Загальна характеристика доби Відродження.

Ренесанс був перехідною епохою від середньовічної культури до культури Нового часу. Термін «ренесанс» у точному розумінні слова стосується лише Італії XV— XVI ст. Відроджувачами почали називати себе саме італійці епохи Ренесансу, які надзвичайно високо оцінювали досягнення античної культури.
Нова епоха усвідомлювала себе як відродження античного стилю мислення і чуттєвості. Звідси бере початок і власне назва «Ренесанс», або «Відродження».

Соціальною базою Відродження було піднесення італійських вільних міст-комун, які завдяки розвою ремісничого виробництва та зручному географічному розташуванню активно включалися у торгівлю між Європою і Сходом.Народжується нове розуміння світу, зв'язків природи, суспільства і людини. Відбувається становлення нового типу особи — розкріпаченої індивідуальності, якій властиві почуття свободи, самоцінності й багатства внутрішнього світу.

Істотною характеристикою Ренесансу є відродження античного мислення і науки. Звичайно, цією характеристикою Ренесанс не вичерпується. На відміну від середньовічної культури Ренесанс є світською культурою і таким світоглядом, який базувався на земних уподобаннях людини.

Доба Ренесансу характеризується піднесенням гуманістичних ідей. Ренесансний гуманізм висуває новий ідеал людини — самоусвідомлюючої творчої особи, покликаної пізнати і перетворити світ, відкрити себе і перетворити себе. Характерно, що в епоху Відродження майже зникає відмінність між наукою (як пізнанням буття), практично-технічною діяльністю (яку називали «мистецтвом») та художньою фантазією. Інженер і митець тепер не тільки «умілець», «технік» (як в античності або в Середні віки), але й Майстер, Творець.
Гуманізм Ренесансу — це така типова свідомість, для якої характерні вільнодумство та світський індивідуалізм.

Велику роль в утвердженні гуманістичних ідей відіграла Платонівська Академія у Флоренції, що існувала приблизно з 1459 до 1521 рр.

Унікальність культурних здобутків Ренесансу полягає також у тому, що всі сфери суспільного життя вимірювалися естетичною міркою — стосувалося це політики, придворного життя, побуту, повсякденного спілкування тощо. Ренесансний гуманізм відзначає тісний зв'язок з мистецтвом. Основним об'єктом зображення в мистецтві стає людина, в якій гуманісти вбачали найвищу цінність і мету буття.

Загалом гуманістичне за змістом вчення прогресивних діячів Відродження відігравало провідну роль, становило значну опозицію феодалізму, утверджувало принципи демократії.

17. Періодизація італійської літератури доби Відродження.

1) Передренесанс(13-14 ст.) – активно працює Данте. Це доба звільнення селян від кріпосної залежності, послаблення могутності феодалів, поява антифеодальних програм і конституцій на зразок «Встановлення справедливості» у Флоренції.

2) Раннє Відродження (14 ст.) У цей період з´являються перші мануфактури. Це століття великого поета Франческо Петрарки, для якого найважливішим була «реальна, земна, внутрішньо вільна людина». У цю добу звичайна людина — купець, прядильник — стає героєм новел Джованні Бокаччо і Франко Саккеті — нової життєстверджувальної літератури.

3) Зріле відродження. (15 ст.) - час розквіту образотворчого мистецтва Відродження. У політичній еволюції Італії з кін. XIV ст. починається новий період: придушення народних повстань, встановлення олігархії, і, нарешті, встановлення тиранії.ідеал народності поступається загальнолюдському ідеалові «всебічно й гармонійно розвиненої особистості».

4) Пізнє Відродження (16 ст.) це доба небаченого розквіту мистецтва й філософії, доба Леонардо да Вінчі й Нікколо Макіявеллі. У літературі й образотворчому мистецтві виникає новий стиль — маньєризм. Індивідуалізм витісняється суб´єктивізмом, ідеалізація людини — спіритуалізацією або підкресленим інтересом до окремої, характерної риси.