Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розгляд судом справ про встановлення фактів,

ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

1. Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

Смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

1. Глава 6 ЦПК, а також постанова Пленуму ВС України від 31.03.1995 р. № 5 (зі змінами, внесеними постановою від 25.05.1998р. № 15) “ Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” (далі – Постанова) розкриває зміст судової діяльності з розгляду справ даної категорії.

Факти, що мають юридичний характер – це факти, з якими закон пов‘язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.

В ст. 256 ЦПК наведений невичерпний перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені в судовому порядку.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право (п 1 Постанови).

Коментована норма передбачає встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав лише фізичних осіб, а не будь-яких суб‘єктів. Тому заяви про встановлення фактів, що стосуються прав юридичних осіб, суду не підвідомчі і можуть розглядатися в порядку позовного провадження.

2. Факт родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК) встановлюється в судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчинюють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

Разом з тим для розгляду в порядку окремого провадження не може бути прийнята заява про встановлення факту родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити в наступному своє право на жиле приміщення або на обмін жилого приміщення. У разі відмови у задоволенні вимог про визнання права на жилу площу або на обмін жилого приміщення заінтересована особа має право звернутися до суду з відповідним позовом (п. 7 Постанови).

3. На основі п. 2 ч. 1 коментованої статті встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд установить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Видана відповідним органом довідка про те, що за його даними особа не перебувала на утриманні померлого, не виключає можливості встановлення в судовому порядку факту перебування на утриманні (п. 8 Постанови).

При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що:

- за загальним правилом право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб в період проходження строкової військової служби — незалежно від тривалості страхового стажу (ст. 36 Закону “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування від 9.07.2003 р.).

- для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був неповнолітньою або непрацездатною особою, яка не була членом сім’ї спадкодавця, і перебувала на його утриманні не менше як п’ять років (ч. 2 ст. 1265 ЦК).

- для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення, чи перебував непрацездатний утриманець у родинних чи шлюбних відносинах із годувальником (ст. 1200, 1205, 1207 ЦК).

4. Віднісши до фактів, що мають юридичне значення і встановлюються в порядку окремого провадження, факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, законодавець не врахував з цього приводу позицію Пленуму ВС України, який у своїй Постанові зазначає, що при застосуванні п. 3 ст. 256 ЦПК, яким передбачено встановлення каліцтва на виробництві або у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, судам слід мати на увазі, що з дня введення в дію Закону „Про охорону праці” (з 24 листопада 1992р.) справи про встановлення таких фактів не розглядаються в порядку окремого провадження. Питання, пов’язані із встановленням факту каліцтва на виробництві, коли з приводу цього виникає спір, а також якщо при каліцтві у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків призначається пенсія особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Відповідно до Положення “ Про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.1993 р. № 623 факт каліцтва та іншого ушкодження здоров’я на виробництві підтверджується актом про нещасний випадок, а в разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу скласти останній акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта, питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 22 Закону “Про охорону праці” від 21.11.2002 р. у разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Отже, дана категорія справ підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

5. Відповідно до п.4 ст.256 ЦПК суди можуть встановлювати факти реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу та усиновлення. Такі факти підлягають встановленню в порядку окремого провадження, якщо в органах реєстрації актів цивільного стану не зберігся відповідний запис чи відмовлено у його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту цивільного стану.

Відповідно до Сімейного кодексу державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто і засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Факт розірвання шлюбу реєструється в державному органі реєстрації актів цивільного стану та засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

Усиновлення здійснюється на підставі рішення суду відповідно до Глави 5 цього Кодексу. Державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.

Питання про встановлення цих фактів виникає за умови втрати відповідного свідоцтва або запису в Книзі реєстрації актів цивільного стану.

Крім того ВС України з цього приводу зазначає, що:

- з заявами про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен з них. Якщо заяву подано лише одним з подружжя, другий з них притягається до участі у справі як заінтересована особа;

- відповідно до ч. 3 ст. 21 СК релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

- суддя не вправі відмовити у прийнятті заяви, а суд — закрити провадження у справі з тих підстав, що органами реєстрації актів цивільного стану відмовлено у відновленні запису про реєстрацію акту у зв’язку з відсутністю даного запису у книгах реєстрації відповідних записів, що збереглись. (п. 10 Постанови).

6. Відповідно до коментованої статті в порядку окремого провадження підлягають встановленню факти проживанню чоловіка та жінки без шлюбу однією сім’єю.

В ст. 3 СК зазначається, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Встановлення факту спільного проживання має значення для захисту матеріальних інтересів осіб, які спільно проживають, оскільки ст. 74 відповідного Кодексу передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

7. При розгляді справ про встановлення відповідно до п. 6 ст. 256 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті (у тому числі факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали), суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який ідеться в документі, відповідно до чинного законодавства. (п. 12 Постанови).

Так, згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, його підтвердження здійснюється районними (міськими) відділеннями (управління) соціального захисту населення, а в судовому порядку встановлюється лише факт належності особі документа про трудовий стаж, якщо ім’я, по батькові та прізвище в ньому не збігаються з тими, що зазначені в її паспорті або в свідоцтві про народження.

8. В порядку окремого провадження встановлюються також факти народження особи у певний час та смерті, у разі неможливості їх реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану. Проте необхідно мати на увазі, що встановлення факту смерті потрібно відрізняти від оголошення громадянина померлим.

9. За наявності відповідних умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Судова практика до таких фактів відносить:

- визнання батьківства щодо дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р.;

- батьківства;

- реєстрації батьківства;

- факти прийняття спадщини, встановлення місця відкриття спадщини;

- факти володіння будівлею на праві приватної власності.

Суд може встановлювати факти, якщо вони й за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах із громадянами інших держав (наприклад, для вирішення питання про наявність права на спадщину в особи, яка законодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом) (п. 1 Постанови).

10. Суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст.125, 130 СК.

Заяви про встановлення факту визнання батьківства щодо дитини, народженої до 1 жовтня 1968 року, розглядаються судом у випадках, коли померла особа визнавала себе батьком дитини до цієї дати.

Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч.1 ст. 135 запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі) і можуть бути подані матір’ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.

11. Заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчинює нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном. Відповідно до п.2 Постанови Пленуму ВС України № 7 від 30 травня 2008р. «Про судову практику у справах про спадкування» в порядку окремого провадження повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю,постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004р. тощо. Проте слід пам’ятати, що особа може звернутися в даних категоріях справ до суду в порядку окремого провадження лише у випадках, коли відсутній спір про право цивільне.

12. Суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і не має можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документа про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності. Заяви про встановлення факту володіння будинком на праві власності не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, якщо будівництво не було закінчено і будинок не був прийнятий в експлуатацію або його було збудовано самовільно чи зареєстровано за іншою особою (п. 17 Постанови).

13. За відсутності документів про націонал-соціалістичні переслідування факт перебування в місцях примусового тримання встановлюється органами соціального захисту населення на підставі свідчень одного чи більше свідків, які мають відповідні документи. Якщо зазначеними органами, що виконують доручення Українського Національного Фонду “Взаєморозуміння і примирення”, відмовлено в установленні цього факту, заява громадянина може бути розглянута судом за правилами цієї глави.

Крім того, відповідно до п. 4 ст. 7 Закону від 22.10.1993 р. “ Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у порядку, передбаченому цією главою, суд може розглядати заяви про встановлення фактів одержання громадянином ушкоджень здоров’я у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння в повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов’язаних із розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання. У тих випадках, коли йдеться не про ушкодження здоров’я, а про саму участь у роботах при розмінуванні, що необхідно для вирішення питання про належність заявника до учасників Великої Вітчизняної війни, заяви про встановлення таких фактів розглядають не суди, а відповідні комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни згідно із цим Законом, створені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 р. № 458.

14. Не підлягають розгляду судами в порядку, передбаченому цією главою, справи про встановлення фактів щодо яких передбачено спеціальний порядок.

Так, згідно із Законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” факти розкуркулювання, адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями місцевих рад з питань поновлення прав реабілітованих.

Після виключення постановою Кабінету Міністрів України від 0 8.06.1995 р. № 404 з п. 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 р. № 501), підпункту „г”, згідно з яким рішення суду про встановлення факту безпосередньої участі в певний період у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки було підставою для видачі посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС (цю норму не включено й до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 51), такі рішення вже не мають правового значення для вирішення питання про видачу зазначеного посвідчення. Тому відповідно до статей цієї глави ЦПК заяви про встановлення таких фактів не підлягають судовому розгляду. [2]

15. Відповідно до ч.4 ст. 277 ЦК якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

Судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не виключається і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження.

У разі доведеності обставин, на які посилається заявник, суд лише констатує факт, що поширена інформація є неправдивою, та спростовує її. При цьому тягар доказування недостовірності поширеної інформації покладається на заявника, який несе витрати, пов’язані з її спростуванням. Встановлення такого факту можливо лише у тому разі, коли особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.

Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження особа, яка поширила інформацію, щодо якої виник спір, стане відома, то відповідно до положень частини шостої статті 235 ЦПК суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. (п. 13 Постанови Пленуму ВС України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи).

16. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. З цього приводу законодавцем враховано позицію ВС України, який зазначив, що ці питання вирішуються органом, який видав документ.

17. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право (на стадії відкриття провадження), а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду.

⇐ Предыдущая 119 120 121 122 123124125 126 127 128 Следующая ⇒