Економічне самовизначення молоді.

Назвемо основні показники, які характеризують економічну актив­ність молоді протягом 1999—2000 pp. Понад 5,4 млн українських гро­мадян віком 15—28 років (або 53,1% від загальної кількості молоді) належали до робочої сили; з них 80% працювали, а 20% — шукали роботу, тобто були безробітними. Решта молоді (4,8 млн осіб, або близько 47% від усієї її кількості) становила частку економічно неактивного населення, а саме: здобувала освіту, була зайнята лише в домашньому господарстві, не працювала через інвалідність або з інших причин.

Серед нових тенденцій щодо характеру й умов зайнятості молоді дослідники Українського інституту соціальних проблем називають такі:

• випереджаючими темпами зростає використання праці молодих людей у сфері торгівлі та послуг, у сільському господарстві;

• зменшується зайнятість молоді у сферах інформаційно-обчислювального обслуговування, науки, охорони здоров'я, фізичної культури та соціального забезпечення;

• поступово зростає значення приватного сектору економіки: кожна четверта молода людина нині працює на приватних підприємствах;

• за статус самозайнятості абсолютна більшість молоді (92%) працює знайомі лише 7% ведуть підприємницьку діяльність, здебільшого наумовах самозайнятості;

• зберігаються тенденції щодо збільшення обсягів зовнішньої трудової міграції, коли молоді люди в пошуках праці змушені виїжджати закордон. Проте лише незначна частка молоді (менше 10% тих, хтоперебуває у трудових поїздках за кордон) працює там легально.

Економічні орієнтації сучасної молоді є доволі суперечливими. Більшість молодих людей висловлюються за перехід до ринку, побудову демократичного суспільства, підтримує інститути приватної власності та підприємництва, вимагає реформ. Водночас серед молоді досить поширеними є патерналістські сподівання на допомогу з боку держави, доброчинних фондів, заможних родичів, батьків, зрештою на диво (як-от виграш у лотереї).

У цих умовах актуальність формування конструктивної молодіжної політики, передусім щодо підготовки молоді до майбутньої трудової діяльності та підтримки її економічної активності, не зменшилась, а навіть посилилася.

До числа молодіжних проблем, крім названих вище, належать також забезпечення духовного і фізичного розвитку, зміцнення молодої сім'ї та інші, причому всі вони пов'язані з погіршенням становища молоді у цих сферах порівняно з минулим. Розв'язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою.

Для західної соціології молодіжні проблеми набувають дещо іншої пріоритетності та змісту. Центральною з них вважається напруженість між молоддю та суспільством, яке робить можливим конфлікт між індивідуальностями та існуючим соціальним устроєм. В основі цієї напруженості лежить амбівалентність (тобто двоїстість, суперечливість почуттів та емоцій) молоді, яка здатна призвести і до політичної актив­ності, і до інтенсивної само-трансформації особистості, і до пошуку роз­ради у світі наркотиків або релігії. Тому одним із завдань молодіжної політики у розвинутих країнах є створення таких умов для молоді, коли б ця амбівалентність якомога лагідніше спрямовувалась у про-соціальному напрямку через надання найрізноманітніших можливостей для соціально корисної діяльності молоді.

Ще однією характеристикою віку молодості в цих країнах є величезна цінність змін, трансформації. Тому конфлікт поколінь, який досить поширений у західних країнах, набуває вигляду протесту молодих проти зупинки в русі та динамічному розвитку їхніх батьків, що, набувши певного соціального статусу і становища в суспільстві, заспокоюються і зупиняються на досягнутому.

Таким чином, соціологія молоді - одна з важливих спеціально соціологічних галузей знання, яка переживає в нашій країні своє становлення. Від рівня розробки цієї теорії, вдосконалення її інструментарію і методик дослідження залежатиме своєчасність і ефективність вирішення нагальних молодіжних проблем в умовах нової соціальної реальності.