 |
46.Розчленування відкладів біостратиграфічним методом
|
|
|
|
46. Розчленування відкладів біостратиграфічним методом
Розподіл фосилій у вертикальному розрізі нерівномірний, хвилясто-переривчастий, коли ділянки збагачені тими чи іншими таксонами чергуються з інтервалами, де органічні рештки є в незначній кількості або їх взагалі нема. Викопні організми по-різному поширені у розрізі і мають різне стратиграфічне значення. За характером розподілу у розрізі таксони поділять на три групи:
• фонові, або транзитні, з широким стратиграфічним діапазоном – не мають важливого значення, їх можна використовувати лише для загальної характеристики стратиграфічних підрозділів;
• керівні – форми з вузьким стратиграфічним і широким латеральним поширенням, розподіл їх обмежений конкретним стратиграфічним підрозділом; вони є особливо важливими для стратиграфічних досліджень – серед них вибирають зональні роди чи види;
• характерні форми з досить значним поширенням у межах двох-трьох суміжних стратонів, однак з більшою частотою знаходження в межах конкретного підрозділу; серед них виділяють форми, що з’являються в межах конкретного стратону й переходять у ті, які залягають вище, і форми, що з’являються стратонах, які лежать нижче, і зникають у межах конкретного підрозділу.
У практиці біостратиграфічних досліджень застосовують усі три групи таксонів.
Розчленування відкладів біостратиграфічним методом виконують за принципом виділення в розрізах спеціальних біостратиграфічних підроз-ділів – різноманітних біостратиграфічних зон, при визначенні яких врахову-ють як діапазони поширення окремих таксонів, так і неповторні за складом асоціації різних груп таксонів. Межі між зонами визначають за рівнями зміни окремих характерних чи керівних таксонів, а також і всього зонального комплексу фауни або флори. Називають зони за видовими назвами одного або двох (залежно від виду зони) найхарактерніших видів.
|
|
|
Детальність розчленування залежить від потреб геологічної практики і визначається швидкістю еволюційних змін групи, обраної для біостратиграфічного розчленування. Потужності біостратиграфічних підрозділів змінюються на платформах у межах декількох десятків метрів, у геосинкліналях – до перших сотень метрів.
47. Виділення біостратиграфічних зон.
Практично зони виділяють так.
1. Визначають місцезнаходження у розрізі конкретних палеофауністи-чних чи палеофлористичних груп.
2. Виконують таксономічне визначення родів і видів.
3. Визначають групи таксонів за характером розподілу у розрізі, головну увагу звертаючи на пошук керівних і характерних таксонів.
4. Виявляють неповторні сполучення (комплекси) різних груп таксонів і рівні, на яких змінюється їхній склад.
5. Простежують латеральне поширення комплексів фосилій у межах геологічного регіону або його частини; визначають регіонально витримані інтервали з подібним складом органічних решток та рівні їхньої зміни і таким способом виділяють біостратиграфічні зони та їхні послідовності.
Вертикальний ряд біостратиграфічних зон утворює біостратиграфічні шкали різного рівня – місцеві, регіональні, глобальні
48. Визначення відносного віку та кореляція осадочних товщ
Кореляція і визначення відносного віку стратиграфічних підрозділів виконують за подібністю комплексів органічних решток двома головними методами біостратиграфічного аналізу, а саме: методом керівних форм і методом комплексів. Метод керівних форм виник першим і ґрунтується на уявлені про те, що керівні форми фаціально незалежні, займають одне і те ж стратиграфічне положення у різних розрізах, одночасно з’являються і зникають на значних територіях, мають значне латеральне поширення. Проте згідно з сучасними уявленнями форми-космополіти чи еврибіотні (здатні існувати в різних умовах) види, незалежні від фаціальних умов, становлять незначний процент. Таксон, який є керівним у конкретному районі, часто втрачає своє значення за його межами чи взагалі зникає з розрізів. Тому наразі багато спеціалістів віддають перевагу методиці, що ґрунтується на аналізі всього фауністичного чи флористичного комплексу. В цьому разі враховують не лише таксономічний склад, а й кількісні співвідношення між окремими таксонами. Під час дослідження комплексу з’ясовують характер реагування кожного виду на конкретні зовнішні зміни, загальний висновок коректують щодо кожної групи, і це дає змогу достеменно зафіксувати на певному рівні межу між етапами розвитку району, який вивчають, і уявити собі масштаб подій та ранг межі. Найважливіше значення для визначення біостратиграфічних меж мають границі масової появи чи масового зникнення певних груп таксонів. Ці межі, переважно, фіксують не лише за зміною фауністичних чи флористичних комплексів, вони відображають також інші значні геологічні події: зміну тектонічного чи седиментаційного режиму, клімату.
|
|
|
З огляду на неоднакові темпи еволюції різні групи фауни і флори мають різне значення для біостратиграфії. Одні групи швидко еволюціонували і розселювалися на значних територіях. Інші еволюціонували повільно, займали обмежені локальні ділянки. Перші з цих груп називаються ортостратиграфічними (або архістратиграфічними) -найважливіш. За ними створюють регіональні і глобальні зональні схеми біостратиграфічного розчленування, які використовують для широких міжконтинентальних кореляцій. Групи, що повільно еволюціонували найчастіше не мають стратиграфічного значення і їх можна використовувати для вирішення біостратиграфічних завдань лише в комплексі з іншими таксонами. Для кожного періоду визначені переважно одна чи дві архістратиграфічні групи, на яких ґрунтується детальне біостратиграфічне розчленування відкладів. Інші групи викопних решток відіграють допоміжну роль.
|
|
|
Наприклад, форамініфери використовують для детального розчленування карбону, пермі, мезозою і кайнозою. Археоціати є однією із найважливіших груп для розчленування кембрію. Головоногі молюски – важлива групоа фауни, на якій ґрунтується біостратиграфічне розчлену-вання всіх систем мезозою. Гоніатити, незважаючи на те, що трапляються зрідка, важливі для стратиграфії девону, карбону, пермі. За ними визначають характеристики більшості ярусів цих систем. Для морських відкладів мезозою головною групою фауни з метою детального розчлену-вання і межрегіональних кореляцій є амоніти. Трилобіти – важлива ортостратиграфічна група для кембрійських відкладів, а граптоліти – архі-стратиграфічна група для ордовику, силуру, нижнього девону. Конодонти сьогодні – найпопулярніша група. Вони трапляються в усіх типах морських осадів. За ними розроблені схеми зонального розчленування всіх систем палеозою і тріасу.
Рештки рослин мають універсальне значення для стратиграфії фанерозойських відкладів. Серед палеоботанічних методів широко застосовують палінологічний аналіз, що ґрунтується на вивченні спор і пилку давніх рослин. Спори і пилок масово продукували рослини, а вітер і вода розносили їх на значні відстані, тому вони і захоронені в різнофаціальних умовах. З огляду на це їх широко використовують для зіставлення різно-фаціальних товщ, стратифікації континентальних осадових відкладів і зонального біостратиграфічного розчленування відкладів від девону до четвертинних утворень.
Нанопланктон (різноманітні водорості) дає змогу впевнено виконувати розчленування і глобальну кореляцію морських відкладів, його широко використовують для стратифікації мезозою і кайнозою.
Характер біостратиграфічних досліджень залежить від етапу стратиграфічних робіт.
Під час опрацювання місцевих розрізів визначають їхню палеонтологічну характеристику, особливості розподілу органічних решток, виділяють спектри та комплекси характерних органічних решток. У разі зіставлення місцевих розрізів на регіональному етапі досліджень простежують поширення комплексів у межах геологічного регіону чи його частини, підтверджують регіональність їхнього поширення. Показники подібних за складом комплексів уніфікують, за ними виділяють регіональні (регіо-яруси), і спеціалізовані біостратиграфічні підрозділи – різноманітні біостратиграфічні зони.
|
|
|
