Лекція №9 тема: духовні основи здоров’я людини

Визначення змісту поняття духу людини та її духовності завжди було і залишається однією з найскладніших проблем гуманітарного пізнання. Представники кожної філософської течії пропонують своє специфічне вирішення цієї проблеми. Але можна сказати, що в найбільш широкомурозумінні "духовне" в людині - це все, відмінне від тілесного, біологічного, тобто вся психічна сфера її життя у різноманітних проявах – інтелектуальних, емоційно-почуттєвих та ін. У вузькому розумінні "духовність" – це спосіб життєдіяльності, специфіка якого полягає у пріоритетному задоволенні потреби у пізнанні – світу, себе і, головне, — смислу та призначення свого життя. Тобто, людина є духовною настільки, наскільки вона замислюється над цими питаннями і прагне одержати на них відповідь. Відповідно, зростання духовності людини можливе лише на шляху розвитку її самосвідомості, глибинного самопізнання та само зміни.

Складовими духовного світу людини виступають знання, моральні, художньо-естетичні, життєво-практичні переживання, ціннісні орієнтації та установки. Свої життєві проблеми, в тому числі й стан свого здоров'я, людина сприймає крізь призму певних понять, образів, почуттів, уявлень, смислів та інших духовних утворень. Світогляд кожної конкретної людини є неповторним, і тому практичні підходи людей до розв'язання проблеми здоров'я дуже різняться між собою.

Разом з тим, досвід освоєння людиною навколишньої та своєї внутрішньої реальності концентрується у відповідних соціальних формах духовності: релігії, філософії, науці, моралі тощо. Ці об'єктивовані форми є спресованим досвідом багатьох поколінь людей. Вони існують як відокремлене в суспільному житті надлюдське утворення. Кожна з цих форм має свій валеологічний потенціал і впливає на формування саногенного мислення і поведінки людини специфічними засобами. Зокрема, в релігії людина спонукається до здорового способу життя вірою в божественні заповіді, якими встановлюється культ тілесної і духовної чистоти. У філософії та науці – веліннями розуму, в етиці – моральними настановами, в мистецтві – почуттям прекрасного.

Індивід у процесі соціалізації залучається до досвіду, культурних надбань пращурів і переймає певні ідеали досконалості. Але здійснює він це вибірково: кожна форма духовної культури відіграє неоднакову роль у формуванні світогляду особистості. Він, наприклад, може бути релігійним чи нерелігійним. Відповідно, людина в організації здорового способу життя більшу перевагу віддає науково-медичним рекомендаціям чи приписам, що сформувались у руслі релігійної практики. Отже, особливості духовного світу окремої людини чи соціальної спільноти виступають важливим чинником, що зумовлює як характер загального ставлення людини до свого здоров'я, так і вибір конкретних методів його збереження чи відновлення.

Незважаючи на те, що об'єм поняття "духовного" для різних людей може бути більшим або меншим, що саме розуміння суті духовності може значно різнитися, безперечним фактом для переважної більшості є наявність взаємозалежності і взаємовпливу між фізичною сферою людського життя та всім тим, що виходить за її межі.

Найпростішим прикладом на підтвердження цього взаємозв'язку є ситуація, коли людина має розвинутий інтелект, різнобічні інтереси, але втратила фізичне здоров'я внаслідок цього не здатна реалізувати в повній мірі свої духовні потенції. Нерідко така ситуація породжує в людині безсилля у практичній реалізації своїх ідей, втілення в житті духовних цінностей.

Це безсилля може набувати цілком конкретних, фізіологічних проявів. Зокрема захворювання, пов'язані з обмеженням рухової діяльності, негативно впливають на розумову діяльність, адже остання висуває високі вимоги до всіх систем, які забезпечують життєдіяльність організму (мозок потребує великого притоку збагаченої киснем крові). Активна рухова діяльність здорового організму покращує функціональний стан центральної нервової системи, сприяє виникненню позитивних емоцій, вдосконаленню уваги, сприйняття, пам'яті – всього того, що можна розглядати як знаряддя збагачення духовного світу людини.

Отже, духовний світ людини успішніше формується на основі здорового організму. Здоров'я тіла забезпечує людині не лише високу працездатність, творче довголіття, але й помітно впливає на її інтереси, погляди, спосіб мислення. Воно служить джерелом духовної бадьорості, оптимізму, впевненості в собі та своїх творчих можливостях, пробуджує інтерес до нових духовних цінностей, стає важливою умовою культурного розвитку людини.

З іншого боку, духовне в людині здійснює зворотний вплив на її фізичний стан і може стати джерелом прагнення до здорового способу життя. Духовні цінності, ідеї та знання нерідко стають тією спонукальною силою, яка докорінно змінює спосіб життя людини. Організація людиною здорового способу життя у цьому випадку зумовлюється не прагненням повернути вже втрачене здоров'я, а виступає актом опредметнення її ідеалу фізичної досконалості. Здоровий спосіб життя органічно входить у сферу прекрасного, набуваючи, крім практичної, естетичну цінність. Утверджується нерозривний зв'язок фізичного та естетичного.

Ще один аспект взаємозв'язку духовного світу людини та її здоров'я стосується сфери моралі. Людина, яка піклується лише про здоров'я свого тіла і забуває про "здоров'я духу", ігноруючи прийняті у суспільстві моральні норми і цінності, йде шляхом розкріпачення "базових" – тваринних інстинктів. Послаблюючи цим деякі внутрішні суперечності, людина ускладнює свої стосунки з соціальним оточенням, що нерідко деструктивно впливає на її психіку, а через нервову систему – і на тіло.

Таким чином, вислів «У здоровому тілі – здоровий дух» можна тлумачити як неможливість досягнення духовного здоров’я без підтримання тілесного здоров’я і навпаки. Порушення людиною гармонії між фізичним і духовним негативно впливає на обидві сфери її життя.