Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Інституціональна трансформація економіки України.

Стр 1 из 6Следующая ⇒

Міністерство освіти та науки, молоді і спорту України

ДВНЗ «ПДТУ»

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії

Лекція № 5, частина 1.

З курсу: «Національна економіка»

Інституційні чинники розвитку національної економіки.

Власність як базисний інститут національної економіки

Викладач: к. е. н.

Капранова Лариса Григорівна

Маріуполь, 2011

Тема 5. ІНСТИТУЦІЙНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ.

Частина 1. ВЛАСНІСТЬ ЯК БАЗИСНИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1. Інституціональна трансформація економіки України.

2. Власність в системі економічних відносин. Еволюція форм власності

3. Об'єкти, суб'єкти і типи та форми відносин власності

4. Роздержавлення і приватизація як методи реформування відносин власності в Україні

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

Інститути — це не просто правила (норми) поведінки індивідів, що регламентують їх взаємодію. Вони визначають мотивацію поведінки людей у всіх сферах функціонування суспільства, яка є похідною від системі цінностей, що склалася.

Інституціональне будівництво складний і тривалий процес. Його мета визначається стратегічними цілями розвитку конкретного суспільства.

Формування інституціональної системи в країнах з перехідною економікою відбувається двома паралельними шляхами. З одного боку, органи влади проводять реформи в основі яких лежать розробка та впровадження формальних правил. З іншого, традиції і звичаї (рутини) служать інституціональною основою консервації традиційних відносин, що базуються на звичні системі цінностей і мотивації діяльності індивідів. У період різкої ломки існуючих формальних правил і норм і створення нових утворюються «ножиці» невідповідності між існуючими традиціями і новими формальними інститутами. У зв'язку з цим виникає проблема подолання існуючого протиріччя, що може бути вирішено тільки через створення ефективної інституціональної системи трансформаційного суспільства.

Інституціональна система повинна базуватися на певних принципах, що забезпечують формування цивілізованих соціальних відносин в суспільстві, дає імпульс економічного зростання і підвищення добробуту населення.

До таких принципів можна віднести:

• забезпечення невід'ємних прав і свобод особистості;

• створення стимулів для зростання ефективності суспільного виробництва;

• забезпечити зростання життєвого рівня усіх соціальних груп населення;

• наявність ефективного контролю за дотриманням діючих і нових формальних правил, що регламентують взаємини особистості і суспільства з застосуванням санкцій передбачених законом до усіх порушників.

Якщо трансформаційні процеси будуть відбуватися на таких принципах, то створена інституціональна система буде забезпечувати соціально-економічний розвиток суспільства.

Важливою умовою трансформації є зміна умов (режимів) використання прав власності. Режими застосування прав власності можуть мінятися за допомогою націоналізації і приватизації. Націоналізацією називається інституційна зміна, у процесі якої режим приватної або комунальної власності трансформується у режим державної власності. Зворотний процес називається приватизацією. Якщо приватизація здійснюється за допомогою зміни реальної правомірності при постійній формальній, то вона називається спонтанною приватизацією (наприклад, використання співробітниками державних установ об'єктів державної власності в особистих цілях). Дійсно, в реальному житті залежно від умов може виникати істотна відмінність між державною власністю де-юре і де-факто. Іншими словами, формально ресурси знаходяться в державній власності, а фактично може існувати режим вільного доступу, комунальної або приватної власності. Виразом цих тенденцій є хабарництво, здирство, незаконна комерціалізація діяльності, корупція, використання насильства в особистих цілях тощо.

У Законі України «Про власність» дається досить звужена характеристика прав власності: «Право власності — це врегульовані законом суспільні відносини з володіння, користування і розпорядження майном».

Результати первинної приватизації в країнах, де переважає державна власність, засвідчили певну структуру розподілу власності. Очевидно, що первинна приватизація не змогла досягти оптимальної структури власності, тобто такого становища, при якому кожна із правомірностей знаходиться у руках власника, зацікавленого в найбільш ефективному її використанні. Зміна форм власності відбувалася без ґрунтовного дослідження наслідків, а головне, без прогнозування того, який вплив матиме зміна правомірності на діяльність потенційних власників, чи зможуть вони ефективно скористатися своїми правами. І тільки після того, як почалась економічна криза, з'явилися пропозиції, а пізніше й рішення про необхідність проведення приватизації в напрямі пошуку «ефективного власника». Тепер стає очевидним, що проведення приватизації без глибокого наукового опрацювання її підґрунтя значно загальмувало процес реформ і наслідки відчуватимуться ще довго. Складається враження, що рішення про приватизацію приймалися лише з огляду на наукові доробки прихильників неокласичної теорії й не враховували деякі суттєві положення неоінституціоналізму, і перш за все присвячені аналізу не тільки приватної, а й інших форм власності (акціонерної, колективної, державної), зіставленню їх порівняльної ефективності в забезпеченні ринкових відносин. Проведення такого аналізу прав власності стосовно інфраструктури ринку певною мірою може доповнити й розширити уявлення економічної теорії та практики з питань подальшого реформування суспільства. Інституціональні зміни прав власності започатковують правові й економічні основи формування й розбудови ринкової інфраструктури.

Процес роздержавлення й приватизації в Україні, пройшовши певний шлях, ще далекий до завершення. Після його завершення всі норми та правила приватизації припинять свою дію і регулювання прав власності буде здійснюватися на основі зовсім інших законодавчих актів. Тому дуже важливо дослідити механізми впливу змін прав власності на інфраструктуру в перехідній економіці, шляхів створення стабільних правил гри на приватизаційному ринку, що має закласти основи їх розробки для регулювання прав власності в майбутньому, в умовах стабільної ринкової інфраструктури.

Інституціональні зміни в суспільстві не обмежуються приватизацією. Вона має сенс лише тоді, коли в результаті її проведення економіка починає працювати більш ефективно й життя громадян поліпшується. Ю. Пахомов уважає, що приватна власність визріває природним шляхом, що в наших умовах означає її підтримку державою. У будь-якому разі успіх у реформуванні власності передбачає наявність ринку капіталу, сприятливого інвестиційного клімату, створення такої податкової системи, що стимулювала б виробника до підвищення ефективності виробництва.

Однією з важливих норм є добровільне підкорення закону і визнання права власності. Ця норма важлива не тільки з погляду виконання зобов'язань відносно одного з суб'єктів ринку — держави. Добровільне підкорення закону є головною передумовою поширення згаданих вище норм на необмежену кількість потенційних угод на ринку. Довіра між учасниками операції підтримується ефективним захистом прав сторін державою. Наявність чітко зафіксованих державою прав власності полегшує взаємне розуміння інтересів і намірів учасниками операції, тобто створює передумови існування емпатії між ними. Указаний підхід до специфікації права власності висловлений переважно з погляду здійснення складних операцій, оскільки передбачає велику кількість варіантів інфраструктурної взаємодії між індивідами з використанням ресурсів.

Аналіз національного законодавства свідчить, що безпосередньо визначаються права володіння, користування й розпорядження майном. Водночас побічно законодавство визнає більш глибоку специфікацію прав власності, вказуючи на необхідність урахування суспільної корисності й безпеки, забороняючи завдання шкоди навколишньому середовищу, історико-культурним цінностям, обмеження прав та інтересів інших осіб, що захищаються законом. Визнається право відчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, право володіння, користування й розпорядження майном, віддавати майно в заставу і відчужувати його іншими способами, а також розпоряджатися ним іншим чином. Майно, передане засновниками як внески юридичним особам, перебуває у власності останніх. Засновники ж відносно цього майна мають обов'язкові права, що визначаються в засновницьких документах. Таким чином, можна зробити висновок про глибоку специфікацію права власності в законодавстві, а отже, про наявність можливості у власника використовувати різні варіанти конфігурації пучка правомірності. Така ситуація створює передумови вибору ефективних моделей поведінки власника в умовах ринкової економіки.

Отже, в сучасному трактуванні ринкова система ґрунтується на комплексі норм, що використовують індивіди при інфраструктурній взаємодії. Ці норми включають утилітаризм, цілераціональну дію, довіру, емпатію, свободу та добровільне підкорення законам, які специфікують права власності. Специфікація прав власності знижує невизначеність у відносинах і створює передумови вирішення основного економічного завдання — оптимального використання обмежених ресурсів.

У сучасних правових системах зарубіжних країн право власності на ресурси зазвичай розподіляється між декількома власниками, що володіють окремою правочинністю. Така сама ситуація характерна і для України, що належить до країн з економікою перехідного типу. Реформа відносин власності на першому етапі (через складність і суперечність політичного процесу, в результаті якого і складається первинний варіант специфікації прав власності) не дає оптимальної структури власності. Аналізуючи становище в економіці, не можна стверджувати, що кожна з правомірностей перебуває у власника, зацікавленого в максимально ефективному її використанні. Проблемою в цьому плані є визначення критерію рівня зацікавлення потенційних власників в ефективному використанні прав власності. Рішення є можливим у межах підходів, сформульованих у вищезгаданій «теоремі Коуза». Значення теореми полягає в тому, що коли права власності чітко специфіковані, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, то структура виробництва залишатиметься сталою, незалежно від зміни в розподілі прав власності, якщо знехтувати ефектом доходу. Отже, можна стверджувати, що первинний розподіл прав власності не впливає на структуру виробництва, оскільки у результаті кожна правочинність буде запропонована власнику, здатному заплатити за неї щонайвищу ціну внаслідок найбільш ефективного використання конкретної правомірності.

Крім того, необхідно враховувати ефект «рекомбінування» власності. Під рекомбінованою власністю розуміють розбіжність законодавчо закріплених і реальних прав власності, «розмитість» процедур контролю й організаційних меж підприємства. Для економіки перехідного типу, крім законодавчо закріплених власників права володіння — адміністрації та зовнішніх інвесторів — функції контролю здійснюють підприємства-суміжники, основні постачальники, збутові фірми й споживачі. Головне значення виникнення подібних форм власності полягає у створенні передумов для оперативного перегруповування активів і консолідації пасивів, що дають можливість хеджувати та перерозподіляти ризики. Таким чином, рекомбінована власність передбачає швидкість і оперативність перерозподілу правомірності між адміністрацією, зовнішнім власником, суміжниками та трудовим колективом.

Проведення приватизації стало по суті першим полігоном для випробування шляхів і методів специфікації (установлювання) прав власності в реаліях переходу від державної до приватної власності.

Відсутність своєчасного й повного дослідження сутності та механізмів зміни прав власності, на жаль, призвело до значних прорахунків і помилок у процесі приватизації, безпрецедентного економічного спаду, зубожіння й соціального розшарування значної частини населення. Про недоліки, допущені в процесі приватизації, свідчить, між іншим, і те, що з'являються пропозиції щодо перегляду приватизації, які подаються у формі суперечок між суб'єктами господарювання. Власників звинувачують у тому, що вони не виконують інвестиційних зобов'язань, накладених на них державою в процесі приватизації. Як свідчать дані опитування ROMIR Monitoring, 44% респондентів уважають, що результати приватизації мають бути переглянуті, а ще 33% виступають за частковий їх перегляд, і тільки 18% виступають проти. Більше того, 57% опитуваних погоджуються з тим, що великих капіталістів необхідно притягувати до кримінальної відповідальності за приводами, пов'язаними з приватизацією.

Одним із недоліків приватизації в Україні є її нелегальна форма: через процедуру відсудження, за допомогою податкових застав тощо. Початок прозорої приватизації, тобто вимога декларації про чисте походження грошей, покладено Фондом державного майна при оголошенні конкурсу щодо продажу 98, 81% акцій ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» у жовтні 2003 р. Це був перший випадок в історії української приватизації. Тобто знадобилося більше десяти років для формування такого інституту, як прозора приватизація. Це підтверджує гіпотезу про те, що інфраструктура ринку в Україні знаходиться у стані первісного формування й потрібні чималі зусилля для розробки цивілізованих правил і норм специфікації прав власності. Це стосується не лише приватної й колективної, але й державної форми власності.

12 3 4 5 6 Следующая ⇒