Активізація учасників театралізованого дійства як педагогічний процес

Розглядаючи театралізацію як один із найбільш ефективних каналів реалізації творчого розвитку і соціально-художньої активності мас, необхідно мати на увазі дві важливі методологічні позиції.

По-перше, будучи компонентом духовного світу особистості, сукупністю її психологічних рис, направленості інтересів, установок і вольових якостей, ця активність завжди проявляється в діяльності, яка прямо залежить від суттєвих якостей особистості. У цьому значенні діяльність виступає як важливий показник духовного світу, критерій любої виховної акції. Можна стверджувати, що ступінь ефективності виховного впливу театралізованого дійства знаходиться в прямій залежності від ступеня соціально-художньої активності мас, їх самодіяльності та ініціативи.

По-друге, будь-який різновид діяльності, у тому числі соціально-художню, яка є сутністю театралізації, можна досліджувати тільки в динаміці. Такий динамічний підхід дозволяє розглядати театралізоване дійство як педагогічний процес активізації його учасників, який допоможе перетворити кожного присутнього із пасивного спостерігача в зацікавлену особу, а надалі – в особу, яка відчуває потребу в залученні до дійства, і, на кінець, яка бере участь в ньому.

Організатори театралізованого масового заходу намагаються ставити глядачів у такі умови, щоб вони почували себе активними учасниками постановки. Поняття «активність» включає в себе напругу розумових сил, виявлення ініціативи, інтересу, здатність людини змінювати довкілля відповідно до власних потреб, поглядів, цілей. Творча активність у театралізованому дійстві виникає тоді, як участь присутніх досягає найвищої точки і впливає на подальший хід дії, тобто, коли присутні стають співавторами його

Отже, основні етапи процесу активізації учасників свят і відповідні рівні соціально-художньої активності аудиторії:

І етап охоплює час до свята, тобто процес його підготовки і широкого інформування. Педагогічне завдання на цьому етапі – розкриття соціального значення свята, пробудження інтересу і уваги до того, що відбувається, створення емоційної атмосфери, готовності до сприйняття. При цьому на перше місце виходить соціальний момент значущості події, яка ляже в основу театралізації. Саме він визначає рівень активності майбутніх учасників. Що стосується художньої активності, то на першому етапі вона обмежується підготовчою роботою в колективах. Дуже важливим діяльнісним моментом цього етапу є інформування про майбутнє свято.

Ступінь участі в підготовчій діяльності на першому етапі дає основу для диференціації рівня соціально-художньої активності мас і дозволяє виділити серед учасників такі групи:

1) ініціатори і організатори свята з яскраво вираженою соціальною активністю;

2) учасники свята, які активно схвалюють його ідейно-тематичний зміст і виявляють готовність до участі;

3) пасивні глядачі, які не виявляють готовності до участі.

Стратегія діяльності організаторів театралізованого дійства по відношенню до цих груп повинна сприяти їх переходу на більш високу сходинку активності у ході заходу.

ІІ етап процесу активізації охоплює безпосередньо проведення свята. На цьому етапі художня сторона переважає соціальну, знаходячись у той же час у гармонійному поєднанні з нею. Ведучими засобами активізації є: сценарно-режисерське рішення, образність, компоненти ідейно-емоційного впливу. За рівнем соціально-художньої активності мас можна виділити дві групи у святковій аудиторії – учасники і глядачі. Педагогічне завдання - перетворення глядачів в учасників дійства.

ІІІ етап процесу активізації учасників свята - це час після театралізованого дійства, коли стимульована ним активність, дає про себе знати в наступній соціальній діяльності. Соціально-культурна активність за результатами точного педагогічного впливу театралізації проявляється також в готовності бути залученим до проведення наступного свята, але уже в ролі активного учасника, а не глядача. Тож при умові об’єднання попереднього заходу з наступним процес активізації може стати фундаментом ефективної виховної системи.

Здійснюється процес активності не сам по собі, а за допомогою прийомів активізації: цілеспрямовану діяльність організаторів щодо вдосконалення змісту, форми і окремих прийомів свята з метою викликати зацікавлення й підвищити активність присутніх.

До основних прийомів активізації належать:

1. Сила подразників – перша вимога до того, щоб прикувати увагу. Для цього потрібно збільшити масштаб предметів і дій порівняно з їх нормальною величиною.

2. Контраст і різноманітність матеріалу – танець після слова, музика після пантоміми, стрибок від темряви до світа – і навпаки, від тихої музики до голосної, від повільного руху до стрімкого.

3. Наростання дії. Воно має бути безперервним, але з невеликим спадом напруги після кожного піднесення з тим, щоб приготувати присутніх до наступного моменту.

4. «Очуднення» дійових засобів для збудження зацікавлення і наростання уваги аудиторії. На «очудненні» (від слова - чудно, дивно) будується плакат – обличчя розрізане навпіл, постаті надано незвичайного ракурсу, людина скомбінована з машиною і т.п. – все це затримує увагу перехожих і присутніх набагато сильніше, ніж плакат із звичайними, добре знайомими предметами. Прийом «очуднення» можна використовувати не лише в оформленні масового видовища, але і в святкових діях.

Основними засобами активізації масової аудиторії в процесі педагогічно запрограмованого театралізованого дійства є:

 вербальна активізація, яка дає учасникам можливість самовираження через слово, виявити своє ставлення до того, що відбувається, дати свою оцінку (різні запитання, звернені до присутніх, вікторини, загадки тощо).

 пряме звернення до аудиторії, тобто всі слова і дії виконавців безпосередньо спрямовані до присутніх, а не один до одного (як це звичайно відбувається в театрі). А коли «Я» до когось звертаюсь, то, зазвичай чекаю відповідної реакції;

 удавана активізація, яку інакше називають – «виконавці серед глядачів», закликана прилучити до дії присутніх за допомогою виконавців. Це – вигуки із залу, проходження через натовп, тобто перебування в гущі глядачів і безпосереднє спілкування з ними. Звичайно ж, і репліки, і запитання заздалегідь передбачені в сценарії, але це не відкидає певної імпровізації, до якої творча група теж певним чином готується.

 фізична активізація (спонукання до руху, переміщенню та іншим фізичним діям), здійснюється в тому разі, коли постановник спонукає аудиторію до ряду нескладних фізичних дій: передати будь-який предмет, листівки з текстами, відійти на декілька кроків, перейти на інше місце тощо. Завдяки таким, на перший погляд, механічним діям, глядачі до деякої міри відчувають себе не сторонніми спостерігачами, а учасниками дійства;

 гра – є засобом святкового спілкування.

 художня активізація, стимулює емоційну сферу учасників і викликає їх художню самодіяльність. У мистецтві організації театралізованого дійства оригінальність, неповторність - перша запорука успіху і зацікавленості учасників свята. Видовищність є саме тим ключиком, який відкриває шлях до серця кожного, перетворюючи глядачів у співучасників дійства.

На практиці зустрічається увесь комплекс прийомів та засобів активізації, однак найбільш типовим для театралізації є художня активізація.

На даному етапі питання активізації набирають усе більшогї ваги, позаяк тільки видовищне, пасивне споживання культури завдає шкоди активній самостійній творчій діяльності людини.

Отже, сценарист масових заходів повинен знати їхню специфіку, яка полягає, передусім, у документальності, конкретності фактичного матеріалу, а також в активізації присутніх.