Валеологічний потенціал релігії

Релігія - це форма суспільної свідомості, орієнтована на нераціональне «осяяння» сфери надприродного, потойбічного буття, яке внаслідок своєї неадекватності методам наукового, філософського та інших форм пізнання досягається лише в актах "безпосереднього переживання" душею людини – віри. Релігійний тип світогляду протягом декількох тисячоліть панував у всіх географічних регіонах планети. І сьогодні він залишається найпоширенішим типом світогляду в світі. Глибока релігійність вважається спеціалістами гуманітарної галузі однією з провідних рис ментальності українського народу. Отже, говорячи про здоровий спосіб життя, неможливо лишити поза увагою релігійні шляхи його організації.

Неупереджений погляд на релігію як світогляд і спосіб життя виявляє той факт, що її саногенний потенціал був і залишається досить значним. Протягом тривалого історичного періоду релігія була практично єдино можливим для широких народних мас способом внести гармонію в духовний простір свого життя. Релігія конституювала смисли людського існування і в такий спосіб забезпечувала людині можливість орієнтації у світі. Сприйняття хвороби, смерті, відчуття хаосу, страждання, страху й інші явища, які дестабілізують психічне життя, завжди викликали у людини гостру потребу в смислоутворенні. Релігійно осмислюючи випадковості повсякденного життя, людина намагалася зберегти стабільність свого особистого і соціального мікрокосму, що виступали подобою священного Космосу. Священне є відмінним від повсякденного життя, оскільки воно є стійким, упорядкованим, гармонійним тощо. Космізуючи священним способом своє існування, конструюючи наповнений священним смислом Космос, людина з допомогою релігії протистояла тим деструктивним явищам, котрі неминуче виникають у граничних ситуаціях особистого і суспільного життя.

У смислоутворенні полягає саногенний вплив релігії на людину у найзагальнішому – філософському аспекті. У більш конкретних проявах розглядав цілющі властивості релігії видатний швейцарський психолог і психіатр К.Г. Юнг (1875-1961). Він вказував на те, що людині необхідна збалансованість між свідомим і несвідомим. Ідея Бога і релігія в цілому є, на його думку, регулятором психічної енергії несвідомого своєрідним запобіжним "клапаном". Ця обставина надає релігії значення потужного психотерапевтичного методу. Відповідно, як вважав К.Г. Юнг, різкий перехід людини на атеїстичні світоглядні позиції здатен викликати цілий ряд психічних порушень.

Думка К.Г. Юнга є цілком слушною, адже історія свідчить, що різноманітні релігійні традиції мають великий арсенал конкретних методів і прийомів збереження і відновлення здоров'я. Одним із них є медитація – спеціальна система духовної практики, яка набула значного розвитку в релігіях Сходу. Крім глибинного самопізнання, оволодіння своєю свідомістю, медитативна практика надає людині можливість створити в собі центр тиші і спокою у нестримному вирі життя. Мабуть, тому сучасні психотерапевти широко використовують медитативні техніки з метою послаблення у пацієнтів психічної напруги, боротьби з нав'язливими думками.

Подібний ефект мають і щира, глибока молитва та сповідь, які використовуються в релігійній практиці різноманітних християнських та інших конфесій. Шляхом каяття у своїх гріхах, які пригнічують душу, людина "полегшує" її – тобто знімає надмірну психічну напругу. Катарсичний (очищуючий) вплив молитви та сповіді доповнюється переживанням віруючими церковного богослужіння (обрядової дії, музики, іконопису тощо). Причастя й інші обряди, в яких людина відчуває присутність Святого духу іцілющий контакт з ним, створюють відчуття духовного оновлення, забезпечують прилив нових сил. Людина одержує імпульс для морального самовдосконалення, внесення гармонії у своє повсякденне життя, у свої стосунки зі світом.

Релігійна практика включає і ряд прийомів підтримування здоров'я людського тіла. Загальновідоме оздоровлююче значення релігійних постів, які, крім духовного "очищення", виконують і функцію лікувально-профілактичного голодування (хоча цей метод, як і будь-який інший, не є корисним для всіх і потребує індивідуального підходу). Зокрема, православна церква виділяє 200 безм'ясо-молочних днів на рік. Найбільш тривалі (6-7 і більше тижнів) пости (пасхальні) припадають на ранню весну, коли світлові дні короткі, люди фізично працюють менше і вживають їжу, біднішу на біологічно активні речовини. Такі пости дозволяють ефективно позбуватися зимового зашлаковування організму.

Цілющий вплив на тіло здійснює і "свята", тобто освячена у церкві вода. Як свідчать новітні дослідження науковців, її вживання має позитивний для здоров'я ефект не лише завдяки самонавіюванню віруючої людини, але й унаслідок біоенергетизації ("зарядження") води учасниками обряду.

Нарешті, слід згадати і про використання у практиці різних, особливо язичницьких та східних релігій, різноманітних "священних" напоїв, виготовлених із цілющих трав та інших природних речовин. Склад, методи приготування і застосування цих напоїв протягом століть розроблялися жерцями-лікарями і були на той час високим досягненням людського розуму.

Священна книга євреїв та християн Біблія, яка мала визначний вплив і на українську культуру, розвиток ментальності українського народу також містить чимало приписів щодо додержання здорового способу життя. Тексти Біблії формувалися у тісному зв'язку з розвитком давньоєврейської медицини. Як зазначалося у "Великій медичній енциклопедії", найсильнішою рисою давньоєврейської медицини було її профілактичне начало. Очевидно, завдяки цій спрямованості медицини і в релігійних текстах давніх євреїв проповідується дотримування певних правил і норм заради збереження здоров'я. Ці приписи відображають спосіб життя давніх народів, але окремі з них залишаються цінними і сьогодні.

Велика увага в Біблії приділяється правильному харчуванню. Вже в першій книзі Моісея Бог призначає людині харчуватися рослинною їжею (Бут. 1:29). Пізніше таке харчування назвуть вегетаріанством. Поступово у вжиток увійшло м'ясо (спочатку жертовне м'ясо почали вживати священнослужителі, а потім і рядові люди за умови його освячення). У розділі "Що їсти синам ізраїлевим" (Лев. 11:2,3; Вторз. 14:16) зазначалося, що в жертву дозволяється приносити абсолютно здорових тварин із роздвоєними копитами, із жвачних. Накладалася заборона на вживання крові, жиру, нутрощів. Деякі види тварин і птахів їсти взагалі заборонялося.

Продукти жертвопринесень – м'ясо, хліб, зернята, масло, на другий день потрібно було спалювати. Цей припис узгоджується із санітарно-гігієнічними умовами теплих країн, де продукти швидко псуються, виступаючи нерідко причиною багатьох отруєнь, захворювань.

Про те, що хвороби пов'язані з неправильним харчуванням, у Біблії згадується неодноразово (І Посл. Павла до Корінф. 11:29, 31, 33-34). Важливо, що проти надмірного вживання їжі виступав і Христос (Лк. 21:34). Черевоугідництво у християнстві вважається одним із семи найтяжчих, смертних гріхів. У Євангелії зазначається, що утримуватися від їжі корисно хворим (Павло до римл. 14:2,3).

Разом з тим у давньоєврейському суспільстві негативно ставилися до недоїдання. Звичай дозволяв іудеям вгамувати голод плодами і зерном із садів і полів ближніх, на той час як створення запасів уже вважалося крадіжкою (Вторз. 23:24,25).

Іудеям, які приймали обітницю назорейства (усамітнення від людей з метою присвячення себе Богу), приписувалося відмовитися від вина та інших міцних напоїв (Числа. 6:3,4).

Позитивний вплив на здоров'я людей мав і культ чистоти. За звичаєм, люди очищали себе і предмети навколо себе вогнем, а те, що вогонь не витримувало, мили у воді. Кожного сьомого дня, перш ніж увійти до намету, Біблія вимагала мити одяг, постіль (Числа. 31:23,24). Канон також вимагав "очищувати синів Ізраїлевих від усіх гріхів раз на рік", оскільки хвороби вважалися карою за гріхи (Лев. 16:34). Найчастіше очищування здійснювалося утримуванням від їжі – постами.

Христос заповідав під час посту зберігати бадьорість, чистоту, уникаючи лицемірних страждань (Мф, 6:16,17). Звертає на себе увагу той факт, що Євангеліє відрізняється від стародавніх книг виразнішою орієнтацією на здоров'я духу, ніж тіла. Христос заповідав: "Не піклуйся для душі своєї, що вам їсти і що пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша ніж їжа, а тіло – ніж одяг?» (Мф. 6:25). Головне для Христа – пошук Царства Божого і правди його (Мф. 6:33).

Таким чином, навіть короткий огляд Біблії переконує в тому, що в головній книзі християнської цивілізації здобуття людиною духовності ставиться у тісний взаємозв’язок із дотриманням правил здорового способу життя. Безперечно, священний авторитет Біблії відіграв важливу роль у формуванні свідомого ставлення до свого здоров’я у тих народів, які прийняли християнство.

Разом з тим у релігійному способі освоєння реальності можна виділити і негативні аспекти впливу на духовне і фізичне здоров'я людини. В історії немало прикладів, коли фанатична релігійність призводила до нервово-психічних порушень, а то й смерті людей. Фізичні й психічні захворювання іноді були наслідком занадто ревних вправ у аскетизмі. На грунті апокаліптичних настроїв виникали й масові неврози та психози. У 1896 році в Росії на Тернівських хуторах поблизу Тирасполя були живими добровільно поховані 25 сектантів-старообрядців. Випадки самоспалення розкольників нерідко траплялися раніше.

А наприкінці XX ст. суспільство було шоковане плодам діяльності в Україні "Білого братства" Ю. Кривоногова. Лідери цієї організації використовували спеціальні прийоми глибинного психологічного впливу на своїх послідовників (так звані "кодування"), унаслідок чого останні, в тому числі неповнолітні полишали сім'ї, віддавали керівникам секти своє майно, розривали всі соціальні зв'язки, що виходили за межі цієї тоталітарної секти. Тривалий стан очікування "кінця світу» зумовив глибокі деструктивні зміни у психіці послідовників учення Кривоногова. Їх психологічна реабілітація після заборони діяльності цієї організації стала надзвичайно складною проблемою для спеціалістів.

Говорячи про негативний вплив релігії на здоров'я людини, слід згадати й про те, що недотримання санітарно-гігієнічних норм під час відправлення релігійного культу (цілування віруючими хрестів, ікон, мощей, обряд причастя, хрещення) нерідко призводило до поширення серед населення різноманітних інфекційних захворювань. Не для всіх віруючих є корисним і дотримання тривалих релігійних постів. Проте ці моменти не можуть бути підставою для беззастережної критики релігії з войовничо-атеїстичних позицій, як це було в часи тоталітарного режиму, оскільки більшість небезпек для здоров'я віруючих при правильній організації культової дії можна уникнути.

Завершуючи розгляд питання про взаємозв'язок релігійності та здоров’я, зазначимо, що релігія не є єдиним способом формування в людини саногенного мислення в органічному поєднанні з її духовним розвитком. Але релігія, на відміну від, скажімо, філософії, не є лише теоретичною системою: вона виступає як спосіб життя, у якому цілісно об'єднуються всі аспекти існування людини. У цьому полягає перевага релігії стосовно організації здорового способу життя.

Та, з іншого боку, релігійній свідомості нерідко притаманний догматизм, малосвідоме некритичне засвоєння особистістю уявлень про світ і саму себе, а також стереотипів поведінки. Під цим кутом зору філософія з її установкою на самостійне, творче мислення, індивідуальний пошук істини створює значно більші можливості для розвитку самосвідомості людини і, відповідно, для більш осмисленого ставлення до свого здоров'я.