Бібліографічний список

Під регулюванням діяльності банків розуміють насамперед ство­рення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухва­лення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, за­кон про центральний банк країни, закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, упов­новаженими державою, положень, що регламентують функціону­вання банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яс­нюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні поло­ження визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надій­ному й ефективному функціонуванню банківської системи.

Важливою і специфічною складовою процесу регулювання ді­яльності банків є нагляд за банками, під яким розуміють насам­перед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

· створення нових банків та їхніх установ;

· діяльності банків;

· реорганізації та ліквідації банків.

Важливим призначенням банків є збереження грошових за­ощаджень суспільства та суб’єктів економічної діяльності. Банки — це довірчі установи, тобто в ос­нові їхньої діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того щоб домашні господарства та суб'єкти підприємницької діяльності розміщували в банках свої заощадження, вони повинні мати певні гарантії, що ці заощаджен­ня можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяною платою за них. У цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання як свого роду гара­нтію розумної та обачливої політики банків. Крім того, з метою підвищення довіри до банківської системи у більшості ринкових економік функціонують спеціальні колективні фонди (корпора­ції) страхування (гарантування) депозитів. Вони гарантують вкладникам у разі банкрутства банку повернення їхніх заоща­джень у певних межах.

Основні завдання регулювання діяльності банкі (Рис.1.6,1.7):

· підтримання стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

· захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оці­нити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

· створення конкурентного середовища у банківському сек­торі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції зменшується ціна банківського кредиту, підвищуються ціни за депози­тами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджують­ся новітні банківські технології тощо;

· забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектору в цілому і кожного банку окремо. Підви­щення відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

· підтримування необхідного рівня стандартизації і професіо­налізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

·

Рис. 2.6. Завдання регулювання діяльності банків

Рис. 2.7. Економічні нормативи діяльності банків