Характеристика оптимального стилю керівництва персоналом у системі публічної служби

Природа стилю управління в системі публічної служби зумовлена особливостями діяльності органів державної влади. Необхідно визначити, що характерними ознаками системи публічної служби є тенденції до концентрації влади, прагнення кожної ланки влади до більшої автономії, створення монополії до “свого сектору” у державному полі управління.

Однією з детермінантів замкненості та бюрократизму системи публічної влади є особливий соціальний та юридичний статус органів державної влади, формалізованість її внутрішньої структури, яка не дозволяє ініціативно здійснити керівнику необхідні раціональні перетворення.

Публічна служба базується на безлічі абстрактних і безособових правил і положень, яка визначає статус, права та повноваження посадової особи. Таким чином, становище державного посадовця помітно відрізняється від робітників корпоративного сектору. В системі публічного адміністрування мають місце суворі субординаційні відносини, які впливають на формування стилю сучасного керівництва.

Управління службовцями в органах державної влади опосередковано численними законами, положеннями, інструкціями, які стримують гнучкість управління, викликають одноманітність та безвідповідальність у службовців.

На практиці всі закони та положення не в змозі зафіксувати наявний порядок поділу праці, який не відповідає існуючому спектру виконуваної роботи. У результаті офіційно закріплені функціонально-посадові повноваження є неврегульованим з обсягами та характером реальної діяльності посадовця.

Стиль керівництва також кореспондується з соціально-економічними, політичними і духовно-моральними факторами суспільного буття.

Особливістю формування системи публічної служби в Україні є її надмірно політизований характер. Конституційна реформа та прийняті останнім часом закони не змогли достатньою мірою відмежувати політичні посади від сфери публічної цивільної служби та встановити правові механізми захисту цивільних службовців від незаконних політичних впливів.

Отже, необхідно визначити основні риси оптимального стилю керівництва персоналом у системі публічної служби. Його переважні характеристики можна окреслити трьома блоками:

– професійно-кваліфікаційний – компетентність у відповідній сфері, науковість прийняття кадрових рішень, постійне самовдосконалення, пошук нових форм і методів роботи, наставництво;

– організаторсько-діловий – вміння чітко формулювати цілі, здібність керувати, оперативність у вирішенні проблем, потяг до нововведень, вміння захоплювати власними ідеями інших, вимогливість, дисциплінованість, справедливість та об’єктивність оцінки;

– духовно-моральний – високі моральні стандарти, високий рівень внутрішньої культури, доброзичливе ставлення до людей, комунікабельність, безкорисливість, позапартійність і позаконфесійність, чесність.

Переважна більшість керівників органів державної влади мають достатній рівень професійної підготовленості, добре орієнтуються у складних ситуаціях, цілком розуміються на владних процесах. Тому необхідно визначити та впровадити в управлінську діяльність риси оптимального стилю керівництва, який відповідав би сучасним українським реаліям, а саме:

1. Упровадження оптимального стилю керівництва необхідно здійснювати в кожному структурному підрозділі органів державної влади.

Необхідно відзначити, що сьогодні в Україні лише відбувається становлення системи публічної служби. Формування законодавчого поля щодо регулювання діяльності службовців в органах публічної влади потребує поступових еволюційних кроків.

2. Використання методів і підходів управління персоналом, які б спонукали до ініціативності та відповідальності, причетності до загальнодержавних процесів. Необхідно відмовитися від застарілих методів управління службовцями, які базувалися на спілкуванні підвищеним тоном, шикуванні колективу в лави, приниженні гідності. Стиль беззастережної підкори необхідно змінити на лідерство, визнавання авторитету, високої культури та інтелігентності.

3. У нинішніх умовах роботи в системі публічної служби працівники відчувають гостру потребу в мотивації. Керівник повинен розуміти, що мотиви результативної праці мають диференційований характер, особливо в системі публічної служби, серед яких домінуючими є успішне завершення завдання, визнання і схвалення результатів роботи, покращення умов праці, покращення відносин з керівництвом. Серед інших домінуючих факторів слід віднести: кар’єрне зростання, реалізація в управлінській сфері, налагодження ділових стосунків.

4. Інформатизація трудових відносин. Необхідно використовувати можливі комунікаційні канали для насичення взаємодії в системі “керівник-підлеглий”. Багато керівників стримують інформацію, дозовано виділяють її підлеглим, з метою посилення своєї ролі, прагнуть продемонструвати перевагу, підвищити свій авторитет у колективі. Тим самим не дають можливості організації та колективу оперативно реагувати на зміни, вжити необхідних заходів вирішення нагальних потреб.

5. Створення відповідних умов та заохочення службовців до підвищення рівня професійності за рахунок безперервної освіти, обміну досвідом роботи між працівниками та установами, проведення семінарів і круглих столів.

Трансформаційні процеси в державі, зокрема в системі публічної служби, формують необхідність зміни ставлення до стилів керівництва, де важливою складової є посилення ролі людського фактору. Сучасному керівнику необхідно чітко зрозуміти, що опанування оптимальним демократичним стилем керівництва – один із напрямків розвитку системи публічного управління, досягнення максимальних результатів, наближення до світових та європейських стандартів ефективності діяльності владних установ.