Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Відновлення і знімання меж землекористування

Межі землекористування створюються у процесі проведення міжгосподарського землеустрою, оформлюються на місцевості в установленому порядку і забезпечують необхідні територіальні умови для раціонального використання землі, а також для охорони прав землекористувачів. Межі мають виключно велике значення для формування землекористувань, а тому відносяться до обов'язкових елементів змісту землевпорядних планів.

З часом певні межові знаки на місцевості втрачаються, тому при виникненні земельних суперечок між землекористувачами або перед зніманням з метою нанесення на нові плани або карти межі землекористувань відновлюють. Відновлення меж геодезичними методами можливе лише за наявності геодезичної інформації про них у вигляді координат межових знаків з каталогів або горизонтальних кутів і відстаней до них за результатами попередніх знімань.

Відновлення можна виконувати і за графічним зображенням меж на існуючих планах або картах. Залежно від розташування і кількості існуючих і втрачених межових знаків, точності геодезичної інформації, топографічних умов місцевості, відновлення меж може проводитися способами кутомірних вимірювань, лінійних вимірювань або безпосереднього розпізнавання (дешифрування) на місцевості ознак втраченого знаку.

Спосіб кутомірних вимірювань для відновлення втрачених межових знаків зазвичай передбачає застосування теодоліта і рулетки, при цьому необхідні кутові і лінійні величини вздовж меж отримують з відомостей координат або з плану. Для виконання польових робіт виготовляють креслення меж, на яке виписують кути і лінії за втраченою частиною межі і на лініях, що примикають до неї, та за межовими знаками, що збереглися на місцевості.

При відновленні поодиноких межових знаків застосовують полярний спосіб або спосіб кутових засічок. Полярний спосіб полягає в побудові на збереженому межовому знаку В кута і відкладенні від знаку В на місцевості відстані S для визначення положення втраченого знака С (рис. 1). Залежно від наявних геодезичних матеріалів кут і відстань S можуть бути узяті з відомостей координат або обчислені аналітично за координатами межових знаків за формулами:

Рис.1 Рис.2

Точність визначення положення межового знаку С залежатиме від точності визначення і побудови на місцевості кута і відстані S.

Спосіб кутових засічок доцільно застосовувати у випадку, якщо ускладнені лінійні вимірювання між збереженими межовими знаками B і D та відновлюваним С (рис. 2). Необхідні кути , вибирають з відомості координат або обчислюють за формулою (1).

На місцевості, встановивши теодоліт у пункті В, від напряму ВА відкладають кут і за отриманим напрямком в околі розташування знаку С позначають створ вішками і . Аналогічно, із пункту D отримують точки і , а тоді на перетині створів і встановлюють втрачений межовий знак C.

За необхідності відновлення окремої ланки межі з декількох суміжних знаків доцільно прокладати теодолітні ходи. Наприклад, для відновлення втраченої межі BC, CD, DE і граничних знаків C і D будують у точці B кут , величина якого відома, і за цим напрямом відкладають відому відстань BC (рис. 3). У отриманій точці C будують кут, величина якого відома, відкладають відстань CD і фіксують точку d; при цьому точка E може отримати нев’язку eE як результат впливу похибок вимірювань як при прокладанні ходу BCDE, так і при його відновленні Bcde.

При зазвичай прийнятній ймовірності 0.954 допустима нев’язка ходу обчислюється за формулою:

де – середня квадратична похибка вимірювання (відкладання) лінії довжиною S; n – кількість ліній ходу (кількість кутів ходу); – середня квадратична похибка виміряного (відкладеного) кута, .

Нев'язку ходу розподіляють способом паралельних ліній. Для цього за допомогою бусолі в точці e вимірюють напрямок (магнітний азимут) нев'язки, а у точках d і с також за допомогою бусолі будують цей напрям і відкладають відрізки (поправки) dD і cC, що обчислюються за формулами:

Іноді немає необхідності проводити ув'язування ходу на місцевості, оскільки після отримання точки C розкопка в цій точці дозволяє виявити залишки втраченого межового знаку у вигляді напівгнилих частин стовпа або уламків каменю, бетону тощо. Тоді на цьому місці встановлюють новий знак, будують кут при його вершині і відмірюють відстань для отримання точки d, де також виявляють залишки втраченого межового знаку, на місці якого теж встановлюють новий знак.

При відновленні знаків у закритій (залісненій або забудованій) місцевості багато часу і сил витрачається як на прорубування просік, так і на ув'язування ходу в натурі. У цьому випадку задачу відновлення межових знаків в точках Cі D вирішують по-іншому: за координатами точок B і E (рис. 4), на основі вирішення оберненої геодезичної задачі, обчислюють дирекційний кут і довжину лінії BE, а потім за дирекційними кутами межових ліній і лінії BE обчислюють кути:

Всі дужки розшифровують як у формулі (1), потім вздовж лінії BE обчислюють проміри , , і перпендикуляри до точок С і D довжиною і . Обчислені дані записують на кресленні, згідно якому на місцевості в точці B будують кут , провішують лінію BE, відмірюють промір Bc в точці с, будують і відкладають перпендикуляр cC і відновлюють знак в точці C. Положення знака в точці D знаходять за проміром Bd і перпендикуляром dD.

Якщо ж виміряти лінію BE неможливо або складно, то допоміжний теодолітний хід між точками B і E прокладають з однією (двома) додатковою точкою Q (рис. 5).

Спосіб лінійних вимірювань (промірів) застосовують, якщо на втрачену частину межі відсутні геодезичні дані (кутові і лінійні), а існує лише графічне зображення її на плані або на фотоплані. Межі в цьому випадку відновлюють за точками на місцевості, де були розміщені межові знаки, із застосуванням методу промірів між збереженими знаками B і E шляхом побудови перпендикулярів від промірюваної лінії BE до відновлюваних знаків C і D. Довжину промірів Bc і Bd та перпендикулярів cC і dD визначають графічно за планом. Крім цього, можуть використовуватися лінійні засічки від найближчих чітких контурних точок, проміри вздовж лінійних контурів ситуації, вздовж створних ліній тощо.

Межі землекористувань відновлюють за участю представників усіх зацікавлених сторін. Межі в натурі можуть бути закріплені стандартними межовими знаками: залізобетонними стовпами довжиною 135–150 см; дерев'яними стовпами довжиною 135–150 см і діаметром 15–20 см; валунами правильної форми вагою понад 100 кг; турами у вигляді зрізаного конуса висотою 80 см.

На межі одного і того ж землекористування або вздовж суміжної межі межові знаки повинні бути єдиної конструкції. Для забезпечення довготривалого збереження знаків зазвичай навколо стовпів будують курган з канавкою у вигляді кола і внутрішнім діаметром 2.5–2.8 м, зовнішнім – 3.5–3.8 м, глибина канави 0.3–0.4 м. У верхній частині стовпа, що виступає над землею на 0.2 м, виконується клеймо з державним гербом. Стовп орієнтують у ямі таким чином, щоб клеймо було направлене на наступний по ходу межовий знак. При використанні валуна, що наполовину закопується у землю, на ньому зубилом видовбують заглиблення, що визначають центр межового знаку, і, відступивши від нього, видовбують канавки глибиною близько 2 см у напрямку на наступний і попередній знаки.

Межові знаки встановлюють один від одного на відстані, що забезпечує взаємну видимість, але не більше 1000 м, а в районах з менш інтенсивним землекористуванням – не більше 2000 м.

На відкритій території землекористувань межі, що не співпадають з живими урочищами і іншими межами, проорюють борозну глибиною понад 20 см.

Найбільш надійним способом знімання межових знаків є прокладання по них теодолітних ходів, що прив'язуються до пунктів існуючої геодезичної мережі (зокрема, до існуючих межових знаків, що мають обчислені значення координат). В такому випадку ці знаки використовують в подальшому як пункти геодезичної основи.

Закріплені на місцевості межі землекористувань показуються і здаються в натурі представникам землевпорядних господарств з оформленням протоколу, в якому описується положення меж на місцевості. До протоколу додається креслення встановлених меж.

Після встановлення меж на місцевості землекористувачеві видається державний акт на право користування або володіння землею. Координати межових знаків повинні визначатися якомога точніше. Так, за даними служб земель Німеччини середня квадратична помилка визначення координат межових знаків повинна складати 0.03–0.08 м залежно від умов місцевості; для окремих малоцінних земель при відображенні на плані точність може бути нижчою – близько 0.65 м.

Межі міських земель визначаються з точністю до декількох сантиметрів (в межах 5 см), в передмісті – 10 см. Точність визначення площ приватних земель складає 1 м².

⇐ Предыдущая 1 2 34