Правове регулювання кредитних відносин банків

§ 1. Поняття та особливості правового регулювання бан­ківських кредитних відносин.

§ 2. Кредитування комерційних банків Національним ба­нком України.

§ 3. Іпотечне кредитування в Україні. § 4. Кредитування молодіжних житлових програм.

Список рекомендованої літератури

Закон України «Про банки і банківську діяльність» 7 грудня 2000 р. № 2121-111 // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 1—2. — Ст. 1.

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. №679-ХІ\/ // Офіційний Вісник України. — 1999. — №24 від 02.07.99.

Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001.№ 2346-ІИ // Офіційний Вісник України. — 2001. — № 0. — Ст. 28.

Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національ­ній валюті, затверджена постановою Національного банку України №110 від 17.03.2004.

Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, затверджене постановою Правління Національного банку України №118 від 26.03.1998 р.

Правила реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України, затверджені постановою Правління Національного бан­ку України №343 від 15.08.2001 року.

Коваль І., Гаврилюк В. Система електронних міжбанківських перека­зів НБУ // Вісник Національного банку України. — 2005. — № 1. — С. 8—10.

Савченко А., Бургіна Є. Виконання Базових принципів системно важ­ливих платіжних систем у Системі електронних міжбанківських переказів НБУ // Вісник Національного банку України. — Серпень, 2003. — С. 38—41.

§ 1. Поняття та особливості правового регулювання банківських кредитних відносин

Слово «кредит» походить від латинського «сгесіеге», що означає «вірити», «довіряти».

Поняттям кредиту охоплюється таке коло явищ:

1) товарний кредит, за якого оплата товару (або зустрічна по­
ставка (передача) у порядку оплати раніше отриманого товару)
здійснюється через певний проміжок часу після його отримання.
Про товарний кредит мова йде і у тих випадках, коли на умовах
відстрочення оплати виконується робота або надається послуга;

2) комерційний кредит, за якого здійснюється попередня оплата
належних до поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;

3) позика, за якої речі, визначені родовими ознаками, переда­
ються у власність позичальнику за умови повернення позикодав­
цеві у визначений строк такої ж кількості речей. На умовах пози­
ки можуть передаватися і гроші;

4) податковий кредит' ⁹.

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському законодавстві, а саме у Законі України «Про банки

 

242'

Ю. Є. ВАЩЕНКО

Очкуренко С. В. Правовое регулирование отношений, возникающих в процессє кредитной деятсльности банков // Дисс.... канд. юрид. наук. — К.: Киевский нацио-нальньїй университет имени Тараса Шевченко, 2000. — С. 13—14.

Банківське право

і банківську діяльність». Відповідно до статті 1 цього Закону ба­нківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повер­нення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату про­центів та інших зборів з такої суми. Безпосередньо кредитним операціям банків присвячена стаггя 49 Закону України «Про бан­ки і банківську діяльність». Згідно з цією статтею кредитними вважаються такі операції банків:

• розміщення залучених коштів від свого імені, на власних
умовах та на власний ризик;

• організація купівлі та продажу цінних паперів за доручен­
ням клієнтів;

• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені
(включаючи андеррайтинг);

• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від
третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошо­
вій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на
себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факто­
ринг);

• лізинг.

Проаналізувавши чинне законодавство, можна зробити висно­вок, що кредит можна розглядати у вузькому та широкому зна­ченні. У вузькому значенні під кредитом розуміються операції з розміщення банком коштів на підставі кредитного договору. У широкому розумінні до кредиту включаються також операції ба­нків, які, хоча і здійснюються на підставі договорів іншого виду (зокрема, договори лізингу та факторингу), але мають кредитний характер, у зв'язку з чим віднесені законодавцем до кредитних операцій.

Банківські кредитні правовідносини — це урегульовані нор­мами права відносини, які виникають у процесі здійснення бан­ками кредитної діяльності. Необхідно зазначити, що банківські кредитні відносини неоднорідні за своєю правовою природою і регламентуються нормами різних галузей права.

Зокрема, кредитні відносини комерційних банків між собою а також між комерційними банками та їх клієнтами регулюються нормами цивільного та господарського права. Правові засади ци­вільно-правових банківських відносин визначені у Цивільному кодексі України (ст.ст. 1054—1056). Зокрема, зазначеними нор-

Ю. В. ВАЩЕНКО

мами визначену цивільно-правову природу кредитного договору, його істотні умови, форму та інші суттєві моменти.

Господарсько-правові аспекти банківських кредитних відно­син врегульовані у Господарському кодексі України. Зокрема, у статті 345 Господарського кодексу України визначено, що креди­тні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними ви­знаються банківські операції, визначені як такі законом про бан­ки і банківську діяльність. Тобто, норма має відсильний характер та направляє нас до норм спеціального (банківського) законодав­ства.

Згідно з цією ж статтею кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі пе­редбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальни­ка, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 346 Господарського кодексу України для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

• клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредит­
ної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк ко­
ристування нею;

• техніко-економічне обгрунтування кредитного заходу та
розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

• інші необхідні документи.

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальни­кові за наявності гарантії платоспроможного суб'єкта господа­рювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.

У статті 347 Господарського кодексу України визначені фор­ми та види банківського кредиту. Згідно з цією статтею у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комер­ційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.

Кредити, які надаються банками, розрізняються за:

• строками користування (короткострокові — до одного року, се-
редньострокові —до трьох років, довгострокові — понад три роки);

Банківське право 245

• способом забезпечення;

• ступенем ризику;

• методами надання;

• строками погашення;

• іншими умовами надання, користування або погашення.
Відповідно до статті 348 Господарського кодексу України

банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного догово­ру, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов'язань, передбачених кредит­ним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кре­диту відповідно до договору.

Згідно зі статтею 349 Господарського кодексу України банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позича­ти один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та роз­міщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами. У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України. Кредитні ресурси Національного банку України становлять кошти статутного та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону. За­гальні умови використання кредитних ресурсів визначаються Го­сподарським кодексом та іншими законами.

Верховною Радою України 25 червня 2005 р. було прийнято но­вий законодавчий акт, який має безпосереднє відношення до право­вого регулювання кредитних відносин, а саме Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» № 2704-ГУ. Метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що ви­никають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та викорис­тання інформації про виконання особами грошових зобов'язань, функціонування інституцій, пов'язаних з обміном інформацією про грошові зобов'язання та забезпеченням прав та інтересів суб'єктів кредитної історії. Згідно із Законом кредитна історія — це сукуп­ність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифі­кує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними пра-вочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону. Збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію, є виключною діяльністю Бюро кредитних історій.

Проте не всі кредитні відносини в сфері банківської діяльності є цивільно-правовими чи господарсько-правовими. Суб'єктом

Ю. В. ВАЩЕНКО

банківських кредитних відносин може бути не лише комерційний банк, а й Національний банк України. По-перше, Національний банк України бере участь у банківських кредитних відносинах як орган державної влади, який здійснює регулювання в сфері бан­ківської діяльності в цілому, та у сфері кредитної діяльності ко­мерційних банків зокрема. Регулювання Національним банком України порядку здійснення кредитних операцій іншими банками здійснюється, зокрема, шляхом встановлення економічних нор­мативів, нормативів резервування для комерційних банків, а та­кож здійснення контролю за їх дотриманням, встановлення пра­вил здійснення кредитних операцій, обмежень щодо їх здійснення тощо. Хоча комерційні банки і здійснюють кредитні операції на власний ризик та на власних умовах, з метою зни­ження зазначеного ризику та захисту інтересів вкладників зако­нодавцем встановлено певні вимоги, яких комерційні банки обов'язково мають дотримуватися.

Зокрема, банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кре­дитуванням (про зазначений структурний підрозділ ми вже зга­дували при аналізі структури комерційного банку).

Також банкам забороняється прямо чи опосередковано нада­вати кредити для придбання власних цінних паперів. Викорис­тання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспро­можність позичальників та наявність забезпечення кредитів, до­держуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Крім того банки не можуть довільно встановити плату за ко­ристування кредитними коштами, а саме: банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної став­ки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що ви­плачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у ра­зі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити¹⁵⁰ за умов додер­жання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

•247

¹⁵⁰ Бланковими є кредити, які надаються банками без забезпечення. Банківське право

Законодавством передбачено, що Національний банк України є кредитором останньої інстанції для комерційних банків, що по­лягає у наданні комерційним банкам кредитів у випадку відсут­ності інших джерел фінансування.

Таким чином, банківські кредитні відносини за участю Націо­нального банку України за своєю правовою природою є фінансо­во-правовими та, відповідно, регламентуються нормами фінансо­вого права. На особливостях правового регулювання цих відносин ми зупинимося більш детально.

§ 2. Кредитування комерційних банків Національним банком України

Як ми вже знаємо з попередніх тем, однією з функцій Національного банку України є функція кредитора останньої ін­станції для банків та організація системи рефінансування (ст.7 Закону України «Про Національний банк України»). Слід зверну­ти увагу на те, що відносини, які виникають внаслідок реалізації Національним банком України цієї функції, за своєю правовою природою є фінансово-правовими.

Отже, комерційний банк або інша кредитна установа, у разі вичерпання інших можливостей рефінансування, може звернути­ся до Національного банку для отримання рефінансування. При цьому Національний банк України має право, але не зобов'я­заний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про Національний банк України» одним із основних економічних засобів і методів гро­шово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси, зокрема, через рефінансування комерційних банків.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України надає кредити комер­ційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визна­ченому Національним банком.

Види та порядок надання кредитів Національним банком України комерційним банками визначено у Положенні про регулю­вання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій, затвер-

Ю. В. ВАЩЕНКО

дженому постановою Правління Національного банку України № 584 від 24.12.2003 р. (далі — Положення).

Згідно з цим Положенням для ефективного регулювання лік­відності банків, виконання функції кредитора останньої інстанції Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує, зокрема, такі інструменти:

• операції рефінансування (постійно діюча лінія рефінансу­
вання для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансу­
вання строком до 14 днів та до 365 днів, операції прямого репо);

• надання стабілізаційного кредиту.

Отже, під рефінансуванням банків розуміють операції з на­дання кредитів Національним банком банкам у встановленому ним порядку з метою підтримання ліквідності банків.

Способами рефінансування є кредити овернайт, кредити рефі­нансування строком до 14 днів та до 365 днів і операції прямого

репо.

Кредит овернайт — це кредит, який наданий банку Націона­льним банком за оголошеною процентною ставкою через постій­но діючу лінію рефінансування строком на один робочий день за умови укладення генерального кредитного договору між банком і Національним банком.

Пряме репо — це кредитна операція, що ґрунтується на дво­сторонній угоді між Національним банком та банком про купів­лю Національним банком державних цінних паперів із портфеля банку або іноземної валюти (перша частина угоди репо) з пода­льшим зобов'язанням банку викупити державні цінні папери або іноземну валюту (друга частина угоди репо) за обумовленою ці­ною на обумовлену дату.

Стабілізаційний кредит — кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансо­вого оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначе­ний Національним банком строк.

Слід звернути увагу, на те, що законодавством встановлені умови, виключно за наявності яких комерційний банк може пре­тендувати на рефінансування Національного банку України. Так, Національний банк може прийняти рішення про підтримання лі­квідності банку через відповідні інструменти рефінансування, якщо банк дотримується таких основних вимог:

*249

• має ліцензію Національного банку на здійснення відповід­них банківських операцій і письмовий дозвіл, у тому числі за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;

Банківське право

• строк діяльності --не менше ніж один рік після отримання
ліцензії Національного банку на здійснення банківських операцій
і відповідного письмового дозволу;

• має активи, які можуть бути прийняті Національним банком
у заставу (крім кредиту овернайт (бланкового);

• виконує такі нормативи: мінімального розміру регулятивно­
го капіталу (НІ), адекватності основного капіталу (НЗ), максима­
льного розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

• сформував резерв для відшкодування можливих втрат за
кредитними операціями в повному обсязі відповідно до встанов­
лених вимог;

• здійснює своєчасне погашення одержаних від Національно­
го банку кредитів та сплачує проценти за користування ними;

• є учасником інформаційної системи міжбанківського креди­
тного ринку.

Національний банк може встановлювати додаткові вимоги до банків залежно від інструментів та строків рефінансування, а та­кож виду забезпечення кредиту рефінансування.

Банки, які не дотримуються вищезазначених вимог, можуть одержати від Національного банку кредит овернайт або кредит строком до 14 днів лише за умови надання в забезпечення креди­ту рефінансування державних цінних паперів, врахованого век­селя, авальованого іншим банком, або надання відповідно до за­конодавства України гарантії іншого банку, що визначений у переліку Департаменту банківського регулювання і нагляду На­ціонального банку, в обсязі наданої гарантії.

Національний банк здійснює рефінансування банків за проце­нтною ставкою, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку і яка протягом дії кредитного договору не підлягає коригу­ванню.

Національний банк здійснює рефінансування банків лише під забезпечення (крім кредиту овернайт (бланкового):

• державних цінних паперів (облігації внутрішньої державної
позики, облігації внутрішньої державної позики, що випущені
для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку
на додану вартість, та облігації зовнішньої державної позики
України) й інших боргових зобов'язань держави України;

• векселів суб'єктів господарської діяльності — резидентів
України, що враховані банком за дисконтною ставкою не ниж­
чою, ніж облікова ставка Національного банку. Національний
банк в окремих випадках може здійснювати рефінансування бан­
ків під забезпечення векселів нерезидентів, авальованих інозем-

Ю. В. ВАЩЕНКО

ними банками, з рейтингом, не нижчим, ніж «інвестиційний

клас»;

• подвійних складських свідоцтв, що містять складські свідо­
цтва та заставні свідоцтва, за умови надання банком кредиту під
їх забезпечення;

• іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю (лише

іменні документарні);

• облігацій підприємств, що вільно обертаються на ринку, або
облігацій підприємств з додатковим забезпеченням;

• облігацій місцевих позик, що вільно обертаються на ринку;

• застави майнових прав, що виникли в банку в результаті
укладення кредитного договору між ним та відповідним суб'єк­
том господарювання (тільки для кредитів рефінансування понад
14 днів). Національний банк приймає в заставу майнові права за
кредитами, які визначені як стандартні та під контролем відпові­
дно до нормативно — правових актів Національного банку з пи­
тань формування та використання резерву для відшкодування
можливих утрат за кредитними операціями банків.

Варто зазначити, що розмір рефінансування визначено у про­центному відношенні до забезпечення.

Банки мають здійснити оцінку майна, яке надається під забез­печення кредиту рефінансування, відповідно до законодавства

України.

Територіальні управління мають перевіряти правильність ви­значення банками справедливої вартості та корисності цінних паперів, які надані під забезпечення кредитів Національного бан­ку, відповідно до нормативно-правових актів Національного бан­ку, а також у разі необхідності вимагати від банків приведення у відповідність наданих цінних паперів до суми одержаного креди­ту рефінансування Національного банку.

Територіальні управління мають перевіряти правильність оформлення і збереження майна, наданого суб'єктом господарю­вання банку під забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, майнові права за яким передані банком під забезпечення кредиту рефінансування.

Особливості надання кредиту овернайт

З метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності бан­ків, «тонкого» регулювання грошово-кредитного ринку Націона­льний банк здійснює підтримку короткострокової (миттєвої) лік-

"251

Банківське право

бідності банку в національній валюті через постійно діючу лінію рефінансування (далі — лінія рефінансування).

Кредит через лінію рефінансування строком на один робочий день (далі — кредит овернайт) надається на умовах, які визнача­ються Положенням та генеральним кредитним договором. Кошти кредиту перераховуються в день отримання Національним бан­ком заявки від банку.

Національний банк може надавати банкам кредити овернайт:

• під забезпечення державними цінними паперами;

• без забезпечення (бланковий).

Обов'язковою умовою для подання банком заявки на одер­жання кредиту овернайт є укладення генерального кредитного договору з Національним банком про використання банком лінії рефінансування.

Банки можуть подавати заявки до Національного банку на одержання кредиту овернайт під забезпечення державних цінних паперів за умови, що вони перебувають у власності банку — клі­єнта депозитарію державних цінних паперів (або депонента — клієнта депозитарію) Національного банку і не обтяжені будь-якими зобов'язаннями.

Заявку на одержання кредиту овернайт (бланкового) банк мо­же подавати до Національного банку за умови дотримання вище­зазначених загальних вимог для рефінансування, та якщо креди­ти (крім кредитів строком понад один рік), що отримані банком на міжбанківському ринку України, не перевищують 20 процен­тів, а ті, що надані іншим банкам, — не перевищують 15 процен­тів від загальної суми зобов'язань банку на останню звітну дату, що передує даті звернення.

Розмір процентної ставки за кредитом овернайт (бланковим) установлюється не нижчим, ніж облікова ставка Національного банку плюс два процентних пункти.

Генеральний кредитний договір (додаток 1 до вищезазначено­го Положення) про надання Національним банком через лінію рефінансування кредитів овернайт укладається банком з відпові­дним територіальним управлінням на відповідний календарний рік незалежно від періодичності користування таким кредитом та наявності забезпечення.

Цей договір має передбачати також обов'язкові умови щодо:

• безспірного списання Національним банком заборгованості
(суми основного боргу та процентів за користування кредитом) з
кореспондентського рахунку банку відповідно до статті 73 Зако­
ну України «Про Національний банк України» у разі неповер-

Ю. В. ВАЩЕНКО

нення банком кредиту та процентів за користування ним до 14-ї години наступного після отримання кредиту робочого дня;

• перерахування коштів за умови надання/повернення кредиту
овернайт під забезпечення державних цінних паперів з одночас­
ним блокуванням/розблокуванням відповідних державних цінних
паперів на рахунках у цінних паперах банків згідно з порядком,
визначеним нормативно-правовими актами Національного банку
з питань депозитарної діяльності;

• задоволення вимог за рахунок отриманої гарантії або врахо­
ваного векселя, авальованого іншим банком.

Національний банк здійснює рефінансування банків строком до 14 днів та до 365 днів шляхом проведення кількісного або процентного тендера. Порядок проведення тендера визначений у Положенні.

Особливості надання стабілізаційного кредиту

Для отримання стабілізаційного кредиту банк подає до тери­торіального управління клопотання і затверджену Радою банку програму фінансового оздоровлення, яка відповідає вимогам но­рмативно-правових актів Національного банку з питань регулю­вання діяльності банків в Україні. Після здійснення аналізу фі­нансового стану банку і його програми фінансового оздоровлен­ня територіальне управління надсилає відповідні пропозиції Де­партаменту банківського регулювання і нагляду.

Департамент банківського регулювання і нагляду готує про­позиції на розгляд Правління Національного банку щодо можли­вості надання банку, який перебуває в стані фінансового оздоро­влення або взяв на себе борг банку, що перебуває в стані фінансового оздоровлення, стабілізаційного кредиту.

Національний банк може надавати стабілізаційний кредит за плату, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку,

таким банкам:

"253

• фінансово стабільному банку, який узяв на себе борг банку, що перебуває в стані фінансового оздоровлення, за умови цільо­вого його використання та укладення з Національним банком до­говору застави державних цінних паперів або інших цінностей. Такий банк за згодою кредиторів банку-боржника має укласти договір (який додається до програми фінансового оздоровлення) про переведення боргу банку-боржника, що перебуває в стані фі­нансового оздоровлення;

Банківське право

 

• банку, який розробив програму фінансового оздоровлення і
звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту
під заставу державних цінних паперів або інших цінностей;

• банку, який перебуває в стані фінансового оздоровлення і зве­
рнувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під га­
рантію чи поруку фінансово стабільного банку або іншої фінансової
установи, які згідно з їх фінансовим станом, достатністю капіталу
можуть забезпечити виконання взятих на себе зобов'язань.

Стабілізаційний кредит надається банку строком до трьох ро­ків, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує до­статні грошові потоки, то банку може надаватися короткостроко­вий кредит строком до одного року.

Рішення про надання банку стабілізаційного кредиту прийма­ється Правлінням Національного банку на підставі аналізу й оці­нки програми фінансового оздоровлення, що здійснені відповід­ним територіальним управлінням, пропозицій Департаменту банківського регулювання і нагляду та Юридичного департамен­ту Національного банку щодо юридичної надійності наданого за­безпечення. У цьому рішенні визначаються строк користування кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за корис­тування стабілізаційним кредитом.

У разі прийняття Правлінням Національного банку позитив­ного рішення про надання стабілізаційного кредиту відповідне територіальне управління проводить організаційні заходи щодо укладення з банком договору про надання кредиту та відповідно­го договору застави.

 

§ 3. Іпотечне кредитування в Україні

₈ Іпотечне кредитування в Україні регламентується, в першу

іНергу, такими нормативно-правовими актами:

р • Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;

|і • Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;

р • Закон України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 р. № 898-ІУ;

• Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з кон­
солідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від
19.06.2003 р. №979-ІУ;

• Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управ­
ління майном при будівництві житла та операціях з нерухоміс­
тю» від 19 червня 2003 р. № 978-ІУ;

Ю. В. ВАЩЕНКО

• Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 р. №1952-ІУ.

Загальні положення щодо іпотеки містяться у Цивільному ко­дексі України та Господарському кодексі України. Спеціальним законом, який регулює відносини, пов'язані з іпотекою, є Закон України «Про іпотеку». Зазначеним законом, зокрема, надається визначення поняття «іпотека», визначається порядок виникнення, застосування та пріоритет іпотеки, порядок державної реєстрації іпотеки, предмет іпотеки, умови передачі нерухомого майна в іпотеку, володіння, користування, розпорядження, збереження, страхування предмета іпотеки, особливості іпотеки певного май­на, підстави припинення іпотеки, істотні умови іпотечного дого­вору та інші питання.

Згідно із Законом України «Про іпотеку» іпотека — це вид за­безпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що за­лишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником за­безпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кре­диторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення су­ду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотеко держателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотеко-держателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зо­бов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в май­бутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання.

"255

У разі порушення боржником основного зобов'язання відпо­відно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити за­безпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпо­теку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Банківське право

Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи ви­мога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпече­них іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареє­строваних у встановленому законом порядку прав чи вимог ін­ших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом — у черговості їх державної реєстрації.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

• нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності
або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є дер­
жавне або комунальне підприємство, установа чи організація;

• нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на
нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

• нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом по­
рядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, як­
що інше не встановлено Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпо-текодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає держав­ній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпо­теки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встанов­лено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта не­рухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була при­єднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт неру­хомості.

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним дого­вором.

Ю. В. ВАЩЕНКО

Ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпоте­кодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

У разі передачі в іпотеку будівлі (споруди) іпотека також по­ширюється на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку або її частину, на якій розташована відповідна будівля (споруда) і яка необхідна для використання цієї будівлі (споруди) за цільовим призначенням. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі і була передана іпотекодавцю в оренду (користуван­ня), після звернення стягнення на предмет іпотеки його новий власник набуває права і обов'язки іпотекодавця за правочином, яким встановлено умови оренди (користування).

У разі передачі в іпотеку земельної ділянки іпотека також по­ширюється на розташовані на ній будівлі (споруди) та об'єкти незавершеного будівництва, які належать іпотекодавцю на праві

власності.

Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ді­лянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій ніж іпотекодавець, особі, новий власник цієї земельної ділянки зобов'язаний забезпечити власнику зазначених будівель (споруд) ті ж умови оренди (користування) земельною ділянкою, що нада­валися іпотекодавцем.

Іпотека об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій виконуєть­ся будівництво, або шляхом передачі в іпотеку нерухомого май­на, право власності іпотекодавця на яке виникне в майбутньому.

Відносини у сфері іпотечного кредитування регламентуються Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консо­лідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Згідно із зазначеним Законом іпотечний кредит — це право­відносини, які виникають на підставі договору про іпотечний кредит між кредитодавцем і боржником з приводу надання кош­тів у користування з встановленням іпотеки.

Керуючим іпотекою є банк, який здійснює обслуговування

іпотечних активів.

Іпотечний кредит реалізується під час виконання договору про іпотечний кредит за умови дотримання встановлених цим Зако­ном вимог. Кредитодавець до укладення договору про іпотечний

кредит має розкрити основні економічні та правові вимоги щодс надання кредиту. Ця інформація має бути оприлюднена кредито-давцем у письмовій формі і містити:

• опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установ­
ленням іпотеки;

• принципи визначення плати за договором про іпотечнім
кредит;

• положення про інфляційне застереження;

• порядок дострокового виконання основного зобов'язання у
разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржни­
ком своїх зобов'язань за договором про іпотечний кредит та
юридичні наслідки цього невиконання;

• право боржника попереджати кредитодавця про можливе
невиконання основного зобов'язання;

• інші умови за рішенням кредитодавця.

Умови договору про іпотечний кредит та іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Кредитодавець може запроваджувати додаткові процедури щодо встановлення платоспроможності та ідентифікації борж­ника.

У договорі про іпотечний кредит можуть бути зазначені:

♦ вартість основного зобов'язання та порядок його амортиза­
ції, строки та розміри платежів з урахуванням інфляційного за­
стереження або умови, що дозволять їх визначити;

♦ право кредитодавця самостійно встановлювати розмір час­
ток платежів, отриманих за договором про іпотечний кредит, та
розподіляти їх між ціною зобов'язання та доходом кредитодавця;

♦ згода боржника на приєднання його основного зобов'язання
до консолідованого іпотечного боргу та включення іпотеки до
іпотечного пулу;

♦ право кредитодавця відчужувати основне зобов'язання або
право отримання платежів за договором про іпотечний кредит;

♦ інфляційне застереження;

♦ умови страхування фінансових ризиків щодо:

 

— невиконання основного зобов'язання;

— неотримання платежів за цим договором;

— несвоєчасної реалізації предмета іпотеки;

— несвоєчасного отримання суми, вирученої від реалізації
предмета іпотеки, або недостатнього її розміру для задоволення
вимог кредитора.

Умови договору про іпотечний кредит, включений до консо­лідованого іпотечного боргу, змінам не підлягають.

Ю. В. ВАЩЕНКО

Звертаємо увагу, що згідно зі статтею 3 Закону «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпоте­чні сертифікати» зі змінами, внесеними Законом України від 20.01.2005 р. № 2378-ІУ, у разі визначення в договорі про іпотечний кредит вартості основного зобов'язання таке зобов'язання має вклю­чати ціну зобов'язання та дохід кредитодавця. Ціною зобов'язання у цьому разі є сума коштів, надана кредитодавцем боржнику. Таким чином, кредитодавець самостійно визначає суму кредиту. Ці зміни мають дуже важливе значення, особливо для фізичних осіб, оскільки попередня редакція цієї статті містила обмеження щодо суми креди­ту. Передбачалося, що розмір кредиту не міг перевищувати 70 відсо­тків від оцінної вартості предмета іпотеки. Чинна редакція статті З Закону дає можливість банкам надавати кредити без початкового внеску або з мінімальним початковим внеском боржника.

Закон також регламентує порядок оцінки предмета іпотеки, визначає право іпотекодержателя на продаж майна, що є предме­том іпотеки, порядок примусової реалізації предмета іпотеки за виконавчими документами, реформування та обслуговування іпотечних активів, порядок емісії та обігу іпотечних сертифікатів. Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управ­ління майном при будівництві житла та операціях з нерухоміс­тю» визначено загальні принципи, правові та організаційні заса­ди залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управління цими коштами.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на не­рухоме майно та їх обмежень» регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та угод щодо нерухомості. Згідно зі статтею 19 цього Закону однією з підстав для державної реєстра­ції прав на нерухоме майно є договори про іпотеку.

§ 4. Кредитування молодіжних житлових програм

Правові основи для пільгового молодіжного кредиту­вання закладені у статті 10 Закону України «Про сприяння соціа­льному становленню та розвитку молоді в Україні» в редакції За­кону України від 23.03.2000 р. № 1613-Ш.

*259

Банківське право

Згідно з цією статтею держава забезпечує молодим громадя­нам рівне з іншими громадянами право на житло, сприяє молоді­жному житловому будівництву, створенню молодіжних житло­вих комплексів тощо. Молоді сім'ї та молоді громадяни можуть одержувати за рахунок бюджетних коштів пільгові довготермі­нові державні кредити на будівництво і придбання жилих будин­ків і квартир, на оплату вступних пайових внесків при вступі до молодіжних житлових комплексів, житлово-будівельних коопе­ративів, а також на обзаведення домашнім господарством.

При цьому передбачено, що молоді сім'ї, які не мають дітей, сплачують кредит з відсотковою ставкою у розмірі три відсотки річних від суми заборгованості по кредиту.

Молоді сім'ї, які мають одну дитину, звільняються від сплати відсотків за користування кредитом; молодим сім'ям, які мають двох дітей, за рахунок бюджетних коштів, крім того, погашається 25 відсотків суми зобов'язань по кредиту, а молодим сім'ям, які мають трьох і більше дітей, — 50 відсотків суми зобов'язань по кредиту.

Порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та їх пільгового погашення встановлюється Кабінетом Міні­стрів України. При народженні дітей у молодій сім'ї, яка отримала кредит, цій сім'ї може бути надано допомогу для погашення креди­ту за рахунок коштів, що залишаються у розпорядженні підприт ємств, де працює молоде подружжя (мати або батько).

Передбачено, що дія цієї статті поширюється на молодих вче­них, на подружжя, в якому чоловік або дружина є молодим вче­ним, та на неповні сім'ї, в яких мати (батько) є молодим вченим, якщо зазначені молоді вчені є громадянами України та працюють на державних підприємствах, у державних науково-дослідних (науково-технічних) установах та організаціях, вищих навчаль­них закладах та закладах післядипломної освіти III—IV рівнів акредитації на посадах наукових (науково-педагогічних) праців­ників, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, або навчаються за денною формою навчання в аспірантурі, ад'юнктурі, докторантурі.

На виконання зазначеної статті постановою Кабінету Мініст­рів України від 29 травня 2001 р. № 584 затверджено Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів моло­дим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла.

У зазначеному Положенні визначено порядок надання креди­тів на визначені цілі, порядок погашення кредиту та відшкоду-

вання витрат на його обслуговування, умови набуття права влас­ності на збудоване (реконструйоване) за рахунок кредиту житло.

З метою реалізації державної житлової політики та викорис­тання коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел, виділених для надання пільгових довготермінових кредитів мо­лодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла, створено Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Фонд діє на під­ставі Положення про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2000 р. № 1604.

Безпосередньо наданням пільгових довготермінових кредитів займаються регіональні відділення Фонду. Для обліку молодих сімей та одиноких молодих громадян, які виявили бажання отри­мати кредит, оформлення документів, необхідних для його отри­мання, та надання консультацій з питань отримання кредиту в структурі регіональних відділень Фонду створені консультаційні центри. Обслуговуванням зазначених кредитів займаються бан-ки-агенти, які уклали відповідні угоди з правлінням Фонду або його регіональним відділенням.

Згідно з пунктом 3 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла право на отримання кредиту мають сім'ї та одинокі молоді гро­мадяни, які визнані такими, що потребують поліпшення житло­вих умов, а саме:

• сім'я, в якій чоловік та дружина віком до 35 років включно;

• неповна сім'я, в якій мати (батько) віком до 35 років включ­
но має неповнолітніх дітей (дитину);

• одинокі молоді громадяни віком до 35 років включно.
Окремий абзац цього пункту присвячений молодим вченим.

Так, визначено, що молоді вчені, подружжя, в якому чоловік або дружина є молодим ученим, та неповні сім'ї, в яких мати або ба­тько є молодим ученим, що потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання кредиту до досягнення молоди­ми вченими віку 35 років включно, якщо вони є громадянами України, працюють на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників, зазначених у переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації, перебу­вання на яких дає право на призначення пенсії на виплату грошо­вої допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 За-

 

 

Ю. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

■261

кону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», за­твердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 бере­зня 2004 р. № 257, або навчаються за денною формою в аспіран­турі, ад'юнктурі, докторантурі.

Указом Президента України від 9 квітня 2002 р. №315/2002 «Про додаткові заходи щодо підтримки молодих учених» Кабіне­ту Міністрів доручено передбачати у проектах Державного бю­джету України, починаючи з 2003 р., істотне збільшення держав­них централізованих капітальних вкладень на будівництво житла для молодих учених.

Відповідно до пункту 40 розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2003 р. № 193-р «Про затвердження заходів щодо підтримки молоді на 2003 рік» передбачено запровадити 10-відсоткову квоту в загальній сумі витрат державного та місце­вих бюджетів, передбачених для надання довгострокових креди­тів молодим сім'ям і одиноким молодим громадянам на будівни­цтво (реконструкцію) та придбання житла, для отримання кредитів молодими вченими.

Проте на практиці єдиною пільговою категорію на сьогодніш­ній день є багатодітні молоді сім'ї.

Кредитування будівництва (реконструкції) і придбання житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян є прямим, ад­ресним (цільовим) і здійснюється у межах наявних кредитних ре­сурсів.

Кредит надається молодим сім'ям та одиноким молодим гро­мадянам лише один раз. Право на отримання кредиту вважається використаним з моменту отримання позичальником за актом приймання-передачі збудованого (реконструйованого) або при­дбаного за кошти кредиту житла.

Кредит відповідно до цього Положення надається молодим сім'ям та одиноким громадянам на будівництво (реконструкцію) житла терміном до 30 років. Термін надання кредиту обчислю­ється з дати укладення кредитної угоди.

Кредит надається за таких умов:

• перебування кандидата на обліку громадян, які потребують
поліпшення житлових умов, або наявності у кандидата, що по­
требує поліпшення житлових умов, відповідних документів на
право будівництва (реконструкції) індивідуального житла;

• підтвердження кандидатом своєї платоспроможності;

• внесення кандидатом на свій особистий рахунок, що відкри­
вається регіональним відділенням Фонду в банку—агенті, пер­
шого внеску в розмірі не менш як 6 відсотків передбаченої варто-

сті будівництва (реконструкції) чи експертної оцінки вартості придбання об'єкта кредитування.

Для отримання кредиту кандидат подає консультаційному центру такі документи: заяву про надання кредиту; довідку про перебування на квартирному обліку; довідку про склад сім'ї; ко­пію свідоцтва про шлюб, паспортні дані; копію свідоцтва про на­родження дитини (дітей); документи, необхідні для визначення платоспроможності кандидата (довідка з місця роботи дорослих членів його сім'ї, у разі потреби — договір поруки, інші докуме­нти, що підтверджують його доходи); копію довідки про присво­єння ідентифікаційного номера.

Розмір кредиту на будівництво (реконструкцію) визначається регіональним відділенням Фонду, виходячи з норми 21м² загаль­ної площі житла на одного члена сім'ї та додатково 20 м на сім'ю, вартості будівництва (реконструкції) житла за цінами, що діють на час укладення кредитної угоди, та витрат на страхуван­ня в період будівництва (реконструкції) житла. При цьому розра­хункова вартість 1 м житла не повинна перевищувати його сере­дньої вартості, що склалася в регіоні відповідно до даних Держбуду. Розмір кредиту, що надається позичальнику для буді­вництва (реконструкції) індивідуального будинку та господарсь­ких приміщень у сільській місцевості, може бути збільшений на 30 відсотків суми, обчисленої відповідно до нормативної площі. Розмір кредиту на придбання житла визначається регіональним відділенням Фонду, виходячи з нормативної площі та експертної оцінки.

Згідно із Положенням кредитна угода укладається після прийняття регіональним відділенням Фонду рішення про на­дання кредиту. Кредит надається регіональним відділенням Фонду на підставі кредитної угоди, до якої додається розраху­нок розміру кредиту з визначенням першого внеску позичаль­ника та суми коштів на страхування в період будівництва (ре­конструкції) житла.

За розпорядженням регіонального відділення Фонду органи Державного казначейства протягом трьох банківських днів пере­раховують кошти з відповідного рахунка регіонального відділен­ня Фонду на особистий рахунок позичальника у банку-агенті та повідомляють про це регіональне відділення Фонду.

Фінансування будівництва (реконструкції) житла здійснюєть­ся виключно у безготівковій формі за письмовим розпоряджен­ням регіонального відділення Фонду банком-агентом відповідно до інвестиційної угоди, що укладається між регіональним відді-

 

/О. В. ВАЩЕНКО

Банківське право

ленням Фонду та замовником або між регіональним відділенням Фонду, що виконує функції замовника, та підрядником.

Фінансування придбання житла здійснюється виключно у без готівковій формі за письмовим розпорядженням регіонально відділення Фонду шляхом перерахування коштів з особисто. „ рахунка позичальника на рахунок продавця—фізичної особи, відкритий в банку-агенті, або продавця — юридичної особи, від­критий в банку, після підписання сторонами договору купівлі-продажу житла.

Контроль за цільовим використанням регіональним відділен­ням Фонду і банком-агентом кредитних коштів здійснює прав­ління Фонду.

Другим способом державної підтримки молодіжного кредиту­вання є часткова компенсація відсоткової ставки кредитів для молодих громадян. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р. № 853 затверджено Порядок часткової компенса­ції відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (рекон­струкцію) і придбання житла.

Відповідно до цього Порядку комерційні банки, за кредитами яких може бути надана часткова компенсація, визначаються Фо­ндом на конкурсній основі. Під час проведення конкурсу перева­га надається комерційним банкам, які:

• дотримуються економічних нормативів та оцінних показни­
ків, установлених Національним банком;

• надають кредити з меншою відсотковою ставкою;

• мають розвинуту мережу філій.

Для отримання права на часткову компенсацію кандидат по­дає регіональному відділенню Фонду такі документи:

заяву про надання часткової компенсації;

довідку про склад сім'ї:

копію свідоцтва про шлюб, паспортні дані;

копію свідоцтва про народження дитини (дітей);

копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера. Регіональні відділення Фонду розглядають одержані від гро­мадян документи і приймають рішення про надання часткової компенсації. При цьому перевага надається багатодітним сім'ям та кандидатам, які отримують кредити на менший строк. Зверта­ємо увагу на те, що регіональні відділення Фонду також визна­чають переліки об'єктів, на будівництво (реконструкцію) і при­дбання яких може бути надано часткову компенсацію. Щодо житла, що будується (реконструюється) це, як правило, ті

Ю. В. ВАЩЕНКО

об'єкти, у будівництві яких бере участь Фонд (його регіональне відділення) або банк, з яким планується укласти кредитну угоду. Щодо вторинного житла — це житло, яке реалізується за участі агентств нерухомості, з якими Фонд (його регіональні відділен­ня) мають угоди про співробітництво.

Кандидати, щодо яких прийнято рішення про надання частко­вої компенсації, подають регіональному відділенню Фонду такі

документи:

• нотаріально засвідчену копію кредитної угоди;

• копію інвестиційної угоди із забудовником (підрядником) на
будівництво (реконструкцію) чи нотаріально засвідчену копію
договору купівлі-продажу житла;

• акт проведення експертної оцінки (у разі придбання житла);

• довідку-розрахунок комерційного банку про сплату відсот­
ків за користування кредитом за відповідний період з визначен­
ням суми, що відшкодовується за рахунок часткової компенсації;

• нотаріально засвідчене доручення позичальника представ­
никам Фонду на розпорядження його особистим рахунком у час­
тині цільового використання коштів часткової компенсації.

Регіональні відділення Фонду подають правлінню Фонду на погодження рішення про надання часткової компенсації та роз­рахунок відповідних сум разом з вищевказаними документами.

На підставі рішення про надання часткової компенсації, по­годженого з правлінням Фонду, укладається угода про надання часткової компенсації, в якій визначається її розмір, а також за­значається умова, що надання часткової компенсації припиня­ється у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредит­ною угодою.

Максимальний розмір кредиту на будівництво (реконструк­цію) житла, на який може бути надана часткова компенсація, ви­значається шляхом множення нормативної площі на розрахунко­ву вартість. Нормативна площа визначається виходячи з норми 21м² загальної площі житла на одного члена сім'ї та додатково

20 м² на сім'ю.

Максимальний розмір кредиту на придбання житла, на який може бути надана часткова компенсація, визначається у розмірі експертної оцінки, але не більше ніж добуток нормативної площі і розрахункової вартості. Розмір часткової компенсації перегля­дається у разі зміни розміру облікової ставки Національного бан­ку з урахуванням виконання позичальником зобов'язань за кре­дитною угодою та коштів, передбачених на часткову компенсацію у державному бюджеті на відповідний рік.

"265

Банківське право

 

Наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 26 жовтня 2005 р. № 2488 затверджено Інструкцію про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла. Згідно з цією Інструкцією визначення рейтингу кандидатів на отримання пільгового житлового кредиту має здійс­нюватися за правилами, що враховують платоспроможність претен­дента та його належність до соціальних груп. Платоспроможність потенційних позичальників має бути головним критерієм, яким не­обхідно керуватися регіональним представникам Державного фон­ду сприяння молодіжному будівництву під час прийняття рішення про надання кредиту. Відповідно до Інструкції, не можуть отримати позику ті молоді сім'ї та одинокі молоді громадяни, чий потроєний сукупний дохід, що залишився після сплати щоквартального плате­жу та відсотків за перший квартал, складає суму, меншу трикратно­го прожиткового мінімуму на відповідний рік. Крім того, встанов­лено порядок визначення рейтингу позичальників, платоспромож­ність яких дає право претендувати на отримання кредиту. В основу цього порядку покладено належність претендента до певної соціа­льної групи. Наприклад, сім'ї, у якій і чоловік, і дружина користу­ються правом першочергового або позачергового отримання житла, має нараховуватися 10 балів. Належність претендента на кредит до молодих вчених підвищує його рейтинг на 8 балів, а до молодих спортсменів, які мають найвищі досягнення у національних та між­народних змаганнях — на 7 балів. Доцент отримає 2 бали, професор — 5. Крім того, рейтинг кандидата має підвищуватися на 1 бал за кожну дитину. Має значення також термін перебування на обліку у регіональному управлінні Фонду. Перевага має надаватися канди­датам, зареєстрованим раніше.

банком коштів на підставі кредитного договору. У широкому розумінні до кредиту включаються також операції банків, які, хоча і здійснюють­ся на підставі договорів іншого виду (зокрема, договори лізингу та фак­торингу), але мають кредитний характер, у зв'язку з чим віднесені за­конодавцем до кредитних операцій.

3. Банківські кредитні відносини неоднорідні за своєю правовою
природою і регламентуються нормами різних галузей права.

4. Банківські кредитні відносини за участю Національного банку
України за своєю правовою природою є фінансово-правовими та, від­
повідно, регламентуються нормами фінансового права.

5. Національний банк України надає кредити комерційним банкам
для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування
Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.

 

6. Види та порядок надання кредитів Національним банком України
комерційним банками визначено у Положенні про регулювання Націо­
нальним банком України ліквідності банків України шляхом рефінан­
сування, депозитних та інших операцій, затвердженому постановою
Правління Національного банку України № 584 від 24.12.2003 р.

7. Іпотека — це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухо­
мим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,
згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржни­
ком забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх
вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредито­
рами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

8. Правові основи для пільгового молодіжного кредитування закла­
дені у статті 10 Закону України «Про сприяння соціальному становлен­
ню та розвитку молоді в Україні» в редакції Закону України від
23.03.2000 р. № 1613-Ш.

 

РЕЗЮМЕ

1.