Діяльність «Плеяди». Трактат дю Белле «Захист і звеличення французької мови».

Ліонська школа дала певний поштовх до інтенсивного розвитку гуманістичної поезії в другій половині XVI ст. Найвищим її досягненням була творчість поетів паризької літературної групи «Плеяда» Жоашена дю Белле, Жана Дора, Жана Антуана де Баїфа, Етьена Жоделя, Понтюса де Тіара, Ремі Белло і особливо її глави - П'єра де Ронсара. Утворилася ця група у 1547 р. під назвою «Бригада». Спочатку вона складалася з чотирьох членів: Ронсара, де Баїфа, дю Белле - учнів колежа і їхнього учителя і керівника колежа, філолога-еллініста Жана Дора. Згодом, на початку 50-х років, розширився склад «Бригади» - до семи чоловік - і відповідно змінилась назва - тепер група іменувалась «Плеяда». Всіх її учасників об'єднували дружба, єдність переконань і мети.

Дю Белле опублікував трактат «Захист і звеличення французької мови», в якому, по суті, сформулював теоретичні принципи групи. Цей трактат і вважається програмним маніфестом «Плеяди». Основне в «Захисті» - заклик до створення нової національної гуманістичної поезії, яка б грунтувалася на засвоєнні античності. Написаний трактат емоційно, пристрасно.проти латинськомовної поезії і відстоює права французької мови.Багато уваги приділяється з «Захисті» обгрунтуванню принципу наслідування античності.Для оновлення поезії, на думку дю Белле, слід зректися національних традицій середньовічної поезії та її жанрів - рондо, балади, віреле, канцони - і сприйняти поетичні жанри і форми античних віршів - епіграми, за прикладом Марціала, елегії, за прикладом Овідія, оди, ще невідомі французькій Музі, еклоги, епопею, а також італійський сонет.

Значне місце в «Захисті» займають міркування про образ поета і його призначення. Вони основані на розумінні поезії як плоду, з одного боку, свідомої праці і виробленої майстерності і, з другого - як натхнення. За дю Белле, поет має бути великим трудівником, відзначатися «вченістю», багатством знань, здатністю до захоплення й натхнення. Праця поета розцінюється як високоблагородна, суспільно значима діяльність, позбавлена дріб'язковості й корисливості, спрямована до величезної мети духовного збагачення людини.Містяться в трактаті дю Белле й критичні випади проти придвірного середовища, проти Сорбонни, яка чинить перешкоди поширенню знань, розвитку наук і мистецтв.

28. Творчість П’єра Ронсара.

П'єр де Ронсар (1524 - 1585) Став членом Плеяди -«Захист і звеличення французької мови» було написано під його впливом. Перші публікації окремих поезій Ронсара з'явилися у 1547 р. У 1550 р. вийшла у світ перша збірка «Чотири книги од», а в 1552 р.- нова збірка «Любовні вірші до Кассандри». Ними відкрився найбільш значний і плідний період творчості Ронсара, який продовжувався до 1560 р. Ці поезії написані цілком у дусі принципів «Захисту».

Перша збірка об'єднує великі оди, написані за взірцем Піндарових творів, і оди, створені в «гораціанському» стилі.Гораціанські оди - це переважно невеликі вірші, різноманітні за своєю тематикою. В них значне місце займають роздуми про життя і смерть, про красу і невмирущість природи й поезії, теми дружби і кохання. Виразною є морально-дидактична тональність цих од.Під сильним впливом книжної традиції, особливо лірики Петрарки, написана й друга збірка - «Любовні вірші до Кассандри». Під ім'ям Кассандри поет оспівує жінку, з якою замолоду зустрівся в Блуа і закохався в неї. Йде утвердження любовного сонета у фр. Літературі.

З 1553 р. характер творів Ронсара помітно змінюється. Поет відступає від деяких теоретичних принципів «Захисту» і починає звертатися до національних поетичних традицій. У його поезіях посилюється і Поглиблюється ліричне начало, проявляється більша самостійність і в змісті, і в формахВ такому ж дусі створена ціла низка нових збірок поета: «Любовні вірші» (поширене видання), «Суміш», «Продовження книги любові», «Нове продовження книги любові», дві книги «Гімнів» та ін. Найвидатнішими з них визнають «Продовження книги любові» і «Нове продовження книги любові». Переважна більшість віршів цих збірок - сонети, присвячені Марії; вони і становлять цикл «Любов до Марії». Прототип героїні - сільська дівчина Марія Дюпон, яку любив Ронсар. Це була щаслива, взаємна любов. У своїх віршах поет відійшов від надмірної ідеалізації, обожнення образу коханої. Марія - земна, реальна жінка, проста й весела, усім своїм образом невіддільна від природи, серед якої зросла. Любовні почуття поета теплі, радісні.

Другий період творчості Ронсара (1560-1572) припадає вже на добу релігійних воєн. У цей час Ронсар наблизився до королівського двору і став двірським поетом. Тепер у своїх творах він часто звертається до політичних питань.

Ронсар розпочав працю над епічною поемою «Франсіада» за зразком творів Гомера і Вергілія.' Вона була задумана як велика національна епопея, в 24 піснях. За її основу взята відома легенда про сина Ректора Франка, який нібито урятувався після загибелі Трої, оселився у Франції і поклав початок історії французьких королів.

Поема виходила штучною і сухою, не набувала ні за сюжетом, ні за формою народного характеру, усім своїм духом була чужорідна атмосфері французької дійсності доби релігійних воєн. Ронсар написав усього чотири пісні. Вони вийшли в світ через три тижні після Варфоломіївської ночі, не викликавши інтересу. Сам Ронсар, безмірно вражений страшними подіями, залишився байдужим по публікації і більше не повернувся до праці над поемою.

В останній, третій, період творчості, який розпочався після 1572 p., Ронсар писав небагато. Найзначніший доробок цього часу - цикл любовних сонетів «До Єлени». Створені вони на основі любовного захоплення, пережитого уже немолодим поетом, Єленою де Сюржер. Для цих поезій характерний елегійний тон.

Поет уславився головно своєю лірикою на приватні теми та любовними сонетами, досягнувши в них вершин майстерності. Він вніс у французьку поезію реалістичний зміст, збагатив її новими формами, різноманітністю ритмів і мелодійністю, утвердив панування літературної французької мови.