Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності

Одним з головних прав, якими наділені суб’єкти патентного права є право на захист прав інтелектуальної власності. Незважаючи на законодавче забезпечення захисту прав авторів, виконавців, винахідників, авторів промислових зразків, на практиці внаслідок неправомірного використання об’єктів порушуються як майнові, так і немайнові права їх власників.

Нагальна необхідність ефективної правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності для України зумовлюється обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися насамперед на активізацію власного інтелектуального потенціалу.

В Україні створено сучасну законодавчу базу щодо захисту прав інтелектуальної власності, яка узгоджується із загальновизнаними на міжнародному рівні підходами до забезпечення такого захисту[1].

Здебільшого право на захист пов’язується із порушенням прав та правомірних інтересів володільця прав інтелектуальної власності і виявляється у можливості самому обирати адекватні порушенню засоби самозахисту чи звернутись до державних органів і отримувати у них своєчасну, ефективну і реальну допомогу в реалізації одного чи декількох способів захисту.

Стоякин Г.Я. в правовий захист включає три моменти: видання норм, які встановлюють права і обов'язки, визначають порядок їх здійснення і захисту; діяльність суб'єктів по здійсненню своїх прав і, нарешті, діяльність по реалізації правових санкцій.

На думку окремих вчених захист цивільних прав і законних інтересів полягає в реалізації юридичних санкцій цивільно-правових норм компетентним органом або безпосередньо управомоченою або зобов'язаною особою в правовідношенні, в цілях здійснення суб'єктивних прав і законних інтересів у разі, коли останні оспорюються ким-небудь або порушені[2].

Захист авторських прав – сукупність заходів, спрямованих на поновлення чи визнання авторських прав та захист інтересів їх володільців при їх порушенні чи оспорюванні.

За допомогою правового захисту відбувається: 1) відновлення первинного стану потерпілого, 2) припинення порушення шляхом позбавлення акту (події) сили “регулятивного” юридичного факту, 3) охоронно-забезпечувальна дія шляхом створення додаткових правових умов для безперешкодного здійснення порушених прав і інтересів, 4) еквівалентна компенсація порушених прав. При цьому якнайповніші і всеохоплююче захист цивільних прав і законних інтересів досягається за допомогою цивільно-правових способів.

Орлюк О. захист прав розглядає в двох значеннях: в широкому та вузькому. У вузькому значенні мова йде лише про процес захисту порушених прав інтелектуальної власності. У такому випадку не має значення, які форми та методи захисту обираються – юрисдикційні чи неюрисдикційні. Однак, якщо йдеться про широке визначення, то слід говорити не лише про реалізацію самого процесу захисту, а й про увесь правовий механізм реалізації прав інтелектуальної власності, його легалізації в установленому законом порядку, використання (будь-яким способом, передбаченим законом) та, відповідно, захисту, за умов що такі права інтелектуальної власності будуть порушені[3].

Боднар Т. під захистом цивільного права розуміє реалізацію встановленого законом суб’єктивного права особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, або оспорювання шляхом застосування обраних самою особою чи встановлених договором або актами цивільного законодавства правоохоронних заходів – способів захисту цивільних прав.

Наявність комплексної галузі законодавства, що регулює відносини у сфері інтелектуальної власності, свідчить про розуміння значення цієї сфери людської діяльності для держави. Вдосконалення правових механізмів охорони та захисту правових механізмів прав інтелектуальної власності повинні розумітися як один з пріоритетів державної політики[4].

Національне законодавство в сфері інтелектуальної власності представляє собою цілісну систему правових норм, включаючи норми стосовно захисту прав інтелектуальної власності, що місяться не лише в спеціальних законах, які діють в цій сфері, але й в інших законодавчих актах.

Право громадян на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності, закріплено в статті 54 Конституції України.

Загальні положення Конституції України конкретизовано в законодавстві України. Так, загальні засади захисту цивільних прав встановлені в главі третій ЦК України, відповідно до ст. 15 якого кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства

Спеціальні положення щодо захисту авторських прав передбачено в книзі четвертій ЦК України та спеціальних законах, основним серед яких є Закон України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» тощо.

Традиційно у літературі виділяють дві основні форми захисту прав інтелектуальної власності[5]:

- юрисдикційна, яка передбачає для здійснення захисту необхідність звернення до органів державної влади у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, судом (ст. 16), Президентом України, органами державної влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування (ст. 17), нотаріусом (ст. 18);

- неюрисдикційна, при якій захист порушених авторських прав відбувається шляхом самостійних дій потерпілої від порушення суб’єктивного права особа.

Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну і спеціальну форму здійснення передбачених законом засобів захисту.

Відповідно до загальної форми захист прав на об’єкти інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку.

Спеціальною формою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності є адміністративний порядок захисту цих прав. Він застосовується лише у випадках, прямо вказаних у законодавстві. Спеціальним органом в сфері захисту прав інтелектуальної власності є Державний департамент інтелектуальної власності. Крім того, окремими повноваженнями щодо здійснення охорони та захисту прав інтелектуальної власності наділені й інші органи державної влади. Так, враховуючи постійне збільшення експортно-імпортних операції товарів, які містять об’єкти права інтелектуальної власності, важливе значення має здійснення належного митного контролю. Відповідно до ст. 11 МК завданням митних органів є сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, а не безпосередньо захист. Митний контроль за переміщенням товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності можна поділити на два види:

- по-перше, це безпосередній митний контроль, що здійснюється з детальною перевіркою наявності порушень прав інтелектуальної власності на матеріальному носії за умови попереднього надання інформації правоволодільцем в порядку, передбаченому МК;

- по-друге, це формалізований митний контроль, який здійснюється відповідно до розділів ІІ, ІІІ МК за дотриманням умов переміщення певних матеріальних носіїв (наприклад, при переміщенні дисків для лазерних систем зчитування вимагається наявність ліцензії Мінекономіки, СІД-кодів та контрольних марок).

Суб’єкти авторського права, права інтелектуальної власності яких порушено, можуть скористатися неюрисдикційною формою захисту права інтелектуальної власності, який передбачає позасудовий захист, але в межах закону. Він вимагає вчинення певних дій самим суб’єктом, права якого порушені, чи його представником. Такі дії можуть бути вчинені як внаслідок правопорушення, так і до його здійснення або під час його здійснення. Своє право на захист потерпіла особа може реалізувати самостійно, через самозахист.

Право учасників цивільних правовідносин на самозахист – це їх можливість у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільного права чи інтересу іншої особи, створення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків.

Із способів, передбачених для судового захисту, самозахист може відбуватись лише такими, як: 1) припинення дії, яка порушує право; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення; 3) зміна правовідносин; 4) припинення правовідносин; 5) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Інші способи передбачають необхідність винесення рішення юрисдикційними органами[6].

Право на захист свого порушеного права або усунення загрози його порушення володілець прав може реалізувати шляхом звернення до порушника із відповідною вимогою у претензійному порядку.

В сфері регулювання використання об’єктів права інтелектуальної власності, як один зі способів самозахисту може використовуватись відмова від договору. В ЦК України передбачено можливість припинення та зміни правовідношення за рішенням суду (ст. 12). Разом з тим, як спосіб самозахисту сторонами може бути передбачено можливість односторонньої відмови та розірвання авторського договору або ліцензійного достроково, якщо одна із сторін не виконує, або неналежно виконує вимоги договору.

Зміна умов договору може створити додаткові або припинити існуючі права й обов’язки сторін договору, перенести строк чи змінити виконання договору. Тому на практиці сторони вдаються до змін саме тих умов договору, збереження яких порушує (порушило, порушуватиме) їх суб’єктивні права. Шляхом зміни умов договору сторони за взаємною згодою без звернення до судових органів обирають та формулюють оптимальні, на їх думку, правила поведінки, забезпечуючи тим самим самозахист цивільного права від його порушення. Застосування зміни та припинення договірного правовідношення (договірного зобов’язання) як спосіб захисту цивільного права дозволяє сторонам договору максимально ефективно використовувати принцип свободи договору, керуючись при цьому також принципами справедливості, добросовісності та розумності[7].

Зміна умов зобов’язання визначається п.2 ст.611 ЦК України як один із можливих правових наслідків порушення зобов’язань, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково відмовитись від зобов’язання, якщо це встановлено договором чи законом. У разі порушення зобов’язання однією стороною друга сторона має право частково відмовитись від зобов’язання, якщо це встановлено договором чи законом. Можливість односторонньої відмови від договору повністю або частково передбачена в ст. 651 ЦК України.

Відповідно до визначення, закріпленого в ЦК України самозахист це застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

На відміну від вітчизняної практики, де судовий та адміністративний порядок захисту прав інтелектуальної власності є переважним, в зарубіжній практиці досудові способи захисту отримали більш широке застосування.

Так, одним зі способів захисту прав інтелектуальної власності є процедура примирення. Як свідчить практика в США більшість справ відносно порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності не доходять до суду. При цьому примирення найбільш переважне в тих випадках, коли сторони конфлікту мають намір зберегти між ними господарські зв’язки та вирішити питання приватним шляхом. Ця форма передбачає вибір або призначення мирового посередника, який намагатиметься надати поміч сторонам в урегулюванні їх спору.

Крім того важливе зазначається для більш ефективного захисту прав інтелектуальної власності має набути запровадження в Україні нетрадиційних (альтернативних) способів захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, до яких відноситься, зокрема: третейське судочинство, арбітраж, процедура примирення та експертне рішення[8].

Як свідчить досвід, у результаті судового чи третейського розгляду спірної ситуації добре, коли хоча б одна сторона є задоволеною результатом, а часто обидві сторони повністю чи частково незадоволені. Одним з способів розв’язання спірних ситуацій, який не отримав широкої практики в Україні є медіація.

У Концепції удосконалення судочинства для затвердження справедливого суду на Україні відповідно до європейських стандартів, схваленій Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року, в пункті 5 розділу Х зазначено про те, що з метою розвантаження судів необхідно розвивати альтернативні (позасудові) способи врегулювання спорів. Наукового обґрунтовування і практичного втілення потребує медіація — діяльність професійних посередників, що спрямовують учасників юридичного спору до компромісу і врегулювання спору самостійно самими учасниками[9].

Поняття «медіація» походить від латинського «mediare» - бути посередником. Медіація – це міжнародний загальновживаний термін, що відповідає українському терміну „посередництво". Медіацією називають процес переговорів, коли до вирішення спірного питання залучається нейтральна третя сторона – медіатор (посередник), яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору і активно допомагає сторонам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення, що задовольнить всіх учасників переговорів. Тобто, медіація, це один із так званих альтернативних (позасудових) способів врегулювання спорів, ефективність якого є дуже високою.

До переваг, які має медіація слід віднести, зокрема, такі:

1. Медіація – це не публічна процедура розв’язання конфліктів, тому сторони уникають небажаного публічного розголошування конфлікту.

2. Терміни розв’язання конфліктів за допомогою медіації коротше, ніж при судовій процедурі. Крім того, вартість медіації значно менше ніж розміри судових витрат.

3. Гнучкість процедури дозволяє прийти сторонам до компромісного рішення, на відміну від присудження, яке обов'язкове до виконання.

4. Універсальність процедури. За допомогою медіації можна врегулювати і особисті, і ділові конфлікти.

Форми медіації можуть бути різні, залежно від специфіки конфліктів з якими ви маєте справу. Наприклад, під час медіації зовсім не обов’язково, щоб представники обох сторін знаходилися в одному приміщенні. І тоді медіатору в нагоді будуть навички рефреймінгу (перефразування).

Основними принципами медіації є: добровільність, рівність сторін, свобода виходу з переговорів, конфіденційність.

Відмінності медіації від суду, третейського суду (арбітраж) полягають в тому, що сторони конфлікту самостійно вибирають медіатора, який не ухвалює остаточне рішення для сторін, а сприяє вирішенню конфлікту шляхом організації і введення переговорів так, щоб сторони конфлікту самостійно ухвалили обопільне рішення із спірного питання.

Не сприяє розповсюдженню медіації як одного зі способів захисту прав інтелектуальної власності в Україні також відсутність належної правової регламентації процедури медіації.

На відміну від зарубіжних держав, де процедура медіації врегульована в спеціальних актах, так наприклад, в Австрії діє Федеральний закон про медіацію, в США діє Єдиний закон про медіацію[10], в Україні відсутній спеціальний нормативний акт про медіацію, а заходи спрямовані на поширення медіації здебільшого стосуються залучення медіаторів до розв’язання конфліктів між сторонами кримінальних справ.

В законопроекті «Про медіацію (примирення)» визначається, що процедура медиации (примирення) допускається на будь-якому етапі провадження в цивільних і господарських справах до видалення суду в дорадчу кімнату для винесення ухвали, а в кримінальних справах — до початку судового слідства. Таким чином, законопроект «Про медіацію» обмежує процедуру медіації тільки провадженням в цивільних, господарських, кримінальних справах в судах загальної юрисдикції. При цьому абсолютно не враховується світова практика в цих питаннях. Медіація в світовій практиці не зводиться до провадження в справах виключно державних судів. Процедура медіації (примирення) може бути почата при виникненні спору як до звернення до суду або арбітражу (третейського суду), так і після звернення до суду або третейського суду, у тому числі і за пропозицією судді або третейського суду.

⇐ Предыдущая 123 4 5 Следующая ⇒