний строк після набрання судовим рішенням чинності подає Центрові з усиновлення дітей засвідчену в установленому порядку копію рішення суду.

 

Глава 6

Поделиться:





Читайте также:

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні
Визнання апеляційної скарги другою стороною враховується апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.
Вимоги до заяви про перегляд судового рішення
Вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
Вирішення питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду
Вирішення проблем адаптації
Вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні
Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововияв- леними обставинами та її наслідки
Відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю






Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...