Види міжнародних договорів

Поняття «договір» у Віденських конвенціях вжива­ється як родове поняття, що охоплює усі види міжнарод­них договорів.

Міжнародні договори класифікуються на різних під­ставах:

/. За кількістю учасників:

1) односторонній міжнародний юридичний акт. Його виділення в якості самостійного виду міжна­родного договору деякі автори пояснюють наявніс­тю процесу одностороннього волевиявлення суб'єк­та міжнародного права, що, правда, викликає юридичні наслідки тільки для цього суб'єкта. До таких одно­сторонніх юридичних актів належать:

— Нотифікація — повідомлення в установленій формі факту, із якого можуть випливати юридичні наслідки (вони з'являються в тому випадку, якщо держава, котра нотифікує, бере на себе одностороннє зобов'язання, наприклад відшкодувати збиток, виве­сти війська);

 

— Визнання — може мати форму як нотифікації,
так і будь-яку іншу. Тут важливий сам факт закрі­
плення державної волі, що перетворює фактичне ста­
новище в юридичне (наприклад, визнання de jure);

— Протест — є дією зворотною визнанню. Його
сутність складається в невизнанні законності чого-
небудь (наприклад, невизнанні окупації одною дер­
жавою частини території іншої держави). Протест
повинен завжди походити від компетентного органу
протестуючої держави, як правило, її спеціалізова­
ного органу зовнішніх зносин (міністерства закор­
донних справ);

— Відмова — це акт, що викликає наслідки тіль­
ки з волі того, хто відмовляється. У міжнародній
практиці склався звичай, відповідно до якого можна
відмовитися від прав, але не можна відмовитися від
обов'язків. Але неможливо відмовитися і від усіх
прав. Наприклад, не можна позбавити себе прав, не­
обхідних для виконання юридичного зобов'язання
перед партнерами за згодою. Але можна відмовити­
ся від прав і обов'язків при оголошенні знов утворе­
ною державою відсутності правонаступництва (tabula
rasa) від держави-правопопередниці. Правда, тут не
можна відмовитися від зобов'язань, що випливають
із укладених правопопередником міжнародних до­
говорів (так зване «правонаступництво придбаних
прав»). Для відмови потрібно явне і певним чином
виражене зовні волевиявлення держави — тут без­
діяльність є недостатньою.

 

2) двосторонні договори, у яких беруть участь два
суб'єкти. Проте в такому договорі можливі і варіа­
ції: з одного боку, участь однієї держави, а з іншого
боку — декількох;

3) багатосторонні договори, у яких беруть участь
три і більше суб'єкти;

Слід виділити так звані загальні багатосторонні договори, що укладаються між декількома держава­ми, але з питань, що становлять інтерес для більшос­ті держав-членів світового співтовариства. На Віден-

 

 

ській конференції 1968-1969 років делегація УРСР внесла проект визначення загального багатосторон­нього договору як такого, що пов'язаний із питання­ми, котрі представляють загальний інтерес для між­народної спільності держав. Крім того, нею було за­пропоновано сформулювати ще одне доповнення щодо таких договорів: «Всі держави мають право на участь у загальних багатосторонніх договорах у відповідно­сті із принципом суверенної рівності». Прикладом такого договору є Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, у космічному просторі і під водою 1963 року, що спочатку був укладений між СРСР, США і Великобританією. З огляду на особли­вий характер об'єкта правового регулювання цього договору, до нього згодом висловили бажання при­єднатися й інші держави. Але договір наділив поча­ткових учасників особливими правами: договір на­бирає сили за умови його ратифікації всіма початко­вими учасниками (ст. 3); їхня згода необхідна і для прийняття поправок (ст. 2). Отже, без участі будь-якої з початкових держав-учасниць, договір утратив би своє значення. II. За сферою і силою дії:

1) універсальні договори — у них беруть участь
практично всі держави-члени світового співтоварис­
тва (наприклад, Статут ООН);

2) регіональні договори — у них беруть участь дер­
жави певного географічного регіону, на який поши­
рюється дія цього договору (наприклад, учасниками
Європейської конвенції про громадянство 1997 року
є європейські держави-члени Ради Європи);

3) субрегіональні договори — у них беруть участь
держави всередині певного географічного регіону (на­
приклад, договори про створення Єврорегіонів);
LZ7. За ступенем відкритості:

1) відкриті договори — у них бере участь і до них управі приєднатися будь-яка заінтересована держа­ва. Такі договори, як підкреслюється у Віденській

декларації про універсальність 1969 року, «повинні бути відкриті для загальної участі»;

2) закриті договори — у них коло учасників за­здалегідь визначене.

IV. У залежності від суб'єкта, що укладає договір:

— міждержавні договори (укладаються від імені
держави);

— міжурядові договори (укладаються від імені

уряду);

— міжвідомчі договори (від імені органів виконав­
чої влади держави — його міністерств і відомств).

V. У залежності від форми договору:

договір у писемній формі — більшість міжнарод­них договорів у даний час укладається в такій формі;

договір в усній формі — так звана «джентльменсь­ка угода», зустрічається досить рідко. її прикладом може служити джентльменська угода про правила про­цедури III Конференції ООН з морського права, за­тверджена Генеральною Асамблеєю ООН 16 листопада 1973 року.

VI. У залежності від об'єкта міжнародно-правового
регулювання:

— договори політичні;

— угоди з правових питань;

— угоди з прикордонних питань;

— угоди з економічних питань;

— угоди з питань транспорту і зв'язку;

— угоди з питань охорони здоров'я;

— угоди з питань війни.

Слід зазначити, що така об'єктна класифікація, яка на практиці не має юридичного значення, застосовува­лася ще МЗС СРСР у діючих Збірниках, що публікува­лися ним, котрі укладаються СРСР з іноземними дер­жавами.

У міжнародному праві існують вимоги, які пред'яв­ляються до міжнародних договорів, що укладаються:

1) наявність правоздатного суб'єкта;

2) наявність відповідного об'єкта угоди;

3) наявність вільного волевиявлення сторін. На­
приклад, до 1917 року в міжнародному праві існу­
вав принцип: «хоча я укладаю міжнародний договір
під тиском, але я його бажаю», тобто переможена аг­
ресором сторона одержувала нав'язаний договір, який
потрібно було підписувати і виконувати. В даний час
такий примус може послужити підставою для ви­
знання договору недійсним;

4) дотримання установленої форми.

При укладанні міжнародних договорів форма між­народного договору грає важливу роль і має конститу­йоване значення для його справжньості.

Форма міжнародних договорів містить у собі:

— мову міжнародного договору. В історичному аспе­кті найбільш поширеними мовами міжнародного до­говору були спочатку латинська, а потім французька. В даний час укладання двосторонніх договорів здійс­нюється мовами договірних сторін, у договорі робиться позначка про те, що тексти договорів мають рівну юри­дичну чинність (автентичні). Іноді, коли в одній із мов недостатньо розвинена термінологічна база, двосторон­ні угоди можуть укладатися трьома мовами.

Оформлення багатосторонніх договорів відбувається
однією або декількома мовами. На інші мови роблять­
ся офіційні переклади, що завіряються депозитарієм
договору і потім передаються учасникам договору. Іноді
такі переклади не робляться. Так, наприклад, ряд дого­
ворів, укладених у рамках Співдружності Незалежних
Держав, був оформлений однією мовою — російською.
При укладанні міжнародного договору в рамках між­
народних організацій або міжнародних конференцій ви­
користовуються офіційні або робочі мови цих міжна­
родних структур. /

Офіційними є мови, якими ведеться дискусія в голов­них органах конференції або організації, укладаються або публікуються офіційні документи (протоколи, рі­шення, заключні акти і т.п.).

Робочі мови — це мови, використовувані для обгово­рення питань у робочому допоміжному Органі конфе-

ренції або організації чи при розробці тексту докумен­тів у них. Так, наприклад, укладання договорів у рам­ках ООН відбувається англійською, іспанською, китай­ською, російською і французькою мовами — п'ятьма робочими мовами цієї організації (її Генеральної Асам­блеї, комітетів і підкомітетів), що одночасно є й офіційни­ми мовами. На Нараді з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, результатом якої стало прийняття Заключного акта — важливого міжнародного докумен­та договірного характеру, офіційними були шість мов — англійська, іспанська, італійська, німецька, російська, французька;

— структуру міжнародного договору. Структура
міжнародного права у Віденських конвенціях не рег­
ламентована. Міжнародні договори, як правило, скла­
даються з: преамбули (у ній вказуються цілі укладан­
ня даного договору, сторони договору, загальновизнані
принципи міжнародного права, на базі яких укладаєть­
ся договір та ін.); основної (центральної) частини (вона
включає предмет, об'єкт договору, права й обов'язки сто­
рін за договором, умови і засоби виконання договірних
зобов'язань); заключної частини (у ній встановлюють­
ся умови вступу договору в силу, термін його дії, поря­
док припинення дії, порядок продовження терміну дії і
т.п.). Іноді договори супроводжуються додатками у
яких містяться норми, що пояснюють основний текл¹,
правила процедури вирішення спорів, схеми, карти і т.д.
Слід мати на увазі, що всі частини договору мають од­
накову юридичну чинність і застосовуються з ураху­
ванням кожної із них.

Договір може ділитися на статті, параграфи; догово­ри великого обсягу можуть підрозділятися на розділи (частини), що або іменують або нумерують, іноді вико­ристовують нумерацію і найменування розділів одно­часно;

— найменування міжнародного договору. Відповід­
но до Віденських конвенцій, що використовують, до речі,
тільки єдиний термін «міжнародний договір», юридич­
ної різниці між договорами в залежності від їхнього

найменування не існує. Хоча слід зауважити, що деякі найменування в результаті їхнього тривалого вживан­ня на практиці як би закріпилися за певними видами міжнародних договорів.

Існують такі найменування міжнародних договорів:

— трактат — багатосторонній міжнародний дого­
вір, що установлює взаємовідносини між його учасника­
ми з яких-небудь політичних питань (наприклад, Бер­
лінський трактат 1878 року. Він був укладений держа-
вами-учасницями Берлінського конгресу — Австро-Угор­
щиною, Великобританією, Німеччиною, Італією, Туреччи­
ною і Францією і підтвердив незалежність Чорногорії,
Сербії і Румунії. Відповідно до нього Північна Болгарія
стала незалежною державою, а Південна Болгарія зали­
шилася під владою турецького султана, отримавши ста­
тус адміністративної автономії; Австро-Угорщина оку­
пувала Боснію і Герцеговину; до Росії відійшли устя
Дунаю, фортеці Каре, Ардаган, Батум з округами);

— договір — найбільш поширене найменування різ­
номанітних угод між державами з політичних, еконо­
мічних, культурних, соціальних та інших питань;

— пакт — двостороння або багатостороння угода
між державами, що укладають з якої-небудь однієї ва­
жливої політичної проблеми (наприклад, Пакт про не­
напад, Міжнародний пакт про громадянські та політич­
ні права і т.п.);

— угода — це міждержавний договір, що підпису­
ється зазвичай від імені уряду і, як правило, не підлягає
ратифікації;

— конвенція — міжнародна угода, що укладається в
якійсь спеціальній галузі з цілого ряду питань (про
режим використання морських вод, з екологічних пи­
тань, в галузі охорони прав людини і т.п.);.

— декларація — одностороння заява однієї або
декількох держав, у якій висловлюється її (їх) точка
зору на яку-небудь одну важливу проблему (наприклад,
Декларація прав людини 1948 p.);

— конкордат — міжнародний договір, однією зі сто­
рін якого виступає Ватикан, що укладається папською

державою з державами, де національною релігією є ка­толицизм, його предметом виступає стан католицької церкви в даній країні та її відносини з папським пре­столом (Італійський конкордат, Польський конкордат);

— картель — угода, що частіше всього укладається
з питань обміну військовополоненими або видачі зло­
чинців;

— «модус вівенді» («засіб існування») — угода тим­
часового характеру, що згодом повинна бути замінена
іншою, постійною угодою;

— обмін нотами або пам'ятними записками — но­
сить характер міжнародної угоди, тільки якщо тексти
нот за своїм змістом ідентичні. Така форма угод має
досить широке поширення — із 4838 договорів, укладе­
них державами й опублікованих Лігою Націй за 1920-
1946 роки, майже 25% були оформлені в порядку обмі­
ну нотами. З 1000 перших угод, зареєстрованих у Сек­
ретаріаті ООН, 280 відносилося до категорії оформле­
них у порядку обміну нотами;

— комюніке — найчастіше цей документ містить у
собі офіційне повідомлення міжнародного характеру
(про початок, хід або завершення сесій міжнародних
організацій або їх органів, про хід поточних військових
дій і т.д.) і міжнародним договором не є. Інтерес в
аналізованому аспекті представляє спільне комюніке, що
має характер офіційного повідомлення за підсумками
міжнародних переговорів. У такому повідомленні по­
ряд з інформаційним матеріалом містяться указівки
на позицію сторін з аналізованих ними питань міжнаро­
дного життя, заяви про їхні наміри, оцінки. Крім того, у
такому документі можуть бути зафіксовані зобов'язан­
ня сторін про відповідний характер і спосіб їхніх дій і
поводження, спільні зусилля у досягненні мети. У цих
частинах комюніке може носити міжнародно-правовий
характер і мати міжнародно-правове значення, тобто
виступати в якості міжнародного двостороннього або
багатостороннього договору;

— акт — це позначення міжнародного зобов'язан­ня або односторонньої заяви урочистого і декларатив-

ного характеру (наприклад, Заключний Акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року);

— меморандум — дипломатичний документ відпо­
відної держави, у яому докладно фіксується фактична
сторона міжнародного питання. Меморандум є формою
односторонньої заяви держави і відрізняється від де­
кларації тим, що торкає менше важливих проблем. Ме­
морандум може бути 2 видів: а) як додаток до особис­
тої або вербальної ноти з метою скорочення її тексту
або більш докладного викладу питання, що торкається
в ній; б) як самостійний документ, що передається осо­
бисто або пересилається з кур'єром. У першому випад­
ку меморандум друкується на папері без герба, на ньо­
му не ставиться номер, печатка, місце і дата відправлен­
ня, не вказується адреса. Меморандум, що є самостій­
ним документом, друкується на нотному бланку з ука­
зівкою місця і дати відправлення, проте печатка і но­
мер не ставляться;

— протокол — офіційний документ допоміжного ха­
рактеру, за допомогою якого доповнюється, уточнюєть­
ся міжнародний договір. Протокол може бути допов­
ненням до основного договору або мати самостійний
характер, але в цьому випадку він буде пов'язаний із
виконанням раніше укладеного договору (наприклад,
Протокол про закінчення виведення радянських військ
із Чехословаччини від 9 листопада 1991 року). Іноді
протоколом може іменуватися угода, що має важливе
міжнародне і політичне значення і, отже, така, яка но­
сить самостійний характер (наприклад, Женевський
протокол про заборону застосування на війні задушли­
вих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологіч­
них засобів 1925 року).

⇐ Предыдущая27282930313233343536Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

Багатостороннє економічне співробітництво і роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародних економічних відносин.
Багатостороннє економічне співробітництво і роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародних економічних відносин.
Банк міжнародних розрахунків. Статус та капітал Банку. Органи управління банком. Завдання, функції та операції БМР.
Види міжнародних економічних договорів
Види міжнародних економічних договорів та їх класифікація
Види міжнародних правопорушень
Визнання та виконання вироків міжнародних судових установ
Встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
Діяльність міжнародних фінансово-кредитних організацій

Воспользуйтесь поиском по сайту: