Правове регулювання використання земель водного фонду

Механізм користування землями водного фонду, виконання комплексу водоохоронних заходів і проведення експлуатаційних робіт для створення сприятливих умов утримання цих земель затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року № 502 “Про затвердження порядку користування землями водного фонду”[3].

Землі водного фонду можуть використовуватися землекористувачами на праві власності, праві постійного користування і на умовах оренди. Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу землі водного фонду можуть знаходитися у державній, комунальній і приватній власності. У ст. 5 Водного кодексу здійснена конкретизація водних об’єктів загальнодержавного і місцевого значення. Такий поділ водних об'єктів обумовлює особливості правового регулювання їх використання й охорони.

До водних об'єктів загальнодержавного значення відносяться: внутрішні морські води, територіальне море, поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються в межах більш однієї області, а також їх притоки всіх порядків, водні об’єкти в межах природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і водні об’єкти, віднесені до категорії лікувальних.

До водних об’єктів місцевого значення відносяться поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і не віднесені до категорії загальнодержавного значення. Усього на території України знаходиться 277 водних об'єктів місцевого значення, перелік яких затверджений 6 січня 1998 року наказом Держводгоспу України “Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об’єктів місцевого значення”[4].

У державній власності знаходяться землі водного фонду, зайняті і прилеглі до водних об'єктів загальнодержавного значення, що задовольняють державні і суспільні потреби. У комунальній власності можуть знаходитися землі, зайняті і прилеглі до водних об'єктів місцевого значення, що задовольняють суспільні потреби.

Громадянам і юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування можуть безкоштовно передаватися в приватну власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів), а значить і землі водного фонду, на яких ці об'єкти знаходяться чи прилягають до таких водойм. Отже, водні об'єкти, площею понад 3 гектарів не можуть знаходитися в приватній власності, а знаходяться в державній чи комунальній власності.

Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. В ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу не містить обмежень стосовно суб’єктів приватної власності на замкнені природні водойми, – указується, що ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Однак аналіз підстав виникнення права приватної власності на землю для громадян і юридичних осіб, передбачених ст. ст. 81-82 Земельного кодексу, приводить до висновку, що за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування землі водного фонду (загальною площею до 3 гектарів) можуть бути безкоштовно передані тільки громадянам України і юридичним особам, заснованим громадянами України чи юридичними особами України.

Землі водного фонду можуть використовуватися землекористувачами на праві постійного користування. Згідно ч. 3 ст. 59 Земельного кодексу в постійне користування землі водного фонду можуть надаватися за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування тільки державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Законодавець обмежує коло суб'єктів, що здійснюють право постійного користування цією категорією земель, як по формах власності, так і по цілям використання.

В ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу визначає право постійного користування земельною ділянкою наступним чином - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без встановленого строку. Право постійного користування земельною ділянкою водного фонду набувають лише державні водогосподарські організації для визначених законодавцем цілей: догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів тощо. Всім іншим юридичним і фізичним особам землі водного фонду в постійне користування не надаються, вони можуть користуватися землями цієї категорії тільки на умовах оренди.

Право власності та право постійного користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації. Право власності і право постійного користування землями водного фонду засвідчується державним актом, що видається і реєструється виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, Київською і Севастопольською міською державною адміністрацією за місцем перебування земельної ділянки. Форми державних актів на право власності і на право постійного користування земельною ділянкою затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 “Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою”[5].

Органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передавати громадянам і юридичним особам на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота й острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності[6]. Орендарями земельних ділянок водного фонду можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни і особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання і організації, а також іноземні держави. Орендодавцями земельних ділянок водного фонду можуть виступати їхні власники чи уповноважені ними особи, передбачені ст. 5 Закону України «Про оренду землі». Користування земельними ділянками водного фонду для цілей - сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо на умовах оренди здійснюється орендарем у відповідності з договором оренди і з урахуванням вимог по охороні водойм від забруднення, засмічення і замулення, а також з дотриманням державних норм, правил і санітарних вимог.

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Законом «Про оренду землі», і ст. 93 Земельного кодексу, а пов’язані з орендою водних об’єктів – ст. 51 Водного кодексу. В даний час водне і земельне законодавство по-різному підходять до можливості передачі в оренду водних об’єктів. Так, Водний кодекс допускає оренду тільки водних об'єктів місцевого значення для визначених цілей, оренда ж водних об’єктів державного значення ним не передбачена. Новий Земельний кодекс передбачає оренду земель водного фонду для визначених цілей незалежно від значення і правового режиму водного об'єкта.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою власників або за узгодженням із землекористувачами. Користування землями водного фонду здійснюється з урахуванням вимог по охороні річок і водойм від забруднення, засмічення, замулення, а також з дотриманням державних норм, правил і санітарних вимог.

Відповідно до наказу Держводгоспу № 29 від 29 лютого 1996 року “Про затвердження Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладанню кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду” на землях водного фонду, у тому числі на прибережних захисних смугах, земельних ділянках дна річок, озер, водойм, морів і інших водних об'єктів, можуть проводитися роботи, пов’язані з будівництвом, поглибленням дна, видобутком корисних копалин (крім піску, гальки, гравію в руслах малих і гірських рік), прокладкою кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, бурові і геологорозвідувальні роботи за умови одержання дозволу. Дозвіл терміном до одного року видається органами водного господарства за узгодженням з: місцевими органами виконавчої влади, державними органами охорони навколишнього природного середовища, геології, земельних ресурсів, відповідними водокористувачами, власниками землі і землекористувачами – у всіх випадках.

Дозвіл на роботи, що вимагають розробки проекту (будівельні, днопоглиблювальні, по видобутку будівельних матеріалів, вибухові, прокладка комунікацій і трубопроводів), є підставою для виконання проектно-пошукових робіт у порядку, встановленому чинним законодавством.

Використання землі в Україні є платним згідно ст. 2 Закону України від 3 липня 1992 року «Про плату за землю» в редакції Закону від 19 вересня 1996 року[7]. Це правило стосується тільки спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безкоштовно. Плата за користування земельними ділянками водного фонду вноситься їх власниками чи користувачами (у тому числі й орендарями) у вигляді земельного податку чи орендної плати. Податок за земельні ділянки водного фонду сплачується в розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.