Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

ІІ. Інститут громадянства.




Громадянство України – це правовий зв'язок між фізичною осо­бою та Українською державою, який виявляється в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Україна підтримує єдине громадянство. Не можна отримати громадянство України одразу після вступу в шлюб. Громадянство України зберігається незалежно від місця проживання особи.

Документами, які підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчен­ня громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний пас­порт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно із законом громадянство України може набуватись: за наро­дженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до гро­мадянства України; внаслідок поновлення у громадянстві України; вна­слідок усиновлення; у зв'язку з пере­буванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства.

Іноземці та особи без громадянства можуть бути за їх клопотан­ням прийняті до громадянства України за умов: визнання і дотримання Конституції та законів України; неперебування в іноземному громадян­стві або подання зобов'язання його припинити чи подання декларації про відмо­ву від нього; безперервного проживання на законних підставах на тери­торії України протягом останніх п'яти років; отримання дозволу на постійне проживання в Україні; володіння державною мовою, в обсязі, достатньому для спілкування (ця умова не поширюється на осіб, які мають фізичні вади — сліпі, глухі, німі); наявності законних джерел існування.

До громадянства України не приймаються особи, які: вчинили зло­чин проти людства чи здійснювали геноцид; засуджені в Україні до по­збавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); вчинили на території іншої держави діяння, яке законодав­ством України визнано тяжким злочином.

Громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадян­ства України; внаслідок втрати громадянства України.

Вихід з громадянства не допускається, якщо особі, яка порушила клопотання про вихід, а в Україні пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину або щодо якої набрав чинності і підлягає виконанню обвину­вальний вирок суду.

Громадянство України може бути втрачене: якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадян­ства іншої держави; якщо особа набула громадянство України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо громадянин України добровільно вступив на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов’язком чи альтернативною невійськовою службою.

 

ІІІ. Політика України у сфері використання мов. Згідно з Конституцією державною мовою в Україні є українська.Держава забезпечує її всебічний розвиток і функціонування в усіх сфе­рах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин Украї­ни. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Службові особи повинні володіти українською, а у разі необхідно­сті – і мовою роботи органу, де вони працюють, в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Незнання української, російської або мови роботи органу не є підставою для відмови у прийнятті на робо­ту, але після прийняття на роботу особа повинна оволодіти мовою роботи органу, в якому вона працює.

У 1989 р. Верховною Радою було схвалено і прийнято до виконання Порядок введення вдію Закону «Про мови в Україні», згідно якого закон вступає в силу з 1 січня 1990 р.; протягом трьох—п'яти років на укра­їнську мову переходять державні органи і службові особи, переводиться діловодство; протягом п'яти—десяти років на українську мову перево­диться виховання, освіта й інші сфери.

Констатуючи демократичний характер політики України у сфері ви­користання як української, так і мов національних меншин, слід пам'я­тати й про тернистий шлях української мови на українській землі, свід­ченням чого є хоча б такі офіційні акти: Указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою (1720); Указ Катерини II про за­борону викладання українською мовою (1754); розпорядження Синоду про вилучення українських текстів з церковних книг і букварів (1769); заборона викладання українською мовою у школах Західної України (1817); циркуляр Валуєва про заборону видання українською мовою будь-яких книг і обмеження художніх (1863); Емський указ про заборону української преси (1914). Постанова ЦК КПРС про обов’язкове вивчення в Україні російської мови (1938); постанова Ради Міністрів УРСР «Про заходи по подальшому вдосконаленню вивчення та викладання російської мови в загальноосвітніх школах УРСР» (1978) та інші.

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...