 |
Давньоукраїнське літописання.
|
|
|
|
Тема 2: Давньоукраїнське красне письменство та його значення для дитячої літератури.
Давньоукраїнське літописання.
2. „Повчання” Володимира Мономаха як видатна літературно-педагогічна пам’ятка.
3. Світове значення „Слова о полку Ігоревім”.
Рекомендована література
1. Веселка: Антологія української літератури для дітей: У 3 т. – К.: Веселка, 1984. – Т. 1. – С. 63 – 78.
2. Возняк М.С. Історія української літератури: У 2 кн.: Навч. посібник. – Вид. 2-ге, переробл. – Львів: Світ, 1992. – Кн. 1. – С. 159 – 163, 169 – 173, 195 – 206, 227 – 285.
3. Єфремов С.О. Історія українського письменства. – К.: Феміна, 1995. – С. 19 – 68.
4. Рідне слово. Українська дитяча література: Хрестоматія: У 2 кн. / Упоряд. З.Д.Варавкіної, А.І.Мовчун, М.Ф.Черній. – К.: Либідь, 1999. – Кн. 1. – С. 65 – 94.
5. Українська дитяча література: Хрестоматія: У 2 ч.: Навч. посібник / Упоряд. І.А.Луценко, А.М.Подолинський, Б.Й.Чайковський. – К.: Вища шк., 1992. – Ч. 1. – С. 35 – 51.
Давньоукраїнське літописання.
Давня українська література створювалася на території України книжниками і письменниками українського походження у XI – XVIII ст. давньокиївською книжною писемно-літературною, староукраїнською, церковнослов’янською та латинською мовами. Історичні передумови виникнення давньоукраїнської літератури:
· усна народна творчість;
· поява писемності;
· запровадження християнства і шкільної освіти.
Оригінальна літературна спадщина періоду Київської Русі включає в себе житія (твори, в яких описуються подвиги канонізованих святих), літописи і власне художні твори.
Надзвичайне історико-культурне значення в давньоруську епоху мали літописи, що серйозно вплинули на розвиток національної свідомості. Найдавнішим літописним зведенням, укладеним у Києві на початку ХІІ ст., стала „Повість врем’яних літ” – літописне зведення, пам’ятка історіографії та літератури Київської Русі. Оригінал (первопис) літопису до наших днів не дійшов, збереглися лише пізніші списки – Лаврентіївський (1377 р.), що охоплює події до 1110-го, та Іпатіївський (поч. XV ст.) з доведенням розповіді до 1117-го. Відомі три редакції „Повісті…”: перша складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень кін. XI ст. з доведенням розповіді до 1113; друга – ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116-му; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118-го для Мстислава – сина Володимира II Мономаха.
|
|
|
Автор літопису, Преподобний Нестор (нар. ≈ 1055 – 1057 р. – 27 жовтня 1113 р.), з 1073-го р. прийняв чернецтво в Києво-Печерському монастирі. Написав житія святих Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. У церковному календарі день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця припадає на 9 листопада. З 1997-го року цього ж дня відзначають День української писемності та мови.
„Повість…” стала найголовнішою працею Нестора. Це перша давньоруська пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Літопис висвітлює історію східних слов’ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов’янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Пам’ятка містить значний історичний матеріал про східних слов’ян, про політичний, економічний і культурний розвиток Давньої Русі, про її міжнародне становище та про боротьбу із зовнішньою агресією. Порічний принцип викладу матеріалу дав змогу авторові показати історію Київської Русі в контексті світової історії, довести державну незалежність і рівність свого народу з іншими.
Проголошуючи ідею служіння вітчизні та ідею її єдності як запоруки величі держави, автор ставив за мету не лише розповісти про минуле, а й скласти позитивну програму дій для сучасників, виховувати в них почуття державності. У „Повісті…” створено узагальнений образ ідеального світського правителя, який стає втіленням патріотизму й могутності землі, а його дії визначаються благом батьківщини.
|
|
|
При укладанні літопису були широко використані фольклор (легенди, перекази, обрядова поезія, дружинний епос), порічні записи та літописні зведення ХІ ст., що не дійшли до нас, а також деякі іноземні джерела.
|
|
|
