Правосуб'єктність міжнародних організацій

Не всі міжнародні організації є суб'єктами міжнарод­ного права. До таких відносять тільки ММУО, створю­вані первинними суб'єктами міжнародного права.

ММУО — стабільна форма міжнародних відносин між її членами — суверенними державами, що має узгодже­ні учасниками цілі, компетенцію діяльності і свої орга­ни, а також специфічні інституції (статут, процедуру, членство, порядок роботи і прийняття рішень і т.д.). Значення міжнародних організацій цієї категорії ви­значається насамперед офіційною участю в них держав і урядів, а також важливістю задач, що покликані вирі­шувати ММУО.

МНУО, загальне число яких перевищило 4 тисячі (у їхнє число входять, наприклад, Всесвітня федерація профспілок, Всесвітня федерація споріднених і об'єдна­них міст, Міжнародний союз місцевих влад, Amnesty International та ін.), засновуються, як правило, юридич­ними і фізичними особами (групами осіб) і є організаці­ями міжнародної громадськості, суспільними об'єднан­нями «з іноземним елементом». Статути таких органі­зацій не є міжнародними договорами. Але вони мають спеціальну правосуб'єктність у силу того, що їм даєть­ся консультативний міжнародно-правовий статус при міжнародних міжурядових організаціях. Так, наприклад, Міжпарламентський союз має статус першої категорії в Економічній і Соціальній Раді ООН (ЕКОСОР).

Початок такому порядку було покладено в резолюції 1296 «Заходи щодо консультацій із неурядовим органі­заціями», прийнятій в 1968 році на 44-й сесії ЕКОСОР. Прийняттю резолюції сприяло положення, закріплене в статті 71 Статуту ООН, відповідно до котрого «ЕКОСОР уповноважений проводити належні заходи для консультації з неурядовими організаціями, зацікавле­ними в питаннях, що входять у його компетенцію. Такі заходи можуть бути встановлені з міжнародними організаціями, а у випадку потреби — із національни­ми організаціями після консультації з зацікавленими членами організації».

Проте, незважаючи на такі можливості, МНУО не вправі створювати норми міжнародного права і, отже, не можуть мати всі елементи міжнародної правосуб'єкт-ності, що ніколи не буде виявлятися в повному обсязі і

ніколи не буде рівною з правосуб'єктністю не тільки держав, але й інших загальновизнаних суб'єктів між­народного права.

Розрізняють міжнародні організації універсального характеру (наприклад, ООН), регіональні (наприклад, Рада Європи, Європейський Союз) і субрегіональні (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва).

З основних напрямків діяльності можна виділити політичні, економічні, соціальні, військові, гуманітарні, наукові, спортивні, туристичні й інші міжнародні орга­нізації.

Міжнародні міжурядові організації належать до ка­тегорії вторинних суб'єктів міжнародного права. Вони створюються державами, що є не тільки їхніми фунда­торами, але згодом стають членами цих організацій.

Особливостями ММУО є те, що вони завжди створю­ються на основі міжурядової угоди. У той час як МНУО створюються з ініціативи міжнародної громадськості. Крім того, ММУО на відміну від держав не мають суве­ренітету і своєї території. Міжнародна правосуб'єкт­ність ММУО обмежується їхнім статутом, тобто тими правами й обов'язками, що даються їм державами-фу-ндаторами і фіксуються в установчих документах. Та­ким чином, правосуб'єктність ММУО носить функціо­нальний характер, тобто вона обмежена їхніми статут­ними цілями і задачами. Спеціальна правоздатність ММУО полягає також і в тому, що вони не можуть ви­ступати стороною в суперечці, аналізованій Міжнарод­ним Судом ООН (такою стороною може бути тільки держава).

У відношенні установчих документів ММУО діє Ві­денська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року. Статут ММУО визначає цілі її створення, передбачає наявність певної організаційної структури (системи органів), установлює компетенцію статутних органів і посадових осіб організації, організаційно-пра­вові форми її діяльності. Наявність постійних органів ММУО забезпечує автономність її волі, що виявляється

у виступі ММУО на міжнародній арені від власного імені, а не від імені держав, що створили й беруть участь у її діяльності. Це дає можливість підтверджувати, що ММУО володіє своєю власною волею, відмінною від волі держав-учасниць.

Міжнародну організацію, крім зазначених ознак, від­різняє: постійний або регулярний характер її діяльно­сті; використання в якості основного методу діяльності багатосторонніх переговорів і обговорення проблем; прий­няття рішень по спеціальній процедурі шляхом голо­сування або консенсусом, а також вид цих рішень, що дуже часто носять рекомендаційний характер.

Україна приймає активну участь у діяльності між­народних організацій, перебуваючи учасником понад 130 ММУО.

Основними правами ММУО є наступні:

право брати участь у створенні міжнародно-право­вих норм;

право органів організації користуватися певними влад­ними повноваженнями, у тому числі право на прийнят­тя рішень, обов'язкових для виконання;

право користуватися привілеями й імунітетами, на­даними як організації, так і її співробітникам;

право розглядати спори між учасниками, а в деяких випадках і з державами, що не беруть участь у даній організації.