 |
Хронічна хірургічна інфекція
|
|
|
|
Хронічна гнійна інфекція розвивається при зниженій опірності організму, слабкій вираженості регенеративних процесів, а також у тих випадках, коли в рані є чинники, що підтримують інфекцію (сторонні тіла, кісткові секвестри, скупчення гною та ін.).
Хронічна специфічна інфекція найчастіше має первинний характер, спричинюється специфічними збудниками і характеризується млявим перебігом. До хірургічної хронічної специфічної інфекції належать: хірургічний туберкульоз, актиномікоз, кістково-хірургічні форми лепри, кістково-суглобовий сифіліс, бруцельоз, туляремія, лейшманіоз. Кожне з цих захворювань спричинюється своїм збудником, проте всі вони характеризуються повільним, малопомітним перебігом. У тканинах розвиваються специфічні гранульоми. Профілактика полягає у вжитті загальних і медико-соціальних заходів.
Актиномікоз є хронічним специфічним інфекційним захворюванням з розвитком щільного інфільтрату, в якому виявляють друзі специфічного гриба.
Збудником захворювання є особливі гриби Actinomyces Israeli. Це грампозитивні гриби, у тканини проникають зазвичай з ротової порожнини, кишок і верхніх дихальних шляхів, де вони вегетують як сапрофіти, і лише за певних умов стають патогенними.
Клінічна картина
Існує три форми хвороби: шкірна (уражується переважно шкіра шиї, обличчя, рідко — сідниць і промежини), абдомінальна і легенева — плевральна. Поширюється процес лімфогенно, сполучною тканиною і контактно (від центра первинного осередку до периферії).
У більшості випадків спостерігається шкірна форма, переважно шийно-лицьова. На бічній поверхні шиї утворюється щільний червоно-синюшний малоболючий інфільтрат. На ньому формуються дрібні абсцеси, які перетворюються на нориці з рідким гноєм, що містить жовтуваті крихти (друзи). Через норицеві ходи в інфільтрат проникає інша інфекція. Нагноєння супроводжується склерозуванням тканини довкола нориць, що веде до зморщування шкіри над поверхнею інфільтрату.
|
|
|
Діагностика
Діагноз підтверджується при виявленні в гнійному ексудаті з нориць актиномікотичних друз міцелію променистого гриба.
Абдомінальний актиномікоз протікає за типом гострого апендициту або термінального ілеїту, інколи — кишкової непрохідності, пухлин кишок, сечового міхура.
Актиномікоз легенево-плевральний протікає за типом хронічного неспецифічного запалення легень і плеври.
Лікування
Комплексне: консервативно-хірургічне. Основною є актинолізатотерапія: при внутрішньом'язовій терапії в м'яз сідниці вводять по 3 мл актинолізатів 2 рази на тиждень, при внутрішньошкірній — у шкіру передньої поверхні передпліччя. Дозу збільшують поступово.
Як допоміжний метод лікування призначають також антибіотики, препарати йоду, рентгенотерапію.
При кістково-підшкірній формі розкривають і дренують абсцеси шкіри і підшкірної жирової клітковини.
Туберкульоз кісток і суглобів — найбільш часта форма позалегеневого туберкульозу. На нього хворіють переважно в дитячому і юнацькому віці.
Туберкульозним процесом уражуються як трубчасті, так і плоскі кістки. Найбільша увага приділяється захворюванням хребта, стегна, великогомілкової кістки, а із суглобів — кульшового і колінного.
У трубчастих кістках ураження починається з епіметафізів: утворюється невеликих розмірів округлий осередок деструкції, так званий первинний остит. Ця фаза процесу називається передартритною. Згодом осередок розширюється.
Для туберкульозу кісток характерний суглобовий шлях поширення з розвитком туберкульозного артриту — вторинного за своїм патогенезом і таким, що знаменує початок артритної фази захворювання.
|
|
|
Артрит може бути ексудативним (з ураженням лише синовіальної оболонки) і фунгозним (з переважанням продуктивно-альтернативного запалення, з руйнуванням суглобових хрящів і суглобових кінців кісток).
Туберкульозний коксит частіше розвивається у віці 5—10 років, зазвичай буває однобічним. Належить до найтяжчої форми кістково-суглобового туберкульозу. Первинний остит у вигляді осередку деструкції різних розмірів розвивається зазвичай у губчастій речовині кісток, які утворюють вертлюгову ямку, рідше — у самій головці стегна або шийці стегнової кістки. Процес поширюється на суглоб шляхом прориву хряща або контактного переходу на синовіальну оболонку суглоба з утворенням численних горбків на ній, розвитком грануляцій і їх розпадом, руйнуванням хряща і кістки з боку суглобової поверхні. Руйнування суглоба призводить до вивихів і підвивихів.
Хворі в основному відчувають періодичний біль у кінцівці, особливо вночі, порушення функції суглоба. Вирішальне значення для діагностики захворювання в цій фазі має рентгенологічне дослідження. На рентгенограмі вдається виявити осередок деструкції в кістках (первинний остит) і остеопороз. В артритну фазу спостерігаються постійний біль і порушення функції суглоба і кінцівки (кульгавість, щадіння ноги при ходьбі), обмеження рухливості в суглобі (контрактура), атрофія м'язів кінцівки.
У міру прогресування кокситу дитина втрачає здатність ходити, кінцівка в суглобі зігнута і відведена вбік. Руйнування суглоба веде до підвивихів і вивихів, недорозвинення і укорочення ноги.
Туберкульозний гоніт у більшості випадків розвивається у віці до 20 років. Первинний гоніт протікає за типом ексудативного і фунгозного артриту. Ексудативний синовіт супроводжується розвитком набряків і накопиченням рідини в суглобі, що містить велику кількість фібрину. Набряк і відкладення фібрину можуть обмежувати функції, спричинювати відмежування окремих порожнин (заворотів) суглоба. Випадання фібрину веде до утворення в порожнині суглоба згустків у вигляді рисових зерен.
Для фунгозного гоніту характерними ознаками є некротичний процес у суглобі з кавернозним розпадом грануляцій, руйнування хрящів і кістки з боку суглоба, набряк, потовщення навколосуглобових м'яких тканин, здавлення судин шкіри і різке збільшення суглоба.
|
|
|
Головними симптомами є біль у суглобі, обмеження рухливості, балотування наколінка, припухлість суглоба, атрофія м'язів гомілки і стегна, потовщення складки шкіри, неправильне положення кінцівки і укорочення її.
Туберкульозний спондиліт в основному спостерігається у віці від 2 до 4 років. Протікає в двох формах — позадисковій і дисковій.
Процес починається з первинного оститу, що локалізується зазвичай у передньому відділі тіла хребця (переважно грудного або поперекового). Остит у дитячому віці поширюється передньою поверхнею хребця з утворенням набряку спереду і з обох боків хребцевого стовпа або у напрямку до диска, спричинюючи його руйнування.
Клінічна картина
Біль, порушення рухів у хребці, особливо при нахилянні тулуба, наявність горба або надмірного випрямлення ураженого відділу, нерідко неврологічні розлади через здавлення спинного мозку або його корінців — основні клінічні прояви туберкульозного спондиліту.
Лікування
В основному консервативне. Протягом довгого часу призначають антибактеріальну протитуберкульозну терапію, загальнозміцнювальні засоби. При великих щільних (фіброзованих) лімфатичних вузлах, а також при фіброзно-норицевій формі рекомендується хірургічне втручання, після якого застосовують антибіотикотерапію.
Лепра. Збудником захворювання є кислотостійка мікобактерія Ганзена— Нейссера, облігатний внутрішньоклітинний паразит ретикулоендотеліальної системи.
Джерело захворювання— хворий на лепру. Шляхи передачі— повітряно-краплинний, рідше черезшкірний при порушенні цілості шкірних покривів.
Клінічна картина
Для захворювання характерний тривалий інкубаційний період, обчислюваний роками.
Виділяють лепроматозний, туберкулоїдний, диморфний типи лепри.
При лепрі уражуються шкіра, слизові оболонки, очі, лімфатичні вузли, периферійні нервові стовбури, внутрішні органи (печінка, селезінка, надниркові залози, яєчка), кісткова система (кісткові лепроми, осифікаційні периостити, розсмоктування кінцевих фаланг кистей і стоп), у ряді випадків розвивається амілоїдоз.
|
|
|
Для лепроматозного типу характерна поява на шкірі обличчя, розгинальних поверхнях передпліч, гомілок, тилу кистей, сідницях еритематозно-пігментних плям різних розмірів без чітких контурів. Поступово розвивається лепроматозний інфільтрат — плями дифузно інфільтруються, збільшуються в розмірах. Шкіра в зоні інфільтрату стає напруженою, глянцевою, лиснючою, має вид апельсинової кірки, пушкове волосся випадає. Лепроматозний інфільтрат супроводжується застійною гіперемією, гемосидерозом, набуває синюшно-бурого відтінку. У результаті інфільтрації шкіри обличчя формується £асіез Іеопіпа — різко виступають надбрівні дуги, ніс деформується, щоки, губи, підборіддя набувають «часточкового» вигляду. На шкірі з'являються лепроми — горбки (вузли) величиною до декількох сантиметрів, щільноеластичні, червонуватого кольору, які згодом вкриваються виразками. Виразки мають круті, підриті, інфільтровані краї, схильні до злиття, гояться повільно з формуванням потворних рубців.
Лікування
Лікування хворих на лепру дуже тривале, здійснюється в лепрозоріях, використовуються специфічні препарати.
Сифіліс кісток і суглобів. Збудник захворювання— бліда трепонема (Treponema pallidum). У перебігу хвороби виділяють чотири періоди: інкубаційний, первинний, вторинний, третинний.
Клінічна картина
Інкубаційний період триває в середньому місяць.
Первинний період сифілісу характеризується виникненням твердого шанкеру, регіонарного лімфаденіту, регіонарного лімфангіту.
Вторинний період характеризується тривалим (декілька років) хвилеподібним перебігом, різноманітністю клінічних симптомів. Основний прояв захворювання — висип (сифіліди вторинного порядку) на шкірі і слизових оболонках (розеоли, папули, пустули, плішивість, лейкодерма). При вторинному сифілісі може розвинутись специфічний періостит, що локалізується в кістках черепа, великогомілковій кістці, груднині, ребрах; для нього типовим є нічний біль.
Третинний період сифілісу починається на 3—4-му році хвороби і за відсутності лікування триває до кінця життя. Сифіліди цього періоду — горбки і вузли (гуми). Горбки знаходяться в товщі шкіри у вигляді щільних, безболісних, синюшно-червоних, гладких, чітко відмежованих, напівкулястих утворень розміром близько 0,5 см, розташованих окремими групами, які швидко вкриваються виразками і гояться, залишаючи на периферії пігментні рубці. Сифілітична гума є безболісною; це синюшно-червоний, щільноеластичний вузол у підшкірній жировій клітковині, покритий виразками в центрі, з утворенням некротичного стрижня і виділенням мізерної клейкої рідини.
Діагностика
Діагностика сифілісу ґрунтується на клінічних і лабораторних даних.
Лікування
Лікування захворювання специфічне, проводиться у шкірно-венеричному диспансері.
|
|
|
