Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Чинники, що впливають на швидкість старіния

КОРигування І ОНОВЛЕННЯ

ПЛАНОВО-КАРТОГРАФІЧНОГО МАТЕРІАЛУ

Старіння планово-картографічного материалу.

Чинники, що впливають на швидкість старіния

Плани і картм відображають ситуацію місцевості, що відповідає часу виконання знімань, тому з часом зафіксована на них інформація стає невідповідною її фактичному стану, тобто вони старіють.

Старіння планів і карт зумовлено:

1) неперервною зміною вигляду земної поверхні, що, в першу чергу, залежить від господарської діяльності людини;

2) підвищенням вимог до їх точності, детальності, повноти, змісту і оформлення у зв’язку з науково-технічним прогресом.

Зміни можуть відбуватися:

у розмірах і конфігурації землекористувань та їх контурів у зв’язку з трансформацією, вилученням і відведенням земель;

у якісному стані ділянок у зв’язку з проведенням меліоративних, агротехнічних та інших заходів;

у складі категорій земель та категорій землекористувачів;

у розмірах територій внаслідок зміни адміністративних кордонів.

Інтенсивне старіння планів і карт, що використовуються при проведенні землеустрою і земельного кадастру, зумовлює необхідність їх систематичного оновлення. Необхідно визначити планові показники старіння планів і карт для встановлення термінів їх оновлення або коригування.

Показники старіния планів і карт. Періоди оновлення планів і карт

Оновленням називають процес створення нових планів і карт на основі нових знімань із використанням існуючих планів і карт та їх геодезичної основи. Періоди оновлення встановлюються від 8 до 15 років у залежності від міри старіння планів і карт в різних районах картографування.

Однак інтенсивне старіння планів і карт зумовлює необхідність проведення заходів щодо підтримання планів і карт на сучасному рівні через коротші терміни, з метою систематичного задоволення вимог достовірності інформації про використання землі при проведенні земельного кадастру. Так, наприклад, через кожні 3–5 років, як правило, проводиться створення проектів землеустрою, а дострокове оновлення плану в ці терміни технічно недоцільне і економічно невигідне. Тому між оновленнями карт і планів проводять їх коригування

Коригуванням називають знімання нових контурів ситуації; нанесення результатів знімання на існуючий план (карту); зняття з плану або карти неіснуючих контурів.

Міру старіния планів і карт доцільно визначати головним чином з точки зору вартості робіт по коригуванню і оновленню плану. Вартість робіт залежить від наступних чинників:

0 – міра старіння плану (карти);

1 – спосіб коригування (наземним способом або за допомогою аерофотознімання);

2 – вид коригованого плану, що створений способом наземного знімання або аерофотознімання;

3 – категорії складності місцевості.

Вартість коригування визначається переважно об’ємом польових робіт, який є завжди меншим при використанні аерофотознімання, ніж при наземному методі. Об’єм польових робіт у свою чергу, визначається довжиною знімальних контурів і знімальних ходів, що прокладаються з метою знімання ситуаційних змін. Тому основним показником старіння планів і карт λ є відношення сум довжин відзнятих і нанесених на план контурів l до сумарної довжини всіх контурів L на момент знімання:

Однак простіше визначати λ з відношення площ контурів, що зазнали змін p до усіх відображених на плані P:

Щорічне старіння коливається в межах , причому найбільший відсоток старіння стосується значних площ. З кожним наступним роком приріст відсотка старіння поступово знижується, і на момент оновлення планів і карт, тобто через 8–15 років, він досягає 30–80%.

Аналіз показників старіння планів (карт), що обчислені за вищенаведеними формулами, а також вартостей робіт щодо коригування і оновлення планів і карт дозволяє встановити наступні висновки: якщо оновлення планів проводитиметься новим зніманням тільки наземними методами, то коригування доцільно проводити при змінах ситуації до 50% для місцевостей I і II категорій складності і до 40% для місцевості III категорії складності; якщо ж оновлення планів проводитиметься методом аерофотознімання, то коригування доцільне для планів місцевості I категорії складності при змінах ситуації до 30%, II категорії – до 20% і III категорії – до 10%.

Коригування планів і його точність

Найзручніше коригувати штрихові плани, що виготовлені на прозорих пластикових матеріалах (астролон, вініпроз тощо), тому що вони практично не деформуються, з них швидко і легко видаляється все непотрібне і застаріле, легко наносяться нові контури і об'єкти. Зі складеного на пластику плану простими засобами виготовляються копії, що необхідні для польової роботи по коригуванню або для збереження зображення ситуації на момент знімання. Аналогічно просто виготовляються копії з відкоригованого плану. За відсутності планів на пластиці працюють з їх репродукціями на жорсткій основі.

При виконанні робіт по коригуванню постає завдання – вибрати такі способи коригування, які практично б забезпечили збереження точності коригованих планів. Коригуванням неможливо виправити неякісний план, однак невдало вибраний спосіб коригування може призвести до неприпустимої втрати точності коригованого плану.

Практично плани вважаються рівноточними, якщо показники їх точності відрізняються один від одного менш ніж на 10%. Наприклад, якщо точність коригованого плану характеризується похибкою положення контурної точки 0.4 мм на плані, а у результаті коригування похибка положення точок контурів виявилась 0.44 мм на плані, то відкоригований план вважається рівноточним коригованому. Це означає, що якщо точність коригованого плану характеризується похибкою положення точки на плані m_t, то відкоригований план має похибку положення точки 1.1 m_t, тому, для того, щоб забезпечити критерій мізерності 10%, похибки вимірювань m_вим при корегуванні повинні складати величину m_вим =0.46 m_t

З цього випливає, що похибки вимірювань при коригуванні не повинні перевищувати половини величини похибки точності коригованого плану.

Організація і зміст робіт по коригуванню планів

Коригування планів і карт є самостійним видом геодезичних робіт, що виконуються для внесення до плану змін ситуації, після останнього знімання, із збереженням точності коригованого плану.

Роботи по коригуванню виконуються у наступному порядку:

1. Підготовчі камеральні роботи.

2. Польове дешифрування новостворених контурів на матеріалах аерофотознімання або звірка коригованого плану з місцевістю (огляд, рекогносціювання місцевості).

3. Видалення з плану зниклих контурів.

4. Побудова знімальної основи (за необхідності).

5. Знімання новостворених контурів.

6. Нанесення результатів знімання і дешифрування на план і складання кальок виконаних робіт.

7. Контроль і оформлення результатів коригування (викреслювання плану і кальок, складання записки, пояснення або технічного звіту, підшивання і брошурування документів – схем, довідок, польових журналів, абрисів, відомостей обчислень, таблиць тощо).

Підготовчі роботи полягають у підборі і підготовці планів (карт), що вимагають коригування, та інших документів і матеріалів, що використовуються при коригуванні.

З огляду (рекогносціювання) місцевості починаються польові роботи щодо коригування плану, що полягають в уважній звірці коригованого плану з місцевістю. У процесі огляду місцевості виконують наступні роботи.

1. Виправляють на плані змінені назви.

2. Виявляють контури і масиви, що підлягають зніманню.

3. Намічають схеми побудови знімальної основи, тобто на плані зазначають вид побудови знімальної основи залежно від характеру місцевості і міри змін ситуації, їх роззосередженості, наявності пунктів геодезичних мереж, метеоумов.

4. Визначають методи знімання новостворених контурів.

Хоча коригування і є самостійним видом геодезичних робіт, але вони можуть виконуватися одночасно з проведенням землевпорядних і меліоративних заходів.

Методи знімань при коригуванні планів земель

Точність коригування у значній мірі залежить від точності геодезичної основи знімання, що виконується при коригуванні.

Геодезичною основою знімання можуть бути: пункти геодезичних мереж (тріангуляції, полігонометрії); межі землекористування (землеволодіння) – межові знаки, що мають обчислені значення координат; точки знімальних ходів, прокладені між цими пунктами; опорні контурні точки, що збереглися на місцевості і чітко відображені на коригованому плані. Такими точками можуть бути перетини доріг, канав, якщо ці перетини відбуваються під кутами в межах 40–140°, кути будівель, огорож.

Найпростіше і з повним збереженням точності коригованого плану робота виконується, якщо знімання опирається на пункти існуючої геодезичної мережі достатньої щільності (при зніманні у масштабі 1:10 000 допускається не більше 3–4 км між пунктами).

Теодолітне знімання (прокладання ходів, полярний спосіб) застосовується у закритій місцевості при значній роззосередженості ділянок, за несприятливих для польових робіт кліматичних умов, а також і у відкритій місцевості при невеликих змінах в ситуації.

Мензульне знімання виконується у сприятливу погоду на відкритій місцевості, на великих масивах при складній контурній ситуації і при значних її змінах. Метод мензульного знімання має переваги перед іншими методами, оскільки всі зміни ситуації наносяться на план безпосередньо в полі з більшою детальністю. Це дозволяє в процесі польової роботи відстежувати зміни. При цьому способі коригування до складу бригади входить менша кількість робочих, виконавець звільняється від значної частини польових записів (ведення абрису).

Коригування за допомогою мірного приладу (стрічки, рулетки) і екера виконують, якщо на місцевості відбулися невеликі зміни окремих контурів, якщо знімання новоутворених контурів можна виконати способом перпендикулярів відносно ліній, що опираються на пункти геодезичної мережі або на опорні контурні точки.

Пункти геодезичної мережі використовуються і для прив'язки аерознімків нового аерофотознімання. Контурні точки використовують як опорні при коригуванні, коли пункти геодезичної мережі на території знімання відсутні або існуюча геодезична мережа має недостатню щільність пунктів.

Коригування планів з використанням

12 Следующая ⇒