Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Платіжні ризики – це основна група ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Для мінімізації цих ризиків слід оптимізувати платіжні умови зовнішньоекономічних контрактів, які включають:

Ø строки здійснення розрахунків;

Ø місце виконання платежу;

Ø спосіб забезпечення платежу для експортера;

Ø спосіб забезпечення поставки товарів для імпортера.

В практиці фінансової діяльності використовують такі основні способи здійснення розрахунків у рамках зовнішньоекономічних операцій:

Ø передоплата (авансовий платіж);

Ø документарний акредитив;

Ø документарне інкасо;

Ø платіж по відкритому рахунку.

Розрахунки з використанням акредитиву чи інкасо вважаються документарними (забезпеченими), решта недокументарними (незабезпечиними). В останньому випадку для здійснення платежу не потрібно пред’являти особливі документи.

При виборі способу розрахунків виникає конфлікт інтересів між імпортером та експортером, який зумовлений різким рівнем вигідності одного й того ж способу для різних сторін. Для забезпечення балансу інтересів банки пропонують набір платіжних інструментів. Так, для експортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендуються такі форми розрахунків:

Ø авансовий платіж;

Ø оплата після відвантаження;

Ø безвідзивний документарний акредитив.

Для імпортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендуються такі форми розрахунків:

Ø торгівля за відкритим рахунком;

Ø документарне інкасо.

Авансовий платіж – найбільш безпечний метод для експортера але є небезпечним для імпортера, тому що може з’явитися ризик невиконання обов’язків постачальником. Авансовий платіж є схованою формою доекспортного фінансування імпортером свого контракту.

Оплата після відвантаження – надає певний захист експортеру. Існування спеціальних документів на відвантажений товар за якими експортер не втрачає права власності на нього, дозволяє постачальнику затримати документи, доки він не одержить платіж.

Максимальне забезпечення платежів для експортера досягається при відкритті покупцем (імпортером) безвідривного документарного акредитива. До недоліків акредитивної форми розрахунків з точки зору імпортера (покупця) можна віднести наступні:

Ø в імпортера виникають додаткові банківські витрати;

Ø акредитив не дає стопроцентної гарантії, що поставка товарів буде здійснена повністю відповідно до договору;

Ø імпортер повинен відволікати кошти з обороту на період резервування коштів у рамках відкриття акредитива.

Торгівля за відкритим рахунком – це найменш вигідна форма розрахунків для експортера, оскільки вона не дає йому ніяких гарантій своєчасного одержання платежу. Для імпортера такий метод розрахунків найбільш прийнятний, тому що не вимагає мобілізації коштів і одержання банківських кредитів для розрахунків з постачальником. Цю форму розрахунків доцільно використовувати між компаньйонами, що перебувають в тривалих ділових відносинах.

Документарне інкасо – це операція, в якій банк діє як посередник між експортером і імпортером. Банк одержує інкасо разом з інструкціями від продавця (принципала) і пред’являє документи, що є в нормальній ситуації реальним доказом фактичного постачання товару, покупцю в обмін на платіж. Документарне інкасо, деякою мірою, більш вигідніше для імпортера, тому що банки захищають його права до моменту сплати документів. За документарного інкасо банк бере на себе зобов’язання з одержання належної експортеру суми згідно із заздалегідь узгодженим переліком. На відміну від акредитивної форми розрахунків у разі використання документарного інкасо продавець відвантажує товар на користь покупця без здійснення ним попереднього резервування коштів на окремому рахунку. Одночасно продавець направляє всі необхідні для одержання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому банку. Продавець, як правило, змушений довше чекати надходження грошей за товар, ніж при акредитиві. Крім цього, у експортера в момент відправлення товару немає остаточної впевненості в тому, що імпортер і його банк зроблять платіж і відповідно його ризик захищений не цілком. Таким чином, на відміну від експортера, для імпортера (покупця) розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Вартість розрахунків за допомогою інкасо є меншою, ніж у разі відкриття акредитива.

Інкасова форма розрахунків рекомендується тільки у тих випадках, коли:

Ø продавець і покупець довіряють один одному;

Ø бажання покупця платити чи акцептувати є реальним;

Ø політичні, економічні і юридичні умови в країні, що імпортує – стабільні;

Ø країна, що імпортує не вводить обмежень на імпорт і платежі.