Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Інформаційні послуги у міжнародній торгівлі

Сучасний етап розвитку економіки обумовив зростання потреб в інформації, тому що остання все більше відіграє роль виробничого фактора та стратегічного ресурсу, і розвиток нових форм інформаційного обслуговування. Документована інформація, яка підготовлена відповідно до потреб користувачів і призначена/або застосовується для їх задоволення, є інформаційним продуктом. Дії суб'єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами – інформаційна послуга. Ринок інформаційних послуг представляє собою сукупність економічних, правових і організаційних відносин по продажу і купівлі інформаційних продуктів та послуг (ІПП), які складаються між їхніми постачальниками і споживачами.

В наші дні інформація є таким самим важливим фактором виробництва, як земля, праця і капітал. На сучасному етапі для інформаційного забезпечення, включаючи сферу міжнародного і зовнішньо економічного прогнозування, характерні наступні особливості:

- значне збільшення попиту на інформацію в 80-х – початку 90-х pp. в умовах уповільнення темпів економічного розвитку, погіршення становища на світових товарних ринках і загострення конкурентної боротьби. Багато фірм почали відчувати нестачу інформації для управління діяльністю своїх підприємств, і насамперед для визначення ринкової стратегії, розробки довгострокових програм і вибору перспективних напрямків виробництва і збуту. Підвищення попиту на інформацію викликано також загальним ускладненням структури управління компаніями, необхідністю прийняття ними аргументованих рішень на основі прогнозної інформації;

- упровадження принципово нової технології на базі швидкого розвитку електронно-обчислювальної техніки, що дозволило в розвинутих країнах створити ефективні національні і міжнародні інформаційні мережі. Про підвищення ефективності мікросхем і зменшення їхньої собівартості свідчить той факт, що знизилася ціна 1 біта – найдрібнішої одиниці кількості інформації. Крім того, мікросхеми в розрахунку на 1 біт стали істотно дешевше й у багато разів ефективніше;

- швидке розширення програмного забезпечення, що складає базу нової технології в інформаційних системах, навіть на фоні загальних порівняно високих темпів приросту основних складових інформатики, що випереджали наприкінці 80-х – початку 90-х pp. основні показники економічного розвитку (темпи росту ВВП, промислового виробництва, зовнішньої торгівлі).

З появою нових, більш складних ЕОМ вартість технічних засобів і програмування в абсолютному значенні в цілому зростає, причому витрати фірм на розробку і впровадження інформаційних систем значно перевищують витрати на придбання електронно-обчислювальної техніки.

Важливим аспектом функціонування ринку інформаційних по слуг є діяльність компаній – власників банків даних і посередників. Власниками інформації є видавничі і дослідні організації, що володіють могутньою фінансовою і технічною базою, мають філії і велику мережу клієнтів. Власники інформації одержують від своїх філій, клієнтів і з інших джерел дані, що обробляють, зберігають і на комерційній основі передають посередникам. У зв'язку зі зростанням обсягу інформації, що переробляється, найбільш складним питанням для власників є вибір техніки і методів обробки, збереження масивів даних і їхнього пошуку, для вирішення якого створюється спеціальне програмне забезпечення, разом з масивами інформації складове банк даних. Для кожного такого банку вводиться відповідна система організації масивів інформації.

В інформаційний ринок входять ділова, правова, екологічна, медична й інша інформація, інформація для фахівців і масова споживча інформація. Світовий ринок інформаційних послуг підкоряється загальним законам конкурентної боротьби між сотнями тисяч взаємодіючих на цьому ринку суб'єктів. Ринок інформаційних послуг зазвичай підрозділяється на:

- глобальний (загальнопланетарний);

- міжнародний (охоплює групи країн);

- національний (телебачення, радіомовлення й інші засоби масової інформації);

- регіональний (теле- і радіопередачі у визначеному регіоні);

- локальний (місцеве радіомовлення, місцеві газети і журнали);

- крапковий (інформаційні мережі в навчальних закладах, наукових установах, бібліотеках, музеях і т.п.).

Приблизно 3/4 сучасного світового ринку інформаційних по слуг припадає на операції п'яти економічно найбільш розвинутих країн. При цьому частка США на світовому ринку інформаційних послуг складає понад 50%, що значно більше частки цієї країни, на приклад, у світовій торгівлі (12%). На другому місці знаходиться Японія, обсяг операцій купівлі-продажу інформаційних послуг У якій у 1995 р. оцінювався в 3,5 млрд., дол., тобто наближався до 10% світового ринку. Третє місце займає Великобританія. В усіх перерахованих країнах основу ринку складають власне інформаційні послуги.

Рекламні послуги

Реклама відіграє значну роль у міжнародній торгівлі, оскільки на світових товарних ринках зараз діє велика кількість різних фірм, яким необхідно рекламувати свою продукцію. У той же час реклама з придатка до торгівлі перетворилася в самостійну, дуже прибуткову сферу бізнесу. Сьогодні для ринку реклами характерний процес концентрації рекламної діяльності, поглинання великими реклам ними агентствами і засобами поширення реклами більш дрібних. Росте вплив на рекламну сферу найбільших рекламодавців, вони все більше втручаються в ділову активність рекламних агенцій і засобів розповсюдження реклами, контролюючи їх діяльність або скуповуючи їх. Монополізуючи ринок рекламних послуг, промислові фірми отримують монополію на збут товарів, які вони виробляють.

Особливості регулювання рекламної діяльності:

- стихійне ринкове регулювання;

- регулювання, здійснюване власне фірмами;

- державне регулювання.

У США, наприклад, закони в сфері реклами приймаються і діють на загальнодержавному рівні, рівні штатів і окремих муніципалітетів. Існує більше 20 центральних відомств, що регулюють рекламну діяльність (Федеральна торгова комісія; Управління по контролю за якістю харчових продуктів, медикаментів і косметичних засобів; Відділ податків на спиртні напої і тютюнові вироби; Комісія з цінних паперів і біржових операцій і т.д.).

Створюються також рекламні асоціації, що контролюють рекламну діяльність своїх членів. Вони захищають їхні професійні інтереси, але в той же час слугують сполучною ланкою між рекламними фірмами й урядовими закладами, що займаються питаннями реклами. Як правило, рекламні асоціації є авторитетними організаціями, що впливають на ринок реклами. Ці асоціації займаються також стандартизацією й уніфікацією рекламної діяльності.

Крім національних існують міжнародні асоціації (Міжнародна рекламна асоціація, Європейська і Міжнародна асоціації рекламодавців і т.д.), що контролюють рекламну діяльність у рамках світового ринку. Самими активними членами, що субсидують подібні асоціації, стають МНК, що зацікавлені в розвитку організацій, що обмежують рекламну діяльність.

Однак сьогодні посилюється втручання держави в рекламну діяльність, оскільки в рекламних асоціаціях, як і в будь-яких організаціях на суспільних засадах, відсутній налагоджений механізм регулювання рекламної діяльності має триярусну виконання прийнятих рішень і покарання за порушення цих рішень. Країни відрізняються також за рівнем обмежень на реклам ну діяльність. В багатьох країнах існують закони, які обмежують кількість грошей, які компанія може витратити на рекламу, використання засобів розповсюдження, сутність рекламних висловів та інші аспекти рекламної програми. Скажімо, в Греції по телебаченню заборонено рекламувати іграшки, у Франції заборонена реклама алкогольних напоїв по телебаченню та на спортмайданчиках. У промислове розвинутих країнах згідно законодавства не можна рекламувати товари, що представляють потенційну небезпеку для споживачів, насамперед в галузі фармацевтики, санітарії і гігієни. Крім того, у ряді країн регулюються взаємини конкурентів (наприклад, у Німеччині забороняються порівняння з конкуруючими то варами). Таким чином, різноманітні правові норми примушують рекламодавців адаптувати свої рекламні кампанії в різних країнах.

Страхові послуги

Міжнародна торгівля як товарами, так і послугами, переміщення людей і рух капіталу в даний час немислимі без страхування, що є невід'ємною частиною міжнародних торгових контрактів. Під час перевезення вантажів, постачанні промислового устаткування, інвестуванні чи звичайній поїздці за кордон необхідно мати захист від ризиків, непередбачених обставин. У зв'язку з цим виникає необхідність формування спеціального фонду для покриття збитків, тобто страхового фонду.

Існує кілька класифікацій страхування. Ми розглянемо наступні його види: особисте, майнове, страхування відповідальності перед третьою особою. При особистому страхуванні об'єктами страхування є життя, здоров'я, працездатність людини. Страхувальник укладає договір страхування визначеної особи, якою може бути або сам страхувальник, або третя особа. В особистому страхуванні виділяють страхування життя, від нещасливих випадків, на випадок хвороби та ін. При майновому страхуванні, об'єктом якого є різні види власності юридичних і фізичних осіб, завжди необхідна точна страхова оцінка майна і збитку. Майно страхувальника знаходиться при цьому в його володінні, розпорядженні і/чи користуванні. Страхове відшкодування не повинне перевищувати страхової суми, а страхова сума – страхової оцінки.

Страхування відповідальності перед третіми особами. Така відповідальність виникає при здійсненні неправильних дій страхувальником або його бездіяльності і являє собою його обов'язок відшкодувати збиток визначеним юридичним і фізичним особам. На відміну від майнового страхування в цьому випадку об'єктом страхових відносин є не власність, якій може бути нанесений збиток, а економічний інтерес у його грошовому виразі. Метою страхування відповідальності є компенсація витрат, що страхувальник повинен понести згідно закону чи рішенню суду на користь осіб, яким нанесений збиток чи шкода. Страхова сума не може бути оцінена до страхового випадку, наприклад страхування відповідальності власників автотранспортних засобів. Крім суми відшкодування збитку третім особам можуть бути відшкодовані і витрати страхувальника, пов'язані із судочинством.

Особливим видом страхування є страхування ризиків яке окремо розглядається у ризик-менеджменті.

Освітні послуги

Ринок освітніх послуг являє собою сферу обігу або систему економічних відносин з приводу купівлі-продажу освітніх послуг. Для цього виду ринку обов'язкові три компоненти: покупець, продавець і товар. Кожен з них пов'язаний з категоріями попиту, пропозиції і ціни. За своєрідністю реалізованого товару цей ринок безпосередньо відноситься до ринку послуг, але тісно пов'язаний і взаємодіє з іншими видами ринку: робочої сили, інформації, товарів і т.д.

Послуги освіти відносяться до товарів дорогих, що обумовлено цілим рядом обставин. Вони виробляються висококваліфікованою педагогічною працею з застосуванням сучасного учбово-лабораторного устаткування. В них досить висока частка постійних витрат, особливо оплата праці. Так, у розвинутих країнах ринкової економіки майже 70% загальної суми витрат у вищій освіті припадає на зарплату. Пояснюється це тим, що незважаючи на збільшення кількості устаткування, одним з головних факторів розвитку освіти, як і раніше, залишаються розумові здібності викладачів, їхній інтелект. Високі ціни на освітні послуги значною мірою пов'язані з їх граничною корисністю, унікальністю. Деякі з них мають монопольну ціну.

Сьогодні варто розрізняти два види цін (тарифів) на освітні по слуги. Одні тарифи встановлюються і регулюються державою для всіх освітніх закладів за їхні послуги в рамках державних освітніх програм і стандартів. На освітні ж послуги недержавних навчальних закладів, викладачів, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, додаткові освітні послуги державних закладів за звичай застосовуються вільні (ринкові) тарифи.

Інші види послуг

Функціонування ринку фінансових послуг

Ринок фінансових послуг – це особлива, притаманна лише ринковій економіці сфера економічних взаємовідносин, де здійснюється купівля-продаж, розподіл і перерозподіл фінансових активів країни між сферами економіки. В умовах розвиненої ринкової економіки, де гроші протягом століть формувались і розвивались як товар, подібний до будь-якого іншого, ринок фінансових послуг має розвинену інфраструктуру. Сьогодні фінансові послуги мають не менше значення, ніж виробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка пов'язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування. Платність фінансових послуг обумовлена самим характером послуги, що є вільною і ніби прихованою в товарі.

У світовому експорті послуг експерти ООН виділяють три їх основні групи:

- найбільш «видимі» (перевезення, іноземний туризм та ін.);

- надходження від «роялті»;

- інші послуги (брокерські, фінансові, управлінські, бухгалтерські, архітектурні, лізинг, професійні та ін.). Фінансові послуги мають комплексний характер, тому вони включені до третьої - групи.

Фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Умови надання фінансових послуг. Фінансовими вважаються такі послуги:

- випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення роз рахунків;

- довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют;

- залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

- фінансовий лізинг;

- надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

- надання гарантій та поручительств;

- переказ грошей;

- послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

- торгівля цінними паперами;

- факторинг;

- інші операції.

6. Особливості надання інжинірингових послуг

Інжиніринг– сфера діяльності, що включає розробку питань створення об'єктів промисловості, інфраструктури тощо у формі надання на комерційній основі різних інженерно-консультаційних послуг з використання науково-технічних, технологічних та управлінських розробок. У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є сама технологія в широкому розумінні. Тобто інжиніринг – це опосередкована форма передачі технології, оскільки надаються послуги з використання технологічних та інших науково-технічних розробок. Сторонами контракту при купівлі-продажу інжинірингових послуг вис тупають замовник і виконавець.

У міжнародній практиці до інжинірингу належать різноманітні види інтелектуальної діяльності, що спрямовані на отримання най кращих (оптимальних) результатів від капіталовкладень або інших витрат, пов'язаних з реалізацією проектів різного призначення, за рахунок найраціональнішого підбору та ефективного використання наявних ресурсів, а також методів організації та управління, на основі новітніх науково-технічних досягнень та з урахуванням конкретних умов і чинників, що впливають на здійснення проектів. Сучасний інжиніринг ґрунтується на сукупності принципів, що забезпечують зацікавленість замовника у послугах інжинірингової фірми, а останньої – у сталих прибутках. Основними з цих принципів є:

- системний, комплексний, міждисциплінарний підхід до здійснення проектів (виконання завдань замовника);

- багатоваріантність технічних, технологічних та економічних проробок (варіантів виконання проекту), їх фінансової та маркетингової оцінки з вибором оптимального для замовника варіанта;

- розробка проектів з урахуванням можливості застосування прогресивних технологій, обладнання, конструкцій і матеріалів з різних альтернативних джерел, що найкращим чином відповідають конкретним умовам та особливим вимогам замовників;

- використання сучасних методів організації та управління всіма стадіями здійснення проектів.

Інжиніринг як особлива форма виробничої діяльності має специфічні особливості, які полягають у наступному:

- інжинірингові послуги мають виробничий характер внаслідок того, що вони спрямовані на створення об'єктів (як виробничих, так і невиробничих), поліпшення їх використання, збільшення обсягів реалізації продукції тощо;

- послуги типу «інжиніринг» мають комерційний характер, тобто стають об'єктом купівлі-продажу з усіма особливостями та характерними рисами цього процесу;

- інжинірингові послуги втілюються не в матеріальній формі продукту, а в певному корисному ефекті, який може мати матеріальний носій (документи, креслення, розрахунки тощо), а може і не мати матеріального носія (управління процесом будівництва, навчання спеціалістів тощо);

- інжинірингові послуги можуть відтворюватися, тобто тиражуватися на відміну від ліцензій і ноу-хау (на ринку інжинірингових послуг діють сотні операторів, що пропонують аналогічні послуги, а ціна на них визначається суспільне необхідними витратами часу на їх надання).

Внаслідок своєї універсальності інжиніринг застосовується при реалізації проектів найрізноманітнішого характеру: науково-дослідних, проектно-будівельних, виробничих, збутових тощо. Однак найбільшого поширення послуги типу «інжиніринг» набули в проектах капітального будівництва, де основною метою є оптимізація інвестицій.

Усю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи: пов'язані з підготовкою виробничого процесу та пов'язані із забезпеченням нормального процесу виробництва і реалізації продукції.

Контрольні запитання

1. В чому полягає специфіка світового ринку інформаційних послуг?

2. Дайте характеристику міжнародної рекламної діяльності, як складової світового ринку послуг.

3. В чому полягають особливості надання освітніх послуг?

4. Виділіть умови фінансових послуг.

5. В чому полягають особливості надання інжинірингових послуг?

Література

1. Адокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учебное пособие. – М.: ИВЦ „Маркетинг“, - 1997.- 196 с.

2. Александрова А.Ю. Международный туризм. – М., 2001.

3. Асатуров А.К. Экономическая природа образовательной услуги и формы ее реализации в рыночных отношениях. – СПб., 1996. 2І-;

4. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – M., 2000.

5. Безуглова М. А. Транспортные услуги в международной тор говле. – Мурманск, 2001.

6. Большой энцеклопедический словарь. Гл. редактор А.М. Прохоров- М.: БСЭ, 1998.

7. Газман В.Д. Рынок лизинговых услуг. – М., 1998.

8. Гуляев В. Г. Туристские перевозки. – М., 1998.

9. Даниэльс Д., Хардеба Ли X. Международный бизнес. – М., 1994.

10. Дахно І.І. Міжнародна торгівля: Навч. Посіб.._ К.: МАУП, 2003. – 296 с.

11. Дейян А. Реклама. – М., 1993.

12. Добровольська А.Б. Формування ринку міжнародного туризму в Україні і організаційні пріоритети його розвитку. – Київ, 1997.

13. Економічний словник-довідник.- К.: FEMINA, 1995

14. Киреев А. Международная экономика. Часть 1. М. „Международные отношения“. – 1997. – 415 с.

15. Коваленко Ю.О. Румянцев А.П. Міжнародна торгівля послугами: Навчальний посібник.- К.: ЦНЛ, 2003.- 112 с.

16. Інфраструктура товарного ринку. Навч. Посібник під редакцією І.В. Сороки- К.: НМЦВОМОіН Кураїни, НВФ „Студцентр”, 2002. – 608 с.

17. Инфраструктура товарнго рынка. Федько В.П., Федько Н.Г. Ростов на Дону, Фенікс 2000 – 512 с.

18. Екологічний маркетинг. Навчальний посібник. Вічевич А.М., Вайданич Т.В., Дідович І.І., Дідович А.П. – Львів, УкрДЛТУ, „Афіша” 2003 р. 248 с.

19. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М.; СПб.; К., 1999.

20. Красавина Л.М. Международные валютно-кредитные и финан совые отношения. – М., 1994.

21. Мазаракі A.A., Ващенко Н.П. Світовий ринок товарів і по слуг. – Київ, 1996.

22. Маркова В. Д. Маркетинг услуг. – М., 1996.

23. Міжнародна економіка: Підручник.За редакцією Румянцева А.П..- К.: Знання-Прес, 2003. – 447 с.

24. Міжнародна торгівля Навч. посібник. Моісєєва Н.І. К.: 2001

25. Міжнародні економічні відносини: Конспект лекцій. Вічевич А.М. Дідович І.І., Матвеєва М.П. Львів, УкрДЛТУ, 2002

26. Міжнародні економічні відносини: Навч. пос. /В. В. Козик та ін., Львів, Львівська політехніка, 1999.

27. Наймушин А.Д. Основы организации рекламы. – М., 1992.

28. Никифорова H.B. Услуги в системе мировой торговли. – М., 1990.

29. Основи біржової діяльності на товарному і фондовому ринках: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2002.

30. Рут, Френклін Р. Філіпенко, Антон. Міжнародна торгівля та інвестиції /Пер. з англ. – К.: Основи, 1998.

31. Сапрунова В. Туризм: эволюция, структура маркетинг. – М., 1997.

32. Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І.Богач, О.І.Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000.

33. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І Рогач, О.І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000. – 528 с.

34. Толкачев С.А. Международная экономика: теория и практика. – М.: Компания Спутник, 2000. – 178 с.

35. Управління зовнішньо-економічною діяльністю: Навч. посібник. 2-ге вид. випр. і доп. / За заг. ред. А.І.Кредісова. – К.: ВІРА–Р, 2002.

36. Фомичев В.И. Международная торговля: учебник. – М.: ИНФА–М, 1998.

37. Ходаківська В.П., Беляев В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. – Київ, 2002.

38. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг. – Ірпінь, 2001.

39. Циганкова Т.М, Петрашко Л. П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ 2001.

40. Школа І.М., Козменко В.М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. – Чернівці: Рута, 1996.

⇐ Предыдущая 16 17 18 19 20 21 22 23 2425