Активізація учасників свята як педагогічний процес

1. Змістовий і художньо-тематичний задум педагога-сценариста. Сценарно-режисерський хід та сценарний план театралізованого дійства.

2. Відбір і опрацювання документального і художнього матеріалів.

3. Засоби ідейно-емоційного впливу.

4. Значення документалістики та «місцевих фактів» в активізації уваги та пробудження інтересу в учасників театралізованого дійства. Театралізація в сценарії театралізованого дійства.

5. Соціально-психологічні механізми театралізованого свята і обряду.

6. Активізація учасників театралізованого дійства як педагогічний процес.

Змістовий і художньо-тематичний задум педагога-сценариста. Сценарно-режисерський хід та сценарний план театралізованого дійства

Задум сценарію – це образне бачення ідеї, це концепція, уявлення.

Процес формування задуму сценариста умовно можна розділити на три етапи.

Отже, І етап – пошуки «емоційного камертону». Кожен задум сценарію починається із визначення теми. Її у самому загальному вигляді визначає святковий календар. Наступна цеглинка у структурі задуму – це вид театралізованого дійства. Далі – місце проведення і майбутні учасники та глядачі. Тема, жанр, місце проведення і адресат, це не так уже й мало для того, щоб фантазія сценариста включилась в роботу.

Спочатку автор намагається конкретизувати тему, віднайти основний прийом для організації матеріалу, визначити кількість епізодів, він перебирає в пам’яті художні колективи і конкретні сценічні номери, які могли б увійти до його сценарію, згадує імена цікавих людей, виступи яких можуть створити емоційний фон майбутнього свята, перечитує літературні твори, на які його вивели перші асоціації. Одні деталі стають відразу чіткими, інші – ще розмиті. Але головне, на цьому етапі придумується щось таке, що дуже подобається самому сценаристу. Ця «задумка» може стосуватися основних елементів задуму (теми, ідеї, жанру, конфлікту, сценарного ходу), так і другорядних (назва, імена персонажів, художні номери). Далі на цю «задумка», «емоційний камертон», будуть рівнятися й інші компоненти задуму. Наприклад, придумуючи сценарій урочистостей, присвячених ювілею однієї із Челябінських шкіл, автор вирішив за основу взяти вислів «Школа для нас – другий дім». І одна із асоціацій привела до веселого персонажу – «Домовичка». Цей персонажик став також талісманом, якого дарували учителі-ветерани молодим учителям.

ІІ етап – конкретизація основних елементів задуму. Початок цього етапу пов'язаний з чітким визначенням теми: про що має бути сценарій? Правильно і чітко визначена тема, ніби циркуль, окреслить коло матеріалів, які необхідно буде вивчити (яку літературу замовити, хто стане реальним героєм, які художні колективи візьмуть участь у дійстві). Розгортання теми породжує певну структуру. З’являються смислові вузлики – основа майбутній епізодів.

Предметом драматургії є людські стосунки, які передбачають протиріччя – конфлікт. У сценарії театралізованого дійства конфлікт рідко має власне драматургічну форму. Частіше він виявляється під час монтажу різних художніх фрагментів, документальних фактів тощо. Автор сценарію так чи інакше займає в конфлікті певну сторону. Він виносить певне моральне судження про зображуваний предмет. Це судження визначається як ідея сценарію. Наприклад, ідею ігрового сценарію, основу якого складають ігри і конкурси побудовані за принципом «рулетки», де панує випадок, можна визначити так: удача приходить до тих, хто створює свою долю власними руками, розумом і волею.

Наступний хід сценариста – пошук художніх аргументів для переконання глядачів у своїй правоті. Один із таких аргументів – емоційне налаштування. Життєрадісність, іронія, ностальгія – ось далеко не вся палітра жанрових фарб сценариста. Уточнення жанру веде за собою уточнення емоційного ставлення автора до зображуваних ним подій. Наприклад, концерт–реквієм, вечір-портрет, казкове дійство, ігрове дійство тощо.

У рамках одного свята можуть бути присутні не тільки фрагменти усіх видів мистецтв від музики до живопису, від хореографії до архітектури, а й документ у різноманітних видах: від виступу реального героя до кадрів кінохроніки. Таке співіснування художнього, реального і документального – головна ознака драматургії святкового дійства. Різновидовий, різножанровий, різний за стилем матеріал потребує певного способу об’єднання, тому одним із найважливіших елементів задуму є сценарний хід.

Що таке «сценарний хід»?

Як вже згадувалось вище, сценарний хід – це художній образ твору, втілення його головної думки, матеріалізована ідея сценарію і, водночас, специфічний конструктивний засіб, за допомогою якого збирається, оброблюється, монтується в єдине ціле увесь драматургічний матеріал. І тому сценарний хід працює таким чином, що час від часу нагадує читачам чи глядачам, навіщо, заради чого створений той чи інший драматургічний твір.

Методика пошуку сценарного ходу. Знайти вищезгаданий сценарний хід та грамотно сформулювати його часом буває досить важко. Пошук потрібного варіанту сценарного ходу іноді буває занадто складним, особливо для початківців. Саме від них інколи можна почути нарікання на те, що пошук яскравого асоціативного, узагальнюючого художнього образу дуже ускладнює життя сценаристам. І тому в декого з студентів, що вивчають «Сценарну майстерність», виникає наївно-радісне здивування з приводу того, що після довгих пошуків, помилок та невдач цей самий майже невловимий сценарний хід несподівано відшукується та ще й виявляється дуже простим, яскравим та точним. А справа полягає у тому, що кожний художній образ споконвічно закладений у тому матеріалі, яким володіє драматург, знаходиться у тому матеріалі. Цей образ поки що має форму якоїсь думки, яку ще треба відшукати, ще треба сформулювати та знайти необхідні засоби втілення її у сценарну структуру.

Не буває такого сценарного матеріалу, в якому не був би закладений цей хід, тобто образ, буває лише той, в якому автор не знайшов, не зумів його знайти.

Наприклад, якщо проводиться масовий театралізований захід, присвячений святу Дня перемоги, 9 травня, то треба, мабуть, нагадати глядачам про дуже велику ціну тієї перемоги, про необхідність берегти пам’ять про тих, хто заплатив своїм життям за це свято, і виказати свою повагу до тих ветеранів, котрі дожили до нашого часу. Таким чином, образ пам’яті стає головною ідеєю, провідною думкою сценарію. Реалізувати цей образ можна досить різноманітно: через присутність у залі ветеранів, через прояв великої поваги до них, через демонстрацію документальних пам’яток цього часу (фотографій, документів, якихось речей, що залишились – солдатського та офіцерського вбрання, зброї, нагород тощо).

Ось іще приклад, студентське свято «Прощання з коледжем». Сценарний хід – заповнення обхідного листа. Останній представлений на сцені у збільшеному розмірі. Кожен епізод закінчується ти, що на сцену піднімається представник того підрозділу, який присутній у переліку прощального документу, вітає випускників і ставить підпис.

У випадку появи ускладнень з формулюванням сценарного ходу та пошуків засобів його реалізації необхідно звернути увагу на якусь яскраву дрібницю – сценічний атрибут, елемент художнього оформлення, мізансцену, світлову партитуру, слово, мелодію тощо – треба звернути увагу всіх присутніх на потрібну деталь, а вже через неї будувати необхідний художній образ, знайшовши відповідні засоби його реалізації.

Функції сценарного ходу у драматургічній структурі. Розробляючи сценарний хід драматургічного твору, сценарист повинен мати достатнє уявлення про те, навіщо саме цей сценарний хід йому потрібний, яку роботу він виконує у сценарії та які в нього функції. Якщо сценарний хід так чи інакше знайдений, але не дуже зрозуміло, як саме його використовувати, треба пригадати яким чином функціонує художній образ в сценарії.

Аналіз різноманітних сценарних творів свідчить про те, що основними службовими функціями, для використання яких і потрібний сценарний хід, є саме такі:

Функція образостворююча. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід в умовно-узагальнюючий формі втілює найголовнішу думку сценарію, його образ.

Функція формостворююча. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід використовується як засіб, за допомогою якого створюється форма драматургічного твору, що надає йому певного зовнішнього вигляду.

Функція конструктивна. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід зв’язує всі окремі фрагменти, всі частини та епізоди сценарію у якійсь логічній послідовності, виконуючи роль своєрідного драматургічного каркасу.

Функція прокладно-з’єднувальна. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід, який не повинен весь час знаходитись в сфері глядацької уваги, завжди «миготить», тобто з’являється та зникає, уявляючи з себе не безперервну лінію розвитку сценарної структури, а скоріше умовний «пунктир». Сценарний хід завжди повинен проявлятися проміж окремими епізодами, на їх «кордонах», а тому завжди виконує дві важливі ролі: роль такої собі «перебивки», що розсуває сусідні фрагменти та дає змогу глядачам трохи перевести дихання, приготуватись до сприйняття наступного епізоду, а також роль «містків» поміж епізодами, зв’язуючи окремі частини сценарію в єдине ціле.

Функція сигнальна. Її зміст полягає в тому, що кожен нове «включення» сценарного ходу є умовним сигналом, який сповіщає про кінець одного епізоду та початок наступного.