Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Первісне нагромадження капіталу в Україні




Первісне нагромадження капіталу в Україні

Суть ПНК полягає, з одного боку, у відокремленні безпосередньо виробників від засобів виробництва і перетворенні їх у найманих робітників, а з іншого, – у перетворенні експропрійованих засобів виробництва у первісний капітал, що зосереджується в руках небагатьох членів суспільства. " Первісним " цей процес називається тому, що він утворює передісторію капіталу й відповідного йому способу виробництва. Історично в Європі він відбувався в 15-18 ст. В Україні повторно ПНК проходить в наш час. Основною формою цього процесу в Україні є так зване роздержавлення і приватизація власності, в результаті чого переважна більшість колишніх власників державного майна перетворюється у найманих працівників.

Підприємець

Підприємець – суб’єкт, що поєднує в собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх якостей, нових сфер застосування капіталу. Свою діяльність підприємець спрямовує на виготовлення не товарів–аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у господарську діяльність, а не на задоволення власних потреб.

Риси підприємця за Й. Шумпетером:

– виготовлення нового блага або нової якості певного блага;

– освоєння нового ринку збуту;

– отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва;

– проведення реорганізації.

Теорії капіталу

Багато дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їхньому власникові.

А. Сміт розглядав капітал, як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход.

Д. Рікардо – частина багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці.

Дж. С. Мілль – попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлю, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби існування для виробників на час виробничого процесу.

А. Маршалл – сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватись з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи.

Перелічені підходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов’язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Якщо розглядати капітал як певне вкладення, що дає змогу отримувати дохід, то до нього треба віднести і вкладення в робочу силу. Цей підхід, запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву " концепції людського капіталу". Значного поширення набув погляд на капітал як на один з виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить доход. Основоположник – Ж. Б. Сей. усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як народногосподарські (макрокосмічні).

Типи підприємців

1. Підприємець–власник.

2. Підприємець–орендар.

3. Підприємець–менеджер.

Погодинна + заробітна плата – це оплата працівникові за певний час (годину, робочий день, тиждень) його роботи (праці). Для визначення іі рівня виходять з погодинної ставки (окладу), яку вітчизняні економісти називають ціною праці. Остання (ціна праці) визначається як відношення денної вартості робочої сили до середньої тривалості робочого дня.

Відрядна норма зарплати – це оплата працівникові залежно від розмірів виробітку (виготовлення виробів чи здійснених операцій).

На реальну заробітну плату впливають:

– рівень нормальної заробітної плати;

– рівень податків;

– рівень цін;

 

 

Витрати виробництва і прибуток

 

1. Витрати виробництва, їх суть і види.

2. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна. Альтернативний підходи.

3. Прибуток як економічна категорія. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.

 

Підприємство здійснює перетворення ресурсів (факторів виробництва) на готову продукцію, воно є ринково-виробничою системою: виступає в ролі покупця і споживача факторів, виробника продукції та її продавця на ринках товарів та послуг. До найважливіших параметрів підприємства належать витрати і прибуток. Загальні обсяги витрат ресурсів або грошові витрати, що здійснюються підприємством для виробництва продукції, становлять його витрати виробництва. Тобто вони є вартістю всіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Розрізняють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські – фактичні витрати на виробництво продукції у певному обсязі (явні або зовнішні). Виробництво будь-якого товару передбачає залучення відповідних ресурсів, що обмежені і можуть бути використані в інших сферах на альтернативній основі. Витрати, які слід враховувати при прийнятті економічних рішень, – це альтернативні витрати, що виникають як результат втрачених можливостей через альтернативне використання ресурсів. В сучасній економічній літературі під поняттям " витрати виробництва" як правило, розуміють економічні витрати. Вони є тими виплатами, що фірма повинна зробити, або ті доходи, які фірма повинна забезпечити постачальникам ресурсів, щоб відволікти ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Можуть бути зовнішніми і внутрішніми.

Зовнішні (явні) витрати являють собою оплату ресурсів (праці, сировини…), які не є власністю даного підприємства. А фірма може використовувати ресурси, що належать їй; витрати, пов’язані з власним і самостійно використаним ресурсів, називаються неявними (внутрішніми). До внутрішніх витрат відносять також нормальний прибуток – мінімальну плату, що необхідна для утримання підприємницького таланту в межах підприємства. Якщо вона не забезпечується, то підприємець переорієнтовує свій талант й відмовиться від підприємництва задля одержання зарплати.

Економічні витрати – це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідний для залучення і утримання ресурсів в межах даного напряму діяльності. В залежності від стану і обсягів виробництва економічні витрати поділяються на постійні і змінні (постійні – витрати, що залишаються незмінними незалежно від зміни обсягів виробництва: орендна плати, оплата засобів зв’язку, амортизаційні, зарплата управлінського персоналу; змінні – залежать від зміни обсягів виробництва: зарплата робітників, витрати на сировину, паливо). Валові витрати – це витрати на виробництво певного обсягу продукції і дорівнюють сумі постійних і змінних витрат. У цілому основу постійних витрат становлять витрати, пов’язані з використанням основного капіталу; змінні – оборотного капіталу. Граничні витрати – це приріст витрат у результаті виробництва додаткової одиниці продукції. Витрати, що додатково потрібні для виробництва кожної додаткової одиниці понад визначений обсяг. Зростання граничних витрат приводить до зменшення виробництва продукції, а, отже, і до підвищення її ціни. Завдяки граничним витратам вирішується питання про доцільність збільшення чи зменшення обсягу виробництва.

Валові витрати змінюються нерівномірно, що приводить до зміни витрат на одиницю продукції в міру зростання обсягів виробництва або до зміни середніх витрат. Середні витрати – це витрати на одиницю виготовленої продукції, дорівнюють відношенню валових витрат до кількості продукції. Бувають середні постійні і середні змінні. Середні постійні AFC, середні змінні AVC.

Витрати виробництва структуруються по елементам витрат, середніх і матеріальних, на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основного капіталу та нематеріальних активів. Витрати на виробництво одиниці продукції у грошовій формі називається собівартістю.

Суспільна вартість W = C + V + m.

Вартість для підприємця .

Неокласики: вартість – виробнича категорія.

Витрати – категорія виробничого споживання факторів; ціна – вартість, виражена у грошах.

Неокласики і ціна – результат взаємодії попиту і пропозиції.

Підприємницька діяльність економічних суб’єктів спрямована на одержання прибутку, саме можливість отримання прибутку спонукає входити в певну сферу діяльності, при загрозі його відсутності – покидати певний сегмент ринку. Розгляд прибутку як економічної категорії завжди був у центрі наукових досліджень представників різних напрямів і шкіл. Меркантилісти вважали прибуток результатом зовнішньо-торгівельної діяльності, зокрема нееквівалентного обігу. Класична школа (А. Сміт, Сеніор та ін. ) розглядала прибуток як результат функціонування капіталу. Д. Рікардо виходив з трудового походження прибутку і розглядав його у безпосередньому зв’язку із заробітною платою, звертаючи увагу на протилежну залежність їх зміни. Маркс, спираючись на вчення Рікардо, розвинув цю ідею, стверджуючи, що прибуток є результатом експлуатації найманої робочої сили і являє собою перетворену форму додаткової вартості. Прибуток – реалізація права власності на капітал підприємства у тій чи іншій сферах. Представники неокласичного напряму, окрім пояснення прибутку як наслідок функціонування капіталу (теорії факторів виробництва), вважають прибуток як винагороду підприємцю за підприємницький талант і ризик або наслідок його монопольного положення на ринку.

Сучасні економічні теорії визначають прибуток як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на виробництво і реалізацію. Виходячи з різних видів витрат, розглядаючи різні види прибутків.

Валова виручка (виторг)

Економічні витрати

Економічний прибуток
Зовнішні Внутрішні  
Бухгалтерські витрати Бухгалтерський прибуток  

Бухгалтерський прибуток = виручка – бухгалтерські витрати (витрати по залученню ресурсів).

Економічний прибуток = виручка – економічні витрати (зовнішні, внутрішні, включаючи нормальний прибуток).

Таблиця → " Взаємозв’язок витрат і прибутку".

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, визначимо підприємницький дохід. Він складається з нормального і економічного прибутку.

Цей дохід є винагородою підприємця за виконання ним таких функцій:

– поєднання капіталу, праці і природних ресурсів в єдиний процес виробництва товарів чи послуг;

– прийняття основних рішень з управління підприємством;

– впровадження нових продуктів і технологій;

– ризик щодо вкладених ресурсів.

Вживається поняття чистого прибутку = балансовому прибутку – податки та інші обов’язкові платежі.

Будь-яке підприємство завжди орієнтоване на одержання прибутку. Про прибутковість підприємства свідчить маса прибутку і норма. Маса – абсолютний вираз прибутку у грошовій формі. Норма – відносна величина прибутку = .

Р' =

Мр – (р'·k)/100%.

Норма прибутку свідчить про ступінь прибутковості капіталу в конкретній сфері функціонування. На норму впливають фактори, що визначають об’єм виробництва, і ціла, по якій реалізується продукція. Визначальний фактор – витрати; маса прибутку (обсяг виробництва і ціна ← залежність), структура факторів виробництва, швидкість обороту капіталу, економія витрат, масштаби виробництва.

Основний фактор перебуває під впливом цілої низки факторів:

– використання досягнень НТП;

– кваліфікація і продуктивність праці робітників;

– зниження ціни на економічні ресурси;

– економічна політика держави (фіскальна).

Рентабельність виробництва продукції обчислюється як відношення прибутку до собівартості продукції або як відношення прибутку до основних і оборотних фондів.

.

 

 

Поделиться:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...