Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Міжнародно-правова діяльність України: історія та сучасність

Першою серед колишніх радянських республік Україна приєдналася до Партнерства заради миру. 14 січня 1994 р. у Москві президенти України, США та Росії підписали тристоронню Заяву та додаток до неї про ліквідацію ядерної зброї на території України. Під час зустрічі на найвищому рівні держав - учасниць НБСЄ (тепер ОБСЄ) у Будапешті в 1994 р. лідери цих держав та Великої Британії підписали Меморандум про надання гарантій безпеки нашій державі. Декларацію аналогічного змісту передала Україні Франція, а китайський уряд -свою Заяву.

31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України 250 голосами проти п'яти проголосувала за приєднання до Статуту Ради Європи. Закон України «Про приєднання до Статуту Ради Європи» передано на довічне зберігання до штаб-квартири Ради Європи у Страсбурзі. 9 листопада 1995 р. Комітет Міністрів Ради Європи юридично затвердив рішення Парламентської Асамблеї Ради Європи про вступ України до цієї авторитетної міжнародної організації. Цього ж дня перед Палацом Європи у Страсбурзі відбулась урочиста церемонія підняття Державного прапора України - 37-го повноважного члена Ради Європи. Вступ до Ради Європи став важливим кроком на шляху України до європейського співтовариства.

РОЗДІЛ 1

Поняття та особливості сучасного міжнародного

Права

Проблема визначення поняття «міжнародне право»

Існують різні визначення міжнародного права. Більшість вчених-юристів вважають, що основними суб'єктами міжнародного права є держави, а міжнародне право - це серія норм, що регулюють відносини в першу чергу між державами, а також іншими суб'єктами міжнародного життя. Однак не всі погоджуються з таким визначенням. Так, Жан Тускоз визначає міжнародне право як «сукупність юридичних норм та інституцій, які регулюють відносини у міжнародному суспільстві з метою встановлення у ньому миру, справедливості та сприяння його розвитку» '. Це визначення відрізняється від більшості інших визначень, котрі виходять з концепції держави, оскільки Ж. Тускоз не змішує поняття «міжнародне право» та «міждержавне право». Домінуюча теорія розрізняє міжнародне публічне право, що регулює відносини між державами, та міжнародне приватне право, що застосовується щодо міжнародних відносин між приватними особами. Автори цієї теорії вважають державу єдиним або головним суб'єктом міжнародного права. Ж. Тускоз не вважає державу ні єдиним, ні головним суб'єктом міжнародного права, а стверджує, що міжнародне право має бути визначене не як право, що регулює міжнародні відносини, які, в свою чергу, визначаються виходячи з поняття «держава», а як міжнародне право, Що керує міжнародним суспільством, набагато складнішим і різноманітнішим організмом, ніж міждержавна спільність.

Вивчення міжнародного права можна почати з питання, чи є «міжнародне право» правом, чи може бути право, якщо нема наддержавного органу для його впровадження? Англійський філософ Джон Остін вважає, що міжнародне право не є правовою

.26

¹ Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц.- К.: АртЕк,
1998.- С. 5. Щ,»і г.,^,->«/я..;,:

■■ ■ -; .т^ 27_________

Система міжнародного права ________ 28

системою, оскільки воно не має суверенної влади, яка б зобов'язувала його суб'єкти (Ьесаизе іі сіоез поі Ьауе а зоуєгєі£п аиіпогіту оі гиііпє і;паі ото¹ з зиЬіесіз).

Як відомо, характерними рисами внутрішньодержавної системи права є наявність законодавчого органу, що творить закони, виконавчої влади для впровадження цих законів та ієрархії судів з обов'язковою юрисдикцією для вирішення спорів. Без законодавця, судової та виконавчої влади не можна говорити про правопорядок. Як же в такому разі сприймати систему міжнародного права? Чи має міжнародне право законодавця? Дійсно, є Генеральна Асамблея ООН, що складається з представників усіх держав - членів ООН, однак її резолюції не є обов'язковими (Ьіпс1іп£), окрім деяких резолюцій для органів ООН (ст. 17 (1) Статуту ООН). Судової системи влади в міжнародному праві немає. Міжнародний Суд Справедливості (надалі - МСС) дійсно існує в Гаазі, але він тільки тоді може розглядати справи, коли згоду на їх розгляд дали держави -сторони справи. Окрім цього, немає виконавчого органу. Рада Безпеки ООН, що створювалась з цією метою, часто недієздатна через вето хоча б одного з п'яти постійних її членів (США, СРСР (нині Російська Федерація), Китай, Франція та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії). Отже, як може те, що називають міжнародним правом, бути правом? За основу цього аргументу, як бачимо, беруть порівняння внутрішньодержавного права з міжнародним.

Однак санкції насправді можуть бути накладені Радою Безпеки, коли існує загроза миру, порушення миру чи акт агресії. Такі санкції можуть бути економічними, наприклад проголошені 1966 року проти Родезії, чи військовими, як-от у Корейській війні 1950 року (це стало можливим, оскільки в Раді Безпеки тоді був відсутній представник від СРСР в знак протесту проти присутності представника націоналістичного Китаю), або ж обидві, як 1990 року проти Іраку. Нині тенденцією міжнародного права є відмова від використання сили, наскільки це можливо.

Як зазначає професор М. Шо, міжнародна система є горизонтальною і складається з понад 180 незалежних держав, рівних і суверенних. Міжнародну систему не слід плутати з системою міжнародного права, що є сукупністю взаємопов'язаних елементів (загальновизнаних принципів і норм, інститутів і галузей), що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права.

РОЗДІЛ 1

Ядро сучасного міжнародного права становлять його принципи. Вони не утворюють окремої галузі, оскільки пронизують усі галузі й інститути цієї системи права. Більшість загальновизнаних принципів міжнародного права закріплені в Статуті ООН, Декларації про міжнародні принципи відповідно до Статуту ООН 1970 р. та Підсумковому акті НБСЄ (нині ОБСЄ), підписаному в Гельсінкі 1975 р. Згідно зі ст. 2 Статуту ООН принципами її діяльності є:

1. Суверенна рівність всіх її членів.

2. Добровільне виконання зобов'язань, прийнятих держа
вами згідно зі Статутом.

3. Вирішення міжнародних спорів мирними засобами.

4. Утримання від погрози силою і використання сили в
міжнародних відносинах проти територіальної цілісності чи
політичної незалежності будь-якої держави.

5. Надання всілякої допомоги ООН в діях, які організація
чинить згідно зі Статутом, і утримання від надання допомоги
державі, проти якої ООН чинить запобіжні (превентивні) чи

силові дії.

6. Держави, які не є членами ООН, повинні діяти згідно з
цими принципами, якщо це необхідно для підтримання миру

і безпеки.

7. Невтручання у внутрішні справи будь-якої держави.

Не всі із вказаних принципів є однозначними. Так, хоч перший принцип і проголошує суверенну рівність всіх членів ООН, очевидно, що йдеться про юридичну рівність, а не про формальну. Попри проголошення відмови від використання сили у вирішенні міжнародних конфліктів, навіть у Статуті ООН передбачено випадки правомірного використання сили, а саме в цілях самооборони (ст. 51) та за рішенням Ради Безпеки (ст. 39, 42). Нарешті, якщо події, що відбуваються в межах території певної держави, загрожують міжнародному миру і безпеці, такі події перестають бути внутрішньою справою даної держави.

Можна помітити суперечність деяких принципів, сформульованих у Статуті ООН та в Підсумковому акті НБСЄ 1975 р., оскільки в останньому поряд з принципами непорушності державних кордонів, територіальної цілісності проголошується принцип самовизначення народів та націй.

Важливим компонентом системи міжнародного права є галузеві принципи і принципи міжнародно-правових інститутів, які ще називають спеціальними принципами. Серед принципів тієї чи іншої галузі, як правило, виділяють основний принцип галузі (наприклад, принцип свободи відкритого моря у міжнародному морському праві, принцип повного і виключного суверенітету держави над повітряним простором у межах її території у міжнародному повітряному праві тощо).

29.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒