52.Методика палеоекологічних досліджень

52. Методика палеоекологічних досліджень

1) седиментологічне вивчення відкладів, що вміщують рештки палео-організмів; 2) визначення систематичного складу палеонтологічних решток; 3) тафономічне вивчення, тобто аналіз збереженості решток палеоор-ганізмів і біостратономічні спостереження, а саме: визначення ступеня насиченості, характеру сортування, розміщення та орієнтування біотичних компонентів, виявлення їхньої приуроченості до певних літологічних типів порід, визначення автохтонних і алохтонних компонентів; 4) виділення екологічних груп організмів за способом життя і факто-рами середовища (температурою, солоністю, глибиною тощо); 5) виявлення прижиттєвого угруповання, яке існувало на конкретній ділянці палеобасейну, і здатне діагностувати фізико-географічні умови осадонакопичення; 6) з’ясування фаціальної приуроченості фауністичних чи флорис-тичних решток.

Палеоекологічні висновки є синтезом польових, камеральних і лабора-торних досліджень. Упродовж польового етапу досліджень виконують пов-ний комплекс седиментаційних і тафономічних спостережень, на камераль ному вивчають видовий склад решток палеоорганізмів, виділяють екологіч-ні типи та угруповання, провадять статистичний аналіз отриманих даних тощо. Лабораторний етап передбачає виконання спеціальних досліджень для виявлення параметрів зовнішнього середовища з застосуванням таких методів: • морфофункціонального (ґрунтується на уявленні про адаптивне значення більшості морфологічних елементів і дає змогу за морфо-логією таксона робити висновки про умови існування організму); • актуалістичного (використовує дані про спосіб життя сучасних організмів для з’ясування умов існування близьких за будовою видів геологічного минулого); • біогеохімічного, а саме: палеотермометрії (визначення палеотемпера-тур за співвідношенням певних ізотопів у складі черепашок молюс-ків); палеогалометрії (вимірювання солоності палеобасейнів за вмістом хімічних елементів у вапняних скелетах безхребетних) – дають змогу отримати кількісну оцінку деяких абіотичних факторів зовнішнього середовища.

53. Завдання палеонтологічних досліджень

У стратиграфії за допомогою палеоекологічного методу виконують: 1) детальну кореляцію розрізів за палеоекологічними і біостратономі-чними ознаками (палеоекологічні ознаки, а саме: прижиттєві кількісні спів-відношення видів, їхня приуроченість до певних частин шару, що відповідає місцю та часу їхнього життя, сліди життєдіяльності, прижиттєве орієнту-вання черепашок, та біостратономічні показники включають: посмертні кількісні співвідношення, збереженість, орієнтування органічних решток і характер їхніх скупчень – витримані в шарах на невеликі відстані (в десятки кілометрів), їх можна використовувати для пошарової кореляції, вони мають важливе значення для розробки детальних місцевих стратиграфічних схем); 2) виділення стратиграфічних одиниць і кореляцію розрізів за зміною екокомплексів у часі (приклад: виділення горизонтів зі збідненим комплек-сом фауни); 3) визначення синхронності утворення різнофаціальних відкладів; 4) уточнення стратиграфічних меж.

Той факт, що одновікові відклади можуть бути залежно від умов їхньо-го утворення відмінними як за літологічним складом, так і за палеонто-логічною характеристикою, на перший погляд, значно ускладнює застосу-вання біостратиграфічного методу. Екологічні особливості просторового розподілу організмів раніше тільки ускладнювали роботу стратиграфа. Внаслідок ігнорування фаціальної приуроченості біоти в разі страти-графічного розчленування та зіставлення досить часто допускали значні помилки. Нерідко за синхронні фауни і флори приймали різновікові, проте однофаціальні фауни й флори, і навпаки, різнофаціальним одновіковим відкладам, що не вміщували спільних видів, приписували різний геологіч-ний вік. Головні позитивні моменти використання палеоекологічного методу полягають у такому: він дає змогу створити детальні стратиграфічні схеми й обґрунтованіше виділяти стратони та корелювати різнофаціальні товщі різних палеогеографічних областей; підвищує достеменність біо-стратиграфічного методу і розкриває нові напрями застосування палеонто-логії в стратиграфії; посилює аналітичний елемент у стратиграфії.

54. Палеомагнітний метод.

У геологічній історії Землі періодично відбуваються зміни геомагнітного поля. Для стратиграфії особливо цікаві зміни полярності - інверсії геомагнітного поля - глобальне явище, що виявляється одночасно на всій планеті. Магнітне поле минулого зафіксоване у векторах залишкової намагніченості гірських порід. Упродовж геологічної історії були численні інверсії геомагнітного поля, які призвели до того, що розрізи осадових і вулканогенних товщ виявилися розділеними на численні зони прямої (N-зони) і зворотної (R-зони) намагніченості. Такі інверсії в часі можна реконструювати за допомогою вивчення залишкової намагніченості порід piзного віку. Оскільки інверсії одночасно впливали на осади по всій Землі, то шаруваті породи можна розчленовувати на комплекси відкладів, що утворилися між двома інверсіями і відрізняються один від одного прямою чи зворотною первинною намагніченістю порід. Є точна стратиграфічна і хронологічна кореляція прямо і зворотно намагнічених утворень у всьому світі, це дає змогу створити шкали геологічних інверсій або магніто-стратиграфічш i магнітохронологічні шкали. Магнітохронологічних шкалах полярності можна виділити одинищ різного рангу. Головні одиниці магнітостратиграфічної шкали: мегазона, гіперзона, суперзона, ортозона і субзона. Їх головні магнітохронологічні аналоги: мегахрон, гіперхрон, суперхрон, ортохрон, субхрон. Мегазони за обсягом приблизно відповідають ератемам загальної стратиграфічної шкали, гіперзони - системам, суперзони - відділам, ортозони - ярусам. Опорні регіональні палеомагнітні шкали створені майже для Bcix інтервалів фанерозою, вони є в основі шкали геомагнітної полярності фанерозою. Магнітостратиграфічні дослідження виконують за такими напрямами: •розчленування товщ за палеомагнітними характеристиками; •палеомагнітна кореляція регіональних і місцевих стратиграфічних схем та їхнє співвідношення з ЗСШ; •створення єдиної магнітостратиграфічної шкали.

Магнітостратиграфічний метод найуспішніше застосовують для вивчення стратиграфії четвертинних і пліоценових відкладів, обґрунтування геохронологічної шкали, вивчення стратиграфічних товщ, визначення віку вулканогенних утворень і руд, детальної кореляції розрізів. Найсприятливішими об'єктами палеомагнітних досліджень є червоно-колірні осадові породи, ефузиви, деякі сіроколірні породи і боксити. Основа магнітостратиграфічних регіональних досліджень - це побудова опорного палеомагнітного розрізу.