Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Деякі зауваження щодо власності колишнього СРСР за кордоном

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

Нині за кордоном знаходиться 6 видів майна колишнього СРСР:

• майно держави та її органів;

• вклади держбанку та зовнішньоторговельного банку СРСР;

• експортні товари;

• судна й літаки, які в момент проголошення незалежності України знаходились за кордоном;

• майно, яке залишилось за кордоном після здійснення націоналізації;

• активи, що перейшли до СРСР як репарації після другої світової війни.

Вищезгадане майно постійно збільшується. У грудні 1995 року уряд Російської Федерації видав Постанову №1211 про інвентаризацію власності РФ за кордоном. Інвентаризація – перерахування власності. За Постановою держкоммайну РФ доручено, за домовленістю із зацікавленими федеральними органами затвердити методику, яка б установлювала порядок оцінки зазначеного майна. Ця методика все ще залишається незатвердженою. Ще у 1992 році була укладена спеціальна угода про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном, в якій передбачалась доля (%) кожної держави-наступниці СРСР. Українська доля складала 18,2%.

20. Згідно з чинним Цивільним кодексом України (ст. 5693), право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ перебуває. Така колізійна прив'язка найвідоміша в міжнародній практиці і доктрині. Так Законом про міжнародне приватне право Австрії, Цивільному кодексі Португалії, Цивільному кодексі Японії, Законом про регулювання в галузі міжнародного приватного права ФРН передбачено, що до речових прав і права власності застосовується законодавство країни, де річ перебуває.

Для врегулювання відносин, зумовлених речових прав, законодавство України, Російської Федерації, інших країн Східної Європи та Китаю здебільшого також передбачає застосування права місцезнаходження речі, яке стосовно придбання, зміни і припинення права власності на річ визначається на момент виникнення факту, з яким пов'язані відповідні правові наслідки. Водночас вирішуючи окремі питання, пов'язані з речовими правами, простежуємо певні відмінності. Зокрема, це торкається вибору закону щодо речових прав на рухоме майно, яке перебуває в дорозі.

Так, згідно з ст. 569 Цивільного кодексу України, виникнення і припинення права власності на річ за зовнішньоторговою угодою визначаються за законом місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Право власності на річ, що перебуває в дорозі, за зовнішньоторговою угодою визначається за законом країни, з якої цю річ відправлено, якщо знову ж таки інше не встановлено погодженням сторін.

Згідно з законодавством деяких країн, наприклад Угорщини, на річ, що перебуває в дорозі на підставі договору, право власності вирішується за законом країни місця призначення ((23 Закону про міжнародне приватне право). В проекті Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на рухоме майно, що перебуває в дорозі за правочином, визначається за правом країни, з якої це майно відправлено, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Законодавство Словаччини також передбачає застосування права місця її відправлення.

По-різному визначається в законодавстві про міжнародне приватне право закон, який застосовується до речових прав, що виникли на підставі права набувальної давності. Угорське законодавство в цьому випадку передбачає застосування права місцезнаходження речі в момент збігу строку давності, а словацький - в момент початку перебігу цього строку.

Із зазначеного правила (lex rei sitae) у законодавстві деяких країн є винятки. Зокрема, згідно з Законом про міжнародне право Угорщини ((32.1), до права власності та інших речових прав на повітряні і водні транспортні засоби застосовується закон держави, "під прапором або іншим знаком суверенітету якого зазначене судно курсує".

Чинний Цивільний кодекс України не містить колізійних прив'язок стосовно речових прав. У проекті Цивільного кодексу речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються за правом країни, в якій це майно перебуває, якщо інше не передбачено законом.

У разі зміни місця перебування речі вирішальним визнається закон країни, де перебувала річ у момент виникнення обставин, внаслідок яких постало чи припинилося право власності. Зокрема, таке положення передбачено в Польській Республіці Законом про міжнародне приватне право, в Угорщині Законом про міжнародне приватне право.

В Україні виникнення і припинення права власності на річ визначаються за законом країни, де ця річ перебувала на той момент, коли сталася дія чи склалися інші обставини, які послужили підставою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Законом певної держави місце перебування речі зумовлює перелік предметів, які можуть бути об'єктом права власності. Власник повинен керуватися законами держави перебування речі в момент учинення відповідних дій. Обсяг повноважень власника, а саме: володіння, користування, розпорядження також визначатиметься законами країни, на території якої річ перебуває. У разі переїзду власника в іншу країну обсяг його прав може змінитися, оскільки застосовуватимуться закони іншої країни.

Право власності на річ, яке виникло за законом місця її перебування, не припиняється внаслідок подальшого переміщення речі в іншу країну. Захист добросовісного набувача речі здійснюється відповідно до закону місця перебування речі або тієї країни, на території якої склалися обставини, які послужили підставою набуття права власності.

Колізійна прив'язка до закону місця перебування речі не застосовується, якщо йдеться про майновий комплекс. Майновий комплекс має такий правовий режим: юридична доля всіх його складових має бути взаємопов'язана. Зокрема, такий принцип застосовується до майна юридичної особи.

Важливе значення мають також питання, пов'язані з моментом переходу права власності на річ та ризику випадкової загибелі речі. Колізії виникають внаслідок того, що в цивільному праві різних країн неоднозначно визнається момент переходу ризику. В цивільних кодексах Голландії, Швейцарії ризик випадкової загибелі речі переходить до покупця в момент укладення контракту, притому право власності на проданий товар може до покупця не переходити. Згідно із законодавством Великобританії, Франції, Німеччини, момент переходу права власності збігається з моментом переходу ризику випадкової загибелі речі.

Питання виникнення права власності на рухомі речі, відповідно до шведського права, пов'язується з передачею речі. У особи, яка придбала рухому річ згідно з договором купівлі-продажу не виникає право власності навіть тоді, якщо цю річ оплачено. Звідси ризик випадкової загибелі речі переходить до покупця після передачі йому речі, якщо інше не обумовлено договором. Питання переходу ризику регулюються Законом про продаж товару і має назву ризик ціни. Зокрема, (17 Закону про продаж товару визначає, за яких обставин покупець повинен виплатити повну вартість за товар незалежно від того, що товар випадково загинув або пошкоджений. Шведське законодавство пов'язує перехід ризику з доставкою. Передача товару покупцю кваліфікується як доставка. Якщо такого погодження між сторонами немає, то час і спосіб доставки визначають, керуючись законодавством. Здебільшого, у разі недосягнення згоди між сторонами товар передають за місцем проживання продавця або за місцезнаходженням його торговельного підприємства.

Торговельний кодекс Чехії пов'язує виникнення права власності на товар з переданням його покупцю. До цього покупець набуває право власності на товар, який перебуває в дорозі з моменту отримання права розпорядження вантажем. Сторони можуть письмово погодити, що покупець набуває право власності до настання зазначеного моменту, якщо предметом договору купівлі є товар, визначений індивідуальними ознаками або родовими ознаками за умови, що його можна відрізнити під час переходу права власності від подібного товару ((443, 444).

Ризик випадкової загибелі товару, згідно з Торговельним кодексом Чехії, переходить до покупця в момент прийняття ним товару від продавця. Якщо в момент укладення договору товар перебував у дорозі, ризик випадкової загибелі товару переходить до покупця в момент передання товару першому перевізнику ((455, 460).

Виникнення права власності на річ у законодавстві Російської Федерації пов'язується з моментом передання речі. Ризик випадкової загибелі речі переходить до набувача водночас з виникненням у нього права власності. Наприклад, ст. 223 Цивільного кодексу Російської Федерації передбачає таке положення: "Право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. У випадку, коли відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, якщо інше не встановлено законом."

Норма аналогічного змісту встановлена в Цивільному кодексі України. Зокрема, право власності (право оперативного управління) у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження відчужуваних речей переходить до набувача водночас з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлене законом або договором. Якщо відчужувач прострочив передачу речі або набувач прострочив прийняття їх, ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування несе сторона, що прострочила (ст. 130 ЦК).

Уніфікація правових норм є необхідною передумовою усунення суперечностей у правовому регулюванні речових прав. Уніфікація здійснюється на міждержавному рівні, а також у рамках і під егідою міжнародних організацій. Про це свідчать кодифікація норм речового права в національному законодавстві, участь України в міжнародних організаціях, укладення численних двосторонніх і багатосторонніх договорів. Адже сам характер речових відносин з участю іноземного елементу потребує їхнього регулювання не лише нормами національного законодавства, а також на міждержавному рівні.

Окремі аспекти правового регулювання речових прав уніфіковані в міжнародних договорах. Зокрема, питання передання речей як товару за договорами міжнародної купівлі-продажу або поставки регулюються численними двосторонніми міжнародними договорами України з іноземними державами. Так Торговельною Угодою між Урядом України і Урядом Арабської Республіки Єгипет (ст. 6) передбачено, що імпорт та експорт товарів і послуг здійснюватиметься на основі контрактів, укладених між фізичними та юридичними особами двох країн за світовими цінами, відповідно до їхніх законів і правил та міжнародної торговельної практики.

Відповідно до Угоди між Україною та Республікою Куба про торгівлю і співробітництво (ст. 3), конкретні умови поставки товарів і надання послуг установлюються в контрактах, які укладаються між уповноваженими учасниками взаємних зовнішньоекономічних зв'язків згідно з національним законодавством кожної із Договірних Сторін і з дотриманням міжнародних торговельних норм і практики. Відтак, права і обов'язки сторін, а також момент переходу права власності на речі, які становлять предмет поставки, визначаються національним законодавством України та Куби.

Забезпечити уніфікацію норм, які регулюють право власності, покликані також двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Зокрема, у Договорі про правову допомогу в зазначених галузях між Республікою Польща і Україною регулюються відносини, що стосуються нерухомого майна (ст. 32). Цією статтею передбачено, що правові відносини стосовно нерухомого майна визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої перебуває нерухоме майно. Згідно з (ст. 34) цього Договору, форма правової дії щодо нерухомого майна визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої перебуває нерухоме майно.

Міжнародний Кодекс Бустаманте підкреслює, що правовий режим майна незалежно від виду підлягає закону його місцезнаходження. Для визначення, яке майно відноситься до рухомого чи нерухомого, завжди застосовується територіальний закон без шкоди для прав, набутих третіми особами. Водночас Кодекс Бустаманте передбачає, що коли не встановлене інше правило і у випадках, не передбачених названим актом, вважається, що рухомість перебуває у місці проживання їхнього власника або, якщо немає власника, - їхнього володільця - (ст. 110). До способів набуття власності застосовується закон, де склалися обставини, які послужили підставою для набуття права власності, якщо в названому кодексі немає інших положень.

Отже, визначальним принципом, який міститься в Кодексі Бустаманте, є місце перебування речі. Набувальна давність стосовно рухомого і нерухомого майна регулюється також законом місця його перебування. Якщо рухоме майно змінює це місце протягом встановленого строку, то позовна давність визначається за законом місця, де майно перебуває в момент перебігу цього строку.

Уніфікація всіх спеціальних колізійних прив'язок у міжнародному аспекті викликає певні труднощі, в зв'язку з різним підходом до формул їх застосування. Згідно з національним законодавством України у разі суперечності між вітчизняною нормою права та міжнародним договором застосовуються правила, встановлені міжнародним договором. Відтак перспектива уніфікації колізійних правил інституту права власності має важливе значення для створення однакових засад регулювання речових прав і права власності в національних системах права.

23. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно

Поняття "об'єкт права" в юридичній літературі вживається у різних значеннях. По-перше, про "об'єкт права" говорять як про елемент правовідносин, по-друге, — як про суспільні відносини, які в конкретних умовах підлягають правовому регулюванню. В даному випадку йтиметься про об'єкти цивільних прав як елементи цивільних правовідносин.

Юридичні і фізичні особи вступають у цивільно-правові відносини з метою задоволення своїх потреб та інтересів. Об'єктами цивільних прав є все те, з приводу чого складаються цивільні правовідносини і на що спрямовані суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки. Будь-який об'єкт повинен задовольняти потреби й інтереси учасників цивільних правовідносин, в іншому разі він не розглядатиметься як об'єкт цивільного права.

Об'єкти цивільних прав за правовим режимом і цільовим призначенням поділяють, зокрема, на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги, результати духовної та інтелектуальної діяльності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності.

Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види:

рухомі та нерухомі речі; вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.

Речі рухомі та нерухомі. До недавнього часу основним поділом речей у цивільному праві був їх поділ на засоби виробництва і предмети споживання, що на даний час втратило своє юридичне значення. Політична економія поділяє речі на основні і оборотні засоби залежно від того, споживаються дані засоби повністю при виробництві продукції (оборотні засоби), чи поступово переносять свою вартість на готовий продукт (основні засоби). Даний поділ речей мав своє вирішальне значення для визначення обсягу прав державних підприємств на закріплене за ними майно. Нині цей поділ має значення в основному для ведення бухгалтерського обліку.

У цивільному законодавстві більшості країн світу об'єкти цивільних прав поділяються на рухоме та нерухоме майно. Законодавство колишнього СРСР не знало даного поділу речей. У примітці до ст.21 ЦК УРСР 1923 p. зазначалося: "із відміною приватної власності на землю поділ майна на рухоме та нерухоме відміняється"'. Тому радянське законодавство не вживало термін "нерухомість", а замінило його терміном "основні фонди".

Проект ЦК України, на відміну від чинного ЦК України, поділяє речі на рухоме та нерухоме майно. При віднесенні речей до категорії нерухомості використовують два критерії: матеріальний — ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний — віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою2. За першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх, є неможливим (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси). Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива, з огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухомості (повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти). Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Законодавець може визнати нерухомими речами й інші предмети.

Об'єкти нерухомості мають особливий правовий режим, який полягає у тому, що законодавство встановлює особливий порядок набуття права власності на них, їх відчуження тощо. Особливістю правового режиму є також те, що дані об'єкти, правочини з ними, а також права на них підлягають спеціальній державній реєстрації відповідними органами. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є відкритою. Це означає, що орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний надати інформацію про здійснену реєстрацію та реєстровані права будь-якій особі. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Державну реєстрацію права власності, зокрема на жилі і нежилі будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами, квартири у багатоквартирних будинках, здійснюють державні комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації. Порядок даної реєстрації регулює Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету, архітектури та житлової політики України від 9 червні 1998 p.'.

Що стосується земельних ділянок, то постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993р. затверджено Положення про порядок ведення державного земельного кадастру2, яке містить дані реєстрації права власності, права користування землею та договори на оренду землі, обліку, кількості та якості земель.

Нині підготовлено проект Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно", схвалений Кабінетом Міністрів 10 грудня 1998 p. Відповідно до ст. 5 цього закону обов'язковій державній реєстрації на нерухоме майно підлягають право власності, а також обмежені речові права.

Рухомими речами визнаються такі, які можна вільно переміщувати у просторі. Рухомі речі, а також угоди з ними підлягають реєстрації тільки у випадках, передбачених законом.

За ступенем свободи участі в цивільному обороті речі поділяються на: вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті та не вилучені з цивільного обороту. В умовах ринкової економіки більшість об'єктів обертаються без обмежень. Під оборотоздатністю розуміють можливість відчуження певного об'єкта за договором купівлі-продажу, міни, дарування, а також перехід його від однієї особи до іншої у порядку універсального правонаступництва (при спадкуванні чи реорганізації юридичної особи).

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. До речей, вилучених з цивільного обороту, належать об'єкти права власності українського народу (земля, за винятком земельних ділянок певного розміру, надра, води та інші природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони).

Обмеження речей у цивільному обороті вказує на те, що право власності на певні речі може бути передано іншій особі з додержанням вимог, передбачених законом. Наявність речей, вилучених з цивільного обороту, обмежених у цивільному обороті зумовлюється міркуваннями додержання державної безпеки. Так, Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1991 p. (з наступними змінами і доповненнями)' було затверджено Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України" та Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна викладені відповідно в додатках № 1

№ 2. До майна, що не може перебувати у власності громадян, належать бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини та інше. Щодо видів майна, для якого встановлюється спеціальний порядок набуття права власності громадянами (зброя, вибухові та радіоактивні речовини тощо), то дані предмети можуть бути придбані лише з дозволу відповідних органів.

Законодавство України також встановлює особливий правовий режим для такого виду майна, як земельні ділянки, валютні цінності, цінні папери та інші речі. Порядок укладення угод щодо них регулюється спеціальними нормативними актами.

Всі інші — це речі, не вилучені з цивільного обороту, тому вони можуть вільно відчужуватися, переходити у власність на підставах, передбачених законом.

Речі індивідуально-визначені і родові. Дана класифікація речей має важливе значення для цивільного обороту. Індивідуально-визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками:

а) єдині у своєму роді (наприклад, Софіївський собор);

б) відрізняються від інших кількома ознаками (наприклад, будинок Верховної Ради);

в) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, із партії авторучок, холодильників).

Родовими називаються речі, яким належать єдині родові ознаки речей даного роду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом, а це означає, що вони є юридичне замінними.

Правове значення такої класифікації полягає в тому, що існує ряд договорів, предметом яких можуть бути лише індивідуально-визначені речі (оренда, підряд, купівля-продаж). Крім того, наслідки загибелі індивідуально-визначеної речі і родової різні для боржника. Так, при загибелі індивідуально-визначеної речі виконання зобов'язання в натурі є неможливим, тому боржник звільняється від обов'язку передати її кредиторові, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Загибель родової речі в ряді випадків не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 423 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 217 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги. Отже, зарахування автоматично недопускається, якщо предметом зобов'язання є індивідуально-визначена річ.

Речі головні та їх приналежність. Даний поділ речей є традиційним для цивільного права. Юридичне значення даного поділу полягає в тому, що приналежність в усіх випадках наслідує долю головної речі, якщо в договорі чи законі не встановлено інше (ст. 132 ЦК України). Це означає, що, наприклад, за договором купівлі-продажу жилого будинку до набувача разом із предметом договору переходять і господарські будівлі. Між тим, дана норма має диспозитивний характер, з огляду на це сторони можуть самостійно в договорі визначити, що право власності переходить тільки на будинок чи господарські будівлі.

І приналежність і основна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне значення, а її приналежність — залежне, допоміжне і слугує найкращому використанню головної речі (наприклад, скрипка і футляр, картина і рама до неї). Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, визначається договором. За відсутності такого рішення слід керуватися звичаями ділового обороту.

Приналежність не треба ототожнювати із складовою частиною речі, якою згідно зі ст. 131 ЦК України визнається все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження та істотного знецінення речі (наприклад, комп'ютер і монітор, телевізор і динамік). При переході права на річ складові частини її не підлягають відокремленню.

Проект ЦК України виділяє складні речі. Відповідно до ст. 171, якщо різнорідні речі утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, яке визнається сутністю з'єднання, їх вважають за одну річ (складна річ). Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо договором не визначено інше. До складних речей належить майно селянського (фермерського) господарства.

Речі споживні та неспоживні. Споживними є такі речі, які в результаті одноразового свого використання повністю знищуються (продукти харчування, паливо) або перетворюються на іншу річ (сировина). До споживних речей належать також гроші, оскільки використовувати їх можна, лише витрачаючи.

Неспоживними речами є такі, які при тривалому використанні зберігають своє призначення, їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини).

Цей поділ речей має своє правове значення. Оскільки предметом деяких договорів (оренди, майнового найму, прокату) можуть бути лише неспоживні речі, то за умовами договору власникові має бути повернута та сама річ (ст. 265 ЦК України). Інакше розв'язується питання про предмет договору позики, яким можуть бути споживні речі (гроші, речі, визначені родовими ознаками). Позичальник, використавши одержану річ, повинен повернути позикодавцеві таку суму грошей або рівну кількість речей тих самих роду і якості (ст. 374 ЦК України), а не ті гроші і речі, які він брав за договором позики.

Речі подільні і неподільні. До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призначення (наприклад, продукти харчування). Неподільними вважаються такі речі, які при поділі втрачають первісне призначення (автомашина, комп'ютер). Подільність речей набуває правового значення стосовно поділу спільної власності. Так, якщо спільна власність є частковою, кожний з її учасників має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо виділити частку в натурі неможливо без нерозмірної шкоди для господарського призначення майна, учаснику, що виділяється присуджується грошова компенсація (ст. 115 ЦК України).

Іноді мається на увазі неподільність майна не у фізичному, а в юридичному значенні. Так, неподільними з юридичної точки зору є тематичні колекції картин, столовий сервіз, певна колекція книг, марок, листівок, меблевий гарнітур. Хоч за домовленістю сторін у деяких випадках такі комплексні речі можуть стати подільними.

Плоди і доходи. Плоди — це результат органічного розвитку самої речі (приплід тварин, майбутній урожай). Доходи — це те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (орендна плата, дивіденди, плата за житло). Відповідно до ст. 133 ЦК України плоди, приплід тварин, доходи, що приносять речі, належать власникові речі, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою. Оскільки дана норма має диспозитивний характер, то сторони можуть, наприклад, у договорі застави зазначити, що плоди і приплід тварин залишаються у заставодержателя і зараховуватимуться у рахунок виконання зобов'язання.

Гроші та валютні цінності. Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня.

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків.

Поряд з цим у ряді випадків гроші можуть виступати самостійним об'єктом певних договорів, зокрема позики (ст. 374 ЦК України), дарування (ст. 243), банківської позички (статті 382 і 383).

Валютні цінності — певні види майна, які визначаються законом такими. Так, відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 p.1 до валютних цінностей належить валюта України, іноземна валюта, монетарні метали.

Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України.

Іноземною валютою визнаються відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також перераховані вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

Монетарними металами вважаються золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів.

Цінні папери. Цінні папери є необхідним атрибутом ринкової економіки. Значення даних об'єктів у сучасних умовах значно підвищилося, оскільки в багатьох випадках вони полегшують перехід грошей, товарів від одних суб'єктів до інших.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" цінними паперами визнаються грошові документи, які засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також передачу грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Стаття 3 цього закону дає вичерпний перелік видів цінних паперів, до яких належать: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 p. передбачає ще один вид цінних паперів — похідні папери, "які поєднують у собі елементи декількох видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи, що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії"1. До похідних цінних паперів належать опціони, ф'ючерси, варанти та інші.

Цінний папір — це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права. Цінний папір повинен бути складений у визначеній законом формі та мати всі необхідні реквізити, перелік яких встановлюється законодавством конкретно щодо кожного виду цінних паперів. Класифікацію цінних паперів можна проводити за кількома підставами. Цінні папери можуть випускатися в документарній та бездокументарній формі1.

Майно. Крім поняття речей у цивільному праві застосовується також і поняття "майно". Термін "майно" застосовується неоднозначно. По-перше, під "майном" розуміють річ чи конкретну сукупність речей. Саме про таке майно йдеться у нормах, які визначають предмет договорів купівлі-продажу, оренди, дарування, позики тощо. По-друге, під цим терміном розуміють сукупність прав, які належать конкретній особі (ст. 10 ЦК України). По-третє, терміном "майно" позначають також сукупність майнових прав та обов'язків (наприклад, під спадковим майном розуміють усі майнові права та обов'язки спадкодавця, які переходять до спадкоємця).

Оскільки правильне розуміння терміна "майно" в різних значеннях практично важливо для визначення конкретних прав та обов'язків сторін у правовідносинах, де майно є об'єктом права, потрібно щоразу визначати значення даного терміна шляхом тлумачення тексту правової норми2.

Цілісний майновий комплекс. Підприємство. З аналізу чинного законодавства в Україні можна зробити висновок про те, що термін "підприємство" використовується як щодо суб'єктів, так і щодо об'єктів права. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні"3 підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Отже, в даному значенні підприємство визнається суб'єктом права. За цим же законом підприємство створюється за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу (ст. 5), підприємство діє на основі статуту, що його затверджує власник (власники) майна (ст. 9), власник здійснює свої права з управління підприємства безпосередньо або через уповноважені ним органи (ст. 14). Згідно зі ст. 28 Закону України "Про власність"' громадським об'єднанням надається право відповідно до цілей, зазначених у їхніх статутах, мати у власності підприємства. У цих випадках йдеться про підприємство як майновий комплекс, що його використовують у підприємницькій діяльності, як про об'єкт права. Підприємство як цілісний майновий комплекс визнається нерухомістю, може в цілому або його частина бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод. Так, відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктом оренди є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). При цьому підприємство, як єдине ціле, виступає лише як предмет оренди, а його орендодавцем є власник або уповноважений ним орган. Відповідно до п. 1 ст. 4 цього закону цілісним майновим комплексом вважається господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями та системою енергопостачання.

До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та Послуги (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом чи договором. Виключення із майнового комплексу того чи іншого об'єкта має бути окремо передбачено законом чи договором. В іншому разі при переході права власності на підприємство до іншої особи остання має право вимагати передачі всіх вищезазначених прав.

Поряд із цим слід зазначити, що в орендних правовідносинах підприємство може бути і суб'єктом правовідносин щодо окремо індивідуально-визначеного майна, а з дозволу відповідних органів — також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна. При цьому ми підтримуємо думку, яка висловлена в літературі, що "підприємство не може виступати в цивільному праві як суб'єкт правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин — юридична особа"1. Таким чином, коли підприємство передає в оренду своє майно, воно виступає як юридична особа, а коли воно саме є предметом договору оренди — як майновий комплекс.

З вищевикладеного можна зробити висновок про те, що термін "підприємство" застосовується у двох різних значеннях. Підприємством визнається юридична особа — суб'єкт цивільного права. У цьому значенні підприємство підлягає державній реєстрації як суб'єкт підприємницької діяльності, виступає як сторона договору. Підприємством визнають і цілісний майновий комплекс, і в цьому значенні підприємство є об'єктом права.

⇐ Предыдущая 1 23