Міжнародне право та процес глобалізації

Сучасний світ характеризує, по-перше, деідеологізація міжнародних відносин (насамперед в умовах виникнення небезпеки для всього людства внаслідок розвитку зброї ма­сового знищення), що сприяє глобалізації процесів на еко­номічному рівні. По-друге, припинення конфронтації двох систем, холодної війни. Здавалося б, глобалізм мав би спри­яти об'єднанню сил для врегулювання нових конфліктних ситуацій, але більшість їх розвивається на внутрішньодер­жавному, а не міждержавному рівні. Зокрема, глобаліст-ський підхід, що виражається в захисті прав людини та прав національно-етнічних меншин, стикається із завданням зберігання територіальної цілісності держав. Глобалістські тенденції можна простежити й у зростанні наднаціональ­ної релігійної солідарності.

Глобалізм не має спонукати до бездумного застосування економічних санкцій щодо країн, залучених до конфлікту, і навіть тих, що протиставили себе світовому співтовариству (наприклад, санкцій, які не мали успіху в разі їх застосу­вання до Куби з боку США).

Глобалізація — процес, без врахування якого неможли­во прогнозувати, визначати та здійснювати зовнішню по­літику будь-якої держави. Вона не є чимось новим, вона є процесом, що розвивається із поступовим прискоренням. Вона об'єктивно зменшує значення національних урядів, але прогнозувати розмив національного суверенітету було б необачно. Глобалізація відчуває на собі вплив політичних і міжнародних подій і в той же час впливає на рівень міжна­родних відносин.

Формується новий світовий порядок. Економічна та фінансова дипломатія з метою впливу на певну державу, стабілізація або дестабілізація ринків, формування регіо­нальних економічних блоків, усунення митних бар'єрів на шляху розвитку світової торгівлі, боротьба із трансгранич-ними загрозами допомагають ефективніше вирішувати складні проблеми, ніж застосування сили однією державою (як, наприклад, бомбардування Бєлграда під прикриттям «гуманітарних цілей»)¹.

Зараз прискорюється процес обмеження суверенних прав держави та зміцнення суверенітету індивіда. Держав­ний суверенітет вже не може служити ліцензією на пору­шення прав людини, він передбачає відповідальність, а не просто владу. Багато проблем, пов'язаних із правами лю­дини, мають глобальний характер і можуть бути ефектив­но вирішені тільки спільними зусиллями держав. Недар­ма багато науковців висувають як інструмент врегулюван­ня цих і багатьох інших проблем міждержавних відносин ідею «глобального управління», дещо схожого на світовий уряд². Таке управління сприятиме розвитку співробітниц­тва, протидії тенденції посилення поляризації життя як у державах, так і у відносинах між ними, висуне на перший план цінності демократії.

Ще більше свідчень глобалістських процесів пропонує світова економіка. Сучасне світове господарство набуває ха­рактеру єдиного, цілісного механізму (у сфері торгівлі, трансграничного руху інвестицій, фінансів, робочої сили тощо). І ці процеси створюють передумови для появи відпо­відної політико-правової надбудови, частиною якої є право (деякі науковці навіть пропонують термін «глобальна пра­вова система»¹).

Об'єктна сфера міжнародного права постійно розши­ряється за рахунок питань, які традиційно належали до внутрішньої юрисдикції держав, а зараз передані для міжнародно-правового регулювання (так, до СОТ перейшли питання застосування тарифних і нетарифних бар'єрів, інтелектуальної власності, інвестиційних заходів, екологі­чних нормативів тощо; до компетенції МВФ держави пере­дали питання, пов'язані із валютними курсами та платіж­ними балансами тощо).

Посилення взаємовпливу між національною та міжна­родною правовими системами, залучення до цього процесу транснаціонального та наднаціонального права дозволяє констатувати, що світовий ринок товарів, послуг, інвес­тицій, робочої сили, увесь глобальний соціум ХХІ ст. по­требують відповідної регулюючої правової системи. Її ста­новлення відбуватиметься майже так само, як і становлен­ня правопорядку ЄС, який складається з кількох частин: міжнародного права, права ЄС, національного права дер-жав-членів («наднаціональність» у ЄС уособлює сполучен­ня індивідуальних національних інтересів держав-членів і співтовариства загалом, причому міжнародне право прева­лює над правом співтовариств).

Глобалізація має стати інструментом створення сприят­ливих можливостей для всіх, а не явищем, яке викликає жах і підриває підвалини безпеки.

Список використаних джерел

1. Антонович М. М. Міжнародне публічне право: Навч.-метод.посібник. - К.: НУ Києво-Могилянська академія, 2001. — 64 с.
2. Анцелевич Г. О., Покрещук О. О. Міжнародне публічне право. Загальна частина: Навч. посіб. - К.: УАЗТ, 1999. — 186 с.
3. Анцелевич Г. О., Покрещук О. О. Міжнародне публічне право. Особлива частина: Навч. посіб. - К.: Вид-во УАЗТ, 1999. — 378 с.
4. Георгіца А. З. Міжнародне публічне право. Загальна частина. — Чернівці: Рута, 1995. — 231 с.
5. Георгіца А. З. Міжнародне публічне право: Особлива частина. — Чернівці: ЧДУ, 1996. — 164 с.
6. Денисов В. Н., Євінтов В. І., Акуленко В. І., Висоцький О. Ф., Ісакович С. В. Суверенітет України і міжнародне право. - К.: Манускрипт, 1995. — 359 с.
7. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. - Стереотип. вид. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 638 с.
8. Дмитрієв А. І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право. - К., 2001. — 425 с.
9. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом: Підручник: Пер.з англ. - 7.вид., перероб. — Х.: Фірма Консум, 2000. — 592 с.
10. Тези доповідей міжнародної наукової конференції Конституція і міжнародне право, 27-28 листопада 1997 року, м.Київ=Тезисы докладов международной научной конференции Конституция и международное право. - К.: Знання, 1997. — 96 с.
11. Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник:Пер. з фр. — К.: АртЕк, 1998. — 401 с.
12. Черкес М. Ю. Міжнародне право: Підручник. — 2.вид., стер. — К.: Знання, 2001. — 284 с.